ПРИНЦИП ПУБЛІЧНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Необхідність здійснення боротьби зі злочинністю висуває на перший план потребу в законодавчому вреґулюванні здійснення ефективної боротьби з окремими злочинами. Для того щоб забезпечити виконання завдань держави у сфері боротьби з суспільно-небезпечними діяннями, законодавець наділяє органи, які ведуть кримінальний процес (органи дізнання, досудового слідства та прокуратури) відповідними повноваженнями. Реалізація наданих цим органам повноважень відбувається в інтересах усього суспільства, тобто носить не приватний, а публічний характер. У різні історичні періоди існування держави підходи до розуміння поняття «публічність» кримінально-процесуальної діяльності були різними, що відображалося в так званих історичних формах (типах, моделях) кримінального процесу, який пройшов шлях від інквізиційного, змагального до змішаного процесу.

Змішаний кримінальний процес у радянський період існування нашої держави був настільки публічним, що роль окремих громадян у ньому майже не проглядалася. Держава у той час перебрала на себе всі повноваження щодо вирішення кримінальних конфліктів у суспільстві.

Формування України як правової держави та громадянського суспільства є несумісним з існуючим досі в кримінальному процесі рівнем публічності кримінально-процесуальної діяльності. Протягом останніх років відбувається швидкий і потужний розвиток філософії права, у межах якої розробляється антропологічна концепція розуміння права (модернізована концепція природного права), що зумовлює необхідність урахування інтересів особи – суб’єкта кримінального судочинства. Суб’єктам кримінального процесу має бути надана законом і забезпечена державними органами, які ведуть процес, свобода у виборі варіанту поведінки щодо реалізації власних інтересів у кримінальній справі.

Водночас не можуть ігноруватися інтереси суспільства, що забезпечуються в кримінальному процесі завдяки існуванню принципу публічності. Викладене свідчить про необхідність вирішення на сучасному етапі розвитку правового реґулювання кримінально-процесуальних відносин, теорії та практики наукового завдання, сутність якого полягає в комплексному дослідженні принципу публічності в українському кримінальному процесі. Комплексне дослідження цього принципу є вкрай актуальним не лише для теорії кримінального процесу, а й для практики провадження в кримінальних справах, у межах яких реалізується цей принцип.

У юридичній літературі радянських часів принципу публічності приділена незначна увага, хоча, виходячи з радянської доктрини боротьби зі злочинністю, перед якою було поставлено завдання повного її викоренення, саме принцип публічності, пов’язаний з активністю діяльності державних органів у кримінальних справах, повинен був би стати предметом першочергового розгляду в теорії кримінального процесу. Принцип публічності на монографічному рівні комплексно не досліджувався. Єдиною роботою, що прямо присвячена принципу публічності, є кандидатська дисертація Л.А. Названової (Названова Л.А. Принцип публичности в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Л., 1990. – 22 с.). Але в зазначеній роботі досліджується принцип публічності лише в досудовому провадженні, і ґрунтується вона на російському Кримінально-процесуальному кодексі 1960 року.

У 2007 році в Російській Федерації Л.А. Александровою опублікована монографія «Публичность как основание уголовно-процессуального права». У цій роботі методологічною основою дослідження стало положення про поділ усіх галузей права на галузі публічного і приватного права. Як принцип кримінального процесу в монографії Л.А. Александрової публічність не розглядалась.

Окремі положення цього принципу висвітлювалися в роботах вітчизняних учених-процесуалістів, зокрема С.А. Альперта, А.С. Барабаша, В.М. Боярінцева, І.М. Гальпєріна, Л.В. Головка, В.Г. Гончаренка, О.В. Гриненка, Ю.М. Грошевого, С.Л. Дерев’янкіна, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, О.В. Смирнова, С.М. Стахівського, Д.В. Філіна, М.Є. Шумила та інших учених. Досягнуті цими вченими наукові результати використані у дисертації як підґрунтя для аналізу досліджуваних питань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на положеннях п. 1 ст. 7 Закону України від 11 липня 2001 року «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року (розділ 2); Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року (розділ 3); положеннях щодо розробки теоретичних проблем розвитку вітчизняного законодавства і наукового забезпечення законодавчого процесу в Україні, затверджених постановою Президії Національної академії наук України № 272 від 5 листопада 2003 року (п. 3.1.); є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ на 2002 – 2005 роки, Програми реформування в системі МВС України наукової та науково-технічної діяльності у сфері боротьби із злочинністю, затвердженої наказом МВС України № 491 від 15 травня 2003 року, “Програми реформування освітянської діяльності МВС України, затвердженої наказом МВС України № 1213 від 20 жовтня 2003 року, “Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 – 2005 роки”. Воно виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу і правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка.