Охорона прав суб’єктів інтелектуальної власності у цивільному праві України Автореферат

Актуальність теми дослідження зумовлена економічною, технологічною, культурною, соціальною значимістю права інтелектуальної власності та авторського права і суміжних прав, зокрема. З'явилися нові їхні об'єкти, урізноманітнилися способи використання, докорінно змінилися технічні засоби тиражування екземплярів, прояви товарних властивостей. Збільшилися контрафакти за кількістю, масштабами та шкідливими наслідками, що спонукає до необхідності забезпечувати охорону прав і законних інтересів її суб'єктів на всьому циклі існування майнових прав - від створення до реалізації. Зміна пріоритетів правової охорони на користь людини (ст. З Конституції України) вплинула на регулювання відносин інтелектуальної власності, появи приватної ініціативи у використанні її об'єктів, що має позитивне значення та одночасно й негативні прояви. Усе це сприяло глобалізації проблеми і спричинило необхідність посилення охорони цих прав на міжнародному і національному рівнях. Відповідно, зросла потреба у теоретичних розробках механізму охорони і адекватних порушенням прав інтелектуальної власності, способах захисту прав її суб'єктів, практичних заходах з вишколу відповідних фахівців.

Правові відносини стосовно використання майнових прав сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а використання їх у цивільному обігу та підприємництві забезпечує розвинутим країнам приріст від 4 до 7 відсотків валового національного доходу. Зовнішні і внутрішні фактори спонукають до посилення дієвості механізму охорони прав інтелектуальної власності. Поява на ринку інтелектуального товару, зростання його значимості, на відміну від речей як об'єктів цивільного обігу, спричинило ряд проблем із забезпеченням як майнових прав авторів, так і володільців інтелектуальних прав. Відповідно виникла потреба врегулювати ці відносини позитивним правом з метою забезпечення прав і законних інтересів авторів та інших володільців прав, швидкого залучення їх у цивільний обіг, стимулювання експорту нових технологій. Саме інтелектуальна діяльність та її результати у подальшому все більше визначатимуть ступінь і рівень розвитку громадянського суспільства.

Законодавство України про інтелектуальну власність хоча й розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій у цій сфері, відповідає їхнім принципам та адаптоване до вимог ринкової економіки, однак свою охоронну та превентивну функцію виконує погано. Причини тому - тінізація економіки, сліпе копіювання запозиченого досвіду, неготовність відстоювати свої суб'єктивні права і законні інтереси, судові перепони тощо. Зростання кількості порушень стало причиною конфронтації з володільцями інтелектуальних прав, творчими

організаціями, суб'єктами венчурного та шоу-бізнесу, державами. Це проявляється в економічних війнах, санкціях, у скороченні програм співробітництва, розмірів інвестицій тощо. Контрафакти порушують законні права та інтереси володільців, перешкоджають розвиткові інтелектуального потенціалу, підривають авторитет країни, стимулюють його втрату.

Це законодавство, на відміну від більшості законодавств європейських держав, будується на інтеграційній основі, але без належної консолідуючої основи і теоретичного стрижня. Проблеми, що виникли у практиці його застосування, змусили суспільство віднайти їхнє вирішення. Воно може бути на рівні стратегії і послідовно проводитися тактично при розробленні та прийнятті нормативних актів у сфері інтелектуальної власності. Аналіз останніх з них переконує в тому, що здебільшого домінують тактичні рішення та пріоритет закону, а не права, що зумовлює його нестабільність. Такий підхід суперечить вимогам Конституції України і потребує змін, і їхнього теоретичного обґрунтування. Отже, глобальною проблемою, яка повинна бути вирішена, є забезпечення охорони прав суб'єктів авторського права в циклі реалізації свободи творчості та забезпечення реалізації майнових прав в умовах ринкової економіки.

Актуальність обраної теми зумовлена також міжнародними зобов'язаннями України, потребою вступу до Світової організації торгівлі, що неможливо здійснити без виконання Угоди по торгових аспектах інтелектуальної власності (ТРІПС). Це вимагає приведення національного законодавства у відповідність до їхніх положень та адаптації з законодавствами країн ЄС.

Ступінь наукової розробки проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності є досить високим, про що свідчить масив публікацій теоретичного та практичного характеру стосовно окремих інститутів права інтелектуальної власності. Лише за роки незалежності в Україні вже захищена одна докторська дисертація О.О. Підопригорою на тему «Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України» та більше десяти кандидатських дисертацій. Стільки ж іще готується у наукових і навчальних закладах України. Існує значна кількість публікацій проблемного, пілотного, прикладного констатуючого характеру. Ці проблеми досліджуються економістами, управлінцями, соціологами в країнах ближнього і дальнього зарубіжжя. Здебільшого вони присвячені виявленню особливостей правового режиму об'єктів права інтелектуальної власності. В той же час динамізм відносин інтелектуальної власності, поява нових її об'єктів, винайдення нових напрямків та способів їхнього застосування призвели до необхідності врегулювання цих відносин на одній і тій же теоретичній платформі.

Огляд монографічних та інших робіт з проблем правового регулювання творчості та її наслідків, появи прав інтелектуальної власності дає можливість виділити декілька груп: постановочного, дослідницького, пропрієтарного, державницького, прагматичного, гуманітарного та популістського характеру. Перша група має описово-роз'яснювальне спрямування, друга - філософсько-правове, третя група заснована на концептуальних підходах до регулювання відносин власності, а четверта — на державницько-капіталістичному монопольному розумінні їх як основи радянського авторського та винахідницького права. Прагматизм п'ятої групи заснований на оцінці результатів творчої діяльності як виробничої сили і основи прогресу і потребі охорони прав на ці результати. Роботи шостої виходять із міжнародного гуманітарного законодавства та пріоритету прав людини, служіння держави людині.

Дослідженню цих проблем присвячені роботи дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та В.І. Пиленка. У радянській цивілістичній науці варто (у хронологічному порядку) відзначити роботи В.І. Серебровського, Б.С. Антимонова та К.А. Флейшиць, У.К. Ісханова, пізніше — В.Л. Черткова, В.Г. Камишева, В.О. Рясенцева, І.Е. Маміофи, В.Я. Йонаса, М.М. Богуславського, Е.П. Гаврилова, О.К. Юрченка, В.А. Рассудовського, М.П. Ринга, В.П. Шатрова, А.І. Йориша, В.П. Рассохіна, Ю.І. Свядосца, М.Н. Кузнецова. Особливо варто відзначити роботи українських дослідників: Ю.Г. Матвеева, Ч.Н. Азімова, О.А. Підопригори, В.І. Жукова, С.Д. Волошка, Н.М. Мироненко, В.Л. Мусіяки, В.І. Дахна, О.О. Підопригори, О.М. Мельник, В.М. Крижної та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано відповідно до комплексної цільової програми № 0186.0.070867 «Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки», «Основних напрямків наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 роки», затверджених зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р., «Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень навчальних і наукових установ МВС України на період 1995-2000 рр.», «Головних напрямків наукових досліджень Університету внутрішніх справ МВС України на 1996-2000 рр.»