Клименко, Іван Сергійович. Особливості діагностики та корекції розвитку дітей молодшого шкільного віку з психоорганічним синдромом

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження; розкрито його методологічні основи та методи, наукову новизну та практичне значення роботи; наведено відомості про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі  «Аналіз наукових досліджень з проблеми психоорганічного синдрому в дитячому віці» здійснений системний теоретичний аналіз та узагальнення наукових вітчизняних і зарубіжних праць із проблеми психоорганічного синдрому в дитячому віці; визначено сутність поняття і структуру порушень психічного розвитку за наявністю такого синдрому; представлено клініко-психологічну характеристику психоорганічного синдрому у дітей.
Аналіз загальної та спеціальної літератури дозволив виявити теоретичні розбіжності у трактуванні поняття «психоорганічний синдром». Однак більшість авторів схожі в думці, що зазначений синдром характеризується недорозвиненням, як інтелектуальної, так і афективної сфер дитини, що є основою її психопатологічних явищ (Т. Білікевич, М. Жариков, С. Запускалов, В. Ковальов, М. Коркін, В. Краснов, Б. Положий, О. Снєжневський, М. Цивілько, В. Чудновський, А. Чуприков та ін.).
Враховуючи різні описи та характеристики психоорганічного синдрому, було виділено такі його найістотніші ознаки: зниження пам'яті та інтелектуальної продуктивності; інертність психічних процесів; труднощі у переключенні активної уваги та її вузькість; афективні порушення; розлади вольової діяльності; посилення та спотворення примітивних потягів; підвищену психічну виснажливість; зниження адаптаційних можливостей. Окрім зазначеного, зясовано, що процес формування патохарактерологічних особливостей та зміна первинності дефекту в структурі психоорганічного
8
синдрому має прямий зв'язок із віковими етапами. Ці прояви психоорганічного синдрому під впливом різних патогенних чинників легко декомпенсуються та переходять у клінічно виражені стани межового характеру.
Встановлено, що у дітей молодшого шкільного віку прояви психоорганічного синдрому відрізняються різноманітністю, частотою та інтенсивністю. На перший план виступає інтелектуальне недорозвинення: не інтелект в цілому, а окремі його складові  увага, пам'ять, мислення, мовлення тощо. Вираженими є порушення афективної регуляції, що обумовлено церебрастенічними, неврозоподібними та психопатоподібними психічними станами, які зумовлюють подальшу дезадаптацію (М. Жариков, С. Запускалов, В. Ковальов, В. Мішиєв, О. Снєжневський, Б. Положий, М. Цивілько, В. Чудновський, T. Bilikiewicz, D. Hell, S. Min та ін.).
Зясовано, що діагноз «психоорганічний синдром» встановлюється на підставі клінічної картини, анамнестичних даних та психологічної діагностики. Його психологічне дослідження у дорослих ґрунтується на перевірених інструментах патопсихологічної діагностики: Мінесотському опитувальнику MMРIII, тесті Р. Б. Кеттела 187 А, опитувальнику «Стандартизоване багатофакторне дослідження особистості» в адаптації Л. Собчик та ін. Водночас, встановлено, що більшість методик не адаптовані для вивчення означеного синдрому в дітей різного віку.
Аналіз спеціальних психолого-педагогічних досліджень дозволив констатувати, що діти із психоорганічним синдромом найчастіше звертають на себе увагу психологів і педагогів внаслідок шкільної дезадаптації, неуспішності у навчанні, затримки психічного і мовленнєвого розвитку, розладів шкільних навичок. Здебільшого психолого-педагогічна робота з ними спрямована на покращення успішності у навчанні, розвиток пізнавальних процесів  пам'яті, уваги, мислення. Проте, корекція когнітивних процесів є малоефективною без урахування особливостей функціонування центральної нервової системи, психічних станів, афективної сфери (І. Кудрявцев, Г. Носачов, Д. Романов, С. Соловйов та ін.).
Узагальнення даних спеціальних досліджень дало підстави для висновків про обумовленість проблеми психічного розвитку дітей із психоорганічним синдромом складністю та багатофакторністю загальних питань медицини, психології, педагогіки. Проблема ранньої діагностики психоорганічного синдрому пов’язана з атиповістю його проявів і значними відмінностями в підходах до діагностики клінічної групи резидуально-органічних розладів. Неоднозначність низки положень, існуюча різноманітність типологій, термінологічних, психологічних характеристик та підходів до корекції психоорганічного синдрому в дитячому віці свідчать про невирішеність багатьох аспектів окресленої проблеми до сьогодні, що зумовлює необхідність подальших досліджень у даному напрямку.
У другому розділі  «Дослідження особливостей психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку із психоорганічним
9
синдромом» сформульовано мету та основні завдання констатувального експерименту, обґрунтовано вибір діагностичного інструментарію; представлено порівняльний аналіз варіантів психоорганічного синдрому (далі  ПОС) у дітей молодшого шкільного віку за клініко-анамнестичними даними; надано кількісний та якісний аналіз даних за результатами проведеного експерименту.
Констатувальний експеримент був спрямований на дослідження психічного розвитку дітей трьох патопсихологічних груп із ПОС, опис та інтерпретацію якого було здійснено у відповідності з класифікацією В. Ковальова.У дослідженні взяли участь 105 дітей молодшого шкільного віку 7-9 років із встановленим діагнозом «психоорганічний синдром». Першу групу (35 осіб) склали діти з церебрастенічною формою ПОС; другу (35 осіб) – з психопатоподібною; третю (35 осіб) – діти з неврозоподібною формою ПОС.
На першому етапі було встановлено специфічні особливості онтогенезу, здійснено аналіз біологічних факторів, що впливали на виникнення ПОС у зазначеної вибірки (105 осіб). При цьому було визначено специфічні особливості онтогенезу дітей, які перенесли органічне ураження ЦНС гіпоксично-ішемічного ґенезу легкого та середнього ступенів тяжкості, поміж яких 85 хлопчиків (80, 95 %, n = 105) і 20 дівчат (19,05 %, n = 105).
Здійснивши аналіз отриманих клініко-анамнестичних та клініко-динамічних даних було отримано підстави для констатації обтяженості анамнезу дітей молодшого шкільного віку з ПОС усіх груп.
Другий етап дослідження був спрямований на виявлення особливостей розвитку емоційної сфери у дітей молодшого шкільного віку із ПОС у порівнянні з показниками дітей із нормативним розвитком (35 осіб), розумовою відсталістю (35 осіб), із аутизмом (35 осіб). Отримані дані стали підґрунтям для розробки комплексу заходів, спрямованих на нівелювання патопсихологічних проявів ПОС у дітей означеного віку. З метою оцінки рівнів сформованості афективної регуляції цих дітей було використано методику діагностики базової афективної регуляції Н. Семаго, М. Семаго; для вивчення рівня тривожності  методику «Вимірювання рівня тривожності Тейлора», «Тест шкільної тривожності Філліпса»; з метою дослідження стану розпізнавання та ідентифікації емоцій  методики «Вивчення мімічної моторики», «Дослідження розуміння емоційних станів людей, зображених на картинці», «Розпізнавання емоцій» за Г. Волкової.
Аналіз отриманих даних дав підстави для виділення провідних типів афективного реагування у дітей досліджуваних груп. У дітей із психопатоподібною формою ПОС виявлено гіперреагування, з церебрастенічною та неврозоподібною формами  гіпореагування. Дітям з аутизмом та розумовою відсталістю властива тотальна гіпофункція за типом афективного реагування. Встановлено, що гіпореакції, за силою та інтенсивністю, переважають на всіх рівнях афективної організації дітей із
10
ПОС. Водночас, у дітей із нормативним розвитком виявлено домінування адекватного варіанту афективного реагування.
Узагальнення кількісних і якісних даних щодо стану окремих рівнів поведінки дозволило описати особливості її рівневої організації у дітей із ПОС. Рівень польової реактивності у більшості дітей з церебрастенічною та неврозоподібною формами ПОС розвинений недостатньо, що призводить до зниження їх адаптаційних можливостей. Діти з психопатоподібною формою ПОС привертали до себе увагу настирливістю, зниженням критичності та дистантності, надмірною активністю. Такі особливості їхньої поведінки перешкоджали задоволенню соціальних потреб, ускладнювали процес адаптації та засвідчили гіперреакцію польового рівня.
У дітей із церебрастенічною та неврозоподібною формами ПОС виявлено гіпофункцію рівня стереотипів, що може негативно впливати на поведінку, обумовлювати вибіркове ставлення до навколишнього з формуванням індивідуальної манери у ньому.
На підставі отриманих даних виявлено дисфункцію рівня експансії поведінки у дітей усіх груп. Дітям із церебрастенічною та неврозоподібною формами ПОС властива відмова від активного освоєння світу, порушення здатності адекватно оцінювати свої можливості, молодшим школярам із психопатоподібною формою ПОС  підвищення прагнення до афективної експансії. Також, поведінка всіх дітей із ПОС характеризується гіпофункцією рівня контролю афективної регуляції.
За результатами використання методик «Вимірювання рівня тривожності Тейлора», «Тест шкільної тривожності Філліпса», встановлено, що проблема тривожності характерна для більшості дітей із ПОС. Дітям із церебрастенічною формою ПОС властиві дуже високі і високі показники рівня тривожності, поміж факторів якої можна виділити: «страх самовираження»  28,5 %, «низький фізіологічний опір стресу»  17,4 %, «страх не відповідати вимогам та сподіванням оточуючих»  у 17,4 % випадків. Для дітей із психопатоподібною формою ПОС характерний середній, з тенденцією до низького, рівень тривожності. Найвищі показники у них виявлені за такими факторами тривожності, як: «фрустрація, потреба в успіху»  20 %; «страх самовираження»  в 25,71 % випадків. Дітям із неврозоподібною формою ПОС властивий високий рівень тривожності та домінування таких її факторів: «соціальний страх»  25,71 %, «страх не відповідати вимогам та очікуванням оточуючих»  25,71 %. Водночас, їхні ровесники із аутизмом демонструють дуже високий та високий рівні тривожності з найвищими показниками таких факторів: «соціальний страх»  28,60 %, «загальна тривожність»  20,00 %; із розумовою відсталістю  високий та середній, з тенденцією до високого, рівні тривожності з домінуванням «страху самовираження»  20,00 %, «низького фізіологічного опору стресу» у 23,00 %. Водночас, дітям з нормативним розвитком властивий середній, з тенденцією до низького, рівень тривожності та
11
перевага факторів «страх ситуації перевірки знань»  у 25,7 % випадків і «страх самовираження»  14,3 %.
Дослідження здатності до розпізнавання та ідентифікації емоцій дітьми молодшого шкільного віку із ПОС за методикою «Вивчення мімічної моторики» Г. Волкової виявило, що більшість дітей (85,71 %) із церебрастенічною формою ПОС демонструють високий рівень вираження емоційних станів, низький  їх розуміння (28,57 %) та розпізнавання (42,85 %). 85,71 % молодших школярів із психопатоподібною формою ПОС характеризуються високим рівнем вираження емоційних станів, 71,42 % з них  середнім рівнем їх розуміння та 57,18 %  середнім рівнем у розпізнаванні емоцій. 57,18 % дітей із неврозоподібною формою ПОС властиві високий рівень вираження і розпізнавання емоцій, середній  їх розуміння. Більшість дітей з аутизмом мають низький рівень вираження (45,71%), розуміння (77,14 %), розпізнавання (77,14 %) емоційних станів інших. У розумово відсталих дітей виявлено середній рівень вираження емоційних станів (42,86 %) та їх розпізнавання (42,86 %), низький  у розумінні емоцій людей (54,29 %). Водночас, молодшим школярам із нормативним розвитком властиві високі рівні в усіх означених уміннях: виражати (94,29 %), розуміти (88,57 %), розпізнавати (97,14 %) емоційні стани.
На третьому етапі констатувального експерименту, з метою диференційної діагностики розвитку пізнавальної сфери дітей досліджуваних груп, було використано такі методики: «Стандартні кольорові матриці Равена» для дослідження особливостей мислення; «Трикутники»  з метою вивчення особливостей уваги; «10 слів» (О. Лурія)  пам'яті; для визначення особливостей сприймання - методику «Чого не вистачає?» (Р. Немова); характеристик уяви  «Намалюй що-небудь» (Т. Марцинковської). Діагностика мовленнєвої діяльності здійснювалось за допомогою методик «Виявлення порушень писемного мовлення» (І. Садовнікової) та «Експрес-діагностики усного мовлення» (Т. Фотекової).