КАРАНІКОЛА ОЛЕНА ПАВЛІВНА УМИСНЕ ВБИВСТВО ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА, КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРОТИДІЯ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан дослідження проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і задачі дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна і практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, подано дані про їх апробацію.
Розділ 1 «Обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини й загальна характеристика цього злочину» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства щодо відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини» досліджується процес становлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини та досліджуються підстави криміналізації вказаних діянь. Вперше відповідальність за вказані діяння було передбачено в кримінальному законодавстві у такому нормативно-правовому акті, як «Права, за якими судиться малоросійський народ». У чинному кримінальному законодавстві у п. 3 ч. 2 ст. 115 КК передбачається відповідальність за умисне вбивство заручника, що обумовлено історією розвитку вітчизняного кримінального законодавства та сучасним рівнем злочинності. Встановлено, що досліджувані діяння відповідають загальним підставам криміналізації.
У підрозділі 1.2 «Поняття та ознаки умисного вбивства заручника або викраденої людини» аналізується поняття вбивства та притаманні йому ознаки. Обґрунтовується позиція, що під вбивством необхідно розуміти умисне позбавлення життя іншої людини. Вбивству притаманні наступні ознаки: умисність, тобто наявність умислу на його вчинення; протиправність; наслідок у вигляді заподіяння смерті інший людині. З метою термінологічного розвантаження кримінального закону доцільним є виключення терміна «протиправність» з визначення поняття «вбивство», оскільки протиправність характеризує саме заборону діяння законом. Правомірне ж позбавлення життя іншої людини у випадках, визначених законом (за наявності обставин, що виключають злочинність діяння тощо), є припустимим.
У роботі підтримується позиція, визначена як в теорії, так і практиці застосування кримінального закону, згідно з якою заручником необхідно вважати особу, яка була захоплена або утримувалася з метою спонукання її родичів, держави або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення цієї особи. Викраденою особою варто вважати особу, яка була захоплена і переміщена з одного певного місця, де вона вільно знаходилася відповідно до власної волі, в інше проти її волі, відкритим або таємним шляхом чи шляхом обману або зловживання довірою.
У підрозділі 1.3 «Класифікація умисних вбивств заручника або викраденої людини» охарактеризовано поділ вказаних видів вбивств на групи за такими критеріями: за ознакою жертви злочину (особистістю жертви, статтю жертви, віком жертви, зв’язком жертви зі злочинцем, кількістю жертв); за особистістю злочинця (статтю вбивці, віком вбивці, наявністю рецидиву злочинної діяльності, наявністю співучасті при вчиненні злочину); за формою умислу; за моментом виникнення умислу на вбивство жертви; за мотивом вчинення вбивства; за домінуючою детермінацією; за обстановкою вчинення (кількістю епізодів, місцем вчинення, наявністю свідків, наявністю діяльності з приховування злочину); за способом вчинення злочину (формою діяння, домінуючим видом насильства, способом застосування насильства, інтенсивністю дій, спрямованих на вбивство жертви).
Розділ 2 «Характеристика об’єктивних і суб’єктивних ознак умисного вбивства заручника або викраденої людини» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Об’єктивні ознаки умисного вбивства заручника або викраденої людини» здійснений аналіз об’єкта та форм об’єктивної сторони злочину, що досліджується. Доводиться, що позиція законодавця, відповідно до якої злочин, передбачений п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, розміщений у розділі «Злочини проти життя та здоров’я особи», є безумовно правильною. Безпосереднім об’єктом аналізованого злочину є життя людини. Підтримується позиція, що початком життя людини є початок фізіологічних пологів, а кінцевим моментом життя є настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку. Об’єктивна сторона аналізованого складу характеризується наступними формами: діяння, спрямоване на заподіяння смерті заручника; діяння, спрямоване на заподіяння смерті викраденої людини.
У роботі обґрунтовується доцільність встановлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи, яку було незаконно позбавлено волі, як кваліфікуючої ознаки умисного вбивства (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК).
У підрозділі 2.2 «Суб’єктивні ознаки умисного вбивства заручника або викраденої людини» здійснена характеристика суб’єкта та суб’єктивної сторони досліджуваного складу злочину. Суб’єктом досліджуваного складу злочину є фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла чотирнадцятирічного віку. Суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, характеризується виною у формі умислу.
Доводиться, що мотив у складі злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України, повинен бути пов’язаний з мотивом злочину, передбаченого ст. 146 КК України, у разі вбивства викраденої людини або з мотивом злочину, передбаченого ст. 147 КК України, у разі вчинення вбивства заручника.
Розділ 3 «Кримінологічна характеристика умисного вбивства заручника або викраденої людини» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Загальна кримінологічна характеристика стану умисних вбивств заручника або викраденої людини» здійснюється аналіз основних кількісно-якісних показників умисного вбивства заручника або викраденої людини.
Встановлено, що даний злочин має найменьшу частку у структурі умисних вбивств в країні (і стурктурі вбивств в цілому). Однак при цьому слід враховувати, що реальна оцінка рівня умисного вбивства заручника або викраденої людини повинна здійснюватися, виходячи, перш за все, з урахування рівня таких злочинів, як викрадення людини та захоплення заручників, відносно яких має місце тенденція щодо збільшення. Враховуючи те, що вказані злочини у половині випадків вчиняються групою осіб, для них характерний більший рівень вчинення рецидивістами, латентними залишаються переважно ті вбивства, які вчиняються групами осіб, які мають досвід вчинення насильницьких злочинів, в тому числі незаконного позбавлення волі або викрадення людини та захоплення заручника.
Переважно умисне вбивство заручника або викраденої людини вчиняється чоловіками (100,0%) у віці 18–28 років (72,7%), громадянами України (100,0%), з повною загальною середньою та базовою освітою (54,5%), що не працюють та не навчаються (72,7%). Для більшості випадків характерний груповий характер вчинення злочину (63,6%). Кожен третій-четвертий (27,3%) раніше засуджувався за вчинення злочинів.
У підрозділі 3.2 «Особливості детермінації умисного вбивства заручника або викраденої людини» досліджується комплекс факторів детермінації даного злочину. Встановлено, що детермінацію умисних насильницьких злочинів, зокрема умисних вбивств, необхідно досліджувати як комплекс взаємопов’язаних, взаємообумовлених та взаємодіючих факторів біологічного, психологічного і соціального порядку.
Дію біологічних факторів (ендогенних та екзогенних біологічних властивостей людини, що спричиняють порушення регуляції поведінки індивіда і сприяють її девіантним проявам) необхідно розглядати з урахуванням їх впливу як на злочинця, так і на його жертву та взаємодії останніх на рівні «людина – людина». Своєрідним «каталізатором» дії біологічних факторів та психічних аномалій може виступати вплив навколишнього середовища. Психологічні фактори детермінації необхідно розглядати через призму взаємодії злочинця з іншими людьми на рівні міжособистісних сосунків, впливу даної взаємодії на становлення та розвиток особистості злочинця. Поряд із найбільш тяжкими формами девіацій (побутове насильство, алкоголізм і наркоманія тощо) потужний криміногенний потенціал криється у критичному рівні соціальної напруженості у суспільстві. Породжуючи та провокуючи прояви різного роду соціальних девіацій на масовому рівні, на індивідуальному рівні «вибух» напруженості нерідко знаходить свій прояв через намагання людини самоствердитися та ствердитися у соціумі через незаконне позбавлення волі або викрадення людини, а також захоплення заручників, що в певних випадків закінчується позбавленням їх життя. Детермінація досліджуваного злочину пов’язана з факторами глобалізації, зокрема тими, що обумовлюють інтенсивний розвиток нелегальної міграції, в тому числі, як виду злочинної діяльності світового масштабу. Серед соціальних факторів детермінації даному злочину окремо слід відзначити проблему організованої злочинності та протидії їй.
Розділ 4 «Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 4.1 «Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини на загально-соціальному рівні» розглядається комплекс перспективних заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію факторів детермінації даного виду злочину на загально-соціальному рівні.
Основними напрямами державної кримінологічної політики з протидії кримінальному насильству на загально-соціальному рівні повинні бути: 1) виявлення та усунення дефектів духовної сфери життєдіяльності суспільства (від ствердження культу ненасильства та виключної цінності людського життя до відновлення цінності інституту сім’ї тощо); 2) зниження рівня соціальної напруженості як фактора, що породжує та є каталізатором проявів насильницької злочинної поведінки як на індивідуальному, так і на масовому рівні; 3) формування державної стратегії протидії насильницькій злочинності. Підтримується думка, що трансформація загальносоціального рівня протидії кримінальному насильству, як і злочинності в цілому, має ґрунтуватися на антикримінальній, антинасильницькій ліберально-гуманістичній ідеології, в руслі принципів, настанов та окремих стратегій реалізації якої повинні бути переглянуті основи концепції національної безпеки.
У підрозділі 4.2 «Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини на спеціально-кримінологічному рівні» окреслено комплекс кримінологічних заходів, спрямованих на запобігання умисному вбивству заручника або викраденої людини. Основними суб’єктами попередження умисного вбивства заручника або викраденої людини, на долю якого припадає найбільший обсяг роботи на спеціально-кримінологічному рівні протидії, є правоохоронні органи і, перш за все, органи внутрішніх справ, які у своїй діяльності повинні, перш за все, враховувати специфіку таких «первинних» в даному випадку злочинів, як викрадення людини та/або захоплення заручників. Специфіка зазначених злочинів виявляється в тому, що вони у більшості випадків вчиняються із корисливих мотивів, переважно членами організованих злочинних угруповань.
У межах проблеми девіктимологічного інформування населення поряд з інформуванням населення щодо небезпек бути захопленим в якості заручника або бути викраденим та заходів особистої безпеки щодо їх уникнення, найбільш актуальним є питання інформування населення щодо поведінки безпосередньо в кризовій ситуації, тобто поведінки людини, яка викрадена або знаходиться в стані заручника. Маючи профілактичну спрямованість щодо захоплення заручників або викрадення людини, відповідні рекомендації при їх виконанні жертвою даних злочинів є безпосереднім заходом запобігання вчинення щодо них вбивства.
У підрозділі 4.3 «Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини на індивідуальному рівні» розглядаються заходи індивідуального характеру, спрямовані на протидію умисному вбивству заручника або викраденої людини. Встановлено, що основу системи заходів протидії даному злочину на індивідуальному рівні складають такі психологічні способи індивідуального профілактичного впливу, як переконання, допомога, примус, особистий приклад, зараження, навіювання, наслідування, керівництво, ідентифікація та ін. Такий спосіб індивідуального впливу, як навіювання (сугестія) є найбільш ефективним при проведенні переговорів зі злочинцем, який утримує заручника або викрадену людину, з метою недопущення вбивства останнього.
При реалізації індивідуальних заходів впливу у випадку вчинення злочину представником певної етнічної групи або вчинення злочину щодо представника певної етнічної групи необхідно враховувати специфічні особливості їх національної психології.