ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ, ОТРИМАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ КРАЇН, В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються в нашій країні, прийняття Конституції України, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, надає проблемі боротьби зі злочинністю особливої актуальності.

Демократизація суспільства, інші позитивні зміни в Україні на шляху до інтеграції в світове співтовариство, наслідком яких є розвиток та зміцнення нашої країни, фактично обумовлюють “прозорі кордони”, спрощений порядок їх перетину, збільшення міграційних процесів тощо. Цими позитивними процесами, переслідуючи злочинну мету, намагаються скористатися як окремі особи так і організовані злочинні угруповання. Вони враховують складності у взаємодії між правоохоронними органами (установами) різних країн, відмінності у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві.

В сучасних умовах кримінальне судочинство зіткнулося з такими факторами, як: інтернаціоналізацією злочинності з її типовою структурою та динамікою; об’єктивними труднощами досудового розслідування на національному рівні у зв’язку з обмеженими можливостями правоохоронних та судових органів у виявленні, розслідуванні та судовому розгляді таких злочинів, як відмивання незаконно одержаних доходів, заняття наркобізнесом, незаконна торгівля зброєю тощо. Безумовно, лише скоординовані дії держав у боротьбі з транснаціональними злочинними угрупуваннями можуть дати позитивні результати у міжнародному співробітництві в боротьбі зі злочинністю.

Хоча Україна і приєдналася до шести Європейських конвенцій, двох конвенцій Ради Європи, двох конвенцій країн СНД, нею укладено та діють за правонаступництвом 38 двосторонніх договорів з питань кримінального судочинства, на даний час в кримінально-процесуальному законодавстві України відсутній механізм використання у кримінальних справах доказів, отриманих на території іноземних країн. Внаслідок цього, їх використання в кримінальних справах, які розслідуються в Україні, проводиться за аналогією, при цьому, не враховуються специфічні особливості міжнародних кримінально-процесуальних відносин, що інколи призводить до порушення прав та свобод людини і громадянина. Ця незадовільна ситуація поглиблюється тим, що при недостатній законодавчій урегульованості вказаних питань, кількість випадків щодо надання правової допомоги є досить значною. Так, наприклад, тільки по розслідуваним злочинам у сфері економіки до правоохоронних органів України іноземними установами було надіслано в 2001 р. – 2444 звернення, а в 2002 р. – 2229, при цьому звернень про прийняття кримінального переслідування надійшло відповідно 466 та 346, а по екстрадиції – 345 і 347 за вказаний період.

Питання правового регулювання міжнародного співробітництва країн у боротьбі зі злочинністю, застосування норм міжнародного права в кримінальному судочинстві в дореволюційній Росії досліджувались такими відомими вченими, як І.Я.Фойницьким, М.Ф.Владимирським-Будановим, Н.С.Таганцевим. Цим питанням за радянської доби були присвячені роботи П.Н.Бірюкова, О.І.Бастрикіна, В.К.Звірбуля, І.І.Карпеця, В.М.Кудрявцева, Є.П.Мелєшко та ін.

В останні роки проблемам застосування міжнародно-правових норм в кримінальному судочинстві Російської Федерації присвячені роботи таких вчених, як С.С.Алексєєва, В.П.Бож’єва, І.Д.Бойкова, Р.М.Валуєва, О.Г.Волеводза, В.М.Волженкіної, К.Ф.Гуценка, С.Е.Еркенова, М.Ч.Когамова, М.Н.Кіпніса, В.М.Кудрявцева, Комлєва Б.В., Н.І.Маришевої.

В Україні вказаним питанням, а також проблемам імплементації норм міжнародного права в кримінальне-процесуальне законодавство присвячені роботи М.В.Буроменського, Т.В.Варфоломєєвої, О.І.Виноградової, М.М.Михеєнка, М.І.Пашковського.

До існуючих проблем у цих питаннях торкались такі вчені як: Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, М.І.Бажанов, В.Г.Гончаренко, М.М.Гродзинський, Ю.М.Грошевой, В.П.Гмирко, А.Я.Дубинський, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Г.К.Кожевников, І.П.Козаченко, Н.І.Клименко, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, С.Ф.Кравчук, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, В.Т.Маляренко, А.С.Мацко, О.Р.Михайленко, В.В.Молдован, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, В.М.Тертишник, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші.

Незважаючи на це, питання використання доказів в кримінальному судочинстві, отриманих за межами України, а також особливостей їх використання в процесі доказування в кримінальних справах, ще не були предметом наукового дослідження.

Крім того, в ході розробки та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, необхідно врегулювати правовідносини, що складаються під час співробітництва та надання правової допомоги по кримінальних справах.

Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000; Указів Президента України: “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24.02.98 р.; “Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30.08.2000 р.; “Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р.

Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України (затверджена вченою радою Академії 30 січня 2001 р., протокол №1), а у 2002 р. затверджена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.