Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавле-них батьківського піклування (цивільно-правовий аспект)

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена перш за все тим, що останнім часом в Україні зростає чисельність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Статтею 1 Конституції Україна проголошується соціальною державою. Одним із найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння розвитку молодого покоління, задоволення його потреб та виконання обов’язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання. Таким чином, наша держава бере на себе обов’язок піклуватися про моральний та культурний розвиток дітей.

На жаль в Україні, як і в інших країнах світу, є діти, які живуть у виключно тяжких умовах і потребують особливої уваги. У першу чергу це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У теперішній час загострюється проблема соціального сирітства. Так, серед дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування (близько 90 тисяч), лише 7% – круглі сироти.

Стаття 52 Конституції України проголошує, що утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, покладається на державу. Незважаючи на це, найкращим середовищем для розвитку дитини залишається сім’я. Сім’я має нести відповідальність за створення для цього відповідних умов, має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту дитини, засобом забезпечення і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Тому в Україні визнано пріоритет сімейного виховання та необхідність забезпечення всебічної підтримки осіб, які виявили бажання взяти на виховання покинутих дітей.

Перший крок у цьому напрямку вже зроблено – створено дитячі будинки сімейного типу, які поєднують у собі сімейну турботу про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та фінансову підтримку з боку держави. Але, незважаючи на більш ніж десятирічний досвід існування дитячих будинків сімейного типу, правове регулювання відносин, що виникають під час їх діяльності не можна визнати оптимальним.

Перш за все звертає на себе увагу той факт, що діяльність дитячих будинків здійснюється на підставі Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26 квітня 2002 року. Але відповідно до ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, засади охорони дитинства та виховання визначаються виключно законами України. Тому регулювання діяльності дитячого будинку сімейного типу підзаконним актом є порушенням вимог Конституції. Крім того, через невизначеність правової природи дитячого будинку сімейного типу виникають численні непорозуміння в застосуванні чинного законодавства до тих відносин, що виникають у процесі їх діяльності. Серед них найбільшу групу складають цивільні правовідносини, які характеризуються найбільш розгалуженою структурою і різноманітністю видів. Ця обставина спричиняє порушення прав і законних інтересів вихованців дитячих будинків сімейного типу.

Проблеми законодавства, що регулює відносини, які виникають під час створення, діяльності і припинення діяльності дитячих будинків сімейного типу, і практики його застосування обумовлюють необхідність їх всебічного наукового дослідження в межах доктрини цивільного права. На жаль на сьогодні в Україні не існує комплексного дослідження цивільно-правових проблем відносин, які виникають у дитячих будинках сімейного типу. Спроби подібного дослідження були зроблені І.В. Жилінковою та О.І. Карпенко, але названі автори висвітлили тільки деякі проблеми, що виникають у процесі руху правовідносин, які виникають між суб’єктами дитячого будинку сімейного типу.

Вищезазначені обставини зумовили необхідність проведення ґрунтовного аналізу проблем діяльності дитячих будинків сімейного типу з точки зору цивільного права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з цілями Національної програми «Діти України», затвердженої Указом Президента України від 18 січня 1996 року № 1104/96-ВР, Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності» від 28 січня 2000 року № 113/2000, а також відповідно до пп. 1 – 3 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 - 2005 роки, затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п. 1.1, п. 1.3, п. 1.4 Головних напрямків досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 роки.