Сі Даофен. Методика використання інноваційних технологій у підготовці майбутніх учителів музики до співацької діяльності

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, розкрито теоретико-методологічні основи співацької підготовки майбутнього вчителя музики до використання інноваційних технологій, охарактеризовано методи, показано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дисертаційного дослідження.
У першому розділі – «Теоретико-методологічне дослідження співацької підготовки майбутніх учителів музики до використання інноваційних технологій» – зроблено ретроспективний аналіз психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблеми дослідження. Виокремлено зміст та специфіку співацької підготовки студентів інститутів мистецтв педагогічних університетів до використання інноваційних технологій, подано характеристику сучасних здобутків музичної педагогіки в цій галузі, наведено авторське розуміння сутності означеного феномена.
Розглядаючи педагогічну технологію як сукупність засобів і методів відтворення теоретично обґрунтованих процесів навчання і виховання, які дають можливість успішно реалізувати поставлені освітні цілі (С.Гончаренко), інноваційно-технологічний напрямок підтверджується теоретичними концепціями, серед яких: теорія цілісного навчального процесу (Ю.Бабанський, К.Платонов, М.Сорокін та ін.); теорія оптимізації навчально-виховного процесу (Ю.Бабанський, С.Лисенкова та ін.); теорія поетапного формування розумових дій (П.Гальперін, Н.Тализіна, М.Волович та ін.); концепції програмованого та проблемного навчання (М.Гузик, В.Фірсов, В.Шаталов та ін.); концепції індивідуалізації та диференціації навчання (А.Границька, Ю.Макарова, І.Унт, В.Шадриков та ін.); концепції перспективно-випереджаючого навчання (В.Гузеєв, С.Лисенкова та ін.); концепція акмеологічного навчання (А.Деркач, Н.Гузій, А.Козир, Н.Кузьміна, В.Федоришин та ін.).
9
У педагогічній практиці визначено, що сучасні інноваційні освітні процеси передбачають зміну особистості суб’єкта, що проявляється як за зовнішніми ознаками (музична мова, емоційність тощо), так і за внутрішніми – у формуванні відповідних елементів професійної свідомості (пам’ять, мислення тощо), становленні професійного світогляду та зміни відповідних компонентів установки суб’єкта по відношенню до об’єкта діяльності, що проявляється у когнітивній сфері як підвищення рівня інформованості про об’єкт, в емоційній – як зацікавлення у взаємодії з об’єктом, у практичній – як усвідомлення реальних можливостей зміни об’єкта.
Інноваційна діяльність учителя музики виявляється у завчасному проектуванні навчально-освітнього процесу, в цілепокладанні, визначенні мети, завдань, змісту та конкретних технологій мистецького інноваційного навчання. Мистецька інноваційна діяльність є відбитком не лише особливостей оновлення традиційної системи освіти шляхом раціоналізації, впровадження новаторського досвіду, або модернізації, а й презентує індивідуальний творчий стиль роботи вчителя музики. Важливою умовою цього процесу є оптимальне поєднання впливу зовнішніх факторів і системи внутрішніх особистісних перетворень, що дозволяє студенту стати суб’єктом саморозвитку, досягати певного рівня особистісної та фахової спрямованості з моменту усвідомлення своїх здібностей та можливостей у мистецькій діяльності. Процес підготовки майбутніх учителів музики до співацької діяльності з використанням інноваційних технологій ґрунтується на впровадженні: системно-цілісного, аксіологічного, компетентнісного, акмеологічного та творчого підходів. Системно-цілісний підхід до мистецького навчання забезпечує наявність відповідних зв’язків і відношень між означеними елементами, сприяє комплексності співацького навчання майбутніх учителів музики, що й націлює їх на цілісний співацький розвиток школярів. Аксіологічний підхід сприяє осмисленню й переживанню особистістю досвіду власної діяльності, усвідомленню себе в контексті соціального життя, що дозволяє орієнтувати спрямування змісту, форм та методів співацької підготовки майбутніх учителів музики на ціннісне їх сприйняття. Компетентнісний підхід визначає поінформованість майбутніх учителів музики про цілі, сутність, структуру, засоби й особливості співацької діяльності, що визначає напрямок їхнього подальшого саморозвитку, включаючи пізнавальну та емоційно-вольову сфери. Акмеологічний підхід сприяє активізації внутрішнього потенціалу студентів (мотиваційно-цільової сфери, здібностей, особистісних якостей, самосвідомості) як умови їхнього сходження до свого акме-рівня. Сутність творчого підходу полягає у визначенні творчої діяльності основою, засобом і вирішальною умовою фахового становлення майбутніх учителів музики. Специфіка співацької діяльності майбутнього вчителя музики виявляється, насамперед, в його методичній підготовці до співацької роботи зі школярами, а саме: оволодінні фаховими знаннями з урахуванням
10
фізіологічних особливостей голосоутворення у дорослих і дітей; врахуванні естетично-ціннісних якостей вокального звуку відповідно до сучасних вимог співацького навчання; всебічному розвитку вокального слуху; засвоєнні знань щодо прийомів особистісного впливу на процес голосоутворення; здатності отримувати правильне вокальне звучання у школярів; вихованні навичок методичного аналізу співацького процесу, тощо.
Інноваційна концепція музичного навчання, згідно системного підходу є новітньою системою поглядів, котра об’єднана єдиним фундаментальним задумом, що визначає розуміння явищ і процесів музичного навчання та передбачає більш ефективну реалізацію процесу музичного виховання. Це положення є основою для розробки конкретних педагогічних технологій. Серед найдієвіших інноваційних технологій співацького навчання майбутніх учителів музики нами запропоновані технології вокально-хорового виховання В.Ємельянова, В.Морозова, Г.Струве. Доведено, що жодна з розглянутих інноваційних концепцій не може бути механічно використаною у сучасних національних умовах як цілісна система. Українська музична педагогіка має свої принципові засади, спирається передусім на досягнення національної культури, усталені культурологічні традиції, навчальні пріоритети, багатовіковий досвід співацького навчання, тощо.
Під час розгляду зазначених інноваційних технологій було виявлено як спільність їх підходів до питань вокально-хорового навчання, так і відмінність у виборі шляхів і засобів співацької діяльності.
Технологія співацького навчання В.Ємельянова побудована на пріоритеті фонопедичної методики розвитку співацького голосу, що включає: координаційно-тренувальний, естетичний та виконавський етапи. Основними принциповими положеннями цієї технології є: саморегуляція голосоутворюючої системи, фундаментом якої є біоакустичні прояви її механізмів; формування складних рухових співацьких навичок за рахунок енергетичної економічності; самоімітація комплексу вокальних відчуттів візуальними та сприймальними засобами.
Технологічний підхід до співацької підготовки студентів В.Морозова здійснюється на основі методики резонансної техніки співу. Оволодіння цією методикою дозволяє майбутнім співакам досягати сильного, рівного, яскравого вокального звуку. Такий підхід до співацького навчання майбутніх учителів музики дозволяє: захистити голосовий апарат співака від перевантажень; облагородити тембральне звучання співацького голосу; виробити «резонансне дихання».
Технологія творчого співацького навчання й виховання Г.Струве побудована на комплексному засвоєнні співацької грамотності, послідовність якої детально розкрита автором у розробленій методичній праці «Хорове сольфеджіо». Підготовка майбутніх учителів музики до співацької роботи зі школярами побудована на серії мелодичних та гармонічних вправ у зонному строї з використанням оригінальної системи ручних знаків.