ШОХА ТЕТЯНА ПЕТРІВНА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет. Сформульовано методологічну та науково-теоретичну основу роботи, наукову новизну одержаних результатів, практичне значення дослідження та апробацію його результатів.
Розділ перший «Теоретико-правові аспекти екологічного страхування в Україні» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Передумови розвитку екологічного страхування в Україні та стан дослідженості його правових аспектів» зазначено, що розвиток екологічного страхування є одним з етапів розвитку страхування у галузі взаємодії суспільства і природи, пов’язаним із розширенням сфери страхового захисту за рахунок поєднання страхових ризиків природного та природно-техногенного походження.
Обґрунтовано, що цей процес цілком узгоджується із загальними закономірностями розвитку страхування. Це виявляється: по-перше, у наявності необхідних для цього об’єктивних та суб’єктивних передумов, до яких відносяться екологічні, соціально-економічні, еколого-економічні, еколого-правові та соціально-психологічні передумови; по-друге, у тому, що за наявності таких передумов, даний вид страхування розвивається у якості складової системи інших еколого-правових засобів та визначається станом розвитку економічних відносин у суспільстві.
На підставі аналізу стану дослідженості правових аспектів екологічного страхування з’ясовано, що з юридичної точки зору природа екологічного страхування не була предметом системного дослідження і лише деяким її аспектам були присвячені наукові роботи та окремі публікації. Проаналізовано основні юридичні поняття екологічного страхування. Встановлено, що більшість із них не містять єдиного підходу, насамперед, щодо обсягу поняття екологічного страхування, який або обмежується страхуванням відповідальності (майновим страхуванням і страхуванням відповідальності), або представлений у вигляді особистого, майнового та страхування відповідальності із використанням різних форм його запровадження.
У підрозділі 1.2. «Поняття екологічного страхування та його місце в загальній системі правовідносин страхування» з’ясовано, що будучи одним із різновидів страхування, екологічне страхування характеризується загальними юридичними ознаками страхування та додатковою специфікою.
Встановлено, що правовідносини, які виникають у сфері страхування, є неоднорідними за своєю юридичною природою, врегульованими правовими нормами різної галузевої належності і можуть мати як приватно-правовий, так і публічно-правовий характер. На прикладі соціального страхування обґрунтовано висновок про те, що страхування у якості правової форми (моделі) може використовуватись комплексними галузями права. У таких випадках воно поглинається ними, в результаті чого утворюється самостійний блок правовідносин, особливості якого визначаються метою, завданнями та функціями галузі, в якій він функціонує. З огляду на це, зроблено висновок про те, що поряд із неоднорідністю окремих правовідносин страхування за суб’єктами, об’єктами та змістом, якісною неоднорідністю, зокрема, пов’язаною із особливостями цільового та функціонального призначення, можуть характеризуватись також окремі класифікаційні осередки в системі правовідносин страхування.
З цих позицій страхування визначено як модель (структуру), яка характеризується загальними елементами, але під час взаємодії із зовнішнім середовищем, яким у даному випадку виступає сфера суспільних екологічних відносин, може набувати також деяких особливих рис. До основних елементів такої моделі віднесено: 1) страхові правовідносини (страхове зобов’язання); 2) систему страхових правовідносин за конкретним видом страхування, яка має на меті утворення та використання страхового фонду для забезпечення суспільної потреби щодо перерозподілу майнових наслідків реалізації того або іншого різновиду ризику; 3) інші правовідносини, які виникають у процесі здійснення страхової діяльності та регулюються нормами фінансового, господарського, адміністративного, конституційного та інших галузей права.
Із урахуванням цього сформульовано поняття екологічного страхування у вузькому (на рівні страхового зобов’язання) та широкому розумінні. До особливих ознак екологічного страхування у вузькому розумінні віднесено те, що: а) основною передумовою виникнення еколого-страхових правовідносин є наявність екологічного ризику, що вимагає фінансового забезпечення на випадок події, яка у ньому закладена; б) метою цих правовідносин є повний або частковий захист майнових інтересів страхувальників та інших осіб на випадок шкоди, заподіяної внаслідок реалізації екологічних ризиків. В широкому розумінні екологічне страхування визначено як сукупність еколого-страхових та інших правовідносин, що виникають у процесі здійснення відповідної страхової діяльності, яка характеризується загальною цільовою спрямованістю. Ця спрямованість полягає у створенні та використанні відповідних страхових фондів з метою запобігання та повної або часткової компенсації шкоди, заподіяної внаслідок реалізації екологічних ризиків.
На підставі положень чинного законодавства та доктрини проаналізовано поняття екологічного ризику. У якості системоутворюючого фактору правовідносин екологічного страхування та основної передумови їх виникнення екологічний ризик визначено як ймовірність негативного впливу джерел природного та/або антропогенного (техногенного) походження, внаслідок якого через погіршення якості та/або через інші негативні зміни у навколишньому природному середовищі, може бути заподіяна шкода природним об’єктам, життю і здоров’ю людини, майну фізичних та юридичних осіб, держави.
Це дало змогу окреслити обсяг шкоди, яка може бути компенсована в екологічному страхуванні за рахунок відповідних страхових виплат. Враховуючи дане коло екологічних ризиків, було встановлено, що екологічне страхування спрямоване на запобігання та компенсацію шкоди, яка є складовою об’єктивної сторони екологічних правопорушень, а також шкоди, яка за відсутності інших ознак правопорушення, може бути наслідком правомірної дії або випадкової події (наприклад, стихійного природного явища).
У зв’язку з цим аргументовано недоцільність обмеження екологічного страхування лише страхуванням цивільної відповідальності власників або користувачів об’єктів підвищеної екологічної небезпеки на випадок аварійного забруднення навколишнього природного середовища. Зазначено, що: 1) такий підхід є не логічним, оскільки у цьому випадку має місце одночасне обрання у якості критеріїв класифікації абсолютно різних за своєю природою істотних складових страхування; 2) реалізація принципу «забруднювач платить» не може вважатись аргументом на користь обмеження екологічного страхування страхуванням відповідальності, оскільки доведення відповідальності за порушення делікту до конкретної особи забезпечується за допомогою деліктних та регресних, а не страхових правовідносин; 3) екологічне страхування відповідальності характеризується певними обмеженнями, зокрема, може здійснюватись лише на випадок шкоди, заподіяної володільцем джерела підвищеної небезпеки в результаті неумисних дій. На відміну від цього: а) обсяг шкоди, яка може бути компенсована при здійсненні майнового та особистого екологічного страхування є значно ширшим і включає в себе як шкоду, заподіяну в результаті екологічно небезпечної діяльності, так і шкоду, яка є наслідком дії інших чинників природного або техногенного походження; б) у майновому та особистому страхуванні шкода, заподіяна в результаті здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, компенсується без необхідності доведення відповідного причинно-наслідкового зв’язку, що значно спрощує процес її компенсації в умовах, коли доведення такого зв’язку становить певні труднощі і стає перепоною для відшкодування такої шкоди її заподіювачем.
У підрозділі 1.3. «Функції екологічного страхування як елементу структури екологічного права» з’ясовано, що у якості складової економіко-правового механізму у галузі екологічних відносин, екологічне страхування належить до додаткових джерел фінансування природоохоронних заходів. У зв’язку з цим воно характеризується загальними функціями такого фінансування (функціями акумулювання грошових коштів з метою подальшого перерозподілу та використання цих коштів на цілі, пов’язані із запобіганням та компенсацією шкоди, заподіяної в результаті негативних змін у навколишньому природному середовищі), а також відрізняється наступними особливостями: 1) порядком фондоутворення - наповнення екологічних страхових фондів здійснюється за рахунок страхових внесків, які перераховуються до таких фондів в порядку і розмірах, передбачених договорами страхування; 2) порядком використання коштів цих фондів - кошти використовуються для здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків з метою захисту майнових інтересів чітко окресленого кола осіб (страхувальників, застрахованих осіб та вигодонабувачів); 3) колом суб’єктів – основним суб’єктом страхових правовідносин, а також правовідносин, пов’язаних з формуванням, розподілом та використанням страхових резервів, є страховик; 4) обмеженістю у часі - захист майнових інтересів передбачених у договорі страхування обмежено терміном його дії; 5) обмеженістю розміру виплат, які здійснюються зі страхового фонду, величиною страхової суми; 6) відсутністю встановленої у законодавстві обов’язкової вимоги (принципу) цільового використання коштів, отриманих у якості страхових виплат, на природоохоронні заходи.
В процесі аналізу екологічного страхування у якості складової економіко-правового механізму у галузі екологічних відносин зроблено висновок про: 1) можливість, доцільність та необхідність забезпечення цільового використання страхових виплат, пов’язаних із компенсацією шкоди, заподіяної застрахованим природним об’єктам, на фінансування заходів, пов’язаних із відновленням якісного стану цих об’єктів та на ліквідацію негативних змін у навколишньому природному середовищі, які призвели до настання відповідного страхового випадку; 2) необхідність визначення черговості використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища, резервного фонду та коштів екологічних страхових фондів у випадку аварії, яка стала причиною виникнення надзвичайної екологічної ситуації; 3) необхідність застосування коефіцієнтів підвищення або зниження розміру страхових внесків в залежності від стану готовності об’єктів, пов’язаних із підвищеною екологічною небезпекою, до виникнення техногенних аварій, що можуть призвести до настання відповідного страхового випадку; 4) доцільність створення механізму фінансування запобіжних заходів, спрямованих на зниження рівня страхового екологічного ризику, за рахунок спеціального фонду попереджувальних заходів.
У якості елементу механізму правового забезпечення екологічної безпеки екологічне страхування розглянуто з точки зору складової широкого комплексу неоднорідних за своєю природою, але взаємопов’язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Обґрунтовано наявність взаємозв’язку екологічного страхування з іншими елементами цього механізму. З огляду на регулюючий вплив, який за допомогою екологічного страхування здійснюється на діяльність, спроможну впливати на рівень екологічної безпеки, проаналізовано превентивну, контрольну та екологічну функції екологічного страхування.
Враховуючи неоднорідність правовідносин, які становлять предмет правового регулювання екологічного страхування, особливості співвідношення його методів та комбінацію функцій, обґрунтовано висновок про комплексний характер відповідного правового інституту, визначено його місце в структурі екологічного права. На підставі загальних досліджень структури права, встановлено, що за загальним алгоритмом формування комплексних правових утворень у даному випадку відбувається: 1) формування страхової моделі, яка утворюється шляхом об’єднання різнорідних правових норм у цілісну юридичну конструкцію в межах комплексної галузі страхового права; 2) використання цієї юридичної конструкції для досягнення мети, реалізації завдань та функцій комплексної галузі екологічного права. Зазначено, що в межах екологічного права ця конструкція певною мірою трансформується, набуває своєрідної правової специфіки, пов’язаної з особливостями цільового та функціонального призначення екологічного страхування і характеризується тією необхідною правовою якістю, яка дозволяє вважати екологічне страхування комплексним правовим утворенням у складі цієї галузі.
У підрозділі 1.4. «Особливості складу еколого-страхових правовідносин» з’ясовано, що особливості складу еколого-страхових правовідносин виявляються передусім у категоріях страхового інтересу, страхового ризику та страхового випадку.
Обґрунтовано, що майновий інтерес у страхуванні є об’єктивно-суб’єктивною категорією, тісно пов’язаною: по-перше, з наявними благами майнового та немайнового характеру, які можуть бути пошкоджені (зменшені) внаслідок настання тієї або іншої події; по-друге, з особою, її повноваженнями стосовно цих благ та бажанням щодо їх відтворення; по-третє, з об’єктивною наявністю ризиків. Із урахування цього, майновий інтерес у страхуванні (страховий інтерес) визначено як інтерес особи (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача), пов'язаний із юридично закріпленими за нею благами майнового або немайнового характеру (за умови, що такі блага або заподіяна їм шкода, мають вартісний вираз), спрямований на відтворення можливих майнових втрат, які можуть бути спричинені носієві такого інтересу в результаті пошкодження (зменшення) зазначених благ, порушення відповідних прав (виникнення обов’язків) в результаті настання страхового випадку. Зазначено, що такий інтерес виступає предметом договору страхування, основною властивістю (критерієм) об’єктів страхування та складовою повноважень суб’єкта страхування (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача) щодо такого об’єкта. З огляду на це, зроблено висновок, що: з об’єктивної точки зору майновий інтерес в екологічному страхуванні безпосередньо пов'язаний із майновими та немайновими благами та можливістю заподіяння їм шкоди в результаті реалізації екологічних ризиків; з суб’єктивної сторони – він є складовою окремих повноважень у сфері екологічних правовідносин та однією із характеристик правосуб’єктності осіб, які можуть бути учасниками еколого-страхових правовідносин.
У зв’язку з цим, до предмету договору екологічного страхування віднесені майнові інтереси, пов’язані з майновими та немайновими благами, а також із правами та обов’язками щодо таких благ. А саме: 1) майнові інтереси, пов’язані з життям і здоров’ям фізичних осіб; 2) майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням окремими природними об’єктами (ресурсами); 3) майнові інтереси, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном; 4) майнові інтереси страхувальника пов'язані з обов’язком відшкодувати шкоду, заподіяну ним особі або її майну, у тому числі окремим природним об’єктам, а також майнові інтереси інших осіб (вигодонабувачів - потерпілих внаслідок заподіяння такої шкоди), пов’язані з життям і здоров’ям, володінням, користуванням і розпорядженням вищезазначеними природними об’єктами, іншим майном, а також з правом цих осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі в результаті діяльності страхувальника. Враховуючи це, обґрунтовано висновок про те, що об’єкти заподіяння екологічної шкоди можуть виступати об’єктами екологічного страхування лише у тих випадках, коли із ними пов’язуються майнові інтереси тих або інших осіб. За таких умов, до об’єктів екологічного страхування віднесені: 1) життя і здоров’я фізичних осіб; 2) володіння, користування і розпорядження природними об’єктами; 3) володіння, користування і розпорядження іншим майном.
З огляду на те, що майнові інтереси, які є предметом договору екологічного страхування, опосередковуються у суб’єктивних правах та обов’язках, які реалізуються у сфері екологічних правовідносин, визначено, що такі інтереси пов’язуються: а) з правом на відшкодування шкоди, завданої порушенням права на екологічну безпеку (особисте екологічне страхування, екологічне страхування цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну життю або здоров’ю); б) з правом на відшкодування шкоди, заподіяної природним об’єктам як об’єктам права власності та спеціального використання, майну фізичних та юридичних осіб, інтересам держави внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою (майнове екологічне страхування, екологічне страхування відповідальності щодо шкоди, заподіяної природним об’єктам або майну); в) з цивільною відповідальністю або з обов’язком по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю, здоров’ю фізичних осіб, природним об’єктам (ресурсам) як об’єктам права власності та спеціального використання, майну фізичних та юридичних осіб, інтересам держави внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою (екологічне страхування відповідальності).
Зазначене дозволило конкретизувати коло осіб, які можуть виступати учасниками (страхувальниками, вигодонабувачами, застрахованими особами) відповідного договору. А саме: 1) за договором особистого екологічного страхування страхувальником або застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа (страхувальником на підставі ст.3 Закону України «Про страхування» може бути лише дієздатна особа); 2) за договором майнового екологічного страхування страхувальником або вигодонабувачем може бути фізична або юридична особа, а також держава, у власності або користуванні яких перебуває майно та/або природний об’єкт, щодо яких існує ризик знищення або пошкодження внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі, при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою; 3) за договором екологічного страхування відповідальності страхувальником виступає особа, яка здійснює діяльність, пов’язану з підвищеною екологічною небезпекою, а вигодонабувачами можуть бути: а) будь-яка фізична особа, життю і здоров’ю якої може бути заподіяно шкоду в результаті діяльності страхувальника; б) фізична або юридична особа, а також держава, у власності або користуванні якої перебуває майно та/або природний об’єкт, які можуть бути знищені або пошкоджені внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, яке може статися в результаті діяльності страхувальника. Це дозволило зробити висновок, що екологічне страхування можна розглядати не тільки як відносини, спрямовані на страховий захист майнових інтересів означеного кола осіб, але й як одну із гарантій реалізації вищезазначених прав та обов’язків.
Проаналізовано категорії страхового ризику та страхового ризику в екологічному страхуванні. Страховий ризик в екологічному страхуванні визначено як ризик випадкового з боку страхувальника (застрахованої особи, вигодонабувача) заподіяння шкоди життю та здоров’ю фізичних осіб, природним об’єктам, майну фізичних та/або юридичних осіб, держави внаслідок погіршення якості та/або інших негативних змін у навколишньому природному середовищі, у тому числі при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою. Страховий випадок в екологічному страхуванні запропоновано розглядати не лише як окрему подію (юридичний факт), а як фактичний склад, до якого входять: 1) подія, якою може бути аварія або інша подія, що характеризується ймовірністю та випадковістю настання, пов’язана із погіршенням якості та/або іншими негативними змінами у навколишньому природному середовищі; 2) заподіяння шкоди, внаслідок цієї події; 3) зібрання документів, що підтверджують факт настання, обставини, причини такої події, а також характер та розмір заподіяної шкоди, витрати на проведення превентивних заходів тощо; 4) розгляд цих документів страховиком; 5) прийняття рішення про страхову виплату або відмову у здійсненні страхової виплати. У зв’язку з цим страховий випадок в екологічному страхуванні визначено як випадкову з точки зору волевиявлення зацікавлених осіб (страхувальника, застрахованої особи, вигодонабувача) подію, яка спричинила погіршення якості та/або інші негативні зміни у навколишньому природному середовищі (у тому числі, при здійсненні діяльності, пов’язаної з підвищеною екологічною небезпекою), в результаті чого була заподіяна шкода життю та здоров’ю фізичних осіб, природним об’єктам, майну фізичних та/або юридичних осіб, інтересам держави, підтвердження факту якої здійснене в установленому законодавством порядку.
Розділ другий «Правове регулювання основних видів екологічного страхування в Україні» складається з трьох підрозділів. На початку розділу зазначено, що поділ екологічного страхування на види тісно пов'язаний із кількісними та якісними характеристиками екологічних ризиків. У зв’язку з цим запропоновано класифікувати екологічне страхування передусім залежно від джерела походження екологічного ризику на: страхування природно-стихійних ризиків та страхування техногенних ризиків, останні, в свою чергу, на: страхування ризиків хімічної, біологічної, ядерної, фізичної, радіаційної небезпеки тощо. Акцентовано, що у випадку, коли така класифікація здійснюється паралельно з поділом за предметом договору страхування (майновими інтересами), в результаті утворюються різноманітні класифікаційні осередки, найпоширенішим серед яких є страхування на випадок реалізації окремих різновидів екологічних (техногенних) ризиків. Визначено, що особливості екологічного страхування на випадок шкоди, заподіяної в результаті екологічних (техногенних) ризиків, зумовлені: а) джерелами походження екологічного (техногенного) ризику, його носіями (речовинами, об’єктами); б) видом діяльності, пов’язаної із підвищеним екологічним ризиком; в) специфікою шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок реалізації таких ризиків. Зазначено, що за наявності підвищеного ступеню екологічного (техногенного) ризику, більшість з таких видів страхування здійснюється в обов’язковій формі і є обов’язковим елементом механізму правового регулювання відповідних видів діяльності.
У підрозділі 2.1. «Правове регулювання обов’язкового страхування цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки» обґрунтовано, що страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру, є основним серед обов’язкових видів страхування екологічних (техногенних) ризиків. Позитивним визнано створення необхідних правових засад здійснення цього виду страхування: визначення порядку та правил проведення, диференціацію страхових ризиків тощо. Проаналізовано основні характеристики даного виду страхування, такі як коло страхувальників, особливості страхового ризику, страхового випадку та страхового відшкодування. Виявлено окремі неточності у понятійному апараті, проведено співвідношення цього виду страхування із обов’язковим страхуванням цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт. З’ясовані правові засади здійснення державного контролю за наявністю та правильністю укладення договорів обов’язкового страхування цивільної відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки.
У підрозділі 2.2. «Правове регулювання обов’язкових видів страхування відповідальності за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів (відходів)» проаналізовано правові засади здійснення двох видів обов’язкового екологічного страхування, таких як: 1) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; 2) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів. Визначені основні правові засади та характеристики цих видів страхування, а саме: коло страхувальників, особливості страхового ризику, страхового випадку та страхового відшкодування. Визначені окремі недоліки законодавства у даних сферах. Запропоновано внести зміни до Порядку і Правил страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів в частині уточнення обсягу шкоди, яка підлягає страховому відшкодуванню. З’ясовано правові засади здійснення державного контролю за наявністю та правильністю укладення відповідних договорів.
У підрозділі 2.3. «Правове регулювання страхування у галузі використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки» зазначено, що у даній сфері правовідносини страхування характеризуються значною специфікою. Визначено, що правове регулювання окремих видів діяльності, пов’язаних з використанням ядерної енергії базується на принципі диференційованого підходу із урахуванням пов’язаної з ними потенційної ядерної та радіаційної небезпеки. У зв’язку з цим встановлено, що і правовідносини страхування у даній сфері характеризуються різними параметрами в залежності від виду діяльності, з яким вони безпосередньо пов’язані. З’ясовано, що окремі види страхування, які здійснюються у цій сфері, розрізняються за предметом, об’єктом, колом суб’єктів, можуть здійснюватись як в обов’язковій, так і у добровільній формах. На підставі цього виділено два основних види (напрями) страхування у сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки: 1) страхування цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду; 2) інші види страхування у сфері використання ядерної енергії та забезпечення радіаційної безпеки.
У Висновках підсумовано основні результати проведеного дослідження. Викладено позицію автора стосовно передумов розвитку екологічного страхування, оцінки стану правового регулювання у даній сфері, цілей та функцій екологічного страхування, його місця в структурі екологічного права, особливостей складу еколого-страхових правовідносин, основних засад класифікації екологічного страхування.
Аналізуючи стан правового регулювання екологічного страхування, автор приходить до висновку, що законодавство в цій частині перебуває в процесі становлення і в окремих випадках не відповідає сучасним потребам суспільства. Основними його недоліками є: відсутність однозначно визначеного понятійного апарата, неузгодженість таких ключових категорій екологічного страхування як мета страхування, об’єкт страхування, страховий ризик, страховий випадок, різні підходи до обсягу шкоди, яка може бути компенсована за рахунок страхових виплат; відсутність чітко встановленого обов’язку укладати договір обов’язкового екологічного страхування та санкцій за його не виконання; відсутність системного підходу до визначення переліку видів діяльності, при здійсненні яких укладається договір обов’язкового екологічного страхування; відсутність протягом тривалого часу порядку і правил проведення обов’язкового екологічного страхування при здійсненні таких видів діяльності як: діяльність інвестора, пов’язана з виконанням угоди про розподіл продукції; господарська діяльність, пов’язана з промисловою розробкою родовищ нафти і газу; господарська діяльність з дослідно-промислового вивчення і промислового видобування та використання газу (метану) вугільних родовищ; господарська діяльність у сфері зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів та інших. Сформульовано пропозиції щодо структури проекту Закону України «Про екологічне страхування», змін та доповнень до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», інших актів чинного законодавства.