ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

Участь в обміні комісіонерів, повірених та інших посередників, що сприяють діяльності товаровиробників, – обов’язкова умова функціонування суспільних відносин будь-якої економічної системи. Їхню діяльність має бути забезпечено надійним правовим механізмом, що враховує як інтереси посередників, так і тих, хто вдається до їх послуг. На жаль, багато питань діяльності посередників залишаються нині без належної уваги з боку законодавця.

У чинному Цивільному кодексі України інститут посередництва закріплено фрагментарно, що негативно позначається на статусі осіб, які беруть участь у посередницькому правовідношенні, а також негативно впливає на рівень правозастосовної та договірної роботи, і поряд з іншими факторами гальмує впровадження нових форм підприємницької діяльності.

Розмаїття посередників і правових форм посередництва створює конкурентноздатне середовище, що сприяє ефективному розвитку ринкової інфраструктури. В Україні в останні роки посередництво стало одним з активно здійснюваних видів професійної підприємницької діяльності. Більше того, у країні фактично розпочався процес формування спеціалізованих посередницьких структур.

У той же час законодавство України, що регулює посередницьку діяльність, складається з фрагментів непрямих законів, відомчих нормативних актів, різних інструкцій та положень. Зрозуміло, що таку нормативну базу не можна вважати достатньою для регулювання такого важливого явища, як посередництво.

У зв’язку з цим є дуже важливим включення до нового Цивільного кодексу норм, що відображають специфіку правового регулювання посередницького правовідношення і договорів, які використовуються в посередницькій діяльності. Як не парадоксально, але сьогодні, по суті, відсутнє спеціальне регулювання такого специфічного посередницького договору, як договір консигнації, а механізм правового регулювання агентського договору, закріплений у Господарському кодексі України, потребує вдосконалення.

При розробленні принципів правового регулювання посередництва доцільно було б використовувати досвід західних країн, у законодавстві яких урегульовано діяльність посередників (маклерів – у Німеччині, Швейцарії, куртьє – у Франції, агентів – в Англії, США тощо). Слід також зазначити, що в Росії до революції посередницька діяльність докладно регулювалася, підрозділяючись на маклерську, комісійну, агентську.

Поняття посередництва має бути визначено на рівні закону в Цивільному кодексі України. Це сприяло б однаковому розумінню цього явища, оскільки нині ясності в цьому питанні немає. Одні автори вважають, що посередництво обмежується лише здійсненням фактичних дій, інші, навпаки, гадають, що до поняття посередництва включаються договори так званого «простого» посередництва, що не набули дотепер законодавчого закріплення. У той же час, предметом такого договору є пошук клієнту необхідного контрагента і на практиці такі договори активно використовуються посередницькими структурами.

Зазначені обставини вказують на актуальність теми, обраної для дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри підприємницького і міжнародного приватного права в межах державної цільової комплексної програми «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти) № 0186.0.070869».