ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історія людства свідчить, що у тих чи інших країнах нерідко загострюється проблема упорядкування системи життєдіяльності суспільства шляхом правового регулювання. Причини цього слід шукати у зіткненні інтересів держави і громадянського суспільства, у невідповідності закону праву.

Проблематика співвідношення держави і громадянського суспільства, вдосконалення їх правової організації знайшла відображення у концепціях філософів минулого (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель та інші), висунутих ними ідей своєрідного суспільного договору. Саме договір був історично народженим механізмом взаємодії громадянського суспільства та держави. Передбачалося, що делегуванню суспільством, його індивідами, частини своїх природних прав і свобод державі відповідають державні зобов’язання щодо гарантування стабільності та правопорядку у життєдіяльності суспільства.

Сучасна теорія держави і права також розглядає суспільний договір як основу розбудови громадянського суспільства; а людину визначає як головну дійову особу зі своєю системою різноманітних потреб, інтересів, прав і обов’язків, а громадські об’єднання  – як інституційне втілення їх єдності.

Зазначена проблема набула актуалізованого характеру і в країнах СНД, громадяни яких тривалий час перебували під монопольним контролем з боку держави і зазнавали порушень конституційно проголошених прав і свобод. Сучасний державно-правовий стан у цих країнах і, зокрема, в Україні, характеризується поступовим формуванням громадянського суспільства, поглибленням і розширенням  конституційних прав і свобод людини у відповідності до міжнародних стандартів, розробленням механізму їх  забезпечення (реалізації, охорони, захисту), що веде до  демократизації  всього суспільного життя.

У зв’язку з побудовою демократичної, соціальної і правової держави перед теорією держави і права постало чимало проблем, багато з яких успішно вирішується. Значним досягненням вітчизняної юриспруденції є розробка і впровадження в законодавство механізмів саморегуляції громадянського суспіль­ства на пріоритеті загальнолюдських цінностей, що сприяє формуванню паростків демократії і правової державності. Систематизація сучасного законодавства на основі Конституції України і встановлення ієрархії правових актів дозволяє уникнути ґрунтовних протиріч та неконтрольованих процесів у правовому регулюванні суспільних відносин.

При всіх позитивних зрушеннях у вирішенні цієї проблеми вченими України і країн СНД чимало питань залишаються відкритими. До них передусім слід віднести відсутність належної правової взаємодії держави і громадянського суспільства, порушення її балансу, обмеженість офіційно запровадженого  соціального контролю за функціонуванням держави з боку громадянського суспільства. Досконало не вивчено сутність змісту цієї взаємодії, форми реалізації вказаного механізму, не досліджено рушійні сили, специфіку системи правового взаємозв’язку громадянського суспільства і держави, психологію сприйняття людиною реалій правової дійсності, недостатньо розроблено правові засади правозахисного руху. Саме  тому  проблема побудови громадянського суспільства у його правовій взаємодії з державою в Україні та інших країнах СНД при визначальній ролі людини і її добровільно сформованих об’єднань потребує спеціального поглибленого   теоретичного вивчення в юридичній науці.

Необхідність поглибленого теоретичного розроблення  та актуальність цієї проблеми обумовили вибір теми дисертації, її об’єкт, предмет та мету дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає змісту Указів Президента України № 316 від 16 травня 2001 року “Про заходи щодо державної підтримки розвитку науково-просвітницької діяльності громадських організацій”;  № 992 від 18 жовтня 2001 року “Про Національну програму правової освіти населення”; програмному документу “Основні напрямки наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 рр.”, затвердженому загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р.; планам прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ в МВС України на період 1995-2000 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 року № 4 КМ/2); основним напрямам наукових досліджень Національного Університету внутрішніх справ  на 1996-2000 рр. і на 2001-2005 рр.