ЯПРИНЕЦЬ Тетяна Сергіївна ФОРМУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗНАНЬ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ФІЗИЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано стан її розроблення в науковій теорії та практиці навчання географії, окреслено об’єктно- предметну сферу дослідження, висвітлено теоретичні й методичні засади та експериментальну базу дослідження. Представлено наукову новизну одержаних результатів, практичне значення роботи, наведено інформацію щодо апробації та впровадження основних положень дисертації.
У першому розділі «Формування природоохоронних знань учнів основної школи як педагогічна проблема», який складається з чотирьох підрозділів, здійснено аналіз філософської, географічної, екологічної, психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми формування природоохоронних знань учнів; висвітлено світові тенденції природоохоронної освіти для сталого розвитку, визначено дидактичні підходи до її реалізації у сучасній вітчизняній та зарубіжній шкільній практиці.
З'ясовано, що формування природоохоронних знань повинно здійснюватися в контексті реалізації програми дій освіти в інтересах сталого (стійкого) розвитку, яка виступає каталізатором принципів сталого розвитку суспільства. На відміну від попередніх стратегій розвитку людства, де відповідальність за стан довкілля покладалася насамперед на уряди держав, сталий розвиток передбачає відповідальність усіх громадян за стан навколишнього середовища. Тому провідною метою засвоєння природоохоронними знань учнями є створення засад для формування особистості, яка здатна приймати рішення та діяти в інтересах збереження довкілля. Тож високий рівень засвоєння природоохоронних знань є основою природоохоронної діяльності школярів.
Відповідно до розробленої під егідою ООН Г лобальної програми дій з освіти в інтересах стійкого розвитку передбачається оновлення змісту, методів і форм навчання географії. Крім того, конче потрібно модернізувати й засоби навчання. Аналіз вітчизняної та зарубіжної педагогічної літератури засвідчив, що значним потенціалом упровадження прогресивних методів навчання географії наділені новітні засоби навчання, з-поміж яких вирізняються Інтернет-ресурси, географічні інформаційні системи (ГІС) й технології. Такі засоби можуть створювати й значно розширювати індивідуальне освітнє середовище учня та підвищувати ефективність формування природоохоронних знань.
У географічній освіті найбільшого розвитку природоохоронна проблематика набула в 1960 - 1970-х рр. паралельно із усвідомленням людством екологічних проблем і загроз. Згодом вона трансформувалася в екологізацію географії, як віддзеркалення нового напрямку досліджень сучасної географії - геоекології, що вивчає основні аспекти взаємозв’язку між суспільством і природним середовищем. Оскільки екологія зародилася як біологічна наука, то в екологічній літературі простежується тенденція до підміни охорони природи охороною біосфери як сфери, у якій виникла, живе і може жити людина. У нашому розумінні в шкільній географії охорона природи тотожна охороні географічної оболонки загалом і географічного середовища зокрема.
Методологічним підґрунтям формування природоохоронних знань учнів у сучасних умовах є геоекологічний підхід, який передбачає, що основними об’єктами охорони визнаються сучасні ландшафти (геосистеми). На відміну від географічного підходу, який відображає рівність елементів геосистем, екологічний підхід є «центрально-орієнтованим», тобто територія розглядається в аспекті екологічної сприятливості для біоти (природоцентризм) та людини (антропоцентризм). Отже, існують певні відмінності в підходах до формування природоохоронних знань, які визначають просторові рівні організації геосистем у географії та екосистем у біології. Засвоєння основ охорони природи й раціонального природокористування на засадах геоекологічного підходу забезпечує інтеграцію географічного і біологічного підходів та забезпечує формування екологічної компетентності учнів на уроках фізичної географії.
В українському суспільстві природоохоронна проблематика у змісті географічної освіти традиційно знаходиться у полі зору науковців-географів (А. Н. Некос, Л. М. Нємець, С. П. Сонька, І. Г. Черваньова та ін.) та педагогів і методистів (Є. В. Копильця, В. П. Корнєєва, Н. А. Пустовіт, О. В. Плахотнік та ін.). У географічній науці впродовж останніх десятиліть спостережено еволюцію понять щодо навколишнього середовища та парадигмальні зрушення в розумінні процесів взаємодії суспільства і природи - від охорони природи до геоекології та енвайронментології.
У процесі нашого дослідження було з’ясовано, що природоохоронні знання можна розглядати як когнітивний складник формування екологічної компетентності, оскільки без знань неможливо сформувати решту її елементів (вміння, навички, досвід і цінності) і як когнітивно-інформаційний компонент енвайронментальної освіти. Енвайронментальна освіта - це освіта, під якою розуміємо освіту «про» навколишнє середовище, освіту «в» або «через» навколишнє середовище і «для» навколишнього середовища.
У матеріалах першої у світі міжурядової конференції з екологічної (тобто енвайронментальної) освіти, яку організувало ЮНЕСКО у співпраці з ЮНЕП в 1977 р. (Тбіліська декларація), зазначено, що природоохоронні знання - це знання і розуміння того, як функціонує навколишнє середовище, як взаємодіють і залежать від навколишнього середовища люди, і як можуть бути розв’язані екологічні проблеми.
Більшість вітчизняних науковців (О. О. Колонькова, Т. Г. Назаренко,
О. Л. Пруцакова, Н. А. Пустовіт і Л. Д. Руденко, Л. М. Титаренко та ін.), досліджуючи освітню природоохоронну проблематику, виокремлюють екологічну компетентність. Природоохоронна компетентність у наукових публікаціях окремо не досліджується, а сприймається як синонім екологічної компетентності або як складник природоохоронної діяльності.
Аналіз нової редакції Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (2011 р.) показав, що в географічній компоненті освітньої галузі «Природознавство» зберігаються як традиційні природоохоронні лінії, пов’язані із проблемами взаємодії суспільства і природи, так і з’являються нові. Насамперед це стосується принципів сталого розвитку, а також розширення державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, але не за рахунок збільшення обсягу знань, а завдяки зростанню вимог до формування вмінь їх застосовувати і розвитку навичок критичного мислення.
Глибина аналізу зарубіжних методик формування природоохоронних знань, дозволила визначити їхні спільні характерні ознаки: навчання в інтерактивному режимі; акцентування уваги на суб’єктивному досвіді учнів; формування особистісно-ціннісних орієнтацій і навичок критичного мислення; широке використання засобів навчання інформаційно-комунікативної технології; аналіз проблем із різних точок зору з метою досягнення консенсусу в питаннях використання й охорони природи; посилення уваги до проблем збереження Світового океану та найближчого довкілля (місцевості, у якій живуть учні). Серед методичних прийомів та форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів активно використовуються дебати, дискусії, мозковий штурм, рольові ігри, виконання групових завдань, читання й обговорення статей (як дидактичних матеріалів).
Аналіз зарубіжного досвіду засвідчує, що суттєву методичну підтримку вчителям у галузі енвайронментальної освіти, крім Міністерства освіти, надають національні агенції з охорони навколишнього середовища, які розробляють і розміщують у відкритому доступі необхідні програми і ресурси, а також державні природоохоронні структури та неурядові організації, які ініціюють природоохоронні освітні програми і проекти. В українській школі прикладом продуктивної співпраці Міністерства освіти і науки з міжнародними організаціями було розроблення й поширення за сприяння Координатора проектів Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні екологічного освітнього проекту «Зелений пакет» (2009 - 2011 рр.), який фокусував увагу на темах і проблемах, пов’язаних із охороною навколишнього середовища і сталого розвитку світу.
В основній школі початковою ланкою формування природоохоронних знань є курс «Природознавство», до основних змістових ліній вивчення якого належить «Людина і природа. Природне середовище і життя людини. Охорона і збереження природи» (відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, 2011 р.). Аналіз чинної навчальної програми з географії, дає змогу стверджувати, що в наступних курсах вони поступово ускладнюються, поглиблюються і розширюються. З'ясовано, що в 6 класі на уроках географії формуються здебільшого емпіричні знання та простежується диференційовано- консерваційний підхід у формуванні понять, причинно-наслідкових зв'язків та закономірностей природоохоронного спрямування. У курсі географії материків і океанів (7 кл.) зміст природоохоронних знань є найбільш повним за просторовим охопленням, а в курсі фізичної географії України (8 кл.), який завершує природничо- географічну освіту учнів основної школи, він є найбільш складним і поглибленим. Аналіз формування природоохоронних знань учнів 6-8-х класів у практиці навчання фізичної географії виявив недостатню їхню системність та структурованість, неузгодженість термінології між предметами-«суміжниками», особливо географії та біології в ділянці енвайронментальної освіти. Важливим упущенням у формуванні природоохоронних знань у шкільній природничо-географічній освіті є відсутність на завершальному етапі узагальнення таких знань на міжпредметному рівні в межах освітньої галузі «Природознавство».
У другому розділі «Методика формування природоохоронних знань учнів основної школи у процесі навчання фізичної географії», який складається з чотирьох підрозділів, виокремлено та обґрунтовано зміст і тематичну структуру природоохоронних знань в основній школі відповідно до географічної компоненти Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. У цьому розділі висвітлено психолого-дидактичне підґрунтя та методичні особливості формування природоохоронних знань учнів у процесі навчання фізичної географії на засадах компетентнісного підходу, наведено результати педагогічного експерименту, які засвідчили ефективність упровадження розробленої методичної моделі.
У процесі дослідження виокремлено дидактичні принципи, які повинні враховуватися у процесі розроблення змісту й методики формування природоохоронних знань у шкільних курсах географії, а саме: принцип науковості і фундаментальності, взаємозв’язку глобального, національного і краєзнавчого розкриття природоохоронних проблем, індивідуалізації навчально-виховного процесу, міжпредметності природоохоронних знань, неперервності енвайронментальної освіти, аксіологічний, гуманістичний, діяльнісний та краєзнавчий принципи.
У змісті Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти виділено три блоки, які визначають тематичну структуру географічної компоненти природоохоронних знань в основній школі: І. Г еографічні аспекти взаємодії людини і природи; ІІ. Географічне середовище як сфера взаємодії суспільства і природи; ІІІ. Природокористування та його наслідки. До складу цих блоків входить сім природоохоронних напрямів, які значною мірою визначають змістовий компонент методики формування природоохоронних знань у географічній освіті: шляхи розв’язання сучасних екологічних проблем; адаптація до умов проживання на певній території; принципи взаємодії суспільства і природи; значення сталого розвитку для людства; методи збереження природних ресурсів; шляхи раціонального природокористування; правила поведінки в навколишньому природному середовищі.
У процесі дослідження було здійснено аналіз навчальних програм шкільних курсів географії на предмет вмісту в них природоохоронних питань. Проведений порівняльний аналіз шкільних програм 1993 р., 2005 р., 2012 р. та розвантаженого варіанту програми 2015 р. засвідчив, що до традиційного кола природоохоронних питань, вивчення яких передбачалося на всіх етапах удосконалення шкільних курсів географії, додалися такі: охорона унікальних форм рельєфу та надр Землі (6 кл.); охорона вод Світового океану (6 кл.); об’єкти, занесені до Списку природної спадщини ЮНЕСКО (7 кл.); міжнародні організації з охорони природи (7 кл.); моніторинг навколишнього середовища (8 кл.); національна екологічна
мережа (8 кл.); природокористування в умовах сталого розвитку (8 кл.). Разом з тим у 6 класі вилучено: практичну роботу на місцевості, якою розпочиналося знайомство учнів з фізичною географією; останній розділ курсу «Природа і населення своєї місцевості», у якому раніше (за програмою 1993 р.) вивчалося використання, зміна й охорона природи своєї місцевості. У чинному варіанті програми еколого-краєзнавчі знання поступилися вивченню змін людством природних комплексів Землі й окремих компонентів у масштабах географічної оболонки (Розділ IV. Планета людей). Дослідження змін природи своєї місцевості під впливом діяльності людини перенесено у 8 клас, який завершує вивчення фізичної географії України. Проте такі зміни суперечать принципу навчання «від відомого до невідомого» та «від близького до далекого». Для подолання вказаного упущення вчителеві потрібно організовувати навчально-пізнавальну діяльність учнів так, щоб розглядати природоохоронні питання на всіх просторових рівнях - від локального до глобального відповідно до окресленого вище принципу взаємозв’язку глобального, національного і краєзнавчого розкриття природоохоронних проблем.
Нами розроблена структура природоохоронних знань учнів, які вони мають засвоїти у процесі навчання географії (рис. 1). Наведена структура природоохоронних знань значною мірою зумовлює наскрізну тематичну послідовність їхнього формування.