Бурмак Оксана Олексанривна. Обеспечение доказательств в гражданском и нотариальному процессах
Тип:
Автореферат
Короткий зміст:
У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об'єкт та предмет дослідження, методологічну та науково-теоретичну основу дослідження, сформульовано наукову новизну та практичне значення роботи, зазначено структуру та обсяг роботи, апробації результатів і публікації за темою дисертації. Перший розділ «Теоретичні основи забезпечення доказів в нотаріальному та цивільному процесах» складається із чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню загальних основ доказів та особливостям їх матеріального і процесуального сприйняття. У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи забезпечення доказів на межі нотаріального та цивільного процесів» проведений аналіз характерних особливостей процесу доказування та безпосередньо забезпечення доказів, зокрема, концепції вчених. Автором поділяється концепція Фурси С.Я. щодо ролі та функцій нотаріату як органу безспірною юрисдикції, який не вирішує спорів, але може забезпечувати докази для розгляду їх судом. Тому є не прийнятною думка О.Яценко про наділення нотаріусів повноваження звертатися до суддів за владною підтримкою щодо забезпечення доказів нотаріусами, оскільки вони не можуть зобов’язувати громадян «підкорятися вимогам нотаріусів». Доведено, що науково-практичні гіпотези вчених щодо забезпечення доказів нотаріусами мають формулюватися з урахуванням безспірності нотаріального процесу. Забезпечення доказів нотаріусом можливе лише у разі згоди всіх заінтересованих осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні. При наявності у когось із цих осіб заперечень щодо такого забезпечення доказів особа, вправі клопотати про зупинення нотаріального провадження (ст. 42 Закону) з метою звернення до суду. Проведено порівняння юридичної сили встановленого нотаріусом факту, що громадянин є живим, та можливості його застосування в судовій практиці при визнанні такої особи безвісно відсутньою і зроблено висновок про те, що при поданні до суду свідоцтва, яке є доказом встановленого у нотаріальному порядку факту, що громадянин є живим, разом з довіреністю на право управління справами та майном такої особи, унеможливлюється подальший рух справи про визнання особи безвісно відсутньою. Такі докази можуть бути підставою для скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою та опіки над інтересами такої особи, зокрема, припинення договору управління її майном. У підрозділі 1.2. «Докази як матеріальна основа звернення до нотаріуса та суду» виявлено характерні підходи до сприйняття доказів з точки зору 12 матеріального права. Головним фактором при посвідченні заповіту є воля заповідача, а волевиявлення – це її відтворення у змісті заповіту. Саме тому в цивільному праві йдеться про складання заповіту заповідачем і перенесення волі на «папір» ним особисто або під його «диктовку» нотаріусом власноручно чи за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Підтримується концепція вчених про фіксування стану особи при вчиненні нотаріальної дії за допомогою відеозапису. Запропоновано зберігання документів, звуко- відеозаписів нотаріусом розцінювати як один із способів забезпечення доказів нотаріусом. Участь свідків при посвідченні заповіту слід вважати додатковим способом забезпечення доказів. Як у нотаріальному, так і судовому порядках встановлюються факти, але у нотаріальному безспірні, а у судовому спірні. Щодо нотаріального порядку мають забезпечуватися докази законності дій нотаріусів так, щоб у майбутньому нотаріально посвідчені факти були безсумнівними і завдяки цьому стабільними. У підрозділі 1.3. «Нотаріальні акти як потенційні докази в цивільних справах» набула розширення класифікація доказів та запропоновано первинні докази, які мають місце у нотаріальному процесі, поділяти на два види: ті, які безпосередньо пов’язані з результатом діяльності нотаріуса та від нього виходять (нотаріальні документи) та ті, які подаються нотаріусу особами, які беруть участь у нотаріальному проваджені для вчинення нотаріальної дії (оригінали письмових офіційних безспірних документів). Крім того, в нотаріальному процесі мають формуватися і забезпечуватися не тільки докази правильного застосування процесуальних норм в актах, а й докази, які орієнтовані на адміністративні та судові органи, що здійснюють контроль за діяльністю нотаріусів. У цивільному процесі докази поділяються на: первинні і похідні; прямі та побічні. Кожний недолік нотаріальної діяльності (помилки в похідних доказах) призводитиме до виникнення сумнівів в достовірності і дійсності нотаріального акту. В нотаріальному процесі застосовуються лише прямі докази, а на підставі побічних доказів нотаріус не вправі встановлювати факти та їх посвідчувати. Якщо законодавством комплексно встановлено обов’язки нотаріуса і останній їх не виконав у повному обсязі, то наявність підпису на документі не може слугувати абсолютним доказом законності дій нотаріуса і, відповідно, дотримання волі такої особи. Нотаріально посвідчений акт відрізняється більшою доказовою силою порівняно з простою усною або письмовою угодою. З пояснень нотаріуса і відповідей на запитання у суді можна зробити висновки про те чи на професійному рівні надалися нотаріальні послуги, чи є дії нотаріуса та нотаріальні акти законними. У законодавстві про нотаріат не передбачено як нотаріус має консультувати або роз’яснювати правові наслідки вчинення нотаріальної дії. Тому в суді треба заслухати нотаріуса з яким проханням до нього звернувся заявник, до чого зводилися його особисті пропозиції, дії, роз’яснення і, відповідно, застереження. Вважаємо, що на всі нотаріальні дії 13 має вплив суб’єктивний фактор, а оцінка доказів має особистісний характер та залежить від кваліфікації нотаріусів. У підрозділі 1.4. «Суб’єкти, які беруть участь у забезпеченні доказів» проведено кваліфікацію осіб, які беруть участь в забезпеченні доказів, зокрема, запропоновано термін «ініціатор забезпечення доказів», як універсальний і ним пропонується називати осіб, які звертаються за забезпеченням доказів. Встановлено, що проведення попереднього судового засідання тепер залежить від розсуду суду (ч. 7 ст. 130 ЦПК), але його проведення має бути обов’язковим, якщо про це просить хоча б одна із сторін або третя особа, які мають отримати відомості про позицію протилежної сторони та наявні в неї докази. Доведено, що на запит нотаріуса підприємства, установи і організації можуть надати відомості та документи (забезпечити докази) та їх слід розцінювати як суб’єктів, які сприяють вчиненню нотаріального провадження, то на вимогу суду вони зобов’язані надати докази в силу принципу загальнообов’язковості. Обґрунтовано, що особам слід роз’яснювати їх право на отримання доказів існування відповідних юридичних обставин в спрощеному порядку, оскільки суди, на відміну від нотаріусів, можуть приймати на підтвердження певних обставин не тільки висновки експертів, а й інші докази, зокрема, похідні. Доведено, що адвокат на підставі ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та договору про правову допомогу має наділятися правом витребувати у нотаріуса інформацію про вчинювану нотаріальну дію, яка має відношення до його клієнта. Запропоновано розширити коло суб’єктів, нотаріальної таємниці, доповнивши ст. 8 Закону України «Про нотаріат» таким суб’єктом як адвокат, оскільки віе не має права розголошувати будь-яку інформацію, яка стала відомою йому під час здійснення адвокатської діяльності. У другому розділі дисертації «Забезпечення доказів в нотаріальному процесі» сформульована позиція щодо особливостей забезпечення доказів в нотаріальному процесі з урахуванням існуючих нотаріальних проваджень і специфіки діяльності нотаріусів. У підрозділі 2.1. «Охорона прав і забезпечення доказів нотаріусом» обгрунтовано, що при розгляді судом справ з участю нотаріусів вони повинні доводити, що діяли в рамках закону і належно забезпечували докази. При цьому, процес забезпечення доказів нотаріусом має відповідати таким вимогам: він має бути орієнтований на отримання належних, допустимих, достовірних доказів, які у сукупності, безумовно і достатньо будуть підтверджувати наявність або відсутність певних юридичних обставин необхідних для вчинення нотаріальної дії. Встановлені в законодавстві вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів слід сприймати як мінімальні, а нотаріусу має бути надане право вживати заходи забезпечення доказів, які навіть не встановлені у законі. Запропонована автором концепція, за загальним 14 правилом, не повинна призводити до порушення прав суб’єктів нотаріального процесу, тому не передбачені законом заходи забезпечення доказів можуть вживатися нотаріусом з дозволу та (або) на клопотання заявника (заявників). Нотаріуси вже нині з дозволу або на вимогу клієнта можуть здійснювати відеозапис вчинення нотаріальної дії, оскільки у Законі не існує такої заборони. Навпаки, в ч. 2 ст. 57 ЦПК звуко- і відеозаписи можуть слугувати доказами в цивільній справі. Виходячи з принципу цивільного права, що не заборонено, те дозволено, особа вправі просити нотаріуса зафіксувати її волевиявлення не тільки письмово, а й усно з одночасною фіксацією процесу технічними засобами. Правоохоронні властивості нотаріальної діяльності втрачатимуться, якщо нотаріус не буде звертати увагу на усні заяви (протести, заперечення) заінтересованих осіб і продовжуватиме вчиняти нотаріальну дію до надання лише письмових заперечень. Усні заяви мають фіксуватися за допомогою технічного запису процесу. При описі спадкового майна за заявою спадкоємців співмешканець спадкодавця заперечує проти проведення опису майна, яке вважає своїм і протидіє цьому. Нотаріус не уповноважений залучати для проведення опису міліцію, щоб усунути створювані перешкоди. Тому він має відмовити у вчиненні нотаріальної дії. Але не проведення такого опису може потягнути негативні наслідки для спадкоємців. Тому в Закону слід передбачити можливість винесення нотаріусом постанови про фіксацію такої протидії. Така постанова може містити підписи свідків. Вона може в суді розцінюватися як доказ необхідності примусового проведення опису майна державним виконавцем на підставі ухвали суду. В статтях 213, 1256 ЦК слід регламентувати право всіх заінтересованих осіб самостійно тлумачити зміст заповіту, договору. Коли ж проект заповіту складався нотаріусом, спір щодо тлумачення його змісту має передбачати відповідальність нотаріуса перед заінтересованими особами. Нотаріус не може брати участі в тлумаченні заповіту, а має бути відповідачем і доводити причини посвідчення заповіту у некоректній формі. Тому у нотаріальних актах обов’язково має зазначатися, ким був складений зміст правочину. Запропоновано для нотаріального процесу передбачити забезпечення доказів на пільгових умовах, тобто має ставитися питання про розстрочку або відстрочку оплати нотаріальних послуг, а також про звільнення від такої оплати осіб, які не здатні їх оплатити та мають на це право згідно декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито».
