ДЖЕРЕЛА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ (СИСТЕМНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ) Автореферат

Актуальність теми дослідження. На всіх етапах розвитку української державності законодавство (у найширшому розумінні – як система нормативних актів) було важливим та ефективним інструментом керівництва суспільством. І в наш час, правильне й адекватне відображення потреб життя, ефективність, повнота і своєчасність прийняття правотворчих рішень є багато в чому визначальним фактором економічних, соціальних, політичних і духовних перетворень у країні. Сьогодні основні тенденції розвитку суспільства, поглиблення його цивілізаційних засад пов’язані з політичними і ринковими реформами. Останні неможливі без розгорнутого централізованого регулювання.

Оновлення та розвиток вітчизняного законодавства, як невід’ємна частина конституційної реформи, неминуче зумовлює інтерес до всіх форм виявлення правових норм, але, насамперед, – до нормативних актів. З погляду на це, вражають темпи правотворчої діяльності в сучасній Україні, які є надзвичайно високими. З початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодення прийнято 3464 законів. Значну кількість нормативних актів було прийнято іншими суб’єктами цієї діяльності, зокрема: Президентом України – 18841 указів; Кабінетом Міністрів України – 25385 постанов. Практично склалася нова правова система, що забезпечує мінімальні потреби подальшої демократизації всіх аспектів життєдіяльності суспільства, розвитку й захисту прав і свобод людини та громадянина, становлення ринкових відносин. Абстрагуючись від якісного аспекту цих актів, нагадаємо, що за європейськими стандартами це не багато.
У літературі зазначається, що для повноцінного функціонування демократичних інститутів і ринкової економіки повинно діяти не менше 5000 законів.

Чимало законів, прийнятих Верховною Радою України, мають пряме відношення до конституційного права і торкаються проблем організації державної влади, прав, свобод й обов’язків громадян, виборчої системи, державного устрою, статусу і діяльності партій та громадських об’єднань, місцевого самоврядування. Для сучасної України характерним є розширення обсягу конституційно-правового регулювання, зростаючий вплив на конституційне право загальнолюдських цінностей, внаслідок зміни змісту раніше існуючих норм та інститутів вітчизняного конституційного права та появи нових. Цей процес об’єктивно веде до зміни системи джерел конституційного права. Найбільш радикальні зміни система зазнала після прийняття Конституції України 1996 року. Вона набула більш складної структури джерел, ніж та, яка була характерна для державного права періоду радянської доби. З’явилися раніш невідомі акти. Усе це поставило у порядок денний завдання всебічного дослідження цих процесів. Водночас, на фоні певних досягнень у правотворчій діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування (значна кількість прийнятих актів, вільне та ділове обговорення окремих проектів, широке залучення вчених та інших фахівців до підготовки цих актів), рельєфніше виявляються її суттєві недоліки, які перешкоджають ефективному впливу законодавства на темпи і зміст реформ, зміцнення демократичних засад суспільного і державного життя України. Це – безсистемність, хаотичний розвиток законодавства, відсутність науково-обґрунтованої системи нормативних актів, недоопрацьованість їх форми, відсутність у ряді випадків організаційно-юридичного механізму реалізації приписів законодавчих рішень. Слід також зазначити про наявність суперечностей та неузгодженості між актами законодавчої та виконавчої влади, хоча правові акти діють в єдиному правовому просторі, що ґрунтується на Конституції та національному законодавстві. Звісно, що це вимагає посилення уваги до юридичних і матеріальних аспектів системи формальних регуляторів галузі конституційного права.

Запропонована робота, з погляду дисертанта, дозволяє не тільки предметно з’ясувати загальнотеоретичні питання сучасного вітчизняного державознавства, але й дає можливість по-новому дивитися на традиційні питання, а також виявляти нові аспекти цієї проблематики. Ряд загальнотеоретичних і конституційних понять і категорій запропонованої дисертації набувають у даний час особливої політичної значущості, що, безумовно, актуалізує дане дослідження. В актуальності теми дослідження можна переконатись і на прикладі розробленості проблеми джерел конституційного права у вітчизняному теоретичному правознавстві, взагалі, та в конституційному праві, зокрема.

Проблема джерел права завжди була у сфері наукових інтересів мислителів, учених-теоретиків і дослідників. У загальнотеоретичному плані цією або суміжними проблемами займалися ще такі дореволюційні мислителі, як: Б.О. Кістяківський, М.М. Коркунов, К.О. Нєволін, Л.Й. Петражицький, Є.М. Трубецькой, В.М. Хвостов, Г.Ф. Шершеневич та ін. У конституційному (державному) праві важливі питання даної теми отримали розробку у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників проблеми, як-то: С.А. Авак’ян, М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, М.В. Баглай, М.Й. Байтін, В.М. Баранов, В.Б. Барчук, Ж.-Л. Бержель, С.М. Братусь, Н.В. Ганжа, Г.Н. Габрічідзе, А.З. Георгіца, В.І. Головатенко, Р. Давид, Г.І. Дутка, О.В. Зайчук, С.Л. Зівс, Н.І. Карпачова, Г. Кельзен, Д.А. Керімов, С.Ф. Кечек’ян, М.І. Козюбра, Е.В. Колесников, В.Ф. Коток, В.О. Котюк, О.Є. Кутафін, О.А. Лук’янова, В.О. Лучин, В.В. Малишев, М.М. Марченко, В.Ф. Мелащенко, О.Г. Мурашин, О.А. Назаренко, П.О. Недбайло, В.С. Нерсесянц, Н.М. Оніщенко, О.В. Оніщенко, М.П. Орзіх, В.С. Основін, В.Ф Опришко, Л. Оппенгейм, В.Ф Погорілко, С.В. Поленіна, А.О. Селіванов, О.В. Сінькевич, О.Ф. Скакун, Ю.І. Скуратов, І.Д. Сліденко, М.І. Ставнійчук, Б.О. Страшун, Ю.О. Тихомиров, Ю.М. Тодика, Б.М. Топорнін, В.О. Туманов, В.Л. Федоренко, С.Є. Федик, О.Ф. Фрицький, Т.Я. Хабрієва, Ю.В. Цветкова, Є.В. Черняк, В.Є. Чиркін, В.М. Шаповал, О.О. Шевченко, С.В. Шевчук, Ю.С. Шемшученко, Б.В. Щетинін, Л.П. Юзьков та ін.

Водночас низка загальнотеоретичних і конституційних понять і категорій запропонованої теми роботи, маючи методологічне значення для державознавства, набувають у даний час особливу політичну значущість, що, безумовно, висуває розглядувану тему у центр уваги науки конституційного права України.