Правове регулювання венчурного підприємництва (цивільно-правовий аспект)

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі побудови громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває використання об’єктів права інтелектуальної власності у виробництві, а значить вільного “продукування” і реалізації права інтелектуальної власності і захисту прав творця (ст. 3, 41, 42 Конституції України).

Економічні передумови. Необхідність значних витрат на створення інтелектуального потенціалу і об’єктів інтелектуальної власності набула самостійного та специфічного характеру. Проявом цього є створення нових суб’єктів, які професійно займаються венчуром. Не менш важливим є залучення іноземних та повернення вітчизняних інвесторів на ринок науково-технічного продукту.

Юридичні передумови. Право займатися підприємництвом у сфері інтелектуальної власності спричинило венчурний бізнес. Відносини у цій сфері підлягають правовій регламентації. Вони є специфічними, що зумовлено особливостями створення об’єктів права промислової власності. Тому головним напрямком нашого дослідження є встановлення специфіки підприємницьких відносин у сфері створення зазначених об’єктів та реалізації майнових прав на їх використання.

Правове забезпечення венчурного підприємництва та гарантії його здійснення практично відсутні. Необхідно провести детальний аналіз та розробити однотипні вимоги, які мають застосовуватися до всіх учасників такої діяльності. Зокрема, необхідно встановити однозначне тлумачення та здійснити нормативно-правове закріплення таких понять, як: венчурне підприємництво, об’єкт венчурного підприємництва, організаційно-правова форма здійснення венчурного підприємництва та суб’єкт венчурного підприємництва. При цьому необхідно врахувати такі концептуальні основи:

1) венчурне підприємництво є прикладним, має приватний характер і, по суті, являє собою індивідуальну діяльність;

2) позитивне законодавство не містить достатніх імперативів для захисту прав та законних інтересів учасників венчурних відносин;

3) підприємець не завжди рахується з володільцями майнових прав інтелектуальної власності;

4) така діяльність здійснюється за рахунок власних коштів підприємця або за рахунок залучених інвестицій.

Рівень наукової розробки даної теми на базі чинного в Україні цивільного законодавства є недостатнім. Реалізації права інтелектуальної власності в підприємницькій (господарській) діяльності присвятили свої праці багато радянських вчених, зокрема, Ч.Н. Азімов – “Договорные отношения в области научно-технического прогресса”, М.П. Ринг – “Хозрасчётная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы”, С.Д. Волошко – “Договор на передачу научно-технических достижений”, О.А. Підопригора – “Правове регулювання науково-технічного прогресу” та інші, але при цьому необхідно врахувати, що ці праці ґрунтуються на законодавстві, що діяло в Україні раніше – Основи цивільного законодавства СРСР і Цивільний кодекс УРСР.

У зв’язку із становленням нових економічних відносин, проголошенням курсу на рівноправність усіх форм власності, на розвиток підприємництва, змінився також підхід і до визначення правового становища деяких суб’єктів підприємницької діяльності, що провадять діяльність у сфері науково-технічного прогресу, об’єктів їх діяльності та порядку реалізації прав, що випливають із права промислової власності.

Крім цього, слід зауважити, що сьогодні йде активний розвиток цивільного законодавства України в контексті інтеграції та вироблення однотипних норм з країнами Європейського Союзу.

В Україні за роки незалежності з’явилося лише декілька наукових праць, присвячених дослідженню окремих питань ведення венчурного підприємництва. Вони розглядалися у працях О. Яновського “Венчурний бізнес. Особливості та переваги”, В. Будянського “Инновационная деятельность и проблемы совершенствования ее правового регулирования”, Р.Б. Шишки “Правова охорона нових об’єктів права інтелектуальної власності”, в кандидатських дисертаціях О.А. Чобота “Ноу-хау” и договор на его передачу” (1994) та С.Ю. Погуляєва “Передача технології як вклад в просте товариство” (2002). Проте комплексне дослідження, присвячене порядку ведення венчурного підприємництва, відсутнє. Недостатність сучасних наукових розробок із зазначеної проблематики і відповідних практичних рекомендацій негативно впливають на формування правового поля для реалізації фізичними та юридичними особами права на заняття деякими видами підприємницької діяльності і реалізації права на розпорядження об’єктами такої діяльності (у нашому випадку – об’єктами промислової власності). Наукові дослідження, проведені після отримання Україною незалежності, мають здебільшого економічний характер, стосуються не всіх аспектів досліджуваної теми або висвітлюють лише договірні зв’язки.

Усе вищевикладене дозволяє окреслити новий спектр проблем:

1)   визначення правової природи венчуру;

2)   законодавче врегулювання діяльності суб’єктів венчурного підприємництва  (оскільки існує лише загальне законодавство, яке регулює діяльність підприємств в Україні);

3)   теоретичне осмислення правового регулювання венчурного підприємництва, оскільки:

– раніше споріднена проблематика стосувалася діяльності лише юридичних осіб публічного права або їх відокремлених підрозділів, що займались розробками безпосередньо під замовлення державних органів;

– з нормативним закріпленням рівності всіх форм власності з’явились нові суб’єкти, що виступають як самостійні учасники цивільного обороту (вони діють від власного імені і на власний ризик), виникла проблема правового врегулювання їх діяльності (визначення правового статусу);

4)   виявлення специфіки договірних відносин між суб’єктами венчурного підприємництва.

Таким чином, виникає необхідність у проведенні комплексного наукового дослідження питань, пов’язаних з юридичною природою венчурного підприємництва, порядком створення і функціонування суб’єктів такої діяльності, їх договірними зв’язками, що становлять основу венчурного підприємництва, та концепціями інноваційного та науково-технічного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з Посланням Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011рр.”, п.49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002–2003 роки, пп.1–13 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002–2005 роки, затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, п.1.1, п.1.3, п.1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки.