АНДРІЙЧУК СВІТЛАНА ВАСИЛІВНА НАСТУПНІСТЬ У ПРОФІЛАКТИЦІ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ І МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, теоретико-методологічну основу та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, дані про публікації автора, структуру та обсяг дисертації.
У першому розділі – «Теоретичні засади дослідження наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників та молодших школярів» – розкрито специфіку соціальної дезадаптації особистості у старшому дошкільному і в молодшому шкільному віці, наукові засади профілактики соціальної дезадаптації особистості у вказаному віковому періоді, представлено основні філософські та психолого-педагогічні підходи до вирішення проблеми наступності у профілактиці соціальної дезадаптації дітей п’яти-семирічного віку.
Проаналізовано основні підходи до досліджуваної проблеми і встановлено основні напрями її вивчення: положення про характерні особливості старшого дошкільного та молодшого шкільного віку (В.В. Абраменкова, Л.І. Божович, В.В. Давидов, О.К. Дусавицький, М.М. Поддьяков, Є.Є. Шулєшко та ін.); проблеми соціальної адаптації і дезадаптації особистості (К.О. Абульханова-Славська, Ю.А. Александровський, Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, М.Й. Боришевский, Л.В. Дзюбко, О.Ф. Колісецька, С.М. Рула та ін.); ускладнення процесів соціальної адаптації при зміні гри, як провідного виду діяльності дошкільника, на навчальну діяльність молодшого школяра (Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, А.В. Петровський та ін.); профілактична робота з дітьми та молоддю (Т.Ф. Алєксєєнко, О.В. Безпалько, М.А. Галагузова, І.Д. Звєрєва, Р.В. Овчарова, В.М. Оржеховська, М.В. Шакурова та ін.). З’ясовано, що дослідження проблеми наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів мають фрагментарний характер, досі відсутні соціально-педагогічні умови і комплексні методики її поетапного забезпечення у дошкільній установі та загальноосвітній школі.
Визначено, що соціальна дезадаптація – це процес втрати особистістю чи несформованість у неї соціально значущих якостей, що перешкоджає успішному пристосуванню до умов соціального середовища (М.А. Галагузова); це стан, за якого індивід неспроможний задовольнити власні потреби, самоствердитися і самореалізуватися прийнятними для цього соціального середовища засобами (І.Д. Звєрєва) тощо. Результативними характеристиками соціальної адаптації особистості є її адаптованість (характеристика процесу адаптації, що досягається за умови сприятливого її протікання) або дезадаптованість (негативний ефект процесу адаптації).
Констатовано, що рівень соціальної дезадаптації особистості у старшому дошкільному і в молодшому шкільному віці є умовним показником, на основі якого визначається кількісна міра порушення пристосування вчорашнього дошкільника до умов нового для нього соціального середовища школи, нових вимог та обов’язків, соціальної ролі учня та соціально значущої діяльності – навчання. Соціальна дезадаптація розвивається тривалий час, починаючи з дошкільного віку. Її поява і динаміка залежать як від індивідуальних психічних та особистісних властивостей дитини (типу нервової системи, рівня розвитку пізнавальних процесів), так і від умов найближчого соціального оточення (сім’ї, близьких людей, ДНЗ тощо).
До основних проявів соціальної дезадаптації дитини старшого дошкільного віку відносимо: нездатність або невміння приймати соціальні правила і норми, виконувати соціальні ролі, знаходити орієнтири для вибору стратегії поведінки в групі ровесників, поводитися відповідально, контролювати та регулювати свою поведінку, співвідносити очікування інших з власними можливостями й домаганнями, орієнтуватися у своїх правах та обов'язках; труднощі комунікативної взаємодії з ровесниками та з дорослими (вихователем, батьками); тривожність, агресивну поведінку тощо. Соціальна дезадаптація дітей молодшого шкільного віку має такі прояви: підвищена тривожність та агресивність, невпевненість у собі, депресивність; нерозуміння професійної ролі вчителя; недостатній рівень розвитку комунікативності та здатності взаємодіяти з іншими дітьми; неадекватне ставлення дитини до самої себе, своїх можливостей, здібностей, своєї діяльності та її результатів тощо.
Профілактика соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів розглядається нами як напрям превентивної роботи, спрямований на здійснення комплексу заходів, націлених на попередження та подолання відхилень у здоров’ї, поведінці й особистісному розвиткові дитини п’яти-семирічного віку, пов’язаних із її пристосуванням до умов соціального середовища і виконанням соціальних ролей. Нами обґрунтовано, що змістом цього профілактичного напряму є формування та корекція в дитини знань і умінь у рамках найважливіших соціальних компетенцій: соціально-інформаційної (усвідомлення і розрізнення сімейних, колективних та дружніх стосунків і цінностей, знання про соціальну дійсність як частину довкілля, базові моральні норми, правила поведінки та самозбереження тощо), соціально-нормативної (здатність засвоювати вимоги і правила соціального середовища та діяти за ними), соціально-комунікативної (вміння налагоджувати контакт, доброзичливо спілкуватися, бути доречним, бажаним у взаємодії та ін.), соціально-організаційної (вміння організовувати ділову партнерську взаємодію з ровесниками та дорослими, долати труднощі, приймати і надавати допомогу тощо), пізнавально-інтелектуальної (здатність засвоювати і використовувати знання та ін.), та соціально-побутової (навички догляду за собою, робочим місцем, за своїми речами, елементарні трудові навички). Від повноти і міцності сформованих компетентностей залежить рівень соціальної адаптованості/дезадаптованості дитини в оточуючому середовищі.
Визначено основні педагогічні шляхи організації профілактики соціальної дезадаптації старших дошкільників та молодших школярів, серед яких: просвітницька та консультативно-роз’яснювальна робота, спрямована на поширення знань про проблему соціальної дезадаптації дитини та оволодіння способами її запобігання й подолання; спрямування навчально-виховного процесу та зусиль батьків і педагогічних працівників на формування базових соціальних компетенцій у дітей; систематичний моніторинг процесу й результатів соціальної адаптації старших дошкільників та молодших школярів; корекція особистісних і поведінкових відхилень; соціальний супровід і патронаж дезадаптованих дітей та тих, хто знаходиться у групі ризику.
Встановлено, що профілактика соціальної дезадаптації старших дошкільників та молодших школярів неефективна, якщо не забезпечується наступність у її здійсненні. У даному контексті наступність розглядається нами як основоположний принцип превентивної діяльності, що постає у вигляді двобічного зв’язку, який передбачає, з одного боку, перспективну спрямованість усіх соціалізаційних впливів дошкільного навчального закладу й сім’ї на формування в дитини соціальної ролі учня і здатності відповідати вимогам шкільного соціуму, а з іншого − опору класоводів, соціальних педагогів на досягнутий старшими дошкільниками рівень соціальних компетенцій, їх поступове і поетапне розширення й удосконалення.
Доведено, що необхідність врахування наступності для попередження дезадаптивної поведінки дитини на початковому етапі її навчання в загальноосвітній школі зумовлюється перехідним періодом розвитку особистості 6-7-річного віку, пов’язаним не тільки з фізичними та психічними змінами, а й з важливими соціальними трансформаціями.
У другому розділі – «Розробка і впровадження соціально-педагогічних умов забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів» – проаналізовано стан забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів дошкільними навчальними закладами і початковими школами; визначено критерії, показники та рівні соціальної адаптованості/дезадаптованості дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку; експериментальним шляхом встановлено рівень соціальної адаптованості дошкільників і молодших школярів; обґрунтовано соціально-педагогічні умови забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів; розроблено науково-методичне забезпечення їх реалізації; представлено результати експериментальної перевірки їх впровадження у роботу освітніх закладів.
Констатовано, що запровадження обов’язкової дошкільної освіти для дітей п’ятирічного віку з вересня 2011 року (Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» № 2442-VI від 06.07.2010 р.) частково вирішило проблему наступності у профілактиці соціальної дезадаптації дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку на законодавчому рівні. Однак різноманітні форми здобуття дошкільної освіти, які мають неоднакову періодичність, тривалість та інтенсивність охоплення дітей організованими освітніми впливами, створюють нерівні стартові умови для їх соціалізації у школі.
Для характеристики сучасного стану реалізації наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників та молодших школярів здійснено аналіз нормативних документів – навчальних планів, програм, підручників і посібників для дошкільних навчальних закладів і початкових шкіл. Серед них: Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція 2012 р.), програму розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт» (2012 р.), програму виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина» (2010 р.), освітню програму «Дитина в дошкільні роки» (2010 р.), програму розвитку дітей дошкільного віку «Українське дошкілля» (2011 р.), Державний стандарт початкової загальної освіти (2011 р.), Програму для середньої загальноосвітньої школи 1-2 клас, Програму середньої загальноосвітньої школи (1-4 класи). У їх змісті визначено можливості забезпечення наскрізності, етапності та перспективності в формуванні соціальних компетенцій дітей, які знаходяться на етапі зміни провідного виду діяльності та переходу від одного до іншого соціального інституту. Констатовано наявність нормативно закріплених взаємозв’язків у меті, завданнях і змісті програмного забезпечення навчально-виховного процесу дошкільної ланки освіти та початкової школи, які дають можливість поетапно сформувати, розширити, ускладнити і поглибити знання й уміння дітей у рамках інформаційної, пізнавально-інтелектуальної та комунікативної соціальних компетенцій. Однак кардинальна відмінність принципів побудови шкільних програм, методів і форм навчально-виховного процесу, порівняно з тими, які використовуються в дитячих установах, створює перепони для повноцінного забезпечення наступності у формуванні й закріпленні нормативної та організаційної компетенцій. Результати опитування вихователів старших груп дошкільних установ, вчителів початкових класів, соціальних педагогів та батьків підтвердили наші висновки про те, що принцип наступності у педагогічному процесі дошкільного навчального закладу і школи більшою мірою реалізований у навчальній діяльності. Сім’я та дошкільна ланка освіти спрямовані, насамперед, на формування інтелектуальної готовності до школи, на яку найбільше опирається і найкраще розвиває школа. В той же час, окремі особистісні якості, необхідні для адаптації у навчальному закладі, залишаються поза увагою цих соціальних інституцій. З іншого боку, окремі важливі соціальні знання і навички дошкільників не завжди бувають належним чином використані й закріплені школою.
Вивчення соціально-педагогічних, психологічних досліджень проблеми соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів (праці К.Ю. Борисової, Л.В. Дзюбко, О.Л. Кононко, Ф.Р. Мавлеткулової, Г.І. Назаренко, О.В. Резухіної, Н.О. Ричкової, О.Ю. Чурюмової та ін.), узагальнення результатів бесід з вчителями-класоводами початкової школи та вихователями старших груп ДНЗ дозволило визначити основні критерії та показники соціальної адаптованості/дезадаптованості дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку і розробити методику констатувального експерименту.
Показники соціально-поведінкового критерію це – соціальний статус дитини у групі однолітків, рівень розвитку комунікативних навичок, здатності налагоджувати ділову й дружню взаємодію та дотримуватися моральних норм і прийнятих у колективі правил поведінки. Емоційно-вольовий критерій охоплює такі показники: рівень розвитку саморегуляції, довільність при виконанні поставлених перед дитиною завдань, ступінь особистісної тривожності, розвиток мотивації до навчальної діяльності тощо. Когнітивний – характеризується рівнем розвитку основних пізнавальних процесів – уваги, уяви, пам’яті, мислення тощо, їх відповідністю віковій нормі, а також рівнем знань дитини про соціум, правила поведінки в ньому, про себе та інших людей, свою сім’ю, країну тощо. Анатомо-фізіологічний критерій розкривається через стан здоров’я, фізіологічну зрілість – відповідність стану фізичного розвитку організму віковій нормі, рівень розвитку дрібної моторики і зорово-рухової координації у дитини.
На основі даних критеріїв та відповідних їм показників ми умовно визначили рівні соціальної адаптованості/дезадаптованості дитини старшого дошкільного та молодшого шкільного віку: достатній, середній і низький.
Достатній рівень соціальної адаптованості властивий дітям, які легко налагоджують контакт з однолітками та педагогами, мають високий соціальний статус у групі і багато друзів серед ровесників, ініціативні, дотримуються дисциплінарних вимог і демонструють адекватну до ситуації поведінку; мають високий рівень саморегуляції і навчальної мотивації, почуваються емоційно комфортно в середовищі навчального закладу, не проявляють тривожності; систематично виконують домашні завдання; добре розуміють і запам’ятовують програмний матеріал, керують своєю увагою, здатні зосереджуватися на певному виді діяльності, мають високий і достатній рівень знань та успішності; стан здоров’я і фізіологічного розвитку відповідає нормі, сформована моторика пальців.
Середній рівень соціальної адаптованості (група ризику дезадаптації) притаманний дітям із середнім соціальним статусом, які іноді мають незначні проблеми в комунікації та налагодженні взаємодії з однолітками та педагогами, зрідка допускають порушення правил поведінки, дружать з багатьма однокласниками; переважно позитивно ставляться до школи, проте часом її відвідування викликає негативні емоції, іноді мають прояви тривожності, саморегуляція нестабільна, зосереджені та уважні у виконанні завдань лише під контролем, самостійно зосереджуються тільки на цікавому матеріалі й захоплюючій діяльності; виконують домашні завдання, розуміють навчальний матеріал, якщо педагог пояснює його детально і наочно, засвоюють основний зміст навчальних програм, типові завдання здатні виконувати самостійно, переважно демонструють середні результати успішності, хоча серед них зустрічаються діти як з низьким, так і з високим інтелектуальним рівнем; показники здоров’я задовільні, іноді знижені, дрібна моторика розвинена відповідно до норми.
Низький рівень адаптованості (соціальна дезадаптація) характерний дітям з низьким соціальним статусом у групі, проявами девіантної поведінки і частими дисциплінарними порушеннями; вони нерідко замкнуті у спілкуванні, не завжди знають прізвища чи імена своїх товаришів; негативно або байдуже ставляться до навчального закладу, мають підвищений рівень тривожності і пригнічений настрій, емоційно нестабільні; новий матеріал засвоюють фрагментарно, відчувають труднощі у самостійній роботі, потребують постійного контролю з боку педагогів і батьків, домашні завдання виконують нерегулярно; часто нездужають і пропускають заняття, дрібна моторика руки недорозвинена.
На основі означених критеріїв була розроблена схема дослідження рівнів соціальної адаптованості/дезадаптованості дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, яка включила певні діагностичні процедури. Так, показники соціально-поведінкового критерію оцінювалися нами шляхом визначення соціального статусу дитини у групі ровесників, рівня комунікативного розвитку, що проявляється у відносинах (спілкуванні і діяльності) з ровесниками та дорослими за допомогою таких методів діагностики − спостереження (включеного та невключеного), аналізу характеристик вихователів і вчителів-класоводів, які постійно працювали з дітьми, адаптованої для даного віку соціометричної методики. Для діагностики показників емоційно-вольового критерію використані: для дітей – методика «Так - ні», тест «Тривожність» (Р. Теммпл, В. Амен, М. Доркі); для їх батьків – опитувальник «Оцінка рівня тривожності дитини» (за А.Захаровим). Для оцінки показників когнітивного критерію застосовано методику «Графічний диктант» (за Д.Ельконіним), тест «Будиночок», тест «Виключення», тестову бесіду для оцінювання психосоціальної зрілості (за А. Керном та Я.Йерасеком), проективну методику «Малюнок людини». Показники анатомо-фізіологічного критерію досліджувалися нами шляхом аналізу наявної у навчальному закладі (ДНЗ, ЗНЗ) документації (медичних карток, соціальних паспортів дітей); для дослідження ступеня розвитку дрібної моторики руки дитини і її зорово-рухової координації використано «Графічний субтест Керна».
У ході констатувального експерименту здійснено порівняльний аналіз соціальної адаптованості старших дошкільників, першокласників та учнів других класів. Дослідження проводилося впродовж 2007-2011 років у перших-других класах загальноосвітніх навчальних закладів м.Чернівці (ЗНЗ №3 та ЗНЗ №6), м. Добропілля та м. Білозерське Донецької обл. (Добропільська ЗОШ-інтернат І-ІІІ ступенів, Добропільський НВК №4, Білозерська ЗОШ І-ІІІ ступенів №13) та смт. Заболотів (Снятинський район Івано-Франківська обл.), а також в окремих дошкільних установах вказаних населених пунктів (ДНЗ № 29 та ДНЗ № 32 м.Чернівці, Добропільський НВК № 4, Заболотівський ДНЗ «Берізка»). Було охоплено 86 старших дошкільників, 339 першокласників і 358 учнів другого класу.
Аналіз результатів констатувального експерименту дозволив виявити, що кількість соціально дезадаптованих дітей зі вступом до школи збільшується майже вдвічі: якщо серед старших дошкільників нами виявлено 10% дітей з ознаками соціальної дезадаптації, то серед першокласників їх уже 19%. Кількість дітей з низьким соціальним статусом збільшується втричі (11% у дошкільному навчальному закладі, порівняно з 33% у першому класі загальноосвітньої школи), тривожність зростає більше як у півтора рази (12% старших дошкільників мають високий і 18% − середній рівень тривожності, а серед першокласників у 21% і 29% дітей виявлено відповідні рівні тривожності). Хоча у другому класі ситуація стабілізується (за даними дослідження, ознаки соціальної дезадаптації проявляють лише 7% учнів-другокласників), адаптаційні труднощі перехідного періоду здатні нанести помітної шкоди фізичному, психічному та соціальному здоров’ю дитини. Зроблено припущення, що підвищенню рівня адаптованості дітей у період зміни провідного виду діяльності і соціально-виховного інституту сприятиме спеціальна профілактика соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів, організована на засадах принципу наступності.
На основі узагальнення якісних результатів констатувального експерименту та теоретичного аналізу проблеми дослідження визначено соціально-педагогічні умови забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів: 1) забезпечення взаємозв’язку у формуванні соціального досвіду дошкільника і молодшого школяра шляхом поетапного розширення, ускладнення і поглиблення такого досвіду; 2) ускладнення соціальних компетенцій дитини в ДНЗ та їх перспективна спрямованість на поступове засвоєння соціальної ролі учня; 3) організація соціально-педагогічного супроводу п’яти-семирічних дітей упродовж перехідного періоду від одного виду діяльності (ігрової) до іншого (навчальної) та від одного соціального інституту (дошкільний навчальний заклад, сім’я) до наступного (загальноосвітня школа); 4) координація зусиль соціально-психологічної служби та педагогічних працівників ДНЗ, ЗНЗ і членів сім’ї у створенні розвиваючого природного середовища та забезпеченні єдності й наступності у соціалізаційних впливах на дитину.
Дані соціально-педагогічні умови лягли в основу моделі забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів (рис.1). Розроблена модель дозволила організувати взаємодію дошкільної установи, початкової школи та сім’ї, спрямовану на забезпечення єдності й наступності у соціалізаційних впливах на дітей, здійснення соціально-педагогічного супроводу дошкільників і молодших школярів, підвищення рівня компетентності педагогічних працівників і батьків щодо проблеми профілактики соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів.
Модель забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів була реалізована в процесі проведення формувального експерименту.
На першому етапі формувального експерименту (організаційному) визначено експериментальні групи та розроблено методику формувального експерименту; на другому етапі (методичному) передбачено розробку форм та методів роботи з метою покращення адаптаційних можливостей дітей.

Рис. 1. Модель забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів

На третьому етапі (власне експериментальному) було впроваджено розроблені навчально-розвивальні заняття, а також проведено відповідну роботу з педагогічним колективом початкової школи, дошкільного навчального закладу, з батьками дітей, спрямовану на реалізацію визначених соціально-педагогічних умов забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів. Четвертий етап роботи (моніторинговий) передбачив повторну діагностику дітей в контрольних та експериментальних групах на предмет прояву ознак дезадаптації після проведеної роботи. На п’ятому (підсумковому) етапі, опрацьовано результати діагностики школярів у контрольних та експериментальних групах і здійснено аналіз результатів формувального експерименту.
З метою соціально-компетентнісної підготовки майбутніх школярів та оптимізації процесу взаємопереходу ігрової діяльності в навчальну було розроблено і впроваджено у роботу вчителів початкових класів та вихователів старших груп комплекс навчально-розвивальних занять для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Їх змістове наповнення дозволило органічно поєднати ігрові та навчальні елементи, що сприяло покращенню адаптаційних можливостей дитини, оптимізувати формування соціальних компетенцій, необхідних для першокласника. Заняття будувалися за певним алгоритмом: «ритуал» початку, розвивальні та навчальні вправи, ігри (вправи) для зняття інтелектуальної та емоційної напруги, підсумки, можливе домашнє завдання, «ритуал» завершення роботи.
Перші заняття були спрямовані на знайомство дітей між собою, організацію позитивного психоемоційного клімату у групі, зняття тривожності дітей (№ 1 «Знайомство. Починаємо працювати і розважатися разом», № 3 «Чого ми боїмося» та ін.). З кожною наступною зустріччю з дітьми форми та методи роботи ускладнювалися, акцент робився не лише на емоційних та вольових характеристиках дітей, а й на їх пізнавальному розвитку (№ 6 «Розвиваємо сприймання», № 8 «Тренуємо пам'ять», № 14 «Будьмо уважними», № 18 «Мислимо, граючись»), а також на формуванні їх соціальних компетенцій (№ 7 «Чарівна сила слова», № 9 «Розвиваємо зв’язне мовлення», заняття 12 «Формуємо навички орієнтування у просторі», №15 «Світ професій», №19 «Країна Фантазія»).
Заняття проводилися щотижня, починаючи з середини лютого і до середини травня (всього проведено 20). Загальна тривалість кожного – 20-30 хвилин, залежно від інформаційного наповнення, що відповідало програмі дошкільного виховання. До проведення занять залучалися майбутні педагоги-класоводи як на базі школи, так і в ДНЗ. Вони працювали з дітьми, які вступали до першого класу. Використана методика дозволяла забезпечити диференційований та особистісно-орієнтований підхід педагога до кожної дитини, врахувати її індивідуальні особливості, що сприяло кращому розумінню потреб дітей, їх можливих труднощів тощо.
Виявлено, що доцільно запроваджувати так звані підготовчі групи, які б функціонували на базі початкової школи, де підготовку могли б здійснювати майбутні класоводи під супроводом соціального педагога або психолога, а майбутні першокласники могли б заздалегідь адаптуватися до зміни соціальної ситуації їх розвитку.
Виявлено й обґрунтовано, що використання у процесі навчання і виховання елементів наступності у розвивальних та навчальних заняттях з дітьми є ефективним для профілактики їх соціальної дезадаптації лише за умови забезпечення відповідного рівня компетентності педагогів як у дошкільних навчальних закладах, так і в школі, а також достатньої обізнаності батьків з даної проблеми. Доведено, що налагодження тісної співпраці ДНЗ, початкової школи та сім’ї у розв’язанні освітньо-виховних та соціалізуючих завдань на вказаному віковому етапі розвитку дитини, створення розвиваючого природного середовища для дитини як під час занять, так і у час дозвілля, є запорукою успішної підготовки дитини до навчання у школі.
Підвищення компетентності педагогічного персоналу ДНЗ та ЗНЗ у вирішенні проблеми профілактики соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів здійснювалося завдяки їх тісній співпраці через: перехресне відвідування занять, обмін досвідом виховання, спільне обговорення результатів навчальної та виховної роботи, участь у спільних соціально-педагогічних заходах дитячого саду і школи (співпраця соціально-психологічної служби дошкільного відділу та початкової школи для узгодження критеріїв прийому у перші класи вихованців ДНЗ та дітей з мікрорайону, соціально-педагогічний супровід періоду адаптації дитини, обговорення і аналіз проведених соціально-педагогічних досліджень, спільне консультування педагогів і батьків тощо), ділові ігри («Уявимо себе дітьми», «ДНЗ і школа – дві сходинки в розвитку дитини»), тренінги («Формуємо соціальну компетентність старшого дошкільника», «Розвиток комунікативності дитини 5-7 років»), «круглі столи» («Наступність у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників/молодших школярів та основні умови її забезпечення») тощо. Працівники ДНЗ планували навчально-виховну роботу з дітьми 5-6 років не лише згідно з вимогами дошкільної освіти, а й враховували програми навчання й виховання першокласників. Учителі при проведенні занять враховували вивчене і засвоєне першокласниками раніше, а також той соціальний досвід, з яким діти прийшли в школу.
Досвід практичної роботи довів, що доречним є залучення соціальних педагогів ЗНЗ до різних форм роботи з батьками старших дошкільників та з вихователями ДНЗ, зокрема, для них проводилися лекції («Дезадаптація старших дошкільників та молодших школярів як соціально-педагогічна проблема», «Зміст соціально-педагогічної роботи з профілактики соціальної дезадаптації старшого дошкільника та молодшого школяра»), семінари («Соціальна дезадаптація дитини та основні фактори її формування»), «круглі столи» («Забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів», «Наступність у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників/молодших школярів та основні умови її забезпечення») з метою підвищення рівня їх компетентності у забезпеченні наступності у профілактиці соціальної дезадаптації дітей.
Доведено, що середовище розвитку дитини є сукупністю просторово-предметної (організованої в певних «соціальних рамках» − дошкільний заклад, сім’я, школа, середовище друзів) та особистісної (створеної у вищевказаних «соціальних рамках» завдяки досвіду комунікативної взаємодії дитини з іншими людьми) складових. Для оптимізації профілактики соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів та забезпечення наступності у цьому процесі вважаємо за необхідне надавати батькам дітей необхідну інформацію про можливості створення такого середовища поза межами освітньо-виховних і навчальних закладів.
За результатами формувального експерименту здійснено оцінюваня ефективності впроваджених соціально-педагогічних умов та науково-методичного забезпечення наступності у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших школярів шляхом застосування тестової бесіди для оцінювання психосоціальної зрілості особистості (за А. Керном та Я.Йерасеком), розробленої комплексної тестової методики для оцінки показників когнітивного та емоційно-вольового критеріїв соціальної адаптованості дітей та адаптованого варіанту соціометричної методики, що використовувався на констатувальному етапі експерименту.