ПРЕДСТАВНИЦЬКА ФУНКЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ – ПАРЛАМЕНТУ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з найголовніших ознак демократичного розвитку суспільства та держави в цілому є функціонування демократичного парламенту – установи, яка має повну довіру народу, виступає від його імені й підтримує соціальні зв’язки з ним. Від того, наскільки ефективною є діяльність парламенту безпосередньо залежить рівень народного представництва та захисту інтересів громадян країни. У даному випадку Україна не є винятком. Адже, місце та роль парламенту України – Верховної Ради – в механізмі держави та суспільстві обумовлено її представницьким характером, тим, що тільки Верховна Ради України має право виступати від імені народу України, приймати закони та інші акти. Ці положення були закладені ще в Декларації про державний суверенітет України і закріплені в Конституції України 1996 року.

         Теоретичне дослідження представницької функції Верховної Ради України є актуальним, тому що в сучасній Україні відбуваються досить складні та неоднозначні процеси політико-правової трансформації. З одного боку, в умовах проведення конституційної і політичної реформ можна спостерігати тенденції підвищення соціальної ролі парламенту України, наділення його більшим колом повноважень в установчій та контрольній сферах. З іншого боку, можна спостерігати ознаки парламентської кризи, яка має свій прояв в існуванні політичних конфліктів у Верховній Раді України.

         Проблеми реалізації представницької функції Верховної Ради України мають виключно важливе значення як для науки конституційного права України, так і для політичної та державно-правової діяльності. Насамперед, це пов’язано з тим, що Верховна Рада України є певним каналом зв’язку між суспільством та державою, органами виконавчої державної влади. Головне призначення Верховної Ради України – виражати волю народу з питань суспільного та державного значення. Тому, дуже важливим є усвідомлення існуючих проблем при здійсненні представництва народу парламентом України; узагальнення наукових та правових положень щодо досліджуваного питання; виявлення позитивних і негативних обставин, які мають місце в процесі представництва інтересів Українського народу і впливають на ефективність представницької функції Верховної Ради України.

Отже, актуальність проблеми представницької функції Верховної Ради України пов’язана, по-перше, з необхідністю її наукового обґрунтування та визначення місця в системі функцій Верховної Ради України; по-друге, з проголошенням, на конституційному рівні, Верховної Ради України не тільки єдиним законодавчим органом державної влади, а й єдиним представницьким органом; по-третє, з дослідженням механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України. Дослідження питання представницької функції Верховної Ради України є актуальним і тому, що за часи існування незалежної України даній проблемі не приділялося належної уваги в контексті самостійного дослідження, а лише характеризувався ряд окремих її аспектів у межах дослідження українського парламентаризму.

Цим обумовлений вибір даної теми дисертації, її структура та зміст.

Обрана тема дослідження потребує звернення до теоретичних проблем функцій держави та функцій державних органів; проблем народного представництва, становлення і розвитку українського парламентаризму,  які завжди привертали увагу вчених. І тому, при роботі над дисертацією, автор спирався на ті ідеї, положення та висновки, які містяться в працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-конституціоналістів, дослідників загальної теорії держави і права, дослідників історії політико-правових вчень тощо.

Різні аспекти теорії функцій держави та державних органів, порушували у наукових працях вчені-конституціоналісти та дослідники загальної теорії держави і права: С.С. Алексєєв, М.В. Баглай, Т.І. Байтін, І.Л. Бачило,             А.Б. Венгеров, А.І. Денисов, Л.І. Каск, В.В. Копейчіков, А.І. Лук’янов,         М.Н. Марченко, А.А. Мішин, В.Ф. Погорілко, І.С. Самощенко,                       А.К. Стальгевич, Б.О. Страшун, Ю.О. Тихомиров, Б.Н. Топорнін,                   Н.В. Черноголовкін, В.Є. Чиркін та інші.

         Особлива увага приділялася науковим працям вчених, які досліджували питання народного представництва та теорії парламентаризму, як вітчизняного, так і зарубіжного. Це такі вчені, як: С.А. Авак’ян, А.С. Автономов, М. Амеллер, О.М. Бандурка, Г.В. Барабашев, Ч. Вайз, С.Б. Гавриш, А.З. Георгіца,             В.Д. Горобець, В.Н. Денисов, Ю.Д. Древаль, В.С. Журавський,                        А.І. Златопольський, А.Д. Керимов, П. Кислий, О.Л. Копиленко,                        І.В. Котелевська, Л.Т. Кривенко, С.В. Масленнікова, В.А. Максимов,            А.Х. Махненко, В.В. Медведчук, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин,                 Г.В. Нечепуренко, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, М. Прело,     М.І. Ставнійчук, В.Я. Тацій, М.О. Теплюк, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький,        К. Хессе, В.М. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.М. Шемшученко, Н.Г. Шукліна та ін.

Автор спирався також на праці дореволюційних вітчизняних та зарубіжних правознавців: Б. Велихова, Н.П. Дружиніна, Г. Єллінека,                 К. Каутського, С.А. Котляревського, М.О. Рожкова, В.М. Хвостова, Б.М.Чичеріна та ін. Необхідно вказати і праці загальнофілософського характеру, насамперед, Г.В.Ф. Гегеля, Дж.С. Мілля, Ж.-Ж. Руссо та ін.

У дисертації використовувалися наукові праці радянського періоду. Їх теоретична та практична роль є досить значною, однак звернення до даних робіт можливо лише з урахуванням тих сучасних змін, які відбулися на рівні концептуальних та правових основ здійснення народного представництва.

Поряд з науковими джерелами в основу дисертації був покладений нормативний матеріал. Останній містить сукупність нормативно-правових актів України та нормативно-правові акти зарубіжних країн.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у відповідності з темою науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Система органів державної влади України” (реєстраційний номер 0101U001009) та є частиною загальної проблеми, над працює юридичний факультет Запорізького державного університету: “Основні напрями реформування законодавства України в контексті європейської інтеграції” (державний реєстраційний номер 0104U004048).