МЕЖИРИЦЬКИЙ Олександр Якович ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну та теоретичну основи, методи дослідження, а також наукову новизну й практичне значення результатів, наведені дані про апробацію.
У першому розділі – "Теоретико-методологічні основи підготовки майбутнього педагога до соціально-педагогічної діяльності в сільській місцевості" – здійснено аналіз теоретичних основ підготовки соціальних педагогів до роботи в умовах сільської місцевості, розглянуто різні підходи дослідників до цієї проблеми.
Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження показав її складність і багатогранність, оскільки вона об’єднує в собі кілька відносно самостійних наукових напрямків, кожен з яких істотно збагачує уявлення про проблему підготовки студентів до соціально-педагогічної роботи в сільській місцевості.
Змістовний аналіз наукової літератури переконливо показав, що, по-перше, соціально-педагогічна діяльність сільської школи повинна не замикатися рамками власне школи, а виходити у відкрите соціально-природне середовище. Вона має будуватися з урахуванням потреб людини, яка живе на селі, і спиратися на історико-соціальні традиції, соціально-економічні й соціокультурні можливості регіону. По-друге, зараз в Україні бурхливо розвивається соціальна педагогіка як наука і соціальна робота як вид професійної діяльності. Серед самостійних напрямків соціально-педагогічної роботи, що розвиваються, найменш розробленими є наукові основи соціально-педагогічної роботи на селі.
На рівні педагогічної науки не розв’язані проблеми ролі й місця соціального педагога й соціального працівника на селі, проблеми змісту університетської освіти в контексті соціально-педагогічної роботи на селі. Нарешті, потребує удосконалення технологія теоретичного й практичного навчання майстерності соціально-педагогічної роботи з урахуванням особливостей сільської місцевості.
Вивчення сільської школи як центру соціально-педагогічної роботи на селі дозволило нам визначити, що сутність соціально-педагогічної діяльності сільської школи полягає у функціонуванні її як культурно-освітнього центру села, у створенні ідеального в соціально-педагогічному розумінні сільського середовища, де шанують історичне минуле народу, його духовні цінності й традиції, де „усім миром” розв’язують соціальні проблеми жителів.
Успішне функціонування школи як культурно-освітнього центру села можливе при виконанні таких педагогічних вимог: а) буде забезпечена організація діяльності сільської школи як відкритого соціального інституту; б) буде забезпечений соціально-педагогічний вплив школи на громадську думку села щодо створення здорового соціально-психологічного клімату в соціумі; в) буде різко активізована участь сім’ї в соціально-педагогічному процесі.
Функціонування сільської школи як відкритої соціально-педагогічної системи можливе, якщо будуть виконуватися такі педагогічні умови: 1) розширення функцій від традиційних виховних і розвиваючих до соціокультурних, просвітительських, профілактичних; 2) школа повинна стати центром соціального виховання дітей, що організує всіх сільських жителів; 3) зміст соціально-педагогічної діяльності школи повинен спиратися на історико-культурні, трудові, морально-етичні традиції і звичаї свого села; 4) школа повинна стати основним інформаційно-аналітичним центром села.
Основними напрямками соціально-педагогічної діяльності сучасної сільської школи ми вважаємо:
- реалізацію освітніх, культурних, соціальних потреб особистості, організацію соціально значимої діяльності дітей і дорослих, націлених на соціальний розвиток села й допомогу соціально дезадаптованим односельцям;
- виховну допомогу дітям і дорослим в усвідомленні й самореалізації себе як громадянина своєї країни, господаря своєї землі, хранителя історії й традицій свого народу;
- соціалізацію особистості через громадське й культурне життя, наповнення її активним змістом;
- соціальний захист особистості, її економічних, культурних, соціальних прав, включаючи соціально-педагогічну допомогу соціально уразливим, малозабезпеченим громадянам, які потребують соціальної підтримки.
Усі ці напрямки соціально-педагогічної діяльності на селі реалізуються через особистісно-середовищний підхід, оскільки всіх учасників цієї діяльності – дітей і молодь, учителів і батьків – об’єднує не місце роботи або навчання, а місце проживання – село, де створюються особливо тісні взаємовідносини людей, приятельські форми спілкування людей різного віку, професій, поколінь, де всіх об’єднують спільні проблеми, турботи, інтереси.
Проведена педагогічна діагностика реальної практики соціально-педагогічної діяльності в сільському соціумі й підготовки до неї педагогів сільських шкіл дозволяють вважати, що стан цієї роботи сьогодні не відповідає ні духу, ні характеру вимог до неї, а скоріше відбиває загальну соціально тривожну ситуацію в сільській місцевості.
Виявлені за допомогою опитування експертів причини недоліків і проблем соціально-педагогічної роботи в сільському соціумі, таких, як дезінтегрованність і слабкість соціальних інститутів, невизначеність функціональних обов’язків соціальних педагогів, недооцінка ролі школи як центру соціокультурної й соціально-педагогічної роботи на селі і ряд інших, відбивають, глибинні соціальні, економічні й педагогічні проблеми розвитку сільського соціуму.
Зроблені нами в результаті теоретико-методологічного аналізу висновки є відправною точкою при розробці стратегії й тактики питань підготовки майбутніх соціальних педагогів і соціальних працівників до роботи в сільському соціумі.
Ці положення ввійшли в основу конструювання цілей, змісту, форм і методів університетської підготовки студентів.
У другому розділі – "Основні напрямки удосконалення підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності в сільській місцевості" – розглядаються особливості теоретичної та практичної підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників до роботи в умовах сільської місцевості, розроблено зміст та технології формування готовності студентів до даного виду діяльності, проведено аналіз дослідно-експериментальної роботи. Подані в другому розділі дисертації результати експериментального навчання дозволяють обґрунтувати основні напрямки удосконалення підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності в сільській місцевості.
Перший такий напрямок – це розробка нових теоретичних підходів до професійної підготовки студентів, що науково обґрунтовують реорганізацію основних компонентів навчального процесу. У дисертації вони викладені у вигляді основних концептуальних ідей удосконалення навчання студентів соціально-педагогічної діяльності, суть яких полягає в такому:
1) соціально-педагогічна робота на селі – це особливий вид соціальної практики, що потребує спеціальних прийомів, методів управління соціальною ситуацією, спеціальної підготовки для роботи в умовах сільського соціуму;
2) професійна підготовка майбутніх спеціалістів повинна за своєю суттю спиратися на такі головні ідеї соціально-педагогічної теорії, як індивідуально-орієнтований, особистісно-середовищний, особистісно-діяльнісний підходи, а також на системний аналіз соціуму, усіх його структурних компонентів;
3) розробка основних напрямків підготовки спеціалістів до роботи в сільському соціумі повинна вестися в контексті наукового обґрунтування цілей, змісту й методики навчання студентів;
4) професійна підготовка студентів до соціально-педагогічної роботи в сільському соціумі за своїм змістом і методикою навчання повинна враховувати як позитивні, так і негативні особливості сільського середовища.
У контексті теоретичного обґрунтування удосконалення навчання студентів нами була сформульована мета професійної підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності в умовах сільської місцевості.
Це, по-перше, формування в них спрямованості й установки на соціально-педагогічну роботу в сільському соціумі; по-друге, отримання необхідних соціально-педагогічних знань, що відбивають основні компоненти діяльності на селі; по-третє, оволодіння студентами професійними вміннями в цьому напрямку; по-четверте, формування таких професійно важливих якостей, що необхідні для роботи в сільській місцевості.
Другий напрямок удосконалення підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності в сільській місцевості пов’язаний з розробкою й упровадженням у навчальний процес відповідного змісту освіти. На рівні загального теоретичного уявлення найбільш прийнятною формою інтерпретації змісту соціально-педагогічної підготовки як одного з напрямків удосконалення навчання студентів виступає педагогічна категорія „готовність”, що включає в себе науково-теоретичний, практичний, психофізіологічний і психологічний компоненти.
Аналіз суспільствознавчих і науково-педагогічних знань, соціального досвіду в досліджуваному напрямку й опора на розроблені дидактичні вимоги до змісту освіти дозволили виділити чотири блоки спеціальних знань (науково-теоретичний компонент змісту підготовки студентів): 1) сільське середовище як мезофактор соціалізації особистості; 2) основні напрямки соціально-педагогічної діяльності школи в сільській місцевості; 3) методика соціально-педагогічної роботи на селі; 4) професійний портрет сільського соціального педагога й соціального працівника. Ці блоки при відповідній детальній конкретизації стали для нас тією основою, на якій ми їх розглядали на рівні навчального предмета (навчальні програми) і навчального матеріалу (підручники й навчальні посібники).
Сутність практичної готовності як компонента змісту соціально-педагогічної підготовки складають професійні уміння соціально-педагогічної діяльності, під якими ми розуміємо здобуту соціальним педагогом і соціальним робітником здатність до взаємодії з дітьми й дорослими, засновану на актуалізації соціальних і педагогічних знань і навичок, творчому використанні форм і методів роботи, застосовуваних в умовах системи вказівок, що йдуть від реальних соціальних і виховних завдань.
Виходячи з особливостей професійної діяльності соціального педагога й соціального працівника в сільському соціумі, ми виділяємо три основних якості особистості, які найбільшою мірою впливають на ефективність їхньої соціально-педагогічної роботи (психофізіологічна готовність). Це – толерантність, суспільна активність і надійність. З огляду на специфіку соціально-педагогічної діяльності ці якості повинні бути розвинуті до рівня професійно важливих, тобто усвідомлено розвиватися й використовуватися для розв’язання професійних завдань.
Нарешті, психологічна готовність щодо аналізованого виду педагогічної діяльності визначає ставлення до дітей і дорослих, інтерес до них як до соціального феномену й суб’єкта педагогічної взаємодії, усвідомлену установку на співробітництво з ними, потребу в глибокому розумінні процесів, що відбуваються в сільському соціальному середовищі.
Третій напрямок удосконалення підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності в сільському соціумі – це розвиток форм і методів навчання студентів. У контексті проведеного експерименту вони містили в собі діяльність творчих навчальних груп, постановку й розв’язання студентами творчих навчальних завдань, організацію і проведення соціально-педагогічних практик.
Побудова експериментальних форм і методів навчання студентів ґрунтувалася в нашому дослідженні на таких розроблених нами дидактичних принципах:
1. Принцип продуктивності навчання, що містить три аспекти. Особистісний аспект полягає в усвідомленні навчання як розвитку власної особистості, з огляду на що упор у навчанні повинен робитися на творчу пізнавальну діяльність студента з використанням активних методів. Діяльнісний аспект припускає максимальне моделювання в навчальному процесі майбутньої соціально-педагогічної діяльності в сільському соціумі. Соціальний аспект полягає у формуванні власної професійної позиції, що одержується в ході колективної й групової навчальної роботи, побудованої в режимі діалогу.
2. Принцип інтенсифікації навчання, що припускає передачу великого обсягу навчальної інформації тим, кого навчають, при незмінній тривалості навчання без зниження вимог до якості знань.
3. Принцип евристичного характеру навчальної діяльності студентів, що припускає включення в навчальний процес завдань евристичного характеру, тобто завдань побудови нових дій у новій ситуації.
Характер експериментальної роботи дозволив нам сформулювати й охарактеризувати психолого-педагогічні умови ефективності навчання студентів у творчих навчальних групах: створення комфортного мікроклімату, комунікативність, висока навчальна активність і професійна спрямованість групи.
Теоретичному й методичному розвитку ідеї групового навчання сприяють розроблені нами в ході експерименту організаційно-педагогічні вимоги до створення творчих навчальних груп (кількісний склад, рівень навчальної успішності, тривалість існування, опора на кодекс поведінки).
Основним засобом конструювання змісту соціально-педагогічної підготовки студентів і засобом організації навчальної діяльності є творче навчальне завдання.
У процесі дослідження було розроблено й класифіковано три типи творчих навчальних завдань за ступенем творчого характеру, вісім типів – за змістовною спрямованістю й сімнадцять – за методичним інструментарієм. Кожне конкретне творче завдання відповідає якомусь типу за ступенем творчого характеру, за змістовною спрямованістю й за методичним інструментарієм.
Вивчення особливостей професійної підготовки студентів і їхньої майбутньої професійної діяльності дозволило запропонувати й реалізувати такі принципи організації соціально-педагогічної практики, як її безперервність протягом усього навчання з І по ІХ семестри; принцип послідовності і спадкоємності, що припускає поетапне освоєння усіх видів майбутньої професійної діяльності, постійну змінюваність майданчиків практики; принцип багатофункціонального розвитку, що припускає збільшення обсягу й складності змісту практики аж до повного моделювання професійної діяльності. При цьому нами були визначені основні види практик: ознайомлювальна, ознайомлювально-адаптаційна, соціально-виховна, оздоровчо-дозвільна, соціально-інтегрована, попереджувально-профілактична, сімейно-виховна, корекційно-реабілітаційна, стажерська (комплексна).
У ході дослідно-експериментальної роботи за допомогою спеціально розроблених діагностичних методик простежувалася динаміка готовності студентів до професійної діяльності в умовах сільської місцевості. В експерименті брали участь 276 студентів – майбутніх соціальних педагогів і соціальних працівників, 137 директорів шкіл, класних керівників, соціальних педагогів, 16 викладачів педагогічних кафедр вищих навчальних закладів. Експериментально-дослідницька робота й педагогічне спостереження проводилися на психолого-педагогічному й історичному факультетах Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, у Стахановському педагогічному коледжі, Луганському інституті післядипломної педагогічної освіти, Луганському обласному центрі соціальних служб для молоді. Крім того, у рамках міжнародного проекту “Соціальна робота в Україні”, здійснюваного під патронатом Християнського дитячого фонду, теоретико-методичні положення й розробки дослідження впроваджувалися у навчальний процес університетів-партнерів у реалізації проекту: Запорізького державного університету, Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.
Отримані дані аналізувались на основі розроблених критеріїв результативності підготовки студентів, які співвідносились з кожним із чотирьох видів готовності, оскільки саме вони є тими відмітними ознаками, що можуть бути використані як мірило оцінки професійної майстерності. Співвідношення рівнів готовності до соціально-педагогічної діяльності, отриманих у результаті початкового та кінцевого контролю свідчить про ефективність обраної стратегії підготовки студентів до даного виду діяльності. Порівняння результатів готовності студентів на заключному етапі підготовки у ході експерименту показує кількісні та якісні зміни у готовності студентів експериментальної групи до професійної діяльності. Кількість студентів високого рівня готовності в експериментальній групі (58,5 %) більше ніж у двічі перевищує таку кількість у контрольній групі (24,5 %). До низького рівня готовності експерти віднесли 2,5 % студентів експериментальної групи та 6,3 % контрольної групи. Іншими словами, принципова відмінність полягає в тому, що експериментальне навчання набагато більшою мірою націлене на підготовку студентів до роботи на третьому високому рівні.
Проведений порівняльно-зіставний аналіз результатів експериментального навчання із застосуванням різноманітних методів дослідження, включаючи статистичні методи опрацювання отриманих даних, є, на наш погляд, переконливим доказом ефективності виконаного дослідження.