ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВУГЛЕДОБУВНУ ПРОМИСЛОВІСТЬ В УКРАЇНІ (ХVIII

Актуальність дисертаційного дослідження. У структурі споживаних паливно-енергетичних ресурсів України вугілля та його продукти займають понад 25%, з вугледобувною промисловістю пов’язані долі багатьох тисяч людей, а держава витрачає на її підтримку величезні кошти. Водночас на початку 2003 р. 60% підприємств вугледобувної промисловості у Донбасі проходили на різних стадіях процедуру банкрутства, а однією з вимог Міжнародного валютного фонду до України є закриття неприбуткових шахт, які становлять близько 40 % від їх загальної кількості. Проте реорганізація галузі шляхом ліквідації всіх неприбуткових шахт неминуче породить нові проблеми у соціальній сфері шахтарських міст.

Серед багатьох чинників, що негативно впливають на реформування вугільної промисловості, одним з найвагоміших є недостатня розробленість і ефективність відповідного законодавства. Державна влада, орієнтуючись на найближчі цілі, вирішує адміністративним та законодавчим шляхом поточні господарські завдання, не пов’язуючи їх із довгостроковими соціально-політичними та економічними стратегіями. Так, низка прийнятих Президентом України та Кабінетом Міністрів України у 1995–1996 рр. нормативно-правових актів, спрямованих на реформування відносин власності у вугледобувній промисловості, мали негативні наслідки. На цьому тлі позитивним моментом стало прийняття Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р., який закріпив організаційно-правові основи діяльності гірничої промисловості. Але навіть сьогодні у чинному законодавстві немає реального механізму отримання коштів для перебудови вугільної промисловості.

Фахівці з питань промислового розвитку вбачають один із шляхів розв’язання цієї проблеми у вивченні та використанні в українському законодавстві зарубіжного досвіду відбудови промисловості (насамперед європейських країн та Росії). Проте цей шлях не враховує національних та місцевих особливостей розвитку, які можуть звести нанівець усі намагання виходу з кризи. Разом з тим в Україні накопичено багатий власний історичний досвід розвитку і відновлення вугільної промисловості. Це, зокрема, практика розроблення вугільних родовищ із залученням іноземного капіталу, уроки відновлення вугільної промисловості після двох світових воєн тощо.

Донедавна в офіційних документах та у вітчизняній науковій літературі домінували заідеологізовані стереотипи щодо недосконалості методів управління вугільною промисловістю у дореволюційний період, а також у період становлення української державності. Здебільшого негативно оцінювалася приватна форма власності на надра та на засоби виробництва у вугільній промисловості, що призвело до вилучення з наукового обігу важливої частини державно-правового досвіду. Тому об’єктивний аналіз регулювання відносин у вугледобувній промисловості України з часів її виникнення, вивчення способів та шляхів подолання економічних криз дає нам той безцінний досвід, який можна враховувати при розробленні сучасних концепцій розвитку вугільного сектору економіки.

Актуальність цього дослідження посилюється наявністю певних прогалин у висвітленні відповідної проблематики в попередній науковій літературі. Так, при підготовці дисертаційного дослідження автором було проаналізовано праці багатьох вітчизняних та зарубіжних учених. Здебільшого це праці початку ХХ ст., різні за своєю глибиною, змістом, напрямами, ідеологією та обсягом дослідження, що торкались проблем застосування приватного капіталу у роботі вугледобувної промисловості, розвитку гірничого права, системи фабрично-заводського законодавства, змін способів та методів державного управління. В окремих працях фрагментарно висвітлювалася проблема утворення та розвитку галузевого законодавства, але системного дослідження розвитку законодавства, що регулювало відносини у вугледобувній промисловості в Україні протягом ХVIII–ХХ ст., не було. Відповідно з’явилась потреба у концептуалізації та комплексному підході до досліджуваної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено відповідно до науково-дослідної програми кафедри теорії та історії держави і права Донецького інституту внутрішніх справ при Донецькому національному університеті, розробленої згідно з планом наукових досліджень “Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.”. Воно було також узгоджено з плановими дослідженнями Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретико-методологічні проблеми історії української державності та права” (№ держ. реєстрації 1998U001939) та “Історія держави і права: сучасні проблеми історіографії, джерелознавства та юридичної біографістики (№ держ. реєстрації 0101U000377).