ОСАДЧА Наталія Володимирівна ІНТЕГРАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО У СФЕРІ ПРАЦІ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, вказується на зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, охарактеризовано мету та задачі дослідження, конкретизовані його об’єкт, предмет і методи, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено інформацію про їх апробацію і впровадження, а також про наявні публікації.
Розділ 1 «Загальнотеоретична характеристика соціального партнерства у сфері праці» містить 3 підрозділи.
У підрозділі 1.1 «Поняття та ознаки соціального партнерства у сфері праці» аргументовано, що під соціальним партнерством необхідно розуміти систему взаємозв’язків між державними органами, роботодавцями і найманими працівниками, яка полягає у співробітництві, узгодженні інтересів під час прийняття рішень щодо регулювання трудових та соціально-економічних відносин з метою найбільш вигідної й ефективної реалізації як особистих, так і загальносуспільних цілей та завдань.
Визначено, що соціальному партнерству у сфері праці притаманні такі ознаки: (а) співробітництво – суб’єкти соціального партнерства у сфері праці допомагають один одному у досягненні спільних та своїх окремих цілей і завдань, а не конкурують між собою; (б) нагляд – жоден із суб’єктів соціального партнерства у сфері праці не повинен займати монополію у трудових відносинах, оскільки це буде прямою загрозою суспільній злагоді та громадському миру й може призвести до порушення всіх принципів соціального партнерства; (в) економічна – сприяє подоланню економічної кризи та загалом посткризовим явищам; (г) соціально-політична – соціальне партнерство у сфері праці сприяє вирішенню проблем соціально-політичного характеру; (ґ) корисність – завдяки внеску кожного суб’єкта підвищується рівень життя не тільки особисто працівника, роботодавця чи органів держави, а й усього суспільства загалом; (д) взаємодія – суть взаємної діяльності полягає у тому, що вона орієнтована на взаємовигідний компроміс, адже передбачає досягнення цілей та реалізацію інтересів соціальних суб’єктів; (е) гуманність – суб’єкти соціального партнерства співпрацюють на основі зближення позицій і злагоді без впливу чи тиску з іншої сторони; (є) рівність – кожен суб’єкт соціального партнерства у сфері праці має однакову цінність та значення; (ж) універсальність – здійснюється на всіх рівнях економіки (виробничому, регіональному, галузевому та державному); (з) колективна зацікавленість – усі сторони зацікавлені в соціальному партнерстві, адже воно здатне внести гармонію та утвердити стабільність у суспільстві; (и) добровільність – суб’єктів соціального партнерства у сфері праці не може бути примушено до спільних дій; (і) договірний характер – всі дії суб’єкти соціального партнерства у сфері праці узгоджують разом і реалізовують спільно; (ї) солідарність – спільний розподіл відповідальності за певну проблему й за виконання прийнятих зобов`язань; (й) інтелектуальність – сприяє підвищенню правової культури, усвідомленню значимості співпраці, а не боротьби, розумінню добробуту суспільства.
У підрозділі 1.2 «Історико-правовий аспект становлення й формування соціального партнерства у сфері праці» підкреслено, що соціальне партнерство має приблизно двохсотрічну історію й складається з кількох періодів формування та становлення. Дослідження історико-правового аспекту розвитку соціального партнерства надало змогу зрозуміти першоджерела та первинні механізми його утворення, фактори, які були передумовою появи соціального партнерства та чинники, що впливали і впливають на подальшу еволюції даних відносин у сфері праці.
У результаті проведеного комплексного наукового дослідження запропонована наступна періодизація становлення й формування соціального партнерства у сфері праці: (1) перший період припадає на початок ХІХ ст. і характеризується виникненням наукової концепції соціального партнерства; (2) другому періоду (середина ХІХ ст. – початок ХХ ст.) властива поява елементів механізму соціального партнерства, зародження та поступове формування відносин соціального партнерства. Відбувається активізація профспілкового руху, а згодом, як результат, виникає нормативне підґрунтя функціонування професійних організацій працівників, а також роботодавців; (3) третій період (початок ХХ ст. – 1940 р.) характеризується розвитком колективних договорів, інституту представництва сторін соціального партнерства, а також питань стосовно соціального страхування; (4) четвертий період (з 1940 р. по 1990 р.) обумовлюється тим, що обов’язковими елементами державної соціальної політики багатьох країн світу (особливо Західної Європи та США) були програми досягнення високого рівня життя населення. У законодавстві простежується закріплення права працівників на співучасть в управлінні виробництвом; (5) п’ятий період (з 1990 р. – і до сьогодні) пов’язаний із докорінним оновленням усього трудового законодавства країн світу, в тому числі й України.
У підрозділі 1.3 «Суб’єкти та форми соціального партнерства у сфері праці» встановлено, що суб’єкт соціального партнерства – це юридична чи фізична особа, інтереси якої представляються у соціально-трудових відносинах з метою укріплення суспільного миру та соціально-економічного прогресу. До суб’єктів соціального партнерства віднесено: 1) державу (органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування); 2) роботодавців (організації і об’єднання роботодавців та їх органи); 3) найманих працівників (професійні спілки, трудові колективи та їх органи).
Констатовано, що розкриття правового статусу суб’єктів соціального партнерства, а також усвідомлення ролі й значення кожного з них у розвитку економіки сприятиме соціальному миру в суспільстві. Дослідження форм соціального партнерства у сфері праці надало змогу зрозуміти, які конкретно заходи вчиняють суб’єкти соціального партнерства з метою підвищення ефективності та продуктивності підприємництва, а відповідно – й соціально-економічного процвітання нашої держави.
Розділ 2 «Зміст законодавства про соціальне партнерство у сфері праці Європейського Союзу» охоплює 3 підрозділи.
У підрозділі 2.1 «Поняття та принципи соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу» зауважено, що соціальне партнерство у сфері праці Європейського Союзу передбачає єдність усіх сторін, допомогу один одному, а не протистояння, внаслідок чого відбувається покращення існуючого соціально-трудового стану, а не поглиблення кризової ситуації у сфері праці ЄС.
Автором зроблено висновок, що соціальне партнерство у сфері праці Європейського Союзу – це динамічний процес, наявний у європейському просторі, за допомогою якого забезпечується якісна взаємодія всіх сторін соціально-трудових відносин з метою задоволення інтересів, вирішення питань як спільно для всіх, так і окремо для кожного учасника таких відносин.
Серед принципів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу виділено такі: (а) свобода асоціації – доступність вільного створення організації в європейських країнах без попереднього дозволу та заборона їх дискримінації; (б) трипартизм і біпартизм – полягає у втручанні держави в соціально-трудові відносини між профспілками працівників та організаціями роботодавців для досягнення соціального миру; (в) багаторівневе співробітництво – співпраця й переговори між сторонами (організаціями працівників, роботодавців, державною владою) відбувається на різних рівнях у різних масштабах; (г) обов’язкове і належне виконання колективних угод – повинно бути якісне виконання сторонами соціального партнерства тих умов, що встановлені у колективних угодах; (ґ) примирно-третейський і арбітражний спосіб вирішення конфліктів – забезпечення максимально ефективного судового захисту порушень відносин соціального партнерства у сфері праці.
У підрозділі 2.2 «Класифікація правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу» відзначено, що дослідження класифікації правових актів дозволить більш чітко виявити прогалини й досягнення даного виду правовідносин, визначити рівень і особливості правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу, зрозуміти сутність правових норм, що стосуються соціального партнерства у сфері праці ЄС.
Автором встановлено, що класифікація правових актів соціального партнерства у сфері праці – це чітко побудована за конкретним критерієм система нормативно-правових актів, що регулюють взаємозв’язки між сторонами соціального партнерства у сфері праці, які полягають у співробітництві, узгодженні інтересів під час прийняття рішень щодо регулювання трудових та соціально-економічних відносин з метою найбільш вигідної й ефективної реалізації як особистих, так і загальносуспільних цілей та завдань.
Обґрунтовано, що саме завдяки класифікації правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу можна зрозуміти специфіку їх правових норм та межі регулювання останніх, що безпосередньо впливає на розвиток соціально-трудових відносин у європейських країнах.
У підрозділі 2.3 «Зміст та особливості правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу» зазначається, що до особливостей правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу слід віднести: 1) реальність – втілення в акті позицій та вимог працівників і роботодавців у відповідності до реальних соціально-трудових відносин соціального партнерства; 2) рівність – дотримання у відносинах соціального партнерства рівності сторін; 3) наявність соціального діалогу як елемента механізму соціального партнерства, який сприяє становленню соціального миру у сфері праці; 4) диспозитивність – у акті соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу сторони можуть обрати найбільш підходящий варіант для врегулювання прав та обов’язків; 5) волевиявлення – їм властиво те, що уповноважені сторони соціального партнерства виражають свою волю; 6) офіційність – вони приймаються легітимно та є обов’язковими для виконання; 7) цілеспрямованість – направлені на вирішення соціально-трудових конфліктів та проблем, а також регулювання соціально-трудових відносин; 8) юридичний факт – виступає у ролі юридичного факту, оскільки кожна правова норма акту соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу спрямована на виникнення, зміну чи припинення соціально-трудових відносин, тобто передбачає настання правових наслідків.
Резюмовано, що зміст правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу є широким і включає в себе багато складових. Визначені особливості дозволяють більш глибокого розуміти сутність правових актів соціального партнерства у сфері праці Європейського Союзу. Проведена характеристика вказує на необхідність удосконалення національного законодавства у сфері трудового соціального партнерства відповідно до міжнародних стандартів, які реалізовані на належному рівні у країнах Європейського Союзу.
Розділ 3 «Особливості інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу» складається із 3-х підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Зміст та значення процесу інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу» наголошується, що соціальні гарантії є основоположними та визначальними у політиці ЄС, упровадження правових основ про соціальне партнерство у сфері праці в законодавство України є важливим та актуальним питанням.
Інтеграція законодавства про соціальне партнерство дозволить Україні розвиватись на новому рівні та за новими напрямками, що прискорить її входження до Європейського Союзу та визнання її рівноправним учасником міжнародного співтовариства.
Зроблено висновок, що наразі Україна знаходиться у процесі євроінтеграції, що є неоціненним кроком вперед у сфері праці, зважаючи на вимоги та стандарти ЄС. Значення процесу інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу полягає у покращенні економічної ситуації, соціальних гарантій, у визнанні України рівноправним членом у відносинах про соціальне партнерство у сфері праці в межах Європейського співтовариства.
Встановлено, що зміст інтеграції законодавства України про соціальне партнерство у сфері праці до Європейського Союзу становлять урегульовані нормативно-правовими актами ЄС права та обов’язки учасників відносин соціального партнерства, способи та напрями процесу інтеграції, засоби та шляхи вдосконалення інтеграційних процесів даної соціально-економічної сфери.
У підрозділі 3.2 «Основні напрямки інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу» звернено увагу на те, що для якісного дослідження питання напрямів інтеграції українського законодавства про соціальне партнерство у сфері праці до Європейського Союзу потрібно зупинитися на наступних історичних передумовах і напрямках інтеграції: 1) пристосування до норм європейських договорів і конвенцій; 2) запровадження Україною механізму контролю за якістю реалізації прав і свобод людини та громадянина, зокрема у сфері соціального партнерства; 3) узгодження українських правових норм з європейськими.
Виокремлено загальні основоположні напрями інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу: (1) адаптація, пристосування норм національного законодавства, шляхом внесення змін до існуючих нормативно-правових актів у сфері праці та соціальних відносин, створення відповідних нових кодифікованих актів; (2) упровадження, ратифікація норм міжнародних та європейських договорів, конвенцій, хартій, рекомендацій у сфері соціального партнерства до існуючого вже й діючого національного законодавства України; (3) застосування механізму контролю за реалізацією прав і свобод людей у відносинах соціального партнерства Європейського Союзу в українських реаліях; (4) визначення технічних і фінансових потужностей, необхідних для реалізації інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу; (5) врахування досвіду інших країн, які пройшли етап інтеграції законодавства у сфері соціального партнерства при входженні до Європейського співтовариства.
Автором зроблено акцент, що конструктивна, швидка та якісна реалізація напрямів інтеграції дозволить якнайшвидшими темпами пройти процес євроінтеграції, підняти вітчизняну економіку на новий рівень та стати частиною Європейського співтовариства в соціальній сфері.
У підрозділі 3.3 «Шляхи вдосконалення інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу» визначено наступні шляхи вдосконалення інтеграції національного законодавства: (1) створити спеціальні групи на державному рівні для дослідження проблем у законодавствах про соціальне партнерство в Україні та країнах-членах Європейського Союзу; (2) офіційно визнати в окремому нормативно-правовому акті європейське законодавство як варіант найбільш вдалого регулювання, що обраний до запровадження на рівні національного, в якому буде розписана чітка стратегія поступової інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до ЄС; (3) сформувати спеціальний глосарій термінів і понять у сфері соціального партнерства для уніфікованого розуміння норм; (4) утворити єдиний інформаційний центр для всіх громадян, працівників, роботодавців, власників – суб’єктів соціального партнерства, який повідомлятиме їх про реальний хід запровадження змін в аспекті інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу; (5) розробити законодавчо перелік вимог матеріально-технічного й фінансового забезпечення процесу інтеграції законодавства про соціальне партнерство у сфері праці України до Європейського Союзу.