Йосипів Алла Олексіївна Насильницька злочинність детермінанти та протидія органами внутрішніх справ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність, об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, розкрито його методологічну, теоретичну та емпіричну основи, проанотовано наукову новизну, положення, які виносяться на захист, підкреслено теоретичну й практичну значимість одержаних результатів.
Розділ 1 «Загальні засади дослідження проблем протидії насиль-ницькій злочинності» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблем насильницької злочинності в юридичній літературі» аналізуються концепції, теоретичні положення вітчизняних та закордонних науковців, щоб простежити як розвивалися підходи до висвітлення проблеми насильницьких злочинів, об’єктивно оцінити сучасний стан її дослідження, сформувати власне ставлення до цієї проблематики.
У цьому контексті зазначається, що вивчення детермінант насильницької злочинності має важливе методологічне значення, визначає сенс і зміст правової природи злочинності, соціальної сутності особи злочинця, сприяє розробці попереджувальних заходів і вирішенню кримінологічних проблем.
Та незважаючи на чималу кількість публікацій присвячених означеній проблематиці, невирішеними і надалі залишається чимало її важливих аспектів. Так, досі нема чіткого та однозначного визначення поняття насильства. Учені по-різному трактують фізичне та психічне насильство, визначають їх місце у насильницьких злочинах. Існують суперечки з приводу того, які ж саме злочини слід відносити до насильницьких. Обґрунтовується необхідність подальшого дослідження проблеми насильницьких злочинів та їх протидії.
У підрозділі 1.2 «Поняття насильства, сутність, ознаки та класифікація насильницьких злочинів» дисертант зазначає, що категорія «насильство» – розглядається у різних аспектах: історичному, соціологічному, політологічному, психологічному, юридичному. Тому його слід віднести до так званих загальнонаукових понять. У кримінології насамперед йдеться про важливість знань біологічного, психологічного і соціального характеру, сутність і напрямок інтеграції яких визначається філософськими уявленнями про світ і людину. Така складна природа феномена насильства передбачає його комплексний аналіз.
На підставі проведеного аналізу дисертант стверджує, що насильницька злочинність вважається особливою формою поведінки, що є найнебезпеч¬нішою для суспільства. Однак констатація існування насильства, насиль¬ницької злочинності ще не дає уявлення про природу насильства. Тому, на думку дисертанта, слід ставити питання не про викорінення насильства, а про якомогаглибше і грунтовніше вивчення його природи, а відтак про визна¬чення способів зниження ступеня людської агресивності, спрямування нагрома¬дженої енергії не на руйнівні, а на інші дії, необхідні й корисні для суспільства. Автором з’ясовано, що найістотніші ознаки, насильства проявляються в тому, що воно пов’язане з фізичним та психічним впливом на потерпілого; вчиняється поза (проти) волею потерпілого; може заподіяти шкоду потерпілому; може бути елементом мотивації, засобом досягнення злочинної мети.
У підрозділі 1.3 «Види й сфера прояву кримінального насильства» зазначається, що з позиції кримінології фізичне насильство – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування особи, які полягають у застосуванні (загрози застосування) сили як вияву своєї волі до потерпілого, що вчиняються проти його волі та спричиняють чи можуть спричинити йому шкоду, і є засобом досягнення мети.
Тлумачення психологічного насильства потребує, на думку дисертанта, чіткішого наукового і законодавчого визначення. Його обмеження, тільки погрозами нанесення особі фізичної шкоди не відповідає реаліям, оскільки таким чином громадяни залишаються за межею правового захисту від багатьох інших способів насильницького нанесення їм психологічних травм та незаконного впливу на їх свободу.
Дисертантом наголошується, що якщо для розуміння суті більш загальних сфер прояву насильства потрібні знання, насамперед, методологічного характеру – філософські, історичні, у галузі соціології, юриспруденції, то для вивчення конкретних механізмів реалізації насильства, як вихідний матеріал, необхідні конкретно-соціологічні дослідження, аналіз окремих видів насильницьких злочинів. Це дасть можливість усвідомити недосконалість не тільки стратегії, а й тактики керування суспільством, а усвідомлення приведе до бажаних суспільством змін на шляху до свободи, демократії.
Розділ 2 «Особа злочинця і жертви у насильницьких злочинах» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють насильницькі злочини» здійснено кримінологічний аналіз суб’єктів злочин¬ності, на основі якого стверджується, що особистість злочинця наділена певною сукупністю типових рис, властивостей – природжених або набутих у процесі онтогенезу, типово притаманних особам, що вчинили суспільно небезпечні діяння. Виокремлено ознаки, які характеризують особистість злочинця: сукупність істотних, стійких, соціально зумовлених біопсихо¬логічних особливостей; об’єктивно реалізуються у вчиненні насильницьких дій; спричиняють суспільну небезпеку; надають винній особі відчуття суспільної небезпеки через що вона і притягається до відповідальності.
Дисертантом проведено розмежування між поняттями «особа злочинця» та «особистість злочинця»; підкреслено, що ознаками, які входять до складу особи злочинця, є сукупність психофізіологічних особливостей, соціальних зв’язків, етичних особливостей, правових в тому числі кримінологічних, аспектів, які відображають суть людини; що особа злочинця формується в результаті вчинення протиправної діяльності.
Поведінка людини за своєю природою може бути необачною, ризикованою, легковажною, розпущеною, нерідко провокаційною, а отже, небезпечною для неї самої. Тому така поведінка, природно, збільшує схильність особистості до злочинних зазіхань. У цьому плані важливого значення набувають такі характеристики особистості, як вік, стать, соціальний статус, виконувані соціальні ролі, професія, готовність діяти в критичній ситуації певним чином, а також довкілля, конкретна ситуація, поведінка третіх осіб і т.д.
Автор вважає, що кожен тип суспільства, та стійкі соціально-економічні умови, що склалися в ньому, формують певні типи злочинців. Їх злочинний напрямок визначається значними упущеннями в соціальному управлінні, соціальному контролі, розширенні можливих об’єктів злочинного посягання, суттєвими недоліками у правоохоронній діяльності, корумпованістю владних чиновників, дефектами загальносоціальної та правової соціалізації. Всі нові кримінальні типоутворення накладаються в основному на три «класичних» типи злочинців – насильницький, корисливий і корисливо-насильницький, в яких інтегруються і кримінально-ціннісна, і інструментально-поведінкова особливості особи злочинця.
У підрозділі 2.2 «Характеристика жертв насильницької злочин-ності» розглядаються проблеми жертви злочину, яка є однією з центральних складових кримінологічного аналізу злочинності. Як видно із оглянутих публікацій особливості жертви власне насильницької злочинності розгляда¬ються науковцями значно менше, ніж з’ясування характерних рис жертв злочину в цілому. Дисертант вказує, що розуміння суті, особливостей жертв насильницької злочинності природно повинне базуватися на розумінні того, хто є жертвою злочину загалом, у контексті всього кримінологічного знання. Зокрема, зазначено, що сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, їхня взаємодія впливають на «здатність» тієї чи іншої особи стати потерпілою від злочину. Отже, жертва може своїм способом життя сприяти вчиненню злочину, свідомо чи несвідомо створювати умови для вчинення злочинних дій проти себе. Однак говорити про поведінку зазначених категорій осіб як про віктимну було б неправильно. Необхідно визначати межі віктимності. Вживання цього терміна доречне у випадках, коли людина свідомо поводиться так, що сприяє, провокує вчинення стосовно себе суспільно небезпечних дій.
Розділ 3 «Детермінанти насильницької злочинності. Проблеми протидії насильницьким злочинам в діяльності ОВС» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Детермінанти насильницької злочинності» зазначається, що заходи запобігання насильницькій злочинності випливають з аналізу її причин. Але їх треба розглядати не як суму детермінант, а як певну систему, цілісність, де кожний фактор пов’язаний з іншим і перебуває з ним у співвідношенні – у певній ієрархії і субординації.
Дисертантом підтримано та аргументовано думку про те, що детальне дослідження та аналіз причин та умов, що сприяли вчиненню злочину важливе і в тому аспекті, що може суттєво поліпшити функцію попередження злочинів органами внутрішніх справ.
У підрозділі 3.2 «Діяльність органів внутрішніх справ з протидії насильницькій злочинності в сучасних умовах» розглядаються проблеми правового врегулювання діяльності підрозділів ОВС з припинення насиль-ницьких проявів та їх протидії. На думку автора, основою попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ повинен стати Закон України «Про запобігання злочинів», оскільки через те, що його нема в законодавчому полі держави, спостерігається невиправдана розпоро-шеність норм профілактичного характеру. Питання попередження злочинів (насильницьких, зокрема) повинен регулювати відповідний наказ (положення, інструкція) МВС України «Про заходи щодо організації та вдосконалення діяльності у попередженні злочинів та правопорушень». У ньому слід передбачити завдання, об’єкти і суб’єкти попереджувального впливу; компетенцію органів внутрішніх справ, їх служб і підрозділів у попередженні злочинів; обов’язки працівників міліції громадської безпеки, інших підрозділів органів внутрішніх справ з попередження злочинів. Автор підкреслює, що профілактика насильницьких злочинів органами внутрішніх справ здійснюється у двох основних напрямках: виявлення і усунення обставин, що сприяють їх скоєнню, і безпосередній вплив на конкретних осіб, які можуть вчинити насильницькі злочини. Залежно від цього і прийнято виділяти загальну та індивідуальну профілактику. Як свідчить практика, тільки загальносоціальні заходи можуть суттєво впливати на причини та умови злочинності у суспільстві, що ж стосується спеціально-криміно¬логічних заходів, то вони лише можуть знижувати її рівень.
Одним із суттєвих недоліків у профілактиці злочинів є система оцінки роботи органів внутрішніх справ, їхніх служб і підрозділів, які більшою мірою спрямовані не на попередження, а лише на розкриття злочинів, що неминуче призводить до її збільшення.
Автор поділяє думки науковців, які вважать, що профілактична діяльність органів внутрішніх справ, традиційно здійснювана переважно щодо злочинців, повинна значною мірою переорієнтуватися у бік віктимологічної профілактики, призначення якої – допомогти людям уникати небезпеки стати жертвою злочину. У цьому сенсі зростає значення кримінології разом зі спорідненими правовими і соціальними науками повинна комплексно досліджувати і проблему діяльності органів внутрішніх справ з попередження насильницької злочинності, оскільки спеціальних досліджень з цього питання не достатньо. Попередження насильства в сучасних умовах з урахуванням особистісних характеристик особи злочинця і жертви злочину – це найбільш реальний внесок органів внутрішніх справ у загальне попередження цього складного феномена.