Крисак Алла Іванівна РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами й темами, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.
У першому розділі «Теоретичні засади регулювання земельних відносин в контексті імплементації міжнародної парадигми сталого розвитку» сформовано теоретичні засади та набула подальший розвиток дефініційна основа регулювання земельних відносин для забезпечення сталого розвитку, проаналізовано досвід регулювання земельних відносин в Україні та за кордоном.
Розглядаючи земельні відносини як передумову сталого розвитку підкреслено роль РЗВ на основі поєднання збалансованого, безпекового та глобалістичного підходів. Встановлено, що для реалізації цілей сталого розвитку у сфері земельних відносин з позиції безпекового підходу необхідно передбачити регулювання держави, з позиції збалансованого підходу - досягнення балансу земельних відносин, а глобалістичного підходу - імплементацію міжнародної парадигми сталого розвитку, які у комплексі забезпечать збереження земельних ресурсів для нинішніх і майбутніх поколінь, так як суто ринкові механізми саморегулювання не в змозі створити належні умови та забезпечити дотримання раціонального використання, охорони та відтворення земельних ресурсів.
Для комплексного вирішення проблем, які виникатимуть при реалізації поставленої мети - досягнення ефективності РЗВ, розроблено підхід до трактування змісту земельних ресурсів, використання яких повинне забезпечити еквівалентний затратам та величині диференціальної
ренти економічний зиск. На основі аналізу наукових досліджень, у роботі узагальнено існуючі підходи вчених як з позиції триєдиного поєднання економічних, соціальних та екологічних аспектів щодо використання, володіння та розпорядження, охорони та відтворення земельних ресурсів, так і з позиції отримання нового результату ефективності регулювання земельних відносин. В дисертації обґрунтовано комплексний підхід до
поліфункціональності визначальних характеристик земельних ресурсів в ключі сталості: за їх економічною складовою - як засіб виробництва, просторовий базис, товар, об’єкт права, об’єкт економічної безпеки, об’єкт земельного кадастру; за їх соціально-інституційною складовою - як місце прикладення праці та місце проживання, об’єкт продовольчої безпеки, об’єкт володіння; та за їх екологічною складовою - як природний ресурс та об’єкт екологічної безпеки; що дозволило сформувати підходи до РЗВ, які полягають у їх триєдиному поєднанні та визначити цілі земельних відносин у відповідності до засад сталого розвитку.
Запропоновано класифікацію земельних ресурсів за економічною складовою на предмет використання (за рівнем вивченості, територіальною належністю, можливістю використання, характером використання, якістю, можливістю залучення до господарського обігу, меліоративними ознаками), що відображає залучення до господарської діяльності земельних ресурсів; за соціально-інституційною складовою на предмет володіння та розпорядження (за відношенням до прав власності, характером користування, можливістю створення робочих місць) і характеризує соціальний чинник сприйняття населенням; за екологічною складовою на предмет охорони і відтворення (за впливом виробництва, можливістю та термінами поновлення), що відображає розширене відтворення земельних ресурсів.
З метою забезпечення збалансованості земельних відносин та з урахуванням авторського концепту стосовно трактування змісту земельних ресурсів, запропоновано підхід до структуризації земельних відносин, згідно якого вони включають: 1) економічну складову - як сукупність суб’єктно-
об’єктних взаємозв’язків щодо визначення реальної вартості земельного капіталу, вилучення та перерозподілу різноманітних видів земельної ренти при використанні земель (диференціальна рента І, та ІІ, земельна антирента, монопольна рента, квазірента); 2) соціально-інституційну складову - як комплекс відносин щодо володіння, користування та розпорядження різними категоріями земель, використання різноманітних форм тимчасового землекористування (інститути оренди та концесії), визначення ступеня впливу місцевого населення на перерозподіл земельної власності та посилення соціальної спрямованості залучення земельних ресурсів в господарський обіг, використання обтяжень та обмежень; 3) екологічну складову - як систему агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та землевпорядних заходів щодо попередження економіко-екологічних збитків, завданих різним категоріям земель внаслідок їх нераціонального використання, пов’язаних з розбалансованим, виснажливим та еколого-деструктивним
землекористуванням.
Відповідно до цілей сталого розвитку, задекларованих Генеральною Асамблеєю ООН на Саміті з прийняття Цілей Сталого Розвитку 25 вересня 2015 року, визначено стратегічні імперативи формування оновленої конструкції регулювання земельних відносин з метою забезпечення їх збалансованості, які мають відштовхуватися від необхідності досягнення такої цілі як: захист та відновлення екосистем суші та сприяння їх раціональному використанню.
З метою посилення відповідальності при вчиненні дій у системі землекористування в межах виокремлення соціально-інституційної складової земельних відносин визначено критерії усунення конфлікту інтересів: безпека, що враховує зниження рівня небезпек і ризиків та нівелює диспропорції економічного, продовольчого, екологічного характеру; глобальність, що передбачає виникнення конфліктів, які охоплюють протистояння міжнародних суспільних інтересів; збалансованість земельних відносин, що характеризує дотримання рівноважного стану щодо використання, охорони та відтворення земельних ресурсів. Проаналізовано причини та наслідки конфліктів, які спонукають до неузгодженості інтересів теперішніх і майбутніх поколінь, що вимагає застосування превентивних заходів у системі РЗВ із узгодженням інтересів різних соціальних верств, розвитку стейкхолдерства та виробленням спільної політики прийняття рішень.
Установлено, що в економічній сфері регулюванню притаманні такі підходи, як: дирижизм, коли застосовується широкий вплив держави на господарську систему і лібералізм, який передбачає втручання держави в ринковий механізм на мінімальному рівні, тому для досягнення сталого розвитку необхідним є обґрунтування теоретичного підґрунтя та розроблення якісно нової ідеології РЗВ, що враховує ці концептуальні підходи.
Для забезпечення ефективності соціо-еколого-економічного розвитку на ґрунті осмислення ключових положень концепції сталого розвитку, економічних теорій і теорій регулювання (кейнсіанства, неоінституціоналізму, енвайронментології, геоцентризму, градуалізму), розроблено теоретичні засади дирижизму щодо регулювання земельних відносин з метою досягнення сталого розвитку, які полягають у формуванні системи законодавчих норм, правил та інститутів-організацій прямої та непрямої участі держави і територіальних громад у процесах залучення до господарського обороту та забезпечення рівноваги щодо використання, відтворення та охорони земельних ресурсів. Визначено основні цілі земельних відносин: забезпечення раціонального використання земельних ресурсів (економічний аспект), забезпечення доступності широких верств населення до земельних ресурсів (соціальний аспект), зниження рівня забруднення земельних ресурсів та забезпечення охорони та відтворення земельних ресурсів (екологічний аспект), задоволення потреб суспільства щодо економічної, екологічної та продовольчої безпеки (безпековий аспект). Означені цілі слід враховувати під час: розробки заходів з підвищення соціо-еколого-економічної ефективності РЗВ, забезпечення балансу між соціально-економічними та екологічними складовими земельних відносин, розширеного відтворення земельних ресурсів, розвитку інфраструктури фінансового забезпечення охорони і відтворення земель, формування умов та форм розвитку ринку землі (рис. 1). Засаднича гіпотеза теорії РЗВ полягає в тому, що збалансованість земельних відносин досягатиметься при умові збільшення витрат на охорону та відтворення земель. РЗВ гарантуватиме підвищення рівня соціо-еколого-економічного розвитку земельних відносин, забезпечення продовольчої, економічної, екологічної безпек та врахування глобальних цілей сталого розвитку.
Пріоритети РЗВ дозволили визначити авторське бачення збалансованості розвитку земельних відносин, яке полягає у досягненні рівноваги між прибутком, отриманим від використання земельних ресурсів з одного боку, та витратами, які необхідні на здійснення охорони та відтворення земельних ресурсів - з іншого, у відповідному інституціональному середовищі, забезпечуючи при цьому диференціацію напрямів регулювання земельних відносин.
У роботі удосконалено категорійно-понятійний апарат дослідження, зокрема «регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку», визначення якого полягає в тому, що це - багаторівневий процес обґрунтування, впорядкування та реалізації управлінських рішень державними та громадськими інституціями, що спрямований на забезпечення земельної політики з врахуванням збалансованого розвитку земельних відносин щодо використання, володіння та розпорядження, охорони та відтворення земель, застосування превентивних заходів для упередження природо-руйнівних і еколого-деструктивних процесів та досягнення глобальних цілей сталого розвитку в межах дирижистської моделі управління з поступовим переходом до ліберальної моделі.
У другому розділі «Методологічні та концептуальні засади регулювання земельних відносин на засадах сталого розвитку» розроблено концептуальні підходи до організаційно-економічного забезпечення РЗВ на засадах сталого розвитку та визначено методологічні підходи до його реалізації. Розкрито методи та визначено функції комплексного механізму РЗВ, обґрунтовано принципи формування РЗВ, та вдосконалено методичний підхід