Сізова, Вероніка Юріївна. Формування рухових умінь студентів у процесі занять плаванням з використанням методу випереджувального навчання

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання,
об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну та
практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача,
наведено дані про апробацію результатів дослідження та впровадження їх у
практику, дані про структуру роботи та її обсяг.
У першому розділі “Теоретичні засади навчання руховим діям”
подано аналіз стану досліджуваної проблеми у науково-методичній
літературі.
Аналіз літературних джерел свідчить, що історична система
походження наукових положень, яка складає методологічну основу
навчання рухових дій, пройшла складний шлях і складається з 4-х модулів:
1. Теорія дидактики з її принципами (дидакти Греції та ін.).
2. Положення теорії діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв та ін.).
3. Теорія побудови рухів (М.О.Бернштейн та ін.).
4. Теорія керування засвоєнням знань, формуванням дій і понять
(П.Я.Гальперін зі співробітниками).
У процесі навчання плавання теорії та практиці зазвичай виділяють
три етапи (початковий, поглибленого розучування, закріплення та
подальшого вдосконалення), що розрізняються завданнями й методикою
навчання. Завдання навчання – дати знання, виробивши вміння та
сформувати навички. Основна мета полягає у виробленні в студента
правильного уявлення про способи спортивного плавання.
Своєрідний прорив у дослідженні елементів навчання на основі
асоціативного методу зробив М. Ебінґауз. Вивчаючи з психологічного боку
процеси запам’ятовування, впізнавання й відтворення, йому вдалося
показати залежність засвоєння від частоти повторення, обсягу матеріалу,
який сприймається, тощо.
Навчання плавання (далі йдеться про навчання спортивним способам
плавання) — педагогічний процес, спрямований на формування у студентів
знань, умінь при безперервному здійсненні завдань фізичного розвитку.
Рухова дія є способом вирішення деяких рухових завдань. Якщо
завдання складне і вимагає рішення дрібніших рухових завдань, то і спосіб
її розв’язання має складну структуру, включає відповідну кількість
операцій, кожна з яких повинна стати об'єктом вивчення (М.М. Боген,
1985). Формування одних рухових навичок може чинити певний вплив на
засвоєння інших. Це явище дістало назву перенесення навичок (Л.В.
Геркан, 1971; В.Г. Ареф’єв, 2007; Г.М. Арзютов, 2011 та ін.).
У теорії і методиці виділяють позитивний, негативний та інші види
перенесення навичок. Позитивним перенесенням називається така
8
взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка полегшує процес
формування наступної навички. Негативним перенесенням називається така
взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка затрудняє процес
формування наступної. Крім того, в літературі (Г.М. Арзютов, 1999; В.Є.
Білогур, 2002; Н.Ж. Булгакова, 1978; М.Я. Віленский, 1978; Ю.В.
Новицький, 2012; В.Л. Волков, 2004 та ін.) виділяють: часткове
перенесення, в якому структура дій, що вивчаються, має велику схожість, а
перенесення навичок відбувається у вузькому діапазоні; узагальнене
перенесення (раніше засвоєна навичка впливає на формування цілого ряду
рухів, які можуть і не мати структурної схожості); перехресне перенесення
(перенесення навичок на симетричні органи тіла і т. ін.). Проте, все
перераховане вище не вирішує в цілому проблему якісної оптимізації
навчально-виховного процесу для початкового навчання руховим діям
студентів, які навчаються техніці спортивних способів плавання.
Випереджувальне навчання дає можливість вирішувати проблему
дефіциту часу за рахунок попереднього часткового розгляду навчального
матеріалу, що є одним з факторів оптимізації навчально-виховного процесу
студентів.
У другому розділі “Вивчення стану рухових умінь студентів на
початковому етапі навчання плавання спортивними способами”
представлено методику та результати констатувального етапу дослідження.
Первинний етап констатувального експерименту було проведено в
Одеській національній морської академії, Кам’янець-Подільському
національному університеті імені Івана Огієнка, НПУ імені
М.П.Драгоманова, в якому взяло участь 320 студентів перших курсів. Після
попереднього тестування рівня плавальної підготовленості та статистичної
обробки даних було отримано наступне співвідношення розподілу
студентів на спадкову схильність до способів плавання: брас – 29,3 %
(94 ст.), кроль на грудях – 25,9 % (83 ст.), кроль на спині – 23,4 % (75 ст.) та
21,2 % (68 ст.), в яких рівень плавальної підготовленості був нижче за
середній і низьким.
Мета навчання досягається шляхом вирішення завдань навчання з
оволодінням конкретною руховою дією, що, своєю чергою, передбачає
вирішення окремих завдань навчання. Останні можна розподілити на три
групи: завдання послідовності подання матеріалу, завдання послідовності
засвоєння матеріалу та завдання реалізації дидактичних принципів
(В.Г.Ареф’єв, 2007, Г.М. Арзютов, 1998 та ін.).
Визначення плавальної підготовленості проводилося в стандартному
плавальному басейні. При цьому фіксувалися:
— спосіб (способи) пересування на воді;
— загальна довжина дистанції;
— загальний час безупинної дистанції;
— середня швидкість плавання, що визначалася за формулою
9
де V - середня швидкість плавання, м/хв; S - довжина дистанції, м; t - час
подолання дистанції, хв).
Виділяють наступні способи плавання (І.Л. Ганчар, 1998):
— спортивні — кроль на грудях, кроль на спині, брас, батерфляй;
— самобутні — брас на боці, кроль на боці, кроль без винесення рук;
— складені — складаються з різних поєднань одного або двох
елементів спортивного плавання.