КУЗИК Тарас Миронович ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ УЧАСТІ ПЕРЕКЛАДАЧА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, аналізується стан її наукової розробленості, визначаються її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, емпірична база, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, зазначається апробація результатів дослідження, публікації та структура дослідження.
Перший розділ «Теоретико-правові аспекти участі перекладача в кримінальному процесі» складається з трьох підрозділів, в яких досліджено одну із гарантій забезпечення принципу мови, якою здійснюється кримінальне провадження − участь перекладача у кримінальному провадженні; розглянуто міжнародно-правові документи, які визначають організаційні аспекти участі перекладача в кримінальному судочинстві; проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо процесуального статусу перекладача як учасника кримінального провадження; визначено поняття та вимоги до особи перекладача у кримінальному провадженні України.
У підрозділі 1.1. «Участь перекладача у кримінальному провадженні як гарантія забезпечення принципу мови кримінального провадження» зазначається, що перекладачу належить вагома роль у забезпеченні принципу мови, якою здійснюється кримінальне провадження, та прав учасників провадження. Право на допомогу перекладача у кримінальному провадженні є змістом засади мови, якою здійснюється кримінальне провадження. Виходячи з положень ст. 29 КПК України, підставами для участі перекладача у кримінальному судочинстві є: 1) неволодіння учасником кримінального провадження державною мовою; 2) недостатнє володіння учасником кримінального провадження державною мовою. Через відсутність критеріїв недостатнього володіння учасником кримінального провадження мовою судочинства та труднощів у його визначенні органами досудового розслідування та судом, дисертантом обґрунтовується недоцільність формулювання даної підстави для залучення перекладача у кримінальне провадження. Відзначається необхідність закріплення єдиної підстави для участі перекладача у кримінальному провадженні − не володіння його учасниками мовою кримінального провадження.
Досліджуючи історичний розвиток інституту перекладача у кримінальному судочинстві України, обґрунтовано висновок, що передумовою його становлення був принцип мови судочинства, який, з урахуванням специфіки розвитку української держави, сформувався як самостійний принцип судочинства пізніше, порівняно з іншими кримінально-процесуальними засадами. З’ясовано, що інститут перекладачів у судочинстві почав свій розвиток з XVIII століття, причому на українських землях в складі Польщі та Австро-Угорщини офіційне його запровадження відбулось раніше, ніж на територіях, які входили до складу Російської імперії. Остаточно статус перекладача в Україні утвердився із проголошенням на міжнародному рівні
права особи користуватися допомогою перекладача, якщо вона не володіє мовою, яка використовується у судочинстві.
У підрозділі 1.2. «Міжнародно-правове регулювання та зарубіжний досвід участі перекладача в кримінальному провадженні» досліджено міжнародно-правові документи, які регламентують безоплатну участь перекладача у кримінальному провадженні у випадку, якщо обвинувачена особа не розуміє мову, яка використовується в суді або ж не говорить нею. Робиться висновок, що норми вітчизняного законодавства, які встановлюють обов’язок вручення судових рішень, якими суд закінчує судовий розгляд та інших документів за клопотанням осіб у перекладі на мову, якою вони володіють, перевершують міжнародно-правові стандарти в цій сфері, оскільки гарантують обвинуваченому надання допомоги за участю перекладача лише в усній формі.
Аналізуючи професійну правосуб’єктність судових перекладачів у зарубіжних країнах, звертається увага на низку вимог, які до них пред’являються. Серед них перекладацька (спеціальна) компетентність, яка підтверджується кваліфікаційним сертифікатом. Досліджується інститут присяжних (офіційних) перекладачів, який функціонує у країнах Західної Європи. Умовою отримання статусу присяжного перекладача є складання спеціального іспиту в органах юстиції та отримання кваліфікаційного свідоцтва.
Формулюється висновок, що для вирішення проблем перекладу в кримінальному судочинстві України необхідно використовувати допомогу професійних судових перекладачів. У зв’язку з цим, дисертантом доводиться необхідність участі в кримінальному судочинстві лише тих перекладачів, які сертифіковані Міністерством юстиції України та включені до Реєстру судових перекладачів. Пропонується прийняття спеціального закону, в якому слід закріпити вимоги, які ставляться до судових перекладачів та процедуру складання кваліфікаційних іспитів для їх сертифікації.
У підрозділі 1.3. «Вимоги до особи перекладача у кримінальному провадженні» на основі аналізу позицій, висловлених у науковій юридичній літературі, обґрунтовано положення, що перекладач є самостійним учасником кримінального провадження з визначеним у законі процесуальним статусом.
Відзначається, що поняття перекладача як учасника кримінального провадження належним чином не розкривається в кримінально-процесуальному законодавстві України, що створює труднощі при вирішенні питань, пов’язаних із визначенням компетентності та інших вимог, що ставляться до особи, яка запрошується як перекладач.
Встановлено взаємозв’язок учасників кримінального провадження, які володіють спеціальними знаннями − перекладача, спеціаліста та експерта. Незважаючи на наявність схожих та відмінних ознак у їх процесуальному статусі, обґрунтовується висновок, що діяльність вказаних учасників носить не взаємовиключний, а взаємодоповнюючий характер, що сприяє ефективному кримінальному провадженню.

Проведене дослідження дало можливість визначити вимоги, яким має відповідати перекладач для участі у кримінальному провадженні, зокрема: 1) в якості перекладача (сурдоперекладача) у кримінальне провадження може бути залучена особа, яка сертифікована Міністерством юстиції України як судовий перекладач з конкретної мови, що є підтвердженням його компетентності; 2) перекладачем може бути особа, яка не зацікавлена у результатах справи та досягла повноліття. Такі ж вимоги повинні пред’являтись і до сурдоперекладача.
На підставі викладених вимог сформульовано поняття перекладача (сурдоперекладача). Пропонується доповнити ст. 68 КПК України частиною, в якій закріпити визначення перекладача (сурдоперекладача).
Другий розділ «Процесуальний статус перекладача як учасника кримінального провадження» складається з двох підрозділів, в яких досліджено права та обов’язки перекладача, відповідальність, а також гарантії реалізації прав перекладача у кримінальному провадженні.
У підрозділі 2.1. «Права, обов’язки та відповідальність перекладача як учасника кримінального провадження» дисертант відзначає, що перекладач має право ставити запитання з метою уточнень для правильного перекладу; знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження; одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження; заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом. Дисертантом обґрунтовується необхідність закріплення перекладачу ще й права відмовитись від участі у кримінальному провадженні, якщо він не володіє достатніми знаннями, які необхідні для перекладу, оскільки перекладач, залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для участі у кримінальному провадженні, може в процесі здійснення усного чи письмового перекладу дійти до висновку, що термінологія провадження, діалект обвинуваченого чи іншої особи, котрій необхідний перекладач, є занадто складними для його розуміння, і що це в подальшому може призвести до неправильного перекладу.
Автор детально аналізує кримінально-процесуальні обов’язки перекладача, а саме прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду; заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених КПК України; здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом; не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, що безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювались) під час нього, і які стали відомі перекладачу у зв’язку з виконанням його обов’язків. Розкриваючи зміст кожного обов’язку, дисертант вказує на можливу відповідальність перекладача за невиконання обов’язку, який покладений на нього кримінально-процесуальним законодавством.
Дисертант зазначає, що норми, які передбачають відповідальність перекладача як учасника кримінального провадження, потребують
законодавчого доопрацювання. Зокрема, законодавцю необхідно переглянути санкцію ст. 185-4 КУпАП і збільшити розмір штрафу, який може бути накладений за злісне ухилення перекладача від явки до органів досудового розслідування, слідчого судді, суду. Також автор підтримує позицію щодо можливості звільнення перекладача від кримінальної відповідальності за здійснення завідомо неправильного перекладу, якщо він добровільно про це заявить до винесення судом вироку (ч. 2 ст. 384 КК України); притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у перешкоджанні з’явленню перекладача до органів досудового розслідування, слідчого судді, суду чи у примушуванні перекладача до дачі неправильного перекладу (ст. 386 КК України).
У підрозділі 2.2. «Гарантії реалізації прав перекладача у кримінальному провадженні» зазначається, що процесуальні гарантії реалізації прав перекладача – це передбачена законодавством система умов і засобів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи реалізації прав перекладача. Вони включають в себе: інформування перекладача про його права та обов’язки; створення умов для реалізації прав перекладача; охорона та захист прав і свобод перекладача від протиправних посягань; відновлення порушених прав перекладача. Гарантіями реалізації прав, наданих перекладачеві в кримінальному процесі, є такі, як механізм відшкодування процесуальних витрат, виплати винагороди перекладачу та гарантії його безпеки.
У дисертації відзначається, що до структури кримінально-процесуальних витрат, пов’язаних з участю перекладачів у кримінальному провадженні, відносяться суми, які складаються з: витрат, пов’язаних з явкою до органів досудового розслідування та суду (вартості проїзду до місця виклику і назад, якщо перекладач проживає в іншому населеному пункті; витрат, пов’язаних з наймом жилого приміщення; добових); винагороди перекладачам.
Механізм відшкодування кримінально-процесуальних витрат перекладачу за участь у кримінальному провадженні врегульовано підзаконним нормативно-правовим актом – інструкцією. Дисертантом підтримується позиція, що варто зазначати не конкретну суму добових витрат для перекладача, а конкретний відсоток від мінімальної заробітної плати – це буде правильним з урахуванням того, що мінімальна заробітна плата переглядається періодично законодавцем відповідно до рівня життя населення і економічного стану держави. Розмір винагороди перекладача, якщо виконана робота не є їх службовим обов’язком, обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи і загальний розмір такої виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Виплата винагороди перекладачу за проведену роботу проводиться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) закріплюються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди та час, затрачений на виконання завдання). Дисертант заперечує позицію про
можливість укладення договору цивільного характеру про надання послуг перекладача між органами досудового розслідування, судом та перекладачем, оскільки це може призвести до того, що винагорода не буде виплачуватись взагалі або її виплата буде затягуватись у часі.
Перекладач є учасником кримінального провадження, тому до нього можуть бути вжиті заходи безпеки. До перекладачів як учасників кримінального провадження, членів їх сімей та близьких родичів застосовуються такі заходи забезпечення безпеки, як особиста охорона, охорона житла і майна; видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів; заміна документів та зміна зовнішності; зміна місця роботи або навчання; переселення в інше місце проживання; поміщення до дошкільної виховної установи або до установи органів соціального захисту населення; забезпечення конфіденційності даних про особу; закрите судове засідання.
Забезпечення безпеки перекладача як учасника кримінального провадження залежить від роз’яснення йому прав та обов’язків, від охорони його прав відповідними органами в разі протиправних посягань, а також від законодавчої регламентації порядку застосування заходів безпеки до перекладача. В чинному КПК України зовсім не приділяється уваги такому питанню як забезпечення безпеки не тільки перекладача, але й будь-якого іншого учасника кримінального провадження. Питання забезпечення безпеки осіб є досить важливим для кримінального провадження в частині встановлення об’єктивної істини у кримінальній справі та знайшло своє відображення у Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Проте даний Закон містить ряд прогалин щодо врегулювання безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, в тому числі і щодо безпеки перекладача. Тому дисертантом пропонується доповнити даний нормативно-правовий акт шляхом внесення в нього відповідних змін.
Третій розділ «Процесуальний порядок участі перекладача у кримінальному провадженні» складається з двох підрозділів, в яких досліджено особливості участі перекладача у стадії досудового розслідування та судовому провадженні.
У підрозділі 3.1. «Перекладач у стадії досудового розслідування» аналізується порядок залучення та участь перекладача у стадії досудового розслідування та зроблено висновок про те, що у цій стадії участь перекладача може відбуватись у двох формах із наданням йому відповідного процесуального статусу: 1) як перекладача – для забезпечення реалізації прав та законних інтересів особи, яка не володіє мовою кримінального провадження; 2) як спеціаліста – для встановлення факту неволодіння учасником мовою кримінального провадження, визначення іншої мови, якою він достатньо володіє, а також у разі необхідності виконання процесуальних дій до внесення відомостей до ЄРДР, зокрема, для надання допомоги слідчому,
прокурору, іншій службовій особі, уповноваженій на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення під час прийняття та реєстрації таких заяв і повідомлень, участі у провадженні огляду місця події, затриманні особи уповноваженою службовою особою.
На думку дисертанта, залучення перекладача у кримінальне провадження у стадії досудового розслідування має передбачати виконання слідчим, прокурором таких дій: 1) встановлення підстав для залучення перекладача до кримінального провадження (у разі необхідності – за допомогою спеціаліста-мовознавця); 2) здійснення виклику перекладача у порядку, передбаченому ст. 135 КПК України; 3) пересвідчення в особі та компетентності перекладача і з’ясування відсутності підстав для відводу (ч. 4 ст. 68 КПК України); 4) винесення постанови про призначення особи перекладачем. Якщо кримінальне провадження містить відомості, що становлять державну таємницю, слідчому, прокурору, окрім того необхідно встановити наявність у перекладача допуску відповідної форми, встановленої Законом України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 року, та доступу, який оформляється рішенням у формі наказу або письмового розпорядження керівника органу, де провадиться розслідування. При цьому саме постанова про призначення особи перекладачем є єдиною підставою, що свідчить про залучення перекладача як учасника кримінального провадження.
Відповідно до КПК України перекладач повинен забезпечувати переклад для обох сторін у кримінальному провадженні. Однак, зважаючи на те, що процесуальні інтереси сторін різні, на думку дисертанта, участь особи як перекладача, залученої стороною обвинувачення, на побаченні захисника і підозрюваного (обвинуваченого) є підставою для його відводу від подальшої участі як перекладача у тому самому кримінальному провадженні.
Залучення перекладача є обов’язковим щодо провадження будь-якої слідчої (розшукової) дії за участю особи, яка не володіє мовою кримінального провадження. Його ж відсутність повинна мати наслідком недопустимість протоколу такої слідчої (розшукової) дії як доказу, оскільки в такому випадку порушуються права осіб, що не володіють мовою кримінального провадження.
Законом закріплюється привілейоване право обвинуваченого на письмовий переклад процесуальних документів, що ставить у нерівне становище інших учасників процесу та порушує одну з основних засад судочинства – змагальність сторін. Водночас, КПК України закріплює обов’язок вручення лише судових рішень, а що стосується інших процесуальних документів кримінального провадження, то в перекладі вони можуть надаватись лише за клопотанням особи, яке порушує іншу з основних засад – мову кримінального провадження. У зв’язку з цим дисертант вважає за необхідне внесення змін до КПК України, виходячи з того, що в перекладі на мову, якою володіє особа, підлягають врученню всі процесуальні документи, копії яких згідно з кримінальним процесуальним законом підлягають обов’язковому врученню особі відповідно до її процесуального статусу.

У підрозділі 3.2. «Участь перекладача у судовому провадженні» автор аналізує порядок та особливості участі перекладача під час судового розгляду справи, провадження у суді апеляційної інстанції, касаційної інстанції, у Верховному Суді України.
На думку дисертанта, засада мови кримінального провадження найбільше проявляється у судовому провадженні, оскільки дослідження доказів та розгляд всіх матеріалів відбувається усно та безпосередньо, мова при цьому виступає єдиним забезпечувальним засобом проведення процесуальних дій, тому належна комунікація між учасниками судового розгляду складає обов’язкову умову для досягнення завдань правосуддя. При цьому участь перекладача є необхідною протягом усього судового провадження, оскільки все те, що передбачено для здійснення належної судової процедури, захисту прав та інтересів учасників судового розгляду, повинно бути в повному обсязі доступним для сприйняття учасниками кримінального провадження, які не володіють мовою кримінального провадження.
У разі неприбуття перекладача за викликом в підготовче провадження, суд зобов’язаний відкласти підготовче провадження, при цьому здійснити виклик та забезпечити явку перекладача. Якщо перекладач, який брав участь у стадії досудового розслідування, не може продовжувати участі у кримінальному провадженні, суд повинен вирішити питання про призначення нового перекладача. Якщо ж в перекладі немає необхідності (у підготовче провадження не з’явилась особа, яка не володіє мовою судочинства), відкладати підготовче провадження не потрібно.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України. Однак, на думку дисертанта, цим положенням законодавець обмежив коло підстав повернення кримінального провадження прокурору, оскільки виникає питання, як діяти суду у випадку, коли під час підготовчого провадження він встановив, що такі документи не було вручено заінтересованим особам взагалі, а в перекладі на мову, якою вони володіють зокрема. Тому цілком обґрунтованою є позиція дисертанта про законодавче закріплення такої підстави повернення кримінальної справи прокурору як невручення останнім копії обвинувального акту підозрюваному, його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, а у разі необхідності – перекладу цього процесуального документу мовою, якою володіє учасник кримінального провадження. При цьому, в КПК України слід закріпити строк, протягом якого прокурор зобов’язаний усунути порушення, виявлені судом, та обов’язок прокурора негайно направити справу до суду після усунення виявлених порушень.
Викликає заперечення дисертанта формулювання вимог ст. 345 КПК України про вручення судовим розпорядником всім особам, які беруть
участь у судовому розгляді, пам’ятки про їх права та обов’язки відповідно до їх процесуального статусу. На думку автора, обвинуваченому, в силу його процесуального статусу, суд повинен роз’яснити права з метою найбільш повного забезпечення їх реалізації. При цьому важливо, щоб на початку підготовчої частини судового засідання суд, роз’яснюючи обвинуваченому процесуальні права, робив акцент на тих правах, якими він може скористатися в ході підготовчої частини судового засідання. Окрім того, головуючий повинен роз’яснити обвинуваченому, що в ході судового розгляду при здійсненні тієї чи іншої процесуальної дії він також буде роз’яснювати йому відповідні права. Перекладачу, за необхідності, слід здійснювати синхронний переклад.
КПК України не встановлено строку, протягом якого обвинуваченому повинна бути вручена копія вироку в перекладі на мову, якою він володіє. При цьому, на думку дисертанта, копія вироку мовою, якою володіє обвинувачений, у перекладі, який здійснений з дотриманням вимог, передбачених для виконання письмового перекладу, повинна бути вручена (надіслана) обвинуваченому не пізніше трьох днів після його проголошення.
Апеляційна, касаційна скарга (заява), а також заява про перегляд судового рішення Верховним Судом України може бути подана учасником як мовою кримінального провадження, так й іншою мовою, якою він володіє, при цьому, для однозначності врегулювання питання про те, хто у разі необхідності повинен забезпечити переклад такої скарги (заяви), на думку автора, необхідно законодавчо покласти цей обов’язок на учасника кримінального провадження, який подає відповідну скаргу (заяву).