Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ / Механізми державного управління
Назва: | |
Альтернативное Название: | СИВИК Оксана Анатольевна РАЗВИТИЕ ЭСТЕТИЧЕСКОГО ВОСПИТАНИЯ СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ В СИСТЕМЕ ПЕДАГОГИЧЕСКОГО ОБРАЗОВАНИЯ УКРАИНЫ (ВТОРАЯ ПОЛОВИНА ХХ - НАЧАЛО ХХ ВЕКА) SYVYK Oksana Anatoliivna DEVELOPMENT OF AESTHETIC EDUCATION OF STUDENT YOUTH IN THE SYSTEM |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: | У вступі розкрито проблему дослідження, обґрунтовано її актуальність та доцільність, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, відповідно до яких сформульовано основні завдання, описано методи, які застосовувались для досягнення поставленої мети, розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів, зв’язок обраного напряму дослідження з науковими планами, темами, окреслено внесок здобувача у працях та впровадження результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації. У першому розділі «Теоретико-методологічні засади розвитку естетичного виховання студентської молоді у системі педагогічної освіти України» вказано, що одним з основних культурно-виховних, ціннісно-моральних та естетично-формуючих факторів людської цивілізації є художня література. Її вплив на особистість важко переоцінити. Прочитання художнього літературного твору створює особистісно-ціннісне середовище. Воно є джерелом естетично-виховного впливу, формує комплекс чуттєвих, поняттєвих, художніх образів, які, зрештою, визначають естетичне світосприйняття людини. В педагогічному плані вплив прочитання художнього літературного твору - це засіб виховання дитини чи молодої людини на основі найкращих культурних прикладів ціннісно-естетичної творчості. Українська література в усій повноті та художній поліфонії була відкрита для читача порівняно недавно, а зараз постає важливою і незамінною основою виховання майбутніх поколінь. Ця проблематика досліджується такими відомими суспільствознавцями і літературознавцями, як В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко, І. Надольний, В. Погребенник, В. Яременко та ін. Найбільш вдало, на наш погляд, відбив мету естетичного виховання М. Рукавіцин, який вважає: «Кінцева мета естетичного виховання - гармонійна особистість, всебічно розвинена людина - ... освічена, прогресивна, високоморальна, що володіє умінням працювати, бажанням творити, що розуміє красу життя і красу мистецтва». Ця мета також відображає й особливість естетичного виховання як частину всього педагогічного процесу. Будь-яка мета не може розглядатися без завдань. Більшість педагогів, зокрема Г. Лубківський, Д. Лихачов, Н. Киященко та інші, виокремлюють три провідні завдання, які мають свої варіанти також в інших вчених, але при цьому не втрачають головної суті. Це «створення певного запасу елементарних естетичних знань і вражень, без яких не можуть виникнути нахил, потяг, інтерес до естетично значущих предметів і явищ». Суть цього завдання полягає в накопиченні різноманітного запасу звукових, колірних і пластичних вражень. Педагог повинен вміло підібрати за вказаними параметрами такі предмети і явища, які будуть відповідати нашим уявленням про красу. Таким чином, буде формуватися чуттєво-емоційний досвід. Необхідні також конкретні знання про природу, самого себе, про світ художніх цінностей. Друге завдання естетичного виховання полягає у «формуванні на основі отриманих знань і розвитку здібностей художнього і естетичного сприйняття таких соціально-психологічних якостей людини, які забезпечують їй можливість емоційно переживати і оцінювати естетично значущі предмети і явища, насолоджуватися ними». Вектор цього завдання скерований на розширення парадигми естетичного світосприйняття. Адже трапляється, що частина молоді, зокрема студенти, цікавляться, наприклад живописом, лише на загальноосвітньому рівні. Вони намагаються запам’ятати назву твору, художника, потім звертаються до нового полотна. Ніщо не викликає в них здивування, не змушує зупинитися і насолодитися довершеністю творів. Б. Лихачов зазначає, що «... таке швидке знайомство з шедеврами мистецтва виключає один із головних елементів естетичних відносин - милування». Третє завдання естетичного виховання пов’язане з формуванням у кожної особистості естетично творчих здібностей. Головне завдання полягає в тому, щоб «виховати, розвинути такі якості, потреби та здібності особистості, які перетворюють індивіда на активного, творця естетичних цінностей, дозволяють йому не лише насолоджуватися красою світу, але й перетворювати його «за законами краси». Покладаючись на практику виховної роботи, зазвичай виділяють наступні структурні компоненти естетичного виховання: естетична освіта, яка закладає теоретичні і ціннісні основи естетичної культури особистості; художнє виховання в його освітньо-теоретичному і художньо-практичному вираженні, що формує художню культуру особистості в єдності навичок, знань, ціннісних орієнтацій, смаків; естетична самоосвіта і самовиховання, орієнтовані на самовдосконалення особистості; виховання творчих потреб і здібностей особистості. Незалежно від вибору пріоритетної схеми естетичного виховання, тільки сформованість і вплив усіх її компонентів можуть привести до естетичних перетворень особистості, формування справжньої людини культури. Реалізація завдань та ідей естетичного виховання багато в чому залежить від принципових положень, які визначають організацію виховної роботи у вищій школі. Принципи естетичного виховання включають вихідні положення, у яких викладено загальні вимоги до змісту, методів, організації виховного процесу. Розглядаючи найбільш важливі складові системи естетичного виховання студентів, вважаємо за потрібне виокремити наступні принципи: загальність естетичної і художньої освіти; комплексний підхід; естетична цілісність освітнього простору; єдність народності і полікультурності у вихованні; діалогічність; зв’язок між естетичною самореалізацією і формуванням світогляду; єдність сприйняття естетичного особистістю і її загальним психічним розвитком. Першою умовою, яка повинна враховуватися в практиці естетично¬го виховання студентів, слід назвати оволодіння професією. Молода людина прагне до знань, щоб, засвоївши їх, утвердити себе як особистість у тій чи іншій формі діяльності. В якому співвідношенні перебувають професійне навчання і естетичне виховання? Чи можна вважати, що одні професії передбачають певну естетичну освіченість, а інші можуть обійтися без неї? Тут відповідь однозначна, оскільки вті¬ленням естетичного ідеалу має бути особистість в єдності її духовного змісту і зовнішньої культури. Всяка професія може і повинна стати тим полем діяльності, на якому здійснюється вдосконалення людини. Для інженера, агронома чи економіста необхідні не лише професійні знання, а й високий рівень естетичного втілення розумової та емоцій¬ної культури. Оволодіння професією повинно органічно доповнюватися всебічним розвитком студента. Мало оволодіти знаннями, - треба ще навчитися мислити. З етичного погляду прекрас¬ною вважається та людина, яка досягла високої розумової культури, а остання, як відомо, оцінюється не лише кількістю знань, а й умінням оперувати ними. Головне в розвиненому мисленні - це здатність про¬никнути в суть суперечностей, творчо осмислити їх, сформувати власну думку, перейти до практичного втілення набутих знань. Справді вільне тільки те мислення, яке базується на пізнаних закономірностях, відпо¬відає логіці розвитку подій і речей, творчо переосмислює досягнуте і вносить нове в скарбницю людського пізнання. Завдання викладачів-наставників вищої школи полягає в тому, щоб на основі оволодіння професійними знаннями розвинути у студента високу культуру дум¬ки, навчити його творчо осмислювати суперечності дійсності. А це і є шлях реалізації ідеалу краси. Друга, не менш важлива умова, яку не можна обминути в естетично¬му вихованні студентства, - це притаманні юнацтву мрії про майбутнє, підвищена емоційність і захопленість, інколи надмірна гарячковість і категоричність суджень, глибоке усвідомлення сенсу життя, важливос¬ті власного місця в ньому, відчуття повноти і радості життя. Ці риси безпосередньо виражають процес становлення юнаків та дівчат, фор-мування особистості в дусі естетичного ідеалу. Але таке сприйняття дійсності повинно поєднуватися з пізнанням реальних суперечностей і труднощів розвитку виробництва. Тому студент повинен пізнати глибини процесів життя. Третьою умовою є мистецтво. Воно звернене до почуттів, а через них - до волі й розуму людини і здатне глибоко впливати на її духовний світ. З погляду пізнання естетичного ідеалу мистецтво дає не менше, ніж вивчення естетики. Адже мистецтво - це матеріалізований ідеал, у ньому художньо втілено те, чого досягло суспільство на шляху вдосконалення людини і форм суспільного життя. Природно, що сприйняття кращих творів української національної художньої літератури та живопису, музики та кінематографії допоможе студентові емоційно-чуттєво сприйняти естетичний ідеал, розбудить в ньому жадобу наслідування і прагнення розвинути в собі кращі риси. Шляхи організованого естетичного виховання студентської молоді багатогранні і, мабуть, можуть бути згруповані по-різному. Ми виді¬ляємо кілька великих груп, саме тих, які вже сформувалися в сучасній практиці і кожна з яких сприяє естетичному вихованню принципово іншим способом. По-перше, це праця, у сфері якої формуються основні, в тому числі естетичні, потреби людини. Відповідно організований трудовий процес здатний на виключної сили естетичний вплив. По-друге, планомірний цілеспрямований естетичний вплив через предметне середовище. Архітектура, виробничий і житловий інтер'єр, внутрішнє оформлення будівель громадського призначення (театрів, палаців і будинків культури, бібліотек, установ громадського харчування тощо), вигляд продуктів, оформлення вітрин - все це сприяє фор¬муванню естетичного ставлення людини до світу. Природа, що є одним із найсильніших чинників стихійного естетичного впливу, часто включається також до системи естетичного виховання, організованої й керованої людиною. Третій шлях естетичного виховання - це шлях особистісного естетичного впливу на людину (студента), шлях естетичного виховання в процесі різноманітних суспільних відносин. Естетичне спілкування за вмілої його організації має чималу виховну силу. Естетика спілкування включає елементарні естетичні навички поведінки, а також естетику взаємин людей у праці (навчанні), побуті, під час відпочинку. Четвертий шлях естетичного виховання - це шлях естетичної освіти й навчання, тобто прямий педагогічний вплив на свідомість і почуття студентів. Цей шлях включає навчальну роботу ВНЗ, освітню діяльність культурно-масових і громадських організацій, а також його засоби масових комунікацій. П'ятий шлях естетичного виховання - це мистецтво, яке відіграє особливу роль у розвитку естетичного ставлення людини до світу. У друому розділі «Естетично-виховний контекст сучасної української літератури» розкрито, що основне завдання естетично-виховного впливу сучасної української літератури полягає в тому, щоб знайти найбільш ефективні засоби впливу на чуттєву сферу особистості, зокрема, з метою розвитку естетичної культури як складової духовного життя через твори мистецтва. Естетична культура - складає багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва та сам процес художньої творчості. Саме мистецтво формує комплекс відчуттів і думок студентів. Твори української класики формують їх цілісну особистість, а також виступають засобом морального, духовного та соціального вдосконалення. Саме художня література як вид мистецтва, розширює реальний життєвий досвід людини. Вона передає історично різноманітний досвід всього людства і дозволяє учням виробити власні ціннісні орієнтації і власну аксіологію. Мистецтво було і є важливим компонентом культури нації. Саме художній твір є тим видом мистецтва, який усвідомлюється у контексті культури. Особистість є невід’ємною частиною художньої культури, яке розвиває в неї творчий дух. Звертаючись до класики, особистість виходить за межі реальної повсякденності. Воно відкриває загадковість пізнання. Тому особистість потребує вивчення творів художньої літератури. За допомогою творів української літератури особистість здатна сприймати довкілля гармонійно. Синергетика художнього слова може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, збуджувати при цьому емоції, активізувати уяву, викликаючи особливі переживання. Мистецтво має особливу значущість у процесі становлення художньої культури, адже твори українських класиків являють почуттєву образність, наочність, яскравість та виразність. І тому воно є важливою функцією і могутнім засобом формування художньої культури особистості як складової духовного життя. В сучасній український критиці своєю неординарністю, дискутивністю і змогою охопити та впорядкувати таке неоднозначне та хаотичне явище як сучасна українська література заслуговують на увагу дослідження Н. Гундорової, Р. Харчук, В. Даниленка. Так Володимир Даниленко у критичній книзі «Лісоруб у пустелі» запропонував типологічний аналіз творчості чотирьох поколінь українських письменників, - від шістдесятників до сучасників. Одна з найцікавіших доробок – Р. Харчук «Сучасна українська проза». Постмодерний період» - панорамне дослідження сучасної української прози, яке дає достатньо повне уявлення про те, що відбувається з нашою літературою «постмодерних» часів. Головна увага зосереджена на творчості тих письменників, які заявили про себе переважно протягом двох останніх десятиліть. Про українську специфіку постмодернізму вона зазначає, що він був/є реакцією на тоталітаризм/соцреалізм, а не на модернізм; до того ж, він не суперечить національному в культурі, як стверджують опоненти цього все ще популярного художнього напряму. Привертає увагу також спроба класифікувати сучасних українських авторів: наприклад, до станіславівського феномену (Івано-Франківська школа) належать Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько; В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Ульяненко, С. Процюк - представники неомодернізму, що асоціюється з «грунтівством» – на противагу «західництву». Окремо стоїть феміністичний дискурс сучасної прози: О. Забужко, Є. Кононенко, М. Матіос та літературно-підліткова альтернатива: С. Жадан, І. Карпа, Л. Дереш, С. Поваляєва, Т. Малярчук. В сучасній українській критиці доволі поширені спроби класифікувати чи поділити митців за ознакою їх причетності до вікових чи часових різновидів. Так, існує класифікація, які розділяє письменників та поетів на восьмидесятників (О. Гриценко, В. Неборак, О. Ірванець, О. Лишега, Т. Мельничук, М. Воробйов та ін.) – тих, чиє становлення як поетів та письменників припало на 60-ті роки ХХ сторіччя, але видаватися вони змогли тільки у 80-х і, тих, хто розпочав власну діяльність у дев’яності. Їх твори насичені відмовою від колективізму та тоталітарної ідеології на користь індивідуалізму та свободі особистості. Наступна категорія – «дев’яностики» (Ю. Андрухович, І. Андрусіяк, Ю. Гудзь, О. Ульяненко, Ю. Покальчук та ін.) – творчість яких здебільшого визначається як постмодернізм. З голосних акцій “Бу-Ба-Бу” почалося розхитування традиційних уявлень про літературу та літературну творчість шляхом епатажу, пародії та відвертої гри «на публіку». Це і був бунт молодих поетів проти фатальної приреченості української літератури на стогін, страждання і вторинність. Агресивність, нігілізм і свавільність молодих не тільки були їх реакцією на болісне переживання дійсності, але й виявилися ефективною шокотерапією для всієї української літератури. Хвиля експериментаторства, екзистенційних узагальнень, фатальних пророцтв і тотального песимізму, якими починалися 90-ті, свідчила про те, що усвідомлення глибини культурної кризи відбулося. Нове покоління, яке вже отримало епітет «двотисячники», або навіть «нульовички» (Любко Дереш, Н. Сняданко, С. Андрухович, О. Забужко, С. Жадан тощо) – розвивають урбаністичні мотиви, фентезі, експлуатують еротичні та сексуальні мотиви. Треба зазначити, що таке розмежування дуже умовне, оскільки не є ані жанровим, ані віковим, а лише відображає час, коли той чи інший автор став популярним. Критика сучасної української літератури акцентується також на надмірній політичності, та навіть її заангажованості, принаймні що стосується літератури 90-х років. Сучасна українська література, створена в Україні, перенасичена соціальними та політичним контекстами і жахливо, вкрай катастрофічно категорична. Складається враження, що ніби існує якесь загальне замовлення, завдяки якому за межами соціально-політичної риторики ти не можеш вважатися письменником. Властиве вітчизняним гуманітаріям химерне поєднання фаху літератора з професією політолога у будь-якій іншій країні не вважається обов’язковою рисою самосвідомості сучасного поета. Життя у суспільстві, котре трансформується на очах, примушує більшість письменників намагатися говорити мовою сучасності. На думку відомого поета Василя Махна, представника української діаспори, в цьому немає нічого поганого, якщо до відчуття замовлення та моди долучаються речі, котрі творять текст універсальний, себто прочитуваний не лише твоїми сучасниками та співвітчизниками, а й ширшим колом читачів. Проте це ознака не лише української літератури, це помітно у більшості літератур посттоталітарних країн, котрі прощаються в такий спосіб з умовами несвободи. Надмірне перенасичення суспільними темами і мотивами — це реакція нової літератури на тривалий період недомовленості, двозначності, брехливості, характерних для літератури радянського періоду. У третьому розділі «Проблема реалізації естетично-виховного ідеалу української літератури в навчальному процесі» вказано, що основними методологічними та методичними принципами вивчення української літератури є: утвердження особистісно зорієнтованого навчання і виховання, спрямованого на всебічний розвиток студента; культурологічний підхід під час вивчення літератури у зв'язках із суміжними видами мистецтва; добір художніх текстів, у яких виражені національні та загальнолюдські цінності, що сприяють ідейно-естетичному розвитку студентів; забезпечення естетичного сприймання художніх творів з позицій сучасного літературознавства; створення сприятливих умов для власної професійної ініціативи та пошуку найефективніших методів і форм вивчення літератури у вищій школі. Нами розроблена педагогічна модель (рис. 1) естетичного виховання студентів ВНЗ засобами української літератури, яка здійснюється в таких основних аспектах: інтонаційно-образному; лінгвокультурологічному; активному використанні на заняттях програм поліхудожнього розвитку; педагогічній і комунікативній (ведення конструктивного діалогу) підтримці самостійної творчої діяльності студентів. Одним з аспектів розробленої педагогічної моделі є уявлення про те, що на основі знайденого естетичного ставлення до української літератури стає можливим повноцінне вивчення мистецтва слова в усній мові, починаючи з ораторського мистецтва і закінчуючи мистецтвом звучного слова, а в письмовій мові - від художньої публіцистики до поезії. Теоретичне обґрунтування педагогічної моделі естетичного виховання студентів ВНЗ засобами української літератури включає і розгляд декількох груп методів її навчання, спрямованих на естетичне виховання студентської молоді: 1) сугестопедичний метод навчання, який полягає в застосуванні досягнень сугестопедії - науки про розвиток різних методів неманіпулятивного і негіпнотичного характеру для навчання мови й літератури. Цей метод навчання ґрунтується на перетині резервів пам'яті, інтелектуальній активності студентів, залученні творів мистецтва (музики, живопису) на заняттях; 2) метод спонукання до «проникнення» у літературні твори та твори мистецтва і співпереживання при їх сприйнятті, що включає вироблення навичок отримання естетичної реакції. При розробці моделі естетичного виховання студентів ВНЗ засобами української літератури враховано наступні принципи педагогіки мистецтва: образність, варіативність, імпровізація, емоційність і асоціативність, які сприяють активізації і розвитку творчих сил людини. Важливим напрямом дослідження стало вивчення естетичного потенціалу навчальної дисципліни «Українська література» та її вплив на естетичний розвиток студентів. Нами визначені такі аспекти естетичного виховання в процесі вивчення української літератури: 1) інтонаційно-образний; 2) лінгвокультурологічний; 3) опора на використання програм поліхудожнього розвитку; 4) підтримка самостійної творчості студентів, пов'язаної з виконанням проектів з вивчення літератури, підготовкою презентацій з дисципліни тощо; 5) комунікативний аспект. Процес реалізації моделі естетичного виховання студентів засобами української літератури здійснюється ефективно, якщо в процесі навчальної діяльності дотримуються наступні педагогічні умови: а) виявлення в змісті дисципліни (українська література) естетичного аспекту, зокрема інтонаційно-образної своєрідності, і систематичне застосування на заняттях цілеспрямовано відібраного естетично орієнтованого навчального матеріалу; б) залучення методів і технологій навчання, спрямованих на активізацію естетичного світу студентів; в) забезпечення дидактичних умов (педагогічна підтримка проявів творчої ініціативи й активізація самостійної творчої діяльності студентів; цілеспрямований розвиток їх мотивації на естетичний розвиток; психологічно комфортна атмосфера на заняттях української літератури); г) створення освітнього середовища для підвищення рівня естетичного розвитку студентів. |