Ген Цзінхен. Формування сценічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами естрадного співу

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, розкрито методологічні та теоретичні основи формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва засобами естрадного співу, охарактеризовано методи, показано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі – „Теоретичні основи дослідження проблеми формування сценічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами естрадного співу”– зроблено ретроспективний аналіз психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблеми дослідження. Виокремлено особливості формування сценічної культури студентів інститутів мистецтв педагогічних університетів. Визначено роль сценічної культури у музично-педагогічній практиці, подано характеристику сучасних здобутків педагогіки в цій галузі, наведено авторське розуміння сутності означеного феномена.
З позиції системного, культурологічного, особистісного, діяльнісного і компетентнісного підходів та узагальнення висновків наукових досліджень з проблем формування культури майбутнього вчителя (Е. Абдуллін, В. Андрущенко, Г. Балл, А. Болгарський, Вей Лімін, О. Олексюк, Г. Падалка, О. Рудницька, Т. Танько, Чжан Цен, Цао Лі та ін.) було окреслено такі сутнісні ознаки сценічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва: сценічна культура є частиною загальної культури і виконує функцію специфічного проектування загальної культури у сферу музично-педагогічної діяльності; сценічна культура є показником музично-педагогічної практики вчителя, що виявляється у різних формах концертної діяльності; сценічна культура визначає рівень творчої концертно-виконавської діяльності вчителя музичного мистецтва; особливості реалізації та формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва обумовлюються музично-індивідуальними, творчими, психолого-фізіологічними та віковими характеристиками, наявністю музичного досвіду особистості. На основі аналізу специфіки педагогічної роботи вчителя музичного мистецтва, що поєднує музично-виховну та концертно-просвітницьку діяльність (А. Болгарський, Т. Жигінас, А. Козир, Г. Падалка, Л. Паньків, О. Щолокова, Цзінь Нань, Ян Хун Нянь та ін.) подано авторське тлумачення поняття „сценічна культура майбутнього вчителя музичного мистецтва” як багаторівневої сукупності фізичних, моральних і духовних якостей особистості вчителя, які в єдності своїй породжують гармонію добра і краси у вивченні мистецтва музики в умовах концертної музично-виконавської діяльності, а також сприяють особистісному та професійно-педагогічному саморозвитку.
9
У розділі охарактеризовано естрадний спів як різновид музичного мистецтва та важливий напрямок вокальної підготовки студентів педагогічних університетів. На основі аналізу методичної та музикознавчої літератури (Н. Дрожжіна, С. Клітін, О.Уварова, Цзэн Хун, Чжан Цзянь Го та ін.), а також естрадно-виконавського досвіду співаків (В.Івасюк, Є.Мартинов, Н.Яремчук, Сунь Нань, Лю Хуан та ін.) визначено, що естрадний спів є найбільш демократичним і поширеним видом вокального мистецтва, хоча має відносно невеликий історичний шлях розвитку, який сформувався у світовому просторі як унікальне музично-художнє явище й відрізняється своєрідною музичною стилістикою та музичною естетикою.
Естрадний спів поєднує техніку академічного вокалу і народного співу, а також ряд специфічних прийомів, характерних саме для естради (великий діапазон втілення вокальних можливостей – від нашіптування до крику; використання мікрофонів і пошук специфічних звучань; надання провідної ролі ритму і гучності; використання специфічних прийомів володіння гучністю; створення звукового балансу ансамблю; використання різних звуковідтворень (сип, крик, фальцет, субтон, мікст, гучний голос тощо). Специфіка естрадного співу визначається музично-естетичним досвідом особистості загалом та досвідом музичного сприйняття творів естрадного напрямку зокрема, а також використанням специфічних технічних засобів (мікрофон, монітори, звуко-підсилювальна апаратура, навушники тощо). Так, на основі всебічного аналізу техніки естрадного виконавства визначено, що навчання студентів естрадного співу має базуватися на кращий традиціях академічної вокальної школи з урахуванням сучасних естрадно-виконавських технік і спрямовуватися, зокрема, на формування вмінь відтворювати музичні образи у процесі сценічного виконання. Естрадний спів розглядається як засіб формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва, а окреслені характеристики естрадного виконавства позначилися у змістових аспектах компонентної структури досліджуваного феномена.
У структурі сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва виділено три блоки структурних компонентів: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний.
Мотиваційний компонент характеризує інтерес та захопленість студентів вокально-естрадною діяльністю, націленість на пізнання естрадних традицій та співацьке самовдосконалення. Компонент об’єднує систему мотивів щодо ставлення особистості до навчання, детермінує і пронизує сферу психічної активності. Когнітивний компонент виявляється в активній пізнавальній діяльності студентів щодо музичного навчання, можливостей вдосконалення вокальної техніки, оцінювання сценічної поведінки та власного естрадно-виконавського досвіду. Даний компонент представляє систему пізнавальних розумових конструктів, що забезпечують адекватне сприймання, відображення, осмислення інформації щодо сценічної
10
культури виконання музичних творів; пізнання і конструювання процесу навчання естрадному співу, що виявляється у наявності аналітико-синтетичних, прогностичних, конструктивно-проектувальних умінь, які базуються на знаннях психолого-педагогічних та методичних дисциплін.
Діяльнісний компонент окреслює сукупність необхідних знань та вмінь, що визначають можливості реалізації естрадно-співацької діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Передбачає наявність умінь актуалізувати у потрібний момент накопичені професійні знання та вміння, володіння технологією естрадного виконавства та педагогічними уміннями організації музично-виконавської діяльності учнів.
Визначені теоретичні положення стали основою розробки методичного забезпечення формування сценічної культури майбутнього вчителя музичного мистецтва засобами естрадного співу.
У другому розділі – „Методичні основи формування сценічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва засобами естрадного співу ” – визначено основні принципи, педагогічні умови, методи та прийоми формування сценічної культури студентів музично-педагогічних факультетів, окреслено етапи проведення педагогічної роботи, що дало можливість розробки організаційно-методичної моделі формування досліджуваного феномена.
Моделювання процесу формування сценічної культури майбутніх учителів музичного мистецтва ґрунтувалося на принципах естетичної спрямованості навчального процесу; культуровідповідності; індивідуалізації; творчого самовираження; емоційної насиченості навчання; комплексного впливу; педагогічного артистизму.
Принцип естетичної спрямованості орієнтував змістове наповнення навчального процесу на сприймання мистецтва, як втілення прекрасного у житті людини. Принцип культуровідповідності передбачав висвітлення соціальних функцій мистецької діяльності та зорієнтовував навчальний процес на усвідомлення значущості культури у навколишньому житті. Згідно принципу індивідуалізації, навчання студентів естрадного співу мало будуватися на урахуванні індивідуальних можливостей кожної особистості (фізіологічних, психологічних) та вокально-виконавського досвіду. Принцип творчого самовираження орієнтував на активізацію особистісного ставлення студентів до виконуваних творів, втілення власних думок і переживань у процесі естрадно-виконавської діяльності. Принцип емоційної насиченості акцентував необхідність формування умінь безпосереднього пристрасного переживання художніх образів естрадних пісень та адекватності усвідомлення свого емоційного стану. Принцип комплексного впливу визначав цілісність навчального процесу та орієнтував на усвідомлення багатогранності художнього образу виконуваного твору завдяки реалізації різноманітних засобів та прийомів авторського задуму. Принцип педагогічного артистизму спрямовував на
11
формування вмінь презентації музичних творів учнівській аудиторії, емоційного впливу на школярів через розкриття і сценічне відтворення художніх образів естрадно-вокальних творів. Для успішності проведення педагогічної роботи означеного напрямку було визначено педагогічні умови формування сценічної культури студентів, а саме: створення творчої атмосфери на заняттях естрадного співу; інтеграція індивідуально-аудиторної й концертної діяльності студентів; активізація вокально-естрадної діяльності студентів на основі самовираження.
За умови „створення творчої атмосфери на заняттях естрадного співу”, що передбачала забезпечення відкритості студента до творчої взаємодії з викладачем у навчальному процесі та навколишнім соціокультурним середовищем, було визначено використання таких методів: психологічної підтримки; створення ситуацій „успіху”; емоційно-образної концентрації; сценічно-рухової витримки; рольової гри; музично-акторського тренінгу. Означені методи сприяють психологічному розкріпаченню, вивільненню творчих сил, орієнтують студента на творчий пошук, активне обговорення з викладачем можливостей власного саморозвитку, визначення перспектив вокально-виконавської діяльності.
За умови „інтеграції індивідуально-аудиторної й концертної діяльності студентів”, що орієнтувала на оптимальне використання студентом напрацьованої у процесі індивідуальних занять естрадно-виконавської техніки у концертній діяльності передбачалося використання таких методів педагогічної роботи: уявної аудиторії; виконання вокально-хореографічних завдань-етюдів; перенесення відпрацьованих вокальних навичок та сценічної поведінки у різні ситуації виконання вокальних творів. Такі методи забезпечують цілісність навчального процесу у підготовці студента до концертного виступу.
Педагогічна умова „активізація вокально-естрадної діяльності студентів на основі самовираження” передбачала забезпечення активного включення емоційної сфери та рефлексивних механізмів студента у процесі естрадного виконавства, втілення власних думок та почуттів у процесі виконання естрадних творів. Передбачалося використання методів: активізації особистісного ставлення до виконуваних музичних творів; презентації власних можливостей в естрадно-виконавській діяльності; рефлексивного осмислення власних думок і почуттів у виконанні естрадних творів. Означені методи використовуються індивідуально із урахуванням особистісних характеристик студента.
Послідовність проведення педагогічної роботи була визначена згідно перебігу мотиваційно-стимулюючого, інформаційно-накопичувального, діяльнісно-коригувального та творчо-самостійного етапів.