КУЛЬЧІЙ ІННА МИКОЛАЇВНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ЗА УЧАСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, викладається її зв'язок з науковими програмами, визначаються мета й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, методологія, теоретична й емпірична основи, подаються положення наукової новизни, розкривається практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів і публікації за темою дисертації.
Розділ 1. «Загальна характеристика правового регулювання диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Теоретико-правові засади диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників» проведено огляд законодавства та юридичної літератури, досліджуються передумови виникнення та становлення організаційно-правового забезпечення диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників на засадах сталого розвитку сільських територій.
Визначено, що одним із заходів досягнення сталого розвитку сільських територій є диверсифікація, яка була визнана стратегією розвитку сільських територій Організацією Об’єднаних Націй на Конференції з навколишнього природного середовища у 1992 році і закріплена у таких документах як Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку та Порядку денному на ХХІ століття (1992 р.), Йоганнесбурзькій декларації зі сталого розвитку та Йоганнесбурзькому плані виконання рішень (2002 р.), а також у Підсумковому документі конференції зі сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро у 2012 році «Майбутнє, якого ми хочемо».
Зазначено, що спроби правового закріплення відносин по диверсифікації сільських територій простежуються в постанові Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року», а також у постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів», проте, ефективне законодавче регулювання на сьогодні відсутнє.
Досліджено погляди науковців стосовно підходів до розуміння понять «сталий розвиток сільських територій», «диверсифікація сільських територій» та можливості реалізації їх основних ідей на практиці.
Задля об’єктивної необхідності врегулювання відносин у сфері урізноманітнення діяльності сільськогосподарських товаровиробників запропоновано правову регламентацію діяльності щодо диверсифікації сільських територій через прийняття Концепції Державної цільової програми диверсифікації сільських територій на період до 2025 року.
У підрозділі 1.2. «Ознаки та поняття диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників» визначаються теоретичні основи та зміст поняття «диверсифікація сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників».
Зазначено, що змістовне розширення напрямків діяльності сільськогосподарських товаровиробників, окрім виробництва, переробки й реалізації товарної аграрної продукції, передбачено положеннями низки спеціальних законів: Законом України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство», Законом України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство», Законом України від 17 липня 1997 р. (в редакції від 20 листопада 2012 року) «Про сільськогосподарську кооперацію», Законом України від 14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та ін.
При визначенні диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників акцентується увага на необхідності використання широкого підходу до поняття «сільські території», розуміючи при цьому такі території, які знаходяться за межами міста (просторовий аспект), їх виробничий потенціал для заняття сільськогосподарською та пов’язаною з нею іншою діяльністю (галузевий аспект), інфраструктуру та населення (соціальний аспект), що на ній проживає. Оскільки зазначені категорії є взаємообумовленими, то повинні розглядатися системно.
Доведено, що при залученні всіх наявних ресурсів (матеріальних, трудових, природних та ін.) сільських територій, сільськогосподарські товаровиробники можуть здійснювати: 1) диверсифікацію виробничої діяльності, тобто сільсько¬господарської; 2) диверсифікацію несільськогосподарської діяльності, тобто не пов’язаної з виробництвом, вирощуванням сільсько¬господарської продукції; 3) діяльність по наданню послуг у сфері сільського туризму.
Визначено, що диверсифікація сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників – це діяльність сільського-сподарських товаровиробників щодо сталого розвитку сільських територій, яка полягає в запровадженні форм з урізноманітнення сільськогосподарської (виробничої) та (або) несільськогосподарської (промислової) діяльності, а також надання послуг у сфері сільського туризму, які спрямованні на досягнення економічних, соціальних та екологічних цілей.
У підрозділі 1.3. «Принципи та функції диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників» визначено основні засади на яких здійснюється діяльність щодо диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників та передбачено основні соціально значимі напрямки такої діяльності.
В основу класифікації принципів диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників покладено їх диференціацію на загальноправові, галузеві та спеціальні.
Систему галузевих принципів доцільно доповнити принципом сталого розвитку сільських територій, який характерний для всіх аграрно-правових відносин та проявляється в сприянні комплексному розвитку сільських територій при врахуванні органічної єдності екологічної, економічної та соціальної складової таким чином, щоб задовольнялися потреби не лише нинішнього, але й майбутніх поколінь.
До спеціальних принципів диверсифікації сільських територій дисертантом віднесено: стале використання природних ресурсів; врахування ризиків аграрного виробництва; врахування багатофункціональності сільського господарства при обранні виду виробничо-господарської діяльності.
Функції диверсифікації сільських територій – це основні соціально значимі напрямки її діяльності. У процесі запровадження диверсифікації сільських територій здійснюється цілеспрямований вплив на різні сфери життя. Виконуючи певні функції, вона впливає на стан суспільних процесів на сільських територіях, їх динаміку та спрямованість. В залежності від об’єкта вважається доцільно виділяти такі функції диверсифікації сільських територій, як екологічну, економічну та соціальну.
Розділ 2 «Форми диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників» містить 3 підрозділи.
У підрозділі 2.1. «Правові засади організації виробничої сільськогосподарської діяльності за участю сільськогосподарських товаровиробників» визначено правові основи диверсифікації аграрного виробництва як однієї із форм диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників.
Під диверсифікацією аграрного виробництва пропонується розуміти урізноманітнення і розширення діяльності сільськогосподарських товаровиробників шляхом розвитку нових галузей, які раніше були їм не властиві, або випуск нової продукції чи сировини для промисловості.
Доведено необхідність виокремлювати галузеву та продуктово-асортиментну диверсифікацію аграрного виробництва. Вказано на те, що запровадження диверсифікації аграрного виробництва вимагає додаткового фінансування, яке може відбуватися як за рахунок власних коштів сільськогосподарських товаровиробників, так і за рахунок залучених коштів (кредити, позики, інвестиції). Вважається доцільним в Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» пункт 13.3.2 статті 13 доповнити новим абзацом такого змісту: «кредитна субсидія надається за середньостроковими кредитами, залученими для здійснення витрат, пов’язаних з диверсифікацією аграрного виробництва».
У підрозділі 2.2. «Правова регламентація несільськогосподарської діяльності на сільських територіях за участю сільськогосподарських товаровиробників» розглянуто організаційні та правові основи диверсифікації несільсько¬господарської діяльності як форми диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників.
Зазначено, що розвиток несільськогосподарської діяльності як форма диверсифікації сільських територій за участю сільсько¬господарських товаровиробників можливий у двох напрямках через створення: 1) внутрішньогосподарських підсобних виробництв і промислів сільськогосподарських підприємств; 2) об’єктів агропромислової інтеграції на сільських територіях, яка в свою чергу може здійснюватися у таких формах: а) із створенням юридичної особи; б) без створення юридичної особи.
Найбільш оптимальним способом організації промислового виробництва на сільських територіях за участю сільськогосподарських товаровиробників визнано укладення договору про спільну діяльність, за яким сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
У підрозділі 2.3. «Організаційно-правові засади сільського туризму» визначено організаційні та правові передумови розвитку сільського туризму, як форми диверсифікації сільських територій за участю сільськогосподарських товаровиробників.
Дисертантом наголошується на необхідності вживання саме категорії «сільський туризм», як узагальнюючої, що охоплює надання різних туристичних послуг на сільських територіях. Така позиція відповідає міжнародній практиці, зокрема у Стратегії туризму та розвитку сільських територій, розробленою Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1994 р. вживається категорія «сільський туризм» (rural tourism) як загальна категорія для визначення туризму на сільських територіях.
На основі аналізу вітчизняного та міжнародного законодавства у цій сфері, а також виокремлення специфічних ознак, сільський туризм, як форма диверсифікації сільських територій, визначається як вид туризму, що полягає у відпочинку на сільських територіях з метою залучення відпочивальників до сільського побуту та задоволення їхніх рекреаційних потреб і пов’язаний із використанням потенціалу регіону та (або) майна сільськогосподарських товаровиробників, які надають ці послуги.
У залежності від туристичного продукту в сільському туризмі пропонується виокремлювати такі напрямки – агротуризм, екологічний або зелений (за умов, якщо він провадиться на сільських територіях), етнотуризм, відпочинковий туризм та інші.
Враховуючи динамічність суспільних відносин, дисертантом наголошується на необхідності здійснювати організаційно-правові заходи, спрямовані на розвиток сільського туризму, зокрема, пропонується прийняти Закон України «Про розвиток сільського туризму України», а також вказується на необхідність розроблення національної програми сталого розвитку сільського туризму як складової стратегії сталого розвитку сільських територій.