ФОМІНА Ліна Олександрівна ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження,
характеризується ступінь її наукової розробки, зв’язок із науковими планами та
програмами, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження,
окреслюються її методологічне, теоретичне і нормативно-правове підґрунтя,
розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих
результатів, наводяться дані про їхню апробацію та впровадження.
Перший розділ «Правова основа забезпечення безпеки учасників
міжнародного кримінального судочинства» складається з трьох підрозділів,
присвячених правовій регламентації загального права людини на безпеку,
9
закріпленого міжнародними універсальними і регіональними актами в галузі
прав людини, акцентовано увагу на положеннях статутів міжнародних органів
кримінальної юрисдикції щодо гарантії права на безпеку стосовно учасників
міжнародного кримінального судочинства.
У підрозділі 1.1. «Закріплення права на забезпечення безпеки в
універсальних міжнародних актах з прав людини» досліджуються міжнародні
договори, прийняті під егідою Організації Об’єднаних Націй, серед яких значна
увага приділена Хартії прав людини, резолюціям Генеральної Асамблеї ООН,
рекомендаціям Ради з прав людини, рішенням Конгресів ООН з попередження
злочинності й кримінального правосуддя тощо.
Аналіз положень універсальних міжнародних актів у галузі прав людини
дав змогу констатувати, що право на забезпечення безпеки належить до
категорії невід’ємних. Зазначено, що при визначенні поняття «безпека людини»
мають враховуватися особливі потреби вразливих категорій осіб (жінки, діти,
жертви організованої злочинності, торгівлі, кіберзлочинності тощо).
Головними органами ООН, її спеціалізованими установами також
приділяється увага забезпеченню безпеки учасників кримінального судочинства
(жертви, свідки злочинів, особи, які скоїли злочини тощо); акцентовано увагу на
дотриманні гендерної рівності учасників судочинства, що має важливе значення
для ефективного захисту прав жінок, у тому числі захисту від насильства та
повторної віктимізації в рамках судової системи; підкреслено необхідність
дотримання норм щодо поводження з дітьми, які задіяні у процесі судочинства,
зазначається, що урахування потреб дитини вкрай необхідне для зміцнення
верховенства права і для загальної реалізації прав людини.
У підрозділі 1.2. «Закріплення права на забезпечення безпеки в регіональних
міжнародних актах з прав людини» приділено увагу положенням міжнародних
актів у галузі прав людини, прийнятих регіональними міжнародними
організаціями, зокрема: Рада Європи, Європейський Союз, Асоціація держав
Південно-Східної Азії, Організація Американських держав, Африканський
Союз тощо. Констатовано, що в правових актах означених організацій знайшло
своє відображення право на забезпечення безпеки учасників кримінального
судочинства (напр., Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (85) 11,
№ R (96) 8, № R (97) 13, № R (2005) 9, Резолюція Ради Європейського Союзу
№95/С/327/04, Директива Європейського парламенту та Ради Європейського
Союзу 2012/29/EC, Міжамериканська конвенція про попередження, покарання і
викорінення насильства щодо жінок тощо).
Визначено, що саме в європейських регіональних міжнародних актах
виокремлено аспекти забезпечення безпеки у випадку використання
інформаційно-комунікаційних технологій та медіа (Рекомендації Комітету
Міністрів Ради Європи № R (2003) 13, CM/Rec (2010)13) тощо), що безперечно
зачіпає інтереси учасників міжнародного судочинства. Зокрема, зазначено, що
розповсюдження засобами масової інформації відомостей, що містять дані про
особу свідка чи жертву злочину, їхнього місцезнаходження, наданих ними
свідчень тощо, може завдати шкоди як інтересам правосуддя, так і особистій
10
безпеці означених осіб, особливо в тих випадках, коли свідками і жертвами
злочину виступають такі вразливі категорії осіб, як жінки, діти та ін.
У підрозділі 1.3. «Регламентація права на забезпечення безпеки в
статутах міжнародних органів кримінальної юрисдикції» проаналізовано
положення установчих, процедурно-процесуальних актів міжнародних органів
кримінальної юрисдикції (МКС, МТКЮ, МКТР, СССЛ, СТЛ, НПСК тощо),
щодо регламентації права на забезпечення безпеки учасників кримінального
судочинства. Зазначено, що статути означених органів передбачають створення
та функціонування спеціальних органів (Група допомоги потерпілим і свідкам,
Секція у справах потерпілих і свідків, Група підтримки потерпілих і свідків) (ч.
6 ст. 43 Статуту МКС, ч. 4 ст. 16 Статуту СССЛ, ст. 12 Статуту СТЛ, ст. 22
Статуту МТКЮ, ст. 21 Статуту МКТР), діяльність яких спрямована на
забезпечення безпеки, фізичного і психологічного благополуччя, гідності й
недоторканності особистого життя потерпілих і свідків, а також надання іншої
допомоги свідкам та особам, яким загрожує небезпека через дачу показань
такими свідками.
Визначено, що статутами міжнародних органів кримінальної юрисдикції
закріплено схожі заходи забезпечення безпеки жертв і свідків злочину, серед
яких: вилучення з відкритих протоколів імен потерпілого, свідка або інших
осіб, яким загрожує небезпека внаслідок показань, даних свідком, чи
інформації, що могла б сприяти встановленню їхньої особистості; можливість
надання свідчення з використанням електронних або інших спеціальних
засобів, які дозволяють змінювати зображення або голос; використання
псевдонімів; проведення слухань in camera; заборона розголошення інформації
щодо місцезнаходження особи тощо (правило 87 ППД МКС; правило 75 ППД
МТКЮ; правило 75 МКТР, правило 133 ППД СТЛ, правило 29 ВП НПСК).
Зазначено, що статути і процедурно-процесуальні акти органів
міжнародного кримінального судочинства закріплюють положення відповідно
до яких при застосуванні заходів забезпечення безпеки слід враховувати всі
відповідні чинники, в тому числі вік, гендерний фактор, стан здоров’я, а також
характер злочину, обставини, за яких злочин включав сексуальне насильство,
гендерне насильство чи насильство стосовно дітей.
У другому розділі «Забезпечення безпеки учасників міжнародного
кримінального судочинства: підстави, порядок, заходи безпеки», який
складається з трьох підрозділів, здійснено всебічний аналіз положень статутів і
процедурно-процесуальних актів міжнародних органів кримінальної
юрисдикції на предмет регламентації порядку забезпечення безпеки учасників
міжнародного кримінального судочинства (посадових осіб, які забезпечують
реалізацію задач міжнародного кримінального судочинства і захисту прав
учасників процесу, жертв і свідків злочинів, осіб, які скоїли злочини),
застосування заходів безпеки, підстав прийняття і відміни таких заходів.
У підрозділі 2.1. «Забезпечення безпеки органів і посадових осіб, які
забезпечують реалізацію задач міжнародного кримінального судочинства і
прав учасників процесу» проаналізовано забезпечення безпеки суддів,
11
обвинувача, захисника, що є однією з гарантій їхньої належної діяльності.
Констатовано, що статутні акти містять низку загальних гарантій діяльності
означених осіб, що сприяє ефективному виконанню покладених на них
обов’язків, разом із тим вказано, що ці акти не містять конкретних заходів
забезпечення безпеки осіб, які реалізують задачі міжнародного кримінального
судочинства і прав учасників процесу (суддів, прокурорів, адвокатів та ін.).
Приділено увагу забезпеченню інформаційної безпеки у діяльності
міжнародних судових органів, оскільки інформаційні джерела (свідчення,
інформація про місцезнаходження учасників судочинства, дані стосовно
розгляду справи, відомості щодо застосованих заходів безпеки тощо) є
доказовою базою, значимою як для відправлення правосуддя в цілому, так і
захисту учасників міжнародного кримінального судочинства.
У підрозділі 2.2. «Забезпечення безпеки потерпілих і свідків»
досліджуються положення статутів і процедурно-процесуальних актів
міжнародних органів кримінальної юрисдикції щодо порядку, підстав і заходів
забезпечення безпеки потерпілих і свідків. Значимість права на безпеку і захист
підкреслюється тим, що воно займає суттєве місце не тільки в міжнародних
актах матеріального і процесуального характеру в системі прав, наданих
жертвам і свідкам злочинів, але й в універсальних міжнародних актах з прав
людини, про що зазначалось вище. Регламентація права на безпеку і захист має
за мету підвищення активності жертв і свідків у справі співпраці з органами
правосуддя. Поряд із нормативним закріпленням важливе значення має
розробка правових, організаційних і практичних заходів задля ефективного
захисту цієї категорії осіб. У цьому зв’язку зазначено, що актами міжнародних
органів кримінальної юрисдикції закріплено широкий перелік заходів
забезпечення безпеки жертв і свідків злочину; процедуру їхнього застосування;
створено спеціальні органи – Група допомоги потерпілим і свідкам, Секція у
справах потерпілих і свідків, Група підтримки потерпілих і свідків тощо.
Положення статутів і процедурно-процесуальних актів міжнародних органів
кримінальної юрисдикції, зокрема, МКС, щодо захисту прав жертв і свідків,
містять норми стосовно захисту таких осіб, як жінки, діти, особи похилого віку;
Статут СССЛ закріплює норми, які детально регламентують поводження з
дітьми.
У підрозділі 2.3. «Забезпечення безпеки осіб, які скоїли злочин» зосереджена
увага на дослідженні особливостей забезпечення безпеки осіб, які скоїли
злочин. Зазначено, що положення статутів і процедурно-процесуальних актів
органів міжнародної кримінальної юрисдикції містять загальні гарантії щодо
осіб, переданих для притягнення до відповідальності, що властиві основним
міжнародним договорам у галузі прав людини (Загальна декларація прав
людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.,
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.) і
національному кримінальному процесуальному законодавству держав, зокрема:
право не свідчити проти самого себе або визнавати свою провину; право не
піддаватися примусу, тиску або погрозам у будь-якій формі, катуванням або
12
іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують гідність, видам
поводження або покарання; мати достатньо часу і можливостей для підготовки
свого захисту, а також вільно спілкуватися з обраним захисником в умовах
конфіденційності; бути судимим без невиправданої затримки; бути судимим у
своїй присутності і захищати себе особисто або за посередництвом
призначеного захисника; мати призначеного судом захисника в будь-якому
випадку, коли того вимагають інтереси правосуддя, і безоплатно у разі
відсутності коштів для оплати послуг захисника; допитувати свідків
обвинувачення або мати право на те, щоб їх допитали, а також вимагати
виклику й допиту свідків захисту, які свідчать на користь обвинуваченого;
безкоштовно користуватися допомогою кваліфікованого перекладача і
одержувати переклади, необхідні для того, щоб судовий розгляд відповідав
вимогам справедливості.
Визначено, що до заходів забезпечення безпеки осіб, які скоїли злочин, слід
віднести: тримання у конфіденційності особової справи, окреме тримання у
пенітенціарному центрі, охорона у пенітенціарному центрі, контроль камери за
допомогою апаратури відеоспостереження, проведення перевірок камер тощо.
Акцентовано увагу, що статутами і процедурно-процесуальними актами органів
міжнародної кримінальної юрисдикції не закріплено чіткого переліку заходів
забезпечення безпеки осіб, які скоїли злочин, підстав їхнього застосування
тощо.