КРАВЕЦЬ НАТАЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА ЕКОЛОГІЗАЦІЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА ЯК ПРИНЦИП АГРАРНОГО ПРАВА

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначаються мета та завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічна і теоретична основа, розкриваються практичне і теоретичне значення роботи, її новизна, формулюються основні положення, що виносяться на захист, наводиться інформація про форми їх апробації.
Розділ 1. «Екологізація аграрного виробництва в системі принципів аграрного права» складається із трьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Поняття і система принципів аграрного права» присвячено з’ясуванню сутності, поняття і сучасної системи принципів аграрного права.
У дисертації зазначається, що категорія «принцип» є універсальною та багатогранною, у зв’язку з чим можна виділити декілька рівнів її розуміння та реалізації: етимологічний, загальнонауковий (або філософський), загально-правовий та спеціально-галузевий (аграрно-правовий). Всі вони перебувають у тісному діалектичному зв’язку, чим і зумовлюється необхідність системного дослідження усіх цих рівнів для опрацювання проблематики, пов’язаної із галузевими принципами аграрного права.
Дисертантом присвячено увагу питанням функціональної складової у характеристиці принципів аграрного права. У зв’язку з цим виділено як суто юридичні функції принципів аграрного права - регулятивну (зовнішньо регулятивну і внутрішньо регулятивну (або інструментально-коригуючу)) та охоронну, так і інші - аксіологічну, гносеологічну (пізнавальну), антропозахисну. Проаналізовано історичний розвиток системи принципів аграрного права, починаючи від принципів колгоспного права й до сьогодні.
На основі аналізу наукової літератури зроблено висновок щодо поняття та системи принципів аграрного права. Під принципами аграрного права слід розуміти основні, висхідні, керівні положення-вимоги законодавства, які визначають сутність та спрямованість механізму правового регулювання аграрних відносин. За сучасних умов система принципів аграрного права має чотириланкову (чотирирівневу) структуру і включає в себе загальноправові принципи (законність, рівність учасників аграрних відносин, демократизм та ін.), міжгалузеві принципи, галузеві (спеціальні) принципи аграрного права та принципи окремих аграрно-правових інститутів. На сьогодні, як вбачається, особливої актуальності набувають такі галузеві (спеціальні) принципи аграрного права, як: 1) принцип пріоритетності сільського господарства у системі інших галузей економіки України; 2) принцип забезпечення продовольчої безпеки держави; 3) принцип свободи аграрного підприємництва; 4) принцип урахування особливостей аграрного виробництва в процесі правового регулювання аграрних відносин; 5) принцип державного аграрного протекціонізму; 6) принцип забезпечення розвитку сільських територій та соціального розвитку села; 7) принцип екологізації аграрного виробництва. Виділення останнього принципу є цілком обґрунтованим з огляду на реалії сьогодення, а також приписи чинного законодавства України й вимоги міжнародного та Європейського права. Зазначено, що саме вказаний принцип і буде предметом подальшого дослідження.
У підрозділі 1.2. «Нормативно-правове закріплення екологізації аграрного виробництва в Україні» здійснено огляд і ґрунтовний аналіз законодавства України, яке визначає правові основи екологізації аграрного виробництва.
Проблема екологізації аграрного виробництва є вкрай актуальною, адже здійснення сільськогосподарської діяльності не тільки справляє вплив на навколишнє середовище, але й одночасно суттєво обумовлене ним. Дисертантом проаналізовано сучасний екологічний стан у сфері сільськогосподарського виробництва, виділено його проблеми та фактори, що справляють негативний вплив на навколишнє середовище в процесі аграрного виробництва.
Зазначено, що правову основу регулювання відносин у сфері екологізації аграрного виробництва становить Конституція України, здійснено аналіз її положень у цій сфері. Детально проаналізовано положення інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, у яких визначаються пріоритети національних інтересів України у галузі забезпечення розвитку аграрного виробництва та екологізації аграрних виробничих відносин. Автором зроблено висновок, що система законодавства у сфері екологізації аграрного виробництва включає декілька рівнів норм: 1) конституційні норми; 2) норми загального характеру (наприклад, Закон України «Про основи національної безпеки України»);
3) норми екологічного законодавства; 4) спеціальний рівень - норми аграрного законодавства. Окремим чином слід виділити норми міжнародно-правового характеру у цій сфері - це міжнародні договори, конвенції, а також акти регіонального характеру (як наприклад, Регламенти і Директиви Ради Європейського Союзу).
На основі проведено аналізу у дисертації висловлено пропозицію про чітке закріплення принципу екологізації аграрного виробництва у чинному аграрному законодавстві. Дисертантом запропоновано внести доповнення до ст. 2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», виділивши серед цілей державної аграрної політики екологізацію аграрного виробництва.
Підсумком дослідження нормативно-правового закріплення екологізації аграрного виробництва в Україні став висновок дисертанта про те, що на сьогодні у законодавстві України сформовано достатнє нормативно-правове підґрунтя для забезпечення екологізації аграрного виробництва, що дає підстави говорити про появу нового принципу аграрного права - принципу екологізації аграрного виробництва.
У підрозділі 1.3. «Поняття і зміст принципу екологізації аграрного
виробництва та його місце в системі принципів аграрного права» досліджуються поняття, зміст, а також місце в системі принципів аграрного права такого спеціального галузевого принципу як екологізація аграрного виробництва.
Пропонується під екологічною безпекою у сфері сільськогосподарського виробництва розуміти такий стан захищеності життєвих інтересів людини і держави, навколишнього середовища в процесі аграрного виробництва, за якого забезпечуються збереження навколишнього середовища і його компонентів у безпечному для життя і здоров’я стані та виробництво якісної, екологічно безпечної сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження. При цьому екологічна безпека в сфері сільськогосподарського виробництва є невід’ємною складовою національної екологічної безпеки держави і співвідноситься з нею як часткове із загальним.
У дисертації розмежовано поняття екологізації аграрного законодавства та екологізації аграрного права. Екологізацію аграрного законодавства дисертант визначає як втілення екологічних імперативів у зміст аграрно-правових та інших норм, які регламентують виробничо-господарську діяльність аграрних виробників. При цьому екологізація аграрного законодавства - це процес штучний, зумовлений суб’єктивними факторами, насамперед волею законодавця, який займається процесом нормотворення і внесення екологічно спрямованих норм до чинного аграрного законодавства. Екологізація аграрного права - це процес поступовий, більш глибинний, пов’язаний не лише з втіленням екологічних імперативів у зміст норм аграрного законодавства, а й у свідомість людей, у морально-етичні норми суспільства та ін.
На підставі дослідження зроблено висновок, що принцип екологізації аграрного виробництва можна визначити як спеціальний, галузевий принцип аграрного права, що являє собою керівне положення-вимогу аграрного законодавства стосовно нормативного закріплення і практичної реалізації екологічних імперативів усіма суб’єктами сільськогосподарської виробничої діяльності з метою захисту навколишнього середовища, мінімізації негативного впливу антропогенних факторів на нього, збереження стійкої рівноваги екосистем, екологозбалансованого природокористування в процесі їх діяльності, а також виробництва якісної, екологічно безпечної сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження. Проведено класифікацію заходів, що сприятимуть запровадженню та реалізації принципу екологізації аграрного виробництва на практиці. Це: 1) правові заходи; 2) організаційні заходи; 3) економічні заходи; 4) організаційно-господарські заходи; 5) екологічні заходи; 6) еколого-світоглядні заходи; 7) еколого-освітні заходи.
Розділ 2. «Характеристика основних напрямків реалізації принципу екологізації аграрного виробництва в Україні» складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 2.1. «Реалізація та правове забезпечення принципу екологізації аграрного виробництва у сфері використання земель сільськогосподарського призначення» присвячений характеристиці правових засад реалізації принципу екологізації аграрного виробництва у сфері використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва.
У дисертації зазначається, що одним з основних напрямків реалізації принципу екологізації аграрного виробництва є екологозбалансоване використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів у процесі виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Автором проаналізовано положення чинних нормативно-правових актів у вказаній сфері, виявлено недоліки у правовому забезпеченні принципу екологізації аграрного виробництва у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення при здійсненні сільськогосподарської виробничої діяльності. У зв’язку з цим дисертантом сформульовано окремі пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України. Зокрема, доцільним вбачається внесення змін до чинного Земельного кодексу України щодо заміни словосполучення «раціональне та ефективне використання земель сільськогосподарського призначення» на більш доречне у сучасних умовах «екологозбалансоване використання земель сільськогосподарського призначення». Категорію «еколого-збалансоване використання земель сільськогосподарського призначення» запропоновано віднести до основних обов’язків землевласників і землекористувачів і закріпити окремими пунктами у ст. 91, 96 ЗК України. Окрім того, доцільно й у ст. 5 ЗК України «Принципи земельного законодавства» у п. г) «забезпечення раціонального використання й охорони земель» замінити словосполученням «забезпечення екологозбалансованого використання й охорони земель». У спеціальному підзаконному акті - постанові Кабінету Міністрів України - мають знайти закріплення визначення поняття та вимог екологозбалансованого використання земель сільськогосподарського призначення, розроблені на основі останніх досягнень аграрної науки. Зокрема, у ній могли б бути санкціоновані агротехнічні правила й нормативи, які на сьогодні або існують у формі окремих стандартів (в тому числі, ще затверджених за часів існування СРСР), або актів рекомендаційного характеру, або взагалі відсутні (не визначені).
Дисертантом доводиться необхідність розробки і прийняття Загальнодержавної цільової програми екологозбалансованого використання та охорони земель, що сприятиме створенню умов для сталого екологозбалансованого сільськогосподарського землекористування, збереженню та підвищенню родючості ґрунтів, розв’язанню екологічних та соціальних проблем села, розвитку високоефективного конкурентоспроможного аграрного виробництва, вирішенню проблеми продовольчої безпеки.
У результаті аналізу приписів чинного законодавства України у вказаній сфері дисертант доходить висновку, що за сучасних умов впровадження та реалізації принципу екологізації аграрного виробництва можна говорити про виділення у системі земельного законодавства правового інституту, який має отримати назву «Правове регулювання екологозбалансованого використання земель сільськогосподарського призначення».
У підрозділі 2.2. «Правові засади органічного сільського господарства як засобу реалізації принципу екологізації аграрного виробництва в Україні» висвітлюються питання правового регулювання ведення органічного сільського господарства в Україні як одного із найбільш ефективних засобів запровадження та реалізації принципу екологізації аграрного виробництва.
Дисертантом сформульовано поняття органічного сільського господарства як одного із важливих засобів екологізації аграрного виробництва, який передбачає таке ведення сільськогосподарської діяльності, за якого забезпечується охорона навколишнього середовища та збереження біологічного різноманіття для майбутніх поколінь.
На основі ґрунтовного аналізу норм Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» дисертантом виявлено певні недоліки у правовому регулюванні відносин у сфері ведення органічного сільського господарства та сформульовано наступні пропозиції щодо їх усунення: 1) Перелік загальних принципів, закріплений у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» має бути доповнений принципом законності, який має бути закріплений у пункті 1 як основоположний принцип правового регулювання вказаних відносин. Потребує змін і перелік спеціальних принципів виробництва органічної продукції. Враховуючи незрозумілість та невизначеність поняття «благополуччя тварин» у сфері органічного сільського господарства, а також оціночний характер цієї категорії, доцільним було б виключити дане положення із ч. 2 ст. 4 Закону; 2) Потребує внесення доповнень до ст. 12 вказаного Закону шляхом закріплення положень стосовно наявності і придатності для виробництва органічної продукції земель у особи, що має намір займатися органічним сільським господарством, та їх розміщення; 3) Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» оперує категорією «виробництво органічної продукції», а не традиційним для міжнародного права терміном «органічне сільське господарство». Зазначені поняття не є тотожними, а співвідносяться як загальне (органічне сільське господарство) і часткове (виробництво органічної продукції). Тому вбачається доцільним внесення змін до чинного Закону «Про особливості виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції» в частині назви, яка має бути такою «Про органічне сільське господарство в Україні». Така назва буде цілком відповідати сутності вказаної правової категорії та загальноприйнятій у світовій практиці термінології; 4) Не є вдалим положення ст. 29 Закону, що передбачає для маркування органічної сільськогосподарської продукції використання державного, а не міжнародного логотипу, оскільки завідомо ставить національних виробників такої продукції у невигідне конкурентне становище з зарубіжними виробниками, що використовують міжнародний логотип. Адже, на зовнішньому ринку національна продукція не буде вважатися органічною і потребуватиме проходження спеціальних процедур для того, щоб бути визнаною такою.
З метою забезпечення ефективної практичної дії положень Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» необхідними є їх подальша деталізація і конкретизація у відповідних підзаконних нормативно-правових актах, зокрема постановах Кабінету Міністрів України. Зокрема, це має стосуватися порядку і правил виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження, порядку набуття статусу суб’єкта, що має право займатися виробництвом органічної сільськогосподарської продукції, порядку визначення придатності земель для ведення органічного сільського господарства, процедури контролю та підтвердження статусу виробленої сільськогосподарської продукції як органічної та ін.
Дисертантом доводиться, що процес запровадження в Україні органічного сільського господарства пов’язаний з вирішенням низки проблем, які в залежності від сфери їх виникнення можна класифікувати на: а) правові; б) економічні; в) управлінські - як зовнішні, так і внутрішні; г) екологічні; д) соціально-психологічні.
Підрозділ 2.3. «Правове регулювання та реалізація принципу екологізації аграрного виробництва при використанні генетично-модифікованих організмів» присвячений характеристиці й аналізу правового забезпечення принципу екологізації аграрного виробництва при використанні генетично-модифікованих організмів у рослинництві і тваринництві.
У результаті аналізу законодавства та наукової літератури дисертантом обґрунтовується висновок, що відносини у сфері застосування біотехнологій в процесі ведення аграрного виробництва належать до предмета аграрного права, а сукупність нормативно-правових приписів у цій сфері формує комплексний правовий інститут правового забезпечення біологічної безпеки при виробництві сільськогосподарської продукції рослинного і тваринного походження.
Дисертантом детально проаналізовано норми спеціального Закону України від 31 травня 2007 р. «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», на підставі чого визначено його позитивні сторони та недоліки. До переваг Закону віднесено, по-перше те, що у ньому розкриті і законодавчо закріплені основні поняття, що належать до відносин у сфері біологічної безпеки. По-друге, у Законі визначено й основні принципи державної політики в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО, відповідно до яких і має здійснюватися державно-правове регулювання відносин у цій сфері. По-третє, важливою перевагою вказаного Закону є закріплення у ньому імперативного положення щодо обов’язкової державної реєстрації продукції, що містить ГМО (ст. 13, 14). По-четверте, Закон містить певні гарантії прав споживачів та інших зацікавлених суб’єктів на інформацію щодо
наявності у сільськогосподарській продукції ГМО.
Охарактеризовано і недоліки вказаного Закону, зокрема у сфері маркування продукції, що є ГМ або містить ГМО. Вбачається, що для подолання проблеми правового регулювання у сфері маркування такої сільськогосподарської продукції, по-перше, необхідно внести доповнення до ст. 15 Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», чітко закріпивши в ній норму про обов’язковість маркування сільськогосподарської продукції у випадку наявності ГМО у ній на рівні норми, можливої для визначення приладами - у 0,9%, поклавши обов’язок щодо маркування на виробника такої продукції. Обґрунтовується необхідність внесення доповнення до ч. 2 ст. 18 вказаного Закону, доповнивши її п. 6, де слід закріпити «6) у порушенні правил щодо маркування продукції, що містить ГМО або при виробництві якої використано ГМО». Аналогічною нормою доцільно також доповнити КУпАП та ін. нормативно-правові акти, що стосуються встановлення різних видів відповідальності.
У дисертації зазначається, що до вад у сфері регулювання відносин стосовно використання ГМО у процесі аграрного виробництва належить також відсутність єдиного державного органу, який би здійснював контрольні функції у сфері створення, випробування транспортування та використання генетично модифікованих організмів. У зв’язку з цим доцільним вбачається створення спеціального органу комплексної компетенції, який би здійснював зазначені функції, в тому числі й у процесі аграрного виробництва. Таким органом могло б стати Державне агентство з біологічної безпеки України. Положення про нього доцільно було б затвердити постановою Кабінету Міністрів України або Указом Президента України.
Автором доводиться, що забезпечення біологічної безпеки при веденні аграрного виробництва не буде достатньо ефективним за відсутності належного правового регулювання дозвільної діяльності, а також контролю та нагляду за дотриманням правових вимог при виробництві сільськогосподарської продукції у рослинництві і тваринництві. Отже, на сьогодні з’явилася нагальна потреба встановити і затвердити постановою Кабінету Міністрів України Порядок здійснення моніторингу продуктів ГМО, оскільки тільки моніторинг дозволить їх контролювати після розповсюдження та вивільнення у відкриту систему.