Жупіна Олександр Сергійович. Розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов\'язків

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, наведено відомості про зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, вказані дані про їх апробацію та публікації.
Перший розділ дисертації «Загальні положення методики розслідування злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» складається із трьох підрозділів, в яких досліджується сутність та значення методики розслідування злочинів вказаної категорії, розкривається її зміст.
У підрозділі 1.1. «Загальнотеоретичні основи формування окремої методики розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» на основі даних судової статистики, результатів спеціальних кримінологічних досліджень обґрунтована необхідність розробки окремої криміналістичної методики розслідування злочинів даного виду.
Проаналізовано погляди науковців (Б.Є. Лук’янчикова, В.В. Тіщенка, Б.В. Щура та ін.) щодо розробки міжвидових методик розслідування злочинів та зроблений висновок, що однією з таких методик, яка потребує глибокого наукового дослідження, є методика розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків. Вказану категорію злочинів об’єднує ряд спільних, криміналістично значимих ознак за суб’єктами та об’єктами посягань, мотивом, метою, а також способом вчинення. Під час виявлення, розкриття і розслідування цих злочинів проявляються спільні елементи їх криміналістичної характеристики, закономірності утворення, виявлення та дослідження слідів протиправної діяльності.
Зазначається, що основні положення методики розслідування насильницьких злочинів, які вчиняються працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, можуть бути розділені на дві групи. Перша група відображає діяльність із розкриття, розслідування і попередження будь-якого виду злочинів. До числа таких положень дисертант відносить вимогу розробки криміналістичних методик таким чином, щоб їх практичне застосування забезпечувало швидке і повне розслідування злочину, встановлення всіх епізодів злочинної діяльності, викриття всіх осіб, які брали участь у підготовці, вчиненні та приховуванні злочину, відшкодування завданої шкоди, виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Важливим елементом другої групи вихідних положень формування міжвидової криміналістичної методики розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, є дані щодо механізму вчинення зазначених злочинів: підготовки до вчинення злочину, способу вчинення злочину та приховування його слідів.
У підрозділі 1.2. «Криміналістична класифікація насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» виходячи із аналізу кримінально-правових та криміналістично значимих ознак, здійснена криміналістична класифікація злочинів даної категорії.
На підставі поглядів дослідників криміналістичної класифікації злочинів автором зроблено висновок, що критеріями диференціації насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, як окремої класифікаційної групи виступають: особа злочинця, обстановка вчинення злочину, мета та мотивація вчинення злочину, спосіб вчинення злочину. До вказаної групи відносяться злочини, вчинені: спеціальним суб’єктом – працівником ОВС як службовою особою, яка здійснює функції представника влади; в обстановці безпосереднього виконання працівником ОВС покладених на нього службових обов’язків, обумовлених специфічними завданнями у сфері забезпечення правопорядку; з мотивів нехтування встановленим порядком виконання службових обов’язків внаслідок викривленого уявлення про інтереси служби; шляхом застосування фізичного або психічного насильства.
Автором сформульоване визначення міжвидової криміналістичної методики розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС.
У підрозділі 1.3. «Криміналістична характеристика насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» розкритий зміст криміналістичної характеристики злочинів зазначеної категорії, проаналізовані її елементи.
На підставі аналізу підходів до визначення поняття та змісту криміналістичної характеристики злочину автором зроблений висновок, що криміналістична характеристика насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, може бути визначена як ідеальна модель системи типових для цього виду (групи) злочинів криміналістично значимих ознак, які відображають зв’язки між елементами механізму злочинної діяльності та закономірно сформованими джерелами доказової інформації, яка дозволяє визначити оптимальні напрямки і найбільш ефективні засоби швидкого та повного розслідування таких злочинів.
Структура криміналістичної характеристики насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, представлена у вигляді чотирьох основних елементів: (1) типові способи вчинення і приховування злочину; (2) дані, що характеризують обстановку вчинення злочину; (3) характеристика особи злочинця; (4) характеристика особи потерпілого.
Проаналізувавши погляди вчених-криміналістів щодо співвідношення криміналістичної характеристики злочинів та предмету доказування, автором аргументовано, що перелік обставин, які підлягають встановленню, відіграє важливу роль у методиці розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, а тому може бути включений до криміналістичної характеристики вказаної групи злочинів як базовий компонент. Зазначений перелік представлений наступним чином: (1) джерело інформації про злочин; (2) подія злочину; (3) винуватість підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину; (4) вид і розмір шкоди, завданої злочином; (5) обставини, що характеризують особу обвинуваченого; (6) обставини, що характеризують особу потерпілого; (7) обставини, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину, обтяжують чи пом’якшують покарання; (8) обставини, що виключають кримінальну відповідальність працівника ОВС.
Другий розділ дисертації «Організація початкового етапу розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» складається із трьох підрозділів, в яких досліджується питання виявлення злочинів зазначеного виду, виділені типові слідчі ситуації та основні версії початкового етапу розслідування, визначено особливості його планування.
У підрозділі 2.1. «Особливості виявлення насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» автором розглядаються проблеми виявлення вказаних злочинів в умовах дії нового кримінального процесуального законодавства.
Досліджуючи сутність діяльності з виявлення злочинів, автором надано визначення виявлення насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, як діяльність спеціально уповноважених державних органів та посадових осіб з отримання початкової інформації щодо обставин, які можуть свідчити про вчинення злочину вказаної категорії, її процесуального оформлення, оцінки та прийняття на цій основі рішення про початок досудового розслідування.
На підставі аналізу та узагальнення судової і слідчої практики по даній категорії кримінальних проваджень автором виділені типові джерела інформації про обставини, що можуть свідчити про вчинення таких злочинів, а саме: заяви осіб, які постраждали від незаконних насильницьких дій працівників ОВС, їх родичів або близьких осіб; повідомлення громадян, які стали очевидцями незаконних насильницьких дій працівників ОВС, чи іншим чином дізналися про такі дії; повідомлення закладів охорони здоров’я, до яких звернулися за медичною допомогою постраждалі особи; повідомлення представників державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій; депутатські запити та звернення; повідомлення, оприлюднені у засобах масової інформації; матеріали провадження та акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; матеріали службових розслідувань за фактами порушень законності працівниками ОВС; матеріали підрозділів внутрішньої безпеки МВС України; матеріали за результатами прокурорських перевірок; самостійне виявлення слідчим або прокурором під час досудового розслідування фактів протизаконного насильства, застосованого до учасників кримінального провадження з боку працівників ОВС.
Визначивши проблеми, які виникають у ході отримання інформації про насильницький злочин, вчинений працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків, дисертантом доведено, що огляд місця події слід розглядати як один із засобів виявлення злочинів вказаної категорії.
У підрозділі 2.2. «Типові слідчі ситуації та напрями їх розв’язання на початковому етапі розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» виокремлено типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування зазначених злочинів, визначені основні напрямки та найбільш оптимальні прийоми і засоби їх розв’язання.
Полемізуючи з рядом учених-криміналістів щодо визначення поняття «слідча ситуація», дисертант обґрунтовує, що слідча ситуація є реальною обстановкою проведення розслідування, яка може зазнавати цілеспрямованих змін внаслідок впливу слідчого на носії, джерела інформації про злочин. Сама ж доказова та орієнтуюча інформація, яка є у розпорядженні слідчого та характеризує стан самого розслідування, будучи компонентом слідчої ситуації, не може бути об’єктом впливу.
Автором визначені фактори (чинники), що впливають на формування та розвиток слідчих ситуацій у ході розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків: (1) фактори, які стосуються події злочину, пов’язаного із протиправним застосуванням працівниками ОВС насильства під час виконання службових обов’язків; (2) фактори, які визначають стан розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС у сфері службової діяльності; (3) фактори зовнішньої обстановки розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС у сфері службової діяльності.
На підставі аналізу та узагальнення слідчої практики дисертантом сформульовані типові ситуації початкового етапу розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків.
У підрозділі 2.3. «Основні версії та особливості планування розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» сформована система типових версій початкового етапу розслідування та визначено особливості його планування.
На підставі аналізу особливостей початкового етапу розслідування фактів насильства з боку працівників ОВС під час виконання ними службових обов’язків та матеріалів судової і слідчої практики сформована система типових версій початкового етапу розслідування зазначених злочинів. Зроблений висновок, що висунення та перевірка версій повинні відбуватися у їх взаємозв’язку. Відповідно, при розробці версій, якщо одна з них сформульована як теза, то інші, будучи елементами нижчого порядку, повинні виступати в якості аргументів такої тези.
Автор доводить, що у процесі планування розслідування службових насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС, конкретизуються обставини, що підлягають встановленню та доказуванню, окреслюються проміжні завдання, встановлюються шляхи, способи, засоби та терміни їх досягнення, визначається система необхідних слідчих (розшукових) дій, послідовність їх проведення. Кінцевим результатом цього процесу стає план розслідування, який представляє собою своєрідну перспективну модель майбутніх дій і заходів слідчого, детальну програму реалізації тактичних завдань, які випливають із специфіки розслідування злочинів зазначеної категорії. Також автором виділені етапи планування розслідування злочинів даного виду.
Третій розділ дисертації «Особливості організації і тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій та їх співвідношення із заходами щодо подолання протидії розслідуванню насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ під час виконання службових обов’язків» складається з трьох підрозділів, в яких детально розглянуті проблемні питання організації і тактики проведення вербальних, невербальних та змішаних слідчих (розшукових) дій, а також визначені заходи подолання протидії розслідуванню зазначених злочинів.
У підрозділі 3.1. «Особливості організації і тактики проведення вербальних слідчих (розшукових) дій» автором досліджуються тактичні особливості підготовки та проведення допиту підозрюваних, потерпілих та свідків під час розслідування насильницьких злочинів даного виду.
Проаналізувавши генезис становлення та розвитку наукових уявлень про сутність і зміст допиту, дисертантом сформульований перелік організаційно-підготовчих заходів до проведення вказаної слідчої дії, які відображають особливості розслідування зазначеної категорії злочинів. До таких заходів належать наступні: (1) вивчення вихідних матеріалів кримінального провадження, розпочатого за фактом виявлення ознак насильницького злочину, вчиненого працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків; (2) визначення предмету допиту; (3) вивчення особи, що підлягає допиту; (4) визначення часу (моменту) та місця проведення допиту потерпілого; (5) планування допиту. Наводяться деякі тактичні рекомендації стосовно допиту підозрюваних, потерпілих та свідків. У дисертації запропоновано типовий перелік питань, що підлягають з’ясуванню під часу допиту вказаних осіб.
Крім того, обґрунтовується, що критерієм визначення послідовності допиту підозрюваних у кримінальному провадженні є роль кожного з підозрюваних у вчиненні службового насильницького злочину. Працівник ОВС, який виконував другорядні функції під час вчинення злочину, брав участь у насильницькому акті епізодично, повинен допитуватися в першу чергу.
У підрозділі 3.2. «Особливості організації і тактики проведення невербальних та змішаних слідчих (розшукових) дій» автором розглянуті тактичні особливості підготовки та проведення слідчого огляду, освідування, пред’явлення для впізнання, слідчого експерименту під час розслідування насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків.
Значна увага приділяється висвітленню тактичних особливостей підготовки та проведення огляду місця події при розслідуванні злочинів зазначеної категорії на таких об’єктах: (1) службові приміщення ОВС; (2) службовий або інший транспорт, на якому здійснювалось доставляння потерпілого в ОВС чи інше місце; (3) ділянки місцевості, на якій мало місце протиправне насильство з боку працівників ОВС; (4) інші приміщення (гаражі, підвали будинків, покинуті споруди, недобудови тощо).
Звертається увага на значення такої слідчої дії як освідування підозрюваного, яка може виконувати ідентифікаційні завдання у випадках, коли потерпілий не може точно назвати тих працівників ОВС, які застосовували до нього насильство, з певних причин не запам’ятав їх зовнішності, але називає певну особливу прикмету, яка може бути виявлена у ході слідчої дії, що розглядається, а також дозволяє перевірити версію захисту про самооборону працівника ОВС від нападу з боку жертви насильства.
Автором наведений перелік випадків, за яких обов’язкове проведення такої слідчої дії як пред’явлення для впізнання підозрюваного по зазначеній категорії кримінальних проваджень. Аргументовано, що за відсутності інших об’єктивних фактичних даних кримінального провадження результати пред’явлення працівника ОВС для впізнання самі по собі не можуть слугувати вагомим доказом його вини або невинуватості у вчиненні службового насильницького злочину.
Дисертантом обґрунтовується погляд, що слідчий експеримент не слід зводити лише до дослідних дій, а перевірку показань – до простого повторення свідчень на місці події. Ці два компоненти можуть бути до певної міри поєднані та використовуватись комплексно (В.М. Стратонов). Виходячи із такого розуміння сутності слідчого експерименту проаналізовані організаційно-тактичні особливості його проведення у кримінальних провадженнях про службові насильницькі злочини, вчинені працівниками ОВС.
Зазначається, що робочий етап проведення слідчого експерименту характеризується застосуванням наступних тактичних прийомів: (1) надання потерпілому (свідку) повної ініціативи; (2) поєднання під час перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для кримінального провадження, розповіді і демонстрації дій; (3) поєднання перевірки і уточнення відомостей із дослідженням місця проведення слідчого експерименту та об’єктів його матеріальної обстановки; (4) спостереження за поведінкою потерпілого (свідка) під час слідчого експерименту.
У підрозділі 3.3. «Організаційні і тактичні заходи подолання протидії розслідуванню» розглянуто сутність протидії розслідуванню та виділені основні заходи подолання протидії розслідуванню насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС під час виконання службових обов’язків.
Проаналізувавши та узагальнивши погляди вчених-криміналістів щодо визначення категорії «протидія розслідуванню», автором виділені окремі загальні положення, що відображають сутність протидії розслідуванню: (1) це цілеспрямовані дії, система дій або діяльність; (2) її суб’єктами може бути як окрема особа, так і група осіб; (3) вона спрямована на створення перешкод для досягнення завдань досудового розслідування, встановлення істини у кримінальному провадженні, ухилення винних від кримінальної відповідальності. Визначені фактори, які зумовлюють протидію розслідуванню даної групи злочинів.
Визначені наступні загальні заходи подолання протидії розслідуванню зазначених злочинів: (1) забезпечення таємниці слідства, недопущення несанкціонованого витоку інформації; (2) використання фактора раптовості; (3) планування розслідування в цілому, а також окремих процесуальних дій з урахуванням можливої протидії; (4) вивчення особи підозрюваного з особливим акцентом на його зв’язки у середовищі правоохоронців та представників інших владних структур; (5) підбір понятих для участі у процесуальних діях, який би виключав у подальшому протидію розслідуванню з їх боку або за їх допомогою; 6) використання непроцесуальної інформації під час подолання протидії розслідуванню; (7) вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального провадження; (8) використання технічних засобів фіксації ходу та результатів процесуальних дій; (9) суворий контроль виконавчої дисципліни під час витребування із правоохоронних та інших державних органів інформації, матеріалів та документів, доручення оперативним підрозділам на проведення гласних і негласних слідчих (розшукових) дій.