Хоменко Павло Віталійович. Теоретичні і методичні основи природничонаукової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури у вищому педагогічному навчальному закладі

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, виявлено стан її розробленості; аргументовано вибір теми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, концепцію, загальну й часткові гіпотези, методологічні та теоретичні засади, дослідницькі методи; проаналізовано етапи організації, розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; сформульовано основні положення, винесені на захист; відображено відомості про апробацію результатів дослідження; наведено дані про загальну кількість публікацій і структуру дисертації.
У першому розділі “Природничонаукова підготовка фахівців фізичної культури як проблема педагогічної науки і практики” досліджено ґенезу природничонаукової підготовки фахівців фізичної культури, обґрунтовано провідні наукові ідеї та підходи до підготовки фахівців, виявлено й схарактеризовано нормативно-правову базу й вітчизняний досвід цієї підготовки.
Дослідження ґенези природничонаукової підготовки фахівців фізичної культури здійснено на основі критеріїв: стану розвитку теорії і практики фізичного виховання як суспільного явища, ступеня залежності процесу фізичного виховання від якості природничонаукових знань вихователя, рівня професіоналізації підготовки фахівців фізичної культури. Це дало змогу виявити, що в історичному контексті з найдавніших часів проблема розвивалася від стихійного нагромадження педагогічних знань про вплив природних чинників на здоров’я і фізичний стан людини (з найдавніших часів до к. ХІХ ст., загальнонауковий етап) до усвідомлення потреби гармонійного поєднання в процесі тіловиховання фізичного, розумового й духовного розвитку особистості (к. ХІХ ст.  1946 р., допрофесійний етап) та до становлення освітньо-оздоровчих систем нашого часу, для яких очевидною є фундаментальна природничонаукова підготовка фахівця фізичної культури (1946 р.  наші дні, професійний етап).
Аналіз комплексу наукових праць і матеріалів педагогічного досвіду фізичного виховання дав право констатувати, що природничонаукова підготовка майбутніх фахівців фізичної культури має будуватися на сучасних наукових ідеях (інтеграції змісту навчальних дисциплін, оптимізації процесу навчання, модернізації організаційних основ професійної підготовки фахівців з урахуванням болонських вимог, здоров’язбереження й побудови здоров’язберігального освітнього простору підготовки). Ідея модернізації організаційних основ підготовки фахівців (Б. Курдюков, С. Мединський, Г. Генсерук, Л. Сущенко та ін.) передбачає їхнє формування в процесі міжпредметної, інтегрованої, постійно оновлюваної освіти. У контексті ідеї інтеграції змісту навчальних дисциплін особливої ваги набуває впровадження інновацій у навчально-виховний процес підготовки фахівця фізичної культури (С. Мединський), проблемне й евристичне навчання шляхом пошуку студентами рішень навчально-практичних завдань і ситуацій (Б. Курдюков), науково обґрунтоване впровадження у навчально-виховний процес вищої школи інформаційно-комунікаційних технологій (Г. Генсерук, Р. Клопов, Л. Сущенко, А. Хуторський). Ідея здоров’язбереження спрямовує на оволодіння здоров’язберігальними технологіями та створення середовища, у центрі якого здоров’язберігальна діяльність майбутнього вчителя фізичної культури (Г. Апанасенко, В. Бальсевич, І. Богорад, М. Віленський, Л. Лубишев, В. Столяров, Н. Хакунов, Ж. Холодова та ін.). Ці ідеї мають бути втілені з урахуванням провідних тенденцій розвитку професійної освіти, які визначають стратегію природничонаукової підготовки фахівця – гуманізації, фундаменталізації, гуманітаризації, неперервності, інтелектуалізації, динамічності й гнучкості на основі єдності природничонаукового, соціально-гуманітарного та професійно-практичного її компонентів.
Визначені концептуальні ідеї і провідні тенденції природничонаукової підготовки фахівця фізичної культури вимагають обґрунтування й упровадження сукупності наукових підходів як провідних засобів концептуалізації проблеми дослідження. У роботі доведено необхідність використання положень компетентнісного, культурологічного, особистісного, діяльнісного, системного, синергетичного, технологічного та інших наукових підходів для забезпечення ефективного формування особистості фахівця фізичної культури в контексті соціокультурного середовища його існування в органічній єдності компетентнісних орієнтирів природничонаукової підготовки.
Аналіз матеріалів з досвіду природничонаукової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури у вітчизняних педагогічних ВНЗ дав змогу систематизувати вимоги державних стандартів до природничонаукової компетентності майбутнього вчителя фізичної культури та провідні принципи й методи побудови природничонаукової підготовки фахівців фізичної культури. Регламентувальні загальнодержавні й локальні документи з питань організації підготовки фахівців фізичного виховання та спорту диференційовано на три групи: загальні (Конституція України; Закон України “Про освіту”; Закон України “Про вищу освіту”; Закон України “Про фізичну культуру і спорт”, Державна національна програма “Освіта” / Україна ХХІ століття; спеціальні (Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах; Рішення спільної колегії Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту “Про реформування фізичного виховання учнів та студентської молоді у навчальних закладах України”, Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України, Цільова комплексна програма “Фізичне виховання – здоров’я нації”); спеціалізувальні (освітньо-професійні програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів, які передбачають поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, природничонаукову та практичну підготовку фахівців фізичної культури). У ході порівняльного аналізу виявлено, що навчальні дисципліни галузевого стандарту згруповано в три цикли: 1) гуманітарної та соціально-економічної підготовки, 2) природничонаукової підготовки і 3) професійної та практичної підготовки, розподіл годин навчального часу за якими відповідно становить 17 %, 18 %, 65 %. Продничонаукові дисципліни входять до циклів природничо-наукової, професійної та практичної підготовки, їх об’єднано в 2 групи: біологічні (анатомія з основами спортивної морфології, фізіологія людини, фізіологічні основи фізичного виховання і спорту, біохімія, біомеханіка, екологія, безпека життєдіяльності) та медичні (гігієна, лікувальна фізична культура, масаж, основи медичних знань, валеологія). Такий поділ є досить умовним, оскільки більшість предметів має інтегрований характер і містить знання не лише біології та медицини, а й предметів соцільно-економічного, гуманітарного та професійно-практичного циклів (історія української культури, теорія і методика фізичного виховання, історія фізичної культури, актуальні проблеми видів спорту).
Отже, природничонаукову підготовку фахівців фізичної культури досліджено в контексті ґенези природничонаукової освіти в розрізі сучасних методологічних ідей, тенденцій і наукових підходів до вивчення проблеми цієї підготовки з урахуванням даних аналізу комплексу матеріалів з досвіду роботи вітчизняних педагогічних ВНЗ. Це дало аргумент зробити висновок про потребу розроблення концептуальних основ побудови змісту й технологій природничонаукової підготовки майбутнього фахівця фізичної культури.
У другому розділі “Психолого-педагогічні основи природничонаукової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури” здійснено педагогічну характеристику природничонаукової компетентності фахівця фізичної культури та етапів її формування. Для обґрунтування сутності інтегрованої природничонаукової компетентності фахівця фізичної культури проведено уточнення базових понять дослідження:
 поняття “майбутній фахівець фізичної культури” потрактовано відповідно до синергетичного методологічного підходу як особистість, що займає активну життєву позицію та реалізує індивідуальну траєкторію професійного саморозвитку в процесі природничонаукової підготовки;
 поняття “природничонаукова підготовка фахівця фізичної культури” уточнено як процес, що існує в системно-синергетичному взаємозв’язку з гуманітарною, соціально-економічною, професійно-практичною підготовкою та практикою навчально-тренувальної діяльності фахівця;
 поняття “природничонаукова компетентність фахівця фізичної культури” витлумачено як інтегративну ознаку фахівця, яка має складну системну організацію знань, умінь, досвіду діяльності, особистісних якостей і професійних цінностей, виявляється в єдності аксіологічного, гносеологічного й операційного компонентів, спрямована на збереження власного здоров’я та забезпечення фізичного й психічного здоров’я учнів.
У процесі структурного аналізу галузевого стандарту ОКР “бакалавр” зі спеціальності 6.010100 – “Педагогіка і методика середньої освіти. Фізична культура” виявлено види професійних робіт майбутніх фахівців, специфіку й перелік їхніх функцій, що ґрунтуються на природничонаукових знаннях, типові професійні, соціально-виробничі, соціально-побутові задачі (предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові), відповідні їм уміння та критерії сформованості природничонаукової компетентності майбутніх фахівців фізичної культури: професійно-мотиваційний, когнітивно-методичний, інтеграційно-змістовий, функціонально-рефлексивний, інформаційно-комунікативний, здоров’язберігальний, діагностико-прогностичний.
Аналіз змісту природничонаукової підготовки з метою системного й комплексного узагальнення програм близько 20-ти дисциплін нормативної та вибіркової частин навчального плану уможливив використання алгоритму, який забезпечив вирізнення типових знань із навчальних предметів медичного, біологічного й здоров’язберігального спрямування. У процесі цього аналізу враховано також державні вимоги до навчальних програм з фізичного виховання в системі загальної середньої освіти, які мають передбачати розв’язання широкого комплексу освітніх, виховних, розвивальних й оздоровлювальних завдань: набуття теоретичних знань і вмінь у сфері здорового способу життя та фізичної культури, виховання потреби в фізичному вдосконаленні, забезпечення належного рівня фізичної готовності до майбутньої професійної діяльності, залучення до активних занять фізкультурою і спортом. Унаслідок такого аналізу з’ясовано, що для ефективного засвоєння знань із різних дисциплін необхідним для майбутніх фахівців є встановлення широких зв’язків між ними. Потреба в синтезі наукових знань зумовлена зростанням кількості комплексних завдань професійної підготовки, розв’язання яких можливе лише через залучення знань із різноманітних галузей природничих наук. Іншим важливим чинником удосконалення природничонаукової підготовки фахівців фізичної культури стало виявлення типових знань, які повторюються, та винесення їх на інтегровані заняття, що проводяться з метою поліпредметного координування змісту підготовки.
Проведений аналіз комплексу навчальних дисциплін спеціальності дав змогу встановити, що формування природничонаукової компетентності майбутніх фахівців фізичної культури відбувається на трьох етапах:
 професійно-орієнтувальному (1-2-й курси навчання), спрямованому на розвиток професійної мотивації, формування гностичного й операційно-діяльнісного компонентів професійної компетентності, пов’язаних зі змістом дисциплін, що вивчаються (біомеханіка, анатомія з основами спортивної морфології, основи медичних знань);
 фундаментальному професійному (3-4-й курси навчання), який передбачає становлення професійної компетентності на основі базових знань, умінь, навичок; вивчення блоків теоретичних дисциплін безпосередньо професійного спрямування та практичної підготовки, у процесі якого відбувається одночасна апробація набутого досвіду; розвиток операційно-діяльнісного й аксіологічного компонентів компетентності під час педагогічної практики, виконання курсових робіт (біологічні аспекти спортивного відбору й орієнтації, спортивна медицина, фізіологічні основи фізичного виховання та спорту);
 спеціалізувальному професійному (5-й курс навчання), що забезпечує розвиток творчих аспектів професійної компетентності, початок процесу становлення яких закладено на попередніх етапах професійної освіти, проходження практик та дипломне проектування для завершення формування природничонаукової компетентності фахівця.
Для реалізації завдання інтеграції природничонаукових знань створено орієнтовну координаційно-інтеграційну сітку, яка забезпечує поетапну реалізацію інтеграційних зв’язків між предметами як у межах одного циклу, так і між окремими навчальними циклами підготовки фахівця фізичної культури. Основним складником координаційно-інтеграційної сітки став базовий інтеграційний центр (БІЦ) – провідна тема (розділ), змістові аспекти якої екстрапольовані на весь етап підготовки. Для кожного інтеграційного центру було визначено попередні умови вивчення (ПУВ) – сформований мінімум знань, умінь та навичок, що є обов’язковим компонентом вивчення розділу. До попередніх умов віднесені відповідні питання шкільних курсів біології, фізичної культури або теми інших базових інтеграційних центрів (БІЦ). Загальну структуру базового інтеграційного центру умовно розділено на чотири інтеграційно-змістові модулі (ІЗМ): біологічний, медичний, узагальнювальний та реалізаційний. У структурі інтеграційно-змістового модуля вичленовано інтеграційні блоки (ІБ) – об’єднання тематично споріднених дисциплін, які розкривають певну частину загальної інтегрованої природничонаукової теми. У межах цієї роботи виявлено три рівні інтеграції змісту навчального матеріалу предметів медико-біологічного циклу: внутрішньопредметний  інтеграція понять, знань, умінь тощо всередині окремих навчальних предметів; міжпредметний – синтез фактів, понять, принципів із двох і більше предметів; транспредметний – синтез компонентів основного аудиторного й позааудиторного змісту підготовки майбутнього фахівця фізичної культури. На кожному етапі підготовки виділено 11 базових інтеграційних центрів. Основними формами реалізації змісту БІЦ є вступна лекція, бінарна лекція, інтегрована практична (лабораторна) робота, підсумкова лекція з однієї дисципліни, що одночасно є вступною з іншої тощо.
Обгрунтована внаслідок попередніх етапів наукового пошуку педагогічна модель як умовний аналог природничонаукової підготовки майбутнього фахівця фізичної культури має інтеграційно-функціональну сутність, передбачає системно-синергетичне поєднання концептуально-цільового, операційно-діяльнісного, змістово-структурного та контрольно-результативного складників підготовки.
Концептуально-цільовий складник моделі репрезентує мету й кінцевий результат підготовки майбутнього фахівця фізичної культури до майбутньої професійної діяльності через визначення концептуальних ідей, обґрунтування сукупності наукових підходів, завдань, принципів, концепції підготовки. Змістово-структурний складник є сукупністю інтегрованих знань з медичних, біологічних і здоров’язберігальних дисциплін, структурованих за етапами підготовки, типовими базовими інтеграційними центрами та модулями. Операційно-діяльнісний складник моделі передбачає суттєве оновлення й оптимізацію природничонаукової підготовки через виокремлення її етапів, проектування наскрізної методики, удосконалення організаційних форм, засобів та методів навчання, адаптацію їх до умов природного освітнього середовища факультету фізичного виховання педагогічного ВНЗ. Контрольно-результативний складник покликаний забезпечити можливість на основі моніторингу якості засвоєння змісту фахової підготовки, виокремлених критеріїв, показників та рівнів сформованості природничонаукової компетентності майбутнього фахівця фізичної культури створення підґрунтя для порівняння й узгодження результатів навчальної діяльності студентів із сформульованими на концептуально-цільовому етапі завданнями.