ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Короткий зміст

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є активізація інтеграційних процесів, що розвиваються в різних регіонах світу і охоплюють різноманітні сфери співробітництва держав. Практика міжнародних відносин свідчить про появу і утвердження міждержавних інтеграційних об’єднань, яким притаманні абсолютно нові ознаки і властивості. Вони змінюють усталені уявлення про традиційні міжнародні організації, включаючи відносини з державами-членами. Передусім це стосується Європейського Союзу (ЄС) – найбільш впливового інтеграційного об’єднання сучасності. Важливу роль в його організаційно-правовому механізмі відіграють виконавчі органи: Європейська Комісія – Рада ЄС, які демонструють виникнення у міжнародному співтоваристві принципово нового за правовою природою та змістом типу інституціоналізації інтеграційних процесів. Останні у межах ЄС розширюються та поглиблюються, набуваючи все більш визначених форм і способів самореалізації.

Європейський Союз є міждержавним інтеграційним об’єднанням наднаціонального характеру, котре поєднує риси міжнародної організації з рисами державоподібного утворення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі, що підтверджується змістом Проекту Договору про встановлення Конституції для Європи 2003 р. До складу ЄС нині входять Європейське Співтовариство та Європейське об’єднання з атомної енергії (Європейське об’єднання з вугілля та сталі припинило існування в 2002 р.), котрі доповнені новими формами міждержавного співробітництва – спільною зовнішньою політикою і політикою безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. В ЄС діє єдиний інституційний механізм, ключову роль в якому відіграє тандем виконавчих органів: Європейська Комісія – Рада ЄС. Досягнення економічних і політичних цілей ЄС та їх поетапна реалізація тісно пов’язані з розвитком права ЄС, що має пріоритетний характер стосовно внутрішнього права держав-членів і відповідні норми якого мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках.

У зв’язку з визначенням Україною стратегічної мети – інтеграції до Європейського Союзу, включаючи членство в цьому міждержавному об’єднанні, – важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює необхідність реформування правової системи країни. З укладенням 16 квітня 2003 р. Угоди про вступ до ЄС десяти нових членів, постало питання щодо підвищення статусу співробітництва України з ЄС, що ставить перед країною нові завдання. Принципове значення має належне виконання Україною своїх міжнародних зобов’язань, закріплених в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) від 16 червня 1994 р., що слугує правовим підґрунтям їх взаємовідносин на даному етапі, а також основою створення базових умов для подальшого розвитку цих відносин на більш високому рівні співробітництва, передбаченого в оприлюдненій у березні 2003 р. Комунікації Європейської Комісії “Ширша Європа – сусідство: нові рамки відносин з нашими східними та південними сусідами” та у Висновках Європейської Ради “Ширша Європа – нове сусідство”, схвалених на самміті ЄС у Салоніках (Греція) 19-20 червня 2003 р. У цьому контексті актуальним є дослідження організаційно-правових засад функціонування інституційних органів ЄС, насамперед виконавчих органів, які відіграють вирішальну роль у процесі прийняття рішень у рамках міждержавного об’єднання, розвиваючи тим самим право ЄС, і забезпечують належне виконання цих рішень.

Актуальність теми дисертації визначається також тим, що вона охоплює аспекти, які поки що недостатньо досліджені в доктрині міжнародного права. Йдеться про реформування структури та повноважень виконавчих органів ЄС відповідно до Амстердамських та Ніццького договорів з метою створення організаційних передумов для прийому нових членів. Повільне просування інституційної реформи пояснюється розмаїттям підходів та очікуваними від неї результатами. Існуючий інституційний механізм ЄС виявився настільки життєздатним, що не всі держави-члени прагнуть його радикального реформування, закладеного Ніццьким договором, навіть з огляду на розширення ЄС.

В українській науці міжнародного права дослідженню інституційного механізму ЄС, зокрема його виконавчих органів, до останнього часу не приділялося належної уваги. Висвітлювалися лише окремі питання з цієї проблематики, а саме в працях: В.Н.Денисова, М.О.Баймуратова, М.В.Буроменського, О.Ф.Висоцького, В.І.Євінтова, О.В.Задорожнього, Ю.В.Зайчука, Ю.М.Капіци, П.Ф.Мартиненка, М.М.Микієвича, В.І.Муравйова, А.В.Омельченка, В.Ф.Опришка, А.С.Фастовець, Р.Б.Хорольського, С.В.Шевчука, Ю.С.Шемшученка та ін., в яких аналізуються правова природа ЄС, особливості взаємодії права ЄС з внутрішнім правом держав-членів та міжнародним правом, формування єдиного правового простору в сфері діяльності банків та інвестиційних фірм, правові засоби вирішення спорів у межах ЄС тощо. В цих працях питання організації та діяльності виконавчих органів ЄС розглядалися, здебільшого, опосередковано.

У країнах СНД правові питання, що стосуються функціонування виконавчих органів ЄС, досліджувалися, переважно, у працях: Б.М.Топорніна, Л.М.Ентіна, А.С.Ісполінова, а також окремі його аспекти висвітлювалися у роботах В.В.Безбаха, Ю.А.Борко, А.Я.Капустіна, С.Ю.Кашкіна, А.В.Кльоміна, М.Л.Костенко, Н.В.Лавренової, О.С.Линнікова, А.А.Наку, В.К.Пучинського, Д.С.Тихоновецького, А.Е.Толстухіна, Ю.М.Юмашева та ін.

Виходячи з вищенаведеного, розробка питань, пов’язаних із визначенням місця і ролі виконавчих органів в інституційній системі ЄС, правовою характеристикою функціонування інституційного механізму ЄС, з’ясуванням особливостей організаційно-правового механізму регулювання процесів європейської інтеграції, є актуальним напрямом розвитку вітчизняної науки міжнародного права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та
порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, яка розробляється в рамках проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (№ державної реєстрації RK 0100U000800).