ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Актуальність теми. Реформування державного управління та його апарату, забезпечення режиму законності у сфері державного управління потребує реформування системи державного контролю взагалі та парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади як його складової, зокрема. Парламентський контроль - це конституційно визначена функція парламенту. Але якщо представницька, установча та номінаційна функції парламенту мають відповідну нормативно-правову базу та практичну реалізацію, посідають певне місце у законопроектній діяльності, контрольна діяльність парламенту регламентована фрагментарно, колізійно, неповно щодо окремих суб'єктів, які мають повноваження з парламентського контролю, або врегульована застарілим законодавством, наприклад, про діяльність тимчасових комісій Верховної Ради України. Важливе як теоретичне, так і практичне значення має розподіл парламентського контролю на внутрішній та зовнішній. Однак, при застосуванні парламентського контролю на практиці чіткої межі між цими видами контролю не проводять, що призводить до нерезультативності окремих форм парламентського контролю та неефективності парламентського контролю взагалі. У контексті адміністративної реформи державного управління та підтримання режиму законності у державному управлінні виникає гостра потреба у законодавчому врегулюванні парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади в Україні. Саме цей аспект і буде досліджений у дисертації. Проблема парламентського контролю як об'єктивного суспільного явища завжди існувала й існує в усіх країнах і має різні шляхи вирішення. Парламент, приймаючи закони, має контролювати їх виконання органами виконавчої влади, консолідувати зусилля на подолання перешкод, а також визначати завдання контролю та механізм його здійснення. Саме парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади завжди спрямований на створення таких умов, які б сприяли підвищенню ефективності виконання державних завдань та функціонуванню всіх структур і службовців органів державної влади в межах закону. У нашій країні ставлення до державного контролю в цілому та парламентського контролю, як його складової, впродовж останніх років відзначалося суперечливими мотиваціями від повного несприйняття його, з проголошенням незалежної держави та побудовою ринкових відносин, до бажання знову все контролювати, особливо при виникненні складних проблем на шляху соціально-економічних перетворень. Теж стосується і парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади. У деяких парламентаріїв з’явилося бажання “перетягнути” всю владу у державі на себе, нехтуючи принципом розподілу влади, повністю контролювати виконавчу та судову влади. Тому так важливо затвердити такі принципи та засади парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, які зафіксують його як дійсний засіб формування режиму законності у державі. Із цією метою парламент має отримувати інформацію про реальний стан діяльності органів виконавчої влади, аналізувати розвиток подій за відповідних умов і при потребі впливати на їхній перебіг. Тобто парламент у притаманних йому організаційних формах, за допомогою відповідних прийомів і методів має контролювати діяльність органів виконавчої влади та спрямовувати їх на забезпечення потреб громадян та впровадження режиму законності в сфері державного управління. При цьому парламент не може виконувати чисто спостерігальну роль відносно виконавчої влади. Він складається з обранців народу та покликаний служити суспільству, надійно гарантувати права і свободи людини і громадянина, відстоювати їхні законні інтереси, мати законодавчо закріплену можливість впливати на діяльність виконавчої влади. Адже у Конституції України закріплено основи державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини. У ній закладено підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, а життя і здоров'я людини, честь і гідність, особисту недоторканність і безпеку її визначено найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов'язком держави. Сьогодні в Україні поступово формується розгалужена система суб'єктів парламентського контролю – це Верховна Рада України в цілому, постійні комітети, тимчасові слідчі комісії, народні депутати України та спеціально створені органи – Рахункова палата і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Але, на жаль, ефективність вже діючих суб'єктів не дуже висока. Причин тут багато. Серед них і ті, що пов'язані з власними проблемами контролю, до яких в першу чергу слід віднести лише початок формування контрольної функції парламенту, напрацьованої практики контрольної діяльності в нових соціально-економічних та політичних умовах. З іншого боку – це проблеми законодавчої регламентації цієї діяльності. Існує нагальна потреба прийняття низки законів, які закріплять здійснення парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади та врегулюють відносини, що виникають при цьому. Для вітчизняної правової науки вивчення питання парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади як засобу забезпечення законності, в контексті адміністративної реформи є відносно новим напрямом наукового пошуку, при розробці якого необхідно враховувати його складність в умовах побудови демократичної і правової держави. За радянських часів проблема державного контролю у різні роки і під різним кутом зору досліджувалася в загальнотеоретичному та історичному планах як різновид суспільного контролю і як одна з функцій державного управління. Значна увага питанням державного контролю була приділена у роботах В. Г. Афанасьєва, І. Л. Бачило, Д. М. Бахраха, В. М. Горшеньова, Б. М. Лазарєва, Л. Л. Потарикіної, Г. Х. Попова, В. П. Портнова, Н. Г. Саліщевої, Б. В.Смірнова, С. С. Студенікіна, М. С. Студенікіної, М. С. Смиртюкова, Ю. О. Тихомирова, В. Є. Чіркіна, К. В. Шоріної, В. А. Юсупова, Ц. А. Ямпольської та інших авторів. Але, на жаль, прогресивні розробки науковців у цій галузі не завжди втілювалися у життя. Тривалий час державний контроль використовувався як своєрідний силовий засіб впливу на суспільні відносини, що хоч і служило деякою мірою стримуючим фактором щодо неправомірності дій, але не враховувало відновлюючої і спрямовуючої функцій контролю. Практика реалізації парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, на наш погляд, була майже відсутня за часів Радянського Союзу, оскільки цей засіб забезпечення законності в сфері державного управління притаманний демократичному суспільству, та може бути реалізований лише дійовим парламентом. З різних позицій до проблем контролю підходять у своїх роботах зарубіжні автори: Р. Ален, Г. Бребан, Б. Гурне, Ж. Зіллер, А. Сільвестрак, Я. Хагвал та інші. В Україні проблемам парламентського контролю досить довго не приділялося належної уваги. Окремі питання або сфери державного контролю тією чи іншою мірою досліджували у своїх роботах В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, Л. Р. Біла, Д. А. Бекерська, Л. К. Воронова, Є. В. Додін, Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, І. П. Голосніченко, С. В. Ківалов, Р. А. Калюжний, Л. В. Коваль, В. В. Копейчиков, Л. Т. Кривенко, Є. Б. Кубко, Н. Р. Малишева, В. Ф. Опришко, М. П. Орзіх, І. М. Пахомов, П. М. Рабінович, А. О. Селіванов, М. Ф. Селівон, В. І. Семчик, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Фріцький, В. В. Цвєтков, Л. К. Царьова, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшушенко. Але системне та комплексне дослідження проблеми саме парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, як засобу забезпечення законності в сфері державного управління, поки що відсутнє. Необхідність впровадження дійових форм реалізації парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, законодавчого унормування реалізації цих форм, а також відсутність належного наукового забезпечення парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади у вітчизняній науці обумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну важливість. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації, що пропонується, пов’язана з основними напрямками наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 рр., затвердженими загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р. Тема роботи є складовою програми наукового дослідження “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин”, що виконується Одеською національною юридичною академією. Обраний напрямок дослідження знаходиться у безпосередньому зв'язку з темою наукових досліджень “Теоретичне обгрунтування і правове забезпечення адміністративної і фінансової реформи в Україні”, яку виконує кафедра адміністративного і фінансового права Одеської національної юридичної академії.