КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПІДБУРЮВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Боротьба з організованою злочинністю є одним із пріоритетних завдань правоохоронних органів. Значна роль у цьому процесі належить кримінальному законодавству України, яке містить положення, що регулюють відповідальність спільно діючих осіб, в тому числі, і підбурювачів до злочину.

Слід відзначити, що у структурі групової злочинності підбурювання займає відносно невелику питому вагу. Проведене дослідження матеріалів кримінальних справ про групові злочини проти власності, розглянутих судами м. Харкова за 2003 рік, показало, що такий співучасник як підбурювач фігурує в 1,27% кримінальних справ. Почасти це викликано складністю виявлення й доказування наявності цього співучасника у спільному злочині, почасти тим, що в багатьох випадках підбурювач виконує також і роль виконавця (співвиконавця) злочину.

В теорії кримінального права проблема підбурювання, як втім і все вчення про співучасть, є однією з найбільш складних і водночас важливих проблем. Тому не дивно, що протягом багатьох років окремі її аспекти викликали інтерес науковців. Ще в дореволюційному кримінальному праві деякі питання цієї теми розглядалися в роботах Л.С. Бєлогриць-Котляревського, О.П. Жиряєва, О.Ф. Кістяківського, Г.Є. Колоколова, С.В. Познишева, М.Д. Сергієвського, В.Д. Спасовича, М.С. Таганцева й ін. У радянські часи значну увагу в своїх працях їй приділяли М.І. Бажанов, Ф.Г. Бурчак, Р.Р. Галіакбаров, П.І. Гришаєв, А.Ф. Зелінський, Н.Г. Іванов, М.І. Ковальов, Г.А. Кригер, І.П. Малахов, А.А. Піонтковський, В.С. Прохоров, П.П. Тельнов, А.Н. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський, М.О. Шнейдер і багато інших учених-правознавців. В Україні окремим аспектам вчення про співучасть присвячені роботи Д.П. Альошина, Ю.В. Гродецького, Н.О. Гуторової, Г.П. Жаровської, О.О. Кваші, О.Ф. Ковітіді, О.М. Лемешка, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, Г.В. Новицького, Р.С. Орловського, М.І. Панова та інших криміналістів. Комплексному дослідженню підбурювання до злочину було піддане у кандидатській дисертації Ф.Г. Бурчака на тему “Подстрекательство как вид соучастия по советскому уголовному праву” (1965 р.).

Віддаючи належне роботам цих та інших вчених, слід визнати, що рівень наукового дослідження об'єктивних і суб'єктивних ознак підбурювання, спеціальних питань відповідальності за підбурювання (невдале підбурювання, ексцес співучасника, підбурювання до злочину зі спеціальним суб’єктом тощо), встановлення критеріїв відмежування ролі підбурювача від діяльності інших співучасників є недостатнім, що викликає на практиці цілий ряд питань при вирішенні конкретних кримінальних справ. Крім того, в Особливій частині КК України низка норм передбачає відповідальність за діяння, які за своїми змістом і формою мають певну схожість з діяльністю підбурювача. У зв'язку з цим у правозастосовчій практиці виникають проблеми, пов'язані з кваліфікацією дій особи, яка вчинила таке злочинне діяння.

Усе це, а також відсутність комплексних досліджень з проблеми за часів чинності КК України 2001 р. визначило вибір теми дисертації й обумовило її значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема роботи затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 21 грудня 2001 року (протокол № 7).