Самойлов Станіслав Вадимович. Розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі \"Інтернет\"

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено сутність і стан наукової розробки досліджуваного наукового завдання, його теоретичну та практичну значущість, обґрунтовано необхідність проведення подальших досліджень. Визначено мету й завдання дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, висвітлено положення й висновки, які зумовлюють її наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів та здійснено їх апробацію.
Розділ 1 «Кримінально-правова та криміналістична характеристики шахрайств, що вчиняються з використанням мережі Інтернет» складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Мережа «Інтернет» як середовище вчинення шахрайств» присвячено розгляду властивостей мережі «Інтернет» як середовища, в якому вчиняються шахрайства. Проаналізовано сутність та зміст терміну «мережа «Інтернет», як із суто технічної, так і з правової сторін. Доведено певну колізію визначення «Інтернет» у Законі України «Про телекомунікації» та запропоновано ч. 1 ст. 1 згадуваного Закону викласти в такий редакції : «Інтернет» - це всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на протоколах, які визначаються міжнародними стандартами».
Проведено аналіз причин поширення зазначеного різновиду шахрайств, а також аргументовано некоректність у межах наукових досліджень та в оформленні офіційних (процесуальних) документів уживання терміну «Інтернет-шахрайства» і обґрунтовано використання словосполучення «шахрайства, учинені з використанням мережі «Інтернет».
У підрозділі 1.2. «Кримінально-правова характеристика шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» доведено, що досліджуваний різновид шахрайств, слід кваліфікувати як учинений шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3, с. 190 КК України). У дисертації проаналізовано ознаки «чужого майна» (фізичну, економічну, юридичну) на підґрунті чого зроблено припущення, що за певних умов деякі з них не дозволяють кваліфікувати злочинні дії саме як шахрайство. Окремо розглянуто встановлені законодавцем основні способи заволодіння чужим майном: обман чи зловживання довірою.
Серед способів маніпуляції інформацією, як видом обману, при вчинені шахрайств із використанням мережі «Інтернет», виокремлено та схарактеризовано такі: а) умовчання; б) селекція; в) відволікання; г) перекручення; д) попереднє програмування дій. Досліджуючи такий спосіб, як «зловживання довірою», зазначено, що відсутність у самій нормі кримінального закону визначення такого поняття викликає неоднозначність його тлумачення у правозастосовній і науковій діяльності. За результатами вивчення слідчої та судової практики в роботі доведено, що шахрайству, учиненому з використанням мережі «Інтернет», притаманні одночасно й обман, і зловживання довірою.
У підрозділі 1.3. «Криміналістична характеристика шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» здійснено докладний аналіз таких її елементів, як: 1) предмет посягання; 2) спосіб учинення злочину; 3) обстановка вчинення злочину; 4) характеристика особи злочинця; 5) характеристика особи потерпілого; 6) відомості про типові сліди злочину.
Встановлено, що у 98% випадків учинення шахрайств із використанням мережі «Інтернет» предметом посягання є гроші юридичних або фізичних осіб, як у готівковій так і в безготівковій формі. Інші 2% складає майно.
Вивчення та аналіз емпіричних даних, спеціальної літератури і врахування власного досвіду дозволили класифікувати способи вчинення досліджуваних шахрайств за наступними підставами: а) шахрайства, які пов’язані із купівлею/продажем у мережі «Інтернет»; б) шахрайства, сутність яких полягає в отриманні коштів (майна) шляхом надсилання листів чи повідомлень; в) шахрайства, які для заволодіння коштами (майном) потребують розробки та розміщення в мережі «Інтернет» дублікатів або вузькоспеціалізованих сайтів для надання псевдопослуг; г) шахрайства, які спрямовані на отримання персональних (реєстраційних) даних (так званий «фішинг»); д) шахрайства, пов’язані з обігом електронних грошей; є) шахрайства, для вчинення яких використовується спеціалізоване та/чи шкідливе програмне забезпечення; е) «комбіновані способи» шахрайств. Кожну з наведених груп докладно досліджено з позицій традиційного розуміння способу як системи дій із підготовки, вчинення та приховання злочинів.
Обстановку вчинення злочину розглянуто в контексті таких її складових, як час і місце. У дослідженні доведено, що фізичне місцезнаходження шахрая, як і засобів вчинення злочину, переважно не збігаються з місцем перебування потерпілого та настанням негативних наслідків злочину (місцем завдання матеріальної шкоди), а за певних випадків такі обставини можуть мати навіть транснаціональний характер. У вузькому розумінні до місць учинення шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет», віднесено місцезнаходження:
а) банкоматів (магазин, вулиця тощо); б) підключених до мережі «Інтернет» комп’ютерних систем (місце роботи, навчання, проживання, «Інтернет-кафе», зона вільного підключення до мережі «Інтернет» із використанням технології «Wi-Fi» - так звані «FreeWi-Fi-zone»тощо); в) установ, де впроваджено системи розрахунків за допомогою пластикових кредитних карток тощо.
Що стосується часу вчинення злочину, то у дослідженні встановлено відсутність залежності пори року та інших сезонних проявів, які б прямо впливали на злочинну активність шахраїв. Проте у вузькому розумінні час залежить від предмету посягання, обраного способу шахрайства та особи потерпілого. Виявлено, що здебільшого при вчиненні шахрайств із використанням мережі «Інтернет» злочинцю необхідним є тривалий час.
Надаючи характеристику особи шахрая, автор диференціював їх на дві групи залежно від специфічності способу вчинення злочину. До першої групи віднесено осіб, які діють самостійно, використовуючи персональну комп’ютерну систему у зручних для них умовах і у вільний від роботи час. До другої - особи, які діють у складі організованих злочинних груп. Ці шахраї характеризуються наявністю серйозної матеріальної бази й високотехнологічного обладнання.
Для дослідження особи потерпілого усіх потерпілих поділено на дві категорії: 1) активних користувачів мережі, які постраждали внаслідок недобросовісного виконання обов’язків за договором купівлі/продажу (обміну); 2) користувачів, які мають невеликий досвід використання мережі та стали потерпілими внаслідок відсутності необхідних знань про заходи обережності в мережі «Інтернет». Наголошено, що серед потерпілих обох категорій наявні особи, які навмисно порушують вітчизняне законодавство чи законодавство інших країн.
Процес слідоутворення розглянуто як невід’ємну частину злочину. Опитування співробітників МВС України засвідчило, що 90% з опитаних не мають уявлення про механізм слідоутворення аналізованих злочинів, а 10% хоча й мають про це уявлення, не в змозі пояснити закономірностей, які б складали наукове підґрунтя цього процесу. Для вирішення ситуації, що існує на практиці, в роботі докладно висвітлено механізм та специфіку утворення слідів при вчиненні шахрайств із використанням мережі «Інтернет». Зроблено висновки, що процес слідоутворення з технічного боку є науково-обґрунтованим та керованим через те, що принципи обміну інформацією в мережі «Інтернет» регулюються міжнародними стандартами та невідповідність яким призведе до неможливості підключення до цієї мережі, та як наслідок – неможливості вчинення шахрайств. Обґрунтовано доведено й думка про те, що незалежно від технології (пристрою), яка використовувалась для підключення до мережі (локальної чи глобальної) процеси та принципи слідоутворення залишатимуться однаковими.
Розділ 2 «Особливості початкового етапу розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Джерела первинної інформації про правопорушення та прийняття рішення про початок кримінального провадження» визначено, що переважно джерелами первинної інформації про досліджувані шахрайства становлять: 1) заяви чи повідомлення представника Інтернет-сервісу, на якому було виявлено шахрайство – 15%; 2) заяви чи повідомлення від потерпілого - 85%. Поряд з тим, наголошено що теоретично не можна виключати й інших джерел, найбільш імовірним серед яких можна вважати безпосереднє виявлення ознак кримінального правопорушення працівниками правоохоронних органів: а) під час перевірки одержаної з оперативних джерел інформації про правопорушення, яке вчинено чи готується; б) під час проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання злочинам у мережі «Інтернет», у ході яких було виявлено ознаки шахрайства; в) під час досудового розслідування слідчим іншого кримінального правопорушення, якщо під час такого розслідування будуть виявлені обставини, що вказують на шахрайства, вчинені з використанням мережі «Інтернет».
На підставі вивченого емпіричного матеріалу визначено характерні ознаки, наявність яких у первинному матеріалі орієнтує слідчого на викриття ознак шахрайства, вчиненого саме з використанням мережі «Інтернет», зокрема: 1) факт взаємодії потерпілого та зловмисника через мережу «Інтернет»; 2) факт передачі коштів, майна чи права на майно; 3) факт невиконання іншою стороною зобов’язань у межах домовленості.
У підрозділі 2.2. «Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування, відповідні їм слідчі версії та алгоритми їх перевірки» розглянуто специфіку формування, зміст та різновиди типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет».
Виокремлено наступні типові слідчі ситуації: 1) виявлено ознаки шахрайства, що вчиняється з використанням мережі «Інтернет». Особу злочинця або встановлено, або достатньо даних для її встановлення; 2) виявлено ознаки шахрайства, що вчиняється з використанням мережі «Інтернет». Особу злочинця не встановлено, однак є певні відомості, що можуть вказувати на неї; 3) виявлено ознаки шахрайства, що вчиняється з використанням мережі «Інтернет». Особу злочинця не встановлено та відсутні будь-які дані, що можуть вказувати на неї.
Встановлено, що ситуації 2 та 3 є найбільш складними для розслідування, оскільки характеризуються наявністю незначних або ж відсутністю будь-яких відомостей про особу (осіб), яка вчинила шахрайство.
Для кожної з наведених типових слідчих ситуацій у дисертації запропоновано відповідні типові слідчі версії та оптимальний алгоритм слідчих (розшукових) та організаційних заходів.
У підрозділі 2.3. «Особливості витребування інформації від установ та організацій під час розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» доведено доцільність використання згадуваного способу отримання доказової інформації. Його ефективність прямо залежить від того, наскільки слідчий тактично грамотно зробить відповідний запит, чому сприяє дотримання умов: а) своєчасності запиту; б) законності запиту; в) визначення вичерпного переліку інформації, яку необхідно з’ясувати шляхом запиту.
У роботі визначено, що залежно від обставин учинення злочину відповідні запити направляють до: а) адміністрації відповідного сервісу або ресурсу, на якому й було вчинено шахрайство; б) постачальника послуги підключення до мережі «Інтернет» (провайдера). Докладно розглянуто перелік інформації, яку можливо таким чином отримати, та запропоновано конкретну форму запиту із урахуванням специфічності інформації.
Розділ 3 «Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Особливості тактики огляду комп’ютерних систем та їх елементів під час розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» як об’єкт огляду визначено комп’ютерну систему, яку розуміють як один чи декілька об’єднаних у систему комп’ютерів та інших технічних засобів, які використовуються разом із відповідним програмним забезпеченням для створення, введення, зберігання, копіювання, пересилання, обробки, зміни й відображення інформації та результатів її обробки чи/та операцій із нею.
Підкреслено, що специфіка цієї слідчої (розшукової) дії у справах про шахрайство, вчинене з використанням мережі «Інтернет», полягає в різноманітності ситуацій, що виникають на момент її проведення. На підставі проаналізованого емпіричного матеріалу виокремлено наступні типові ситуації: а) комп’ютерна система увімкнена та працює; б) комп’ютерна система підключена до локальної мережі, увімкнена та працює; в) комп’ютерних систем більше, ніж одна; г) комп’ютерна система не працює. Для кожної з наведених ситуацій подано практичні рекомендації, які орієнтують слідчого на ефективність проведення слідчого огляду.
Особливу увагу приділено ролі спеціаліста під час огляду комп’ютерних систем, головною вимогою до якого є компетентність у роботі з певними операційними системами, окремими програмними продуктами, периферійними пристроями, мережевим обладнанням.
Доведено, що у виборі понятих слід надавати перевагу саме тим особам, які певною мірою обізнані в комп’ютерних системах та їх елементах, а тому будуть усвідомлювати суть операцій, які здійснюватимуть з певною системою.
Подано рекомендації щодо вилучення, упакування та процесуальної фіксації інформації, яка була отримана під час огляду та становить інтерес для слідства.
У підрозділі 3.2 «Особливості тактики допиту під час розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» розглянуто тактику допиту за структурою, пропонованою М. В. Салтевським, а саме: 1) прогнозування і планування майбутнього спілкування; 2) встановлення психологічного контакту; 3) обмін мовною (та іншою) інформацією; 4) закінчення допиту (вихід із спілкування); 5) аналіз результатів спілкування (допиту), та відповідно до цієї структури сформульовано конкретні рекомендації.
Аналізуючи результати інтерв’ювання практичних співробітників та архівні матеріали кримінальних справ (проваджень) автор визначає складності у виявленні осіб, які можуть бути свідками аналізованих шахрайств. У дослідженні встановлено, що в якості таких можуть бути допитані: а) особи, які вступали в подібні відносини із шахраями (були потенційними жертвами); б) співробітники групи технічної підтримки користувачів, служби безпеки сервісу чи інші особи, які відповідно до своїх службових обов’язків можуть контактувати із користувачами; в) особи, які певним чином взаємодіяли із шахраєм (співробітники служби доставки, пошти тощо); г) родичі та близькі люди потерпілого чи злочинця, які мають інформацію, що може підтвердити чи спростувати факт шахрайства.
У дисертації наголошено, що з огляду на специфічність та різноманітність способів учинення шахрайств із використанням мережі «Інтернет», слід враховувати не лише процесуальний статус допитуваного (наприклад, свідок, підозрюваний), а й спосіб шахрайства, відповідно до чого й надано практичні рекомендації щодо особливості тактики проведення допиту.
Проведення допиту має за свою мету встановлення: а) постачальника послуги підключення до мережі «Інтернет»; б) часу, способу, місця підключення (у тому числі вчинення дій на певному ресурсі), використовуваного при цьому обладнання та програмного забезпечення; в) на якому саме ресурсі (сайті), відносно якого об’єкту, часу, способу реєстрації, реєстраційних даних уведених під час реєстрації, способу підтвердження реєстрації та внаслідок яких дій було вчинено шахрайство; г) факту та способу спілкування між потерпілим (свідком) та підозрюваним під час вчинення шахрайства; д) способу оплати та наявності відповідних підтверджувальних документів; є) факту висування підозрюваним певних, безапеляційних умов укладання угоди (тільки один спосіб оплати, оплата перш ніж відправлення товару, переведення коштів на рахунок для початку роботи, переказ грошей на ім’я іншої особи, що не є учасником угоди тощо).
У підрозділі 3.3 «Особливості використання спеціальних знань під час розслідування шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет» доведено, що на ефективність досудового розслідування аналізованих шахрайств, безпосередньо впливає повнота використання слідчим спеціальних знань із різноманітних галузей науки й техніки. У дослідженні визначено такі основні форми їх використання: а) участь спеціалістів у провадженні слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) діях; б) проведення експертиз; в) консультативна та довідкова діяльність обізнаних осіб.
Враховуючи специфічність та різноплановість способів вчинення шахрайств із використанням мережі «Інтернет», дисертант орієнтує на призначення конкретних судових експертиз і визначає коло питань, які можуть бути поставлені перед експертами.
Особливу увагу приділено аналізу та оцінці результатів експертного дослідження для подальшого його використання у кримінальному провадженні.
У підрозділі 3.4 «Профілактика шахрайств, що вчиняються з використанням мережі «Інтернет» наголошено на необхідності такої діяльності з огляду на положення ст. 10 Закону України «Про міліцію».
Дисертантом обґрунтовується положення про те, що ефективність профілактики шахрайств, учинених із використанням мережі «Інтернет», можна значно підвищити лише за комплексного підходу до означеної проблеми із залученням не лише можливостей міліції, а й інших суб’єктів впливу.
Виходячи з цього класифіковано профілактичні заходи на такі, що вживаються: а) державою на законодавчому рівні (розробка, апробація та прийняття законів та підзаконних актів, які врегульовують відносини в мережі «Інтернет» та сприяють створенню таких умов, за яких вчинення аналізованих шахрайств буде унеможливлено або вкрай ускладнено); б) постачальниками послуг (у межах їх власної ініціативи); в) правоохоронними органами (заходи роз’яснювального та запобіжного характеру); г) користувачами мережі (активна позиція пересічного користувача мережі «Інтернет», що полягає у: правомірній поведінці безпосередньо в мережі; відстоюванні своїх прав та законних інтересів через установлені законодавством механізми); д) спільними зусиллями різних суб’єктів.