СУДОЧИНСТВО У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Статтею 55 Конституції України передбачено: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Це означає, що держава у законодавстві не тільки визначає права і свободи людини та громадянина, а й забезпечує громадянам ефективний засіб їх правового захисту. Одним з найбільш ефективних правових засобів, зокрема, є судовий захист.

Інститут визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою спрямований на забезпечення охорони прав та інтересів особи чи створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав.

У житті трапляються випадки, коли громадянин раптово зникає. Це відбувається внаслідок війни, у результаті нещасних випадків, стихійного лиха тощо. На жаль, доля загиблих не завжди відома їх близьким. Кількість осіб, які зникли безвісно в Україні, постійно збільшується. Щорічно в органи внутрішніх справ надходить у середньому майже 35 тис. заяв про безвісти зниклих.

Тривала та безвісна відсутність фізичної особи не може не вплинути на зміст правовідносин, учасником яких вона була. Невідомість місцезнаходження одного із суб’єктів правовідносин створює невизначеність у правонаступництві інших суб’єктів. Така невизначеність ускладнює або створює перешкоди на шляху виконання ними правових обов’язків, здійснення своїх суб’єктивних прав та інтересів, що охороняються законом. Приміром, дружина за фактичної відсутності чоловіка вважається заміжньою, неповнолітні діти не отримують допомоги, майном відсутньої особи неможливо розпорядитися.

Інститут безвісної відсутності спрямований на усунення цієї невизначеності і своїми специфічними засобами покликаний забезпечити захист суб’єктивних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які перебувають у правовідносинах зі зниклою безвісно особою.

Судове рішення у справі про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, яке набрало чинності, є юридичним фактом, що тягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин, пов’язаних із захистом і реалізацією особистих і майнових прав фізичних та юридичних осіб. Наприклад, утриманці годувальника, оголошеного померлим, мають право порушити питання про призначення їм пенсії. Оголошення особи померлою є також підставою виникнення спадкових правовідносин, припинення шлюбних правовідносин та ін.

Аналіз судової практики свідчить, що суди нерідко допускають порушення норм матеріального і процесуального права при розгляді справ про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Такі порушення у більшості випадків обумовлені як помилками суддів, так і недостатньо повним і чітким законодавчим регулюванням досліджуваних інститутів.

Актуальність дослідження теми визначається ще і тим, що судове визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою не було предметом спеціального вивчення в Україні. Проблемам, пов’язаним з порядком визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою, було присвячено наукові праці радянських вчених: А. К. Юрченка (1954 р.), Ю. О. Попової (1977 р.). Але при цьому необхідно врахувати, що з моменту їх написання пройшов досить тривалий час. В Україні відбулись істотні зміни цивільного і цивільно-процесуального законодавства. Накопичений практичний досвід застосування інститутів визнання особи безвісно відсутньою та оголошення особи померлою вказує на існування низки невирішених спірних питань, які вимагають комплексного теоретичного осмислення і з’ясування. Наведені вище обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та визначають її актуальність.

Теоретичною базою для цього дослідження слугували також праці провідних вчених правознавців: Ч. Н. Азімова, С. С. Алексеєва, Д. В. Бобрової, О. Т. Боннера, С. М. Братуся, М. А. Гурвича, Р. Е. Гукасяна, О. В. Дзери, А. О. Добровольського, П. Ф. Єлисейкіна, О. С. Іоффе, В. В. Комарова, С. В. Курильова, П. І. Радченка, А. О. Мельникова, І. Б. Новицького, П. І. Пушкаря, В. І. Тертишникова, Ю. К. Толстого, Д. М. Чечота, М. А. Чечиної, М. С. Шакарян, Я. Я. Штутіна, М. Й. Штефана, С. Я. Фурси та інших.

Крім того, теоретичні висновки ґрунтуються на працях, авторами яких є дореволюційні російські вчені: К. Н. Анненков, М. І. Брун, О. Я. Конторович, О. О Любавський, Д. І. Мейєр та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол від 17 травня 2005 р. № 8). Роботу виконано у межах теми «Теоретичні та практичні проблеми цивільного судочинства» відповідно до «Основних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2005 – 2007 роки».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення правової природи і правового регулювання судового визнання осіб безвісно відсутніми та оголошення їх померлими; виявлення прогалин у законодавстві, аналіз судових помилок і причин, що їх породжують.

Для досягнення поставленої мети окреслено такі основні завдання дослідження:

– визначити історико-правові передумови становлення правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою;

– з’ясувати юридичну природу справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою;

– сформулювати визначення «безвісної відсутності фізичної особи»;

– удосконалити матеріально-правові підстави визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою;

– розглянути процедуру відкриття провадження, підготовки і судового розгляду у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою та можливість застосування загальних правил цивільного судочинства при їх розгляді;

– охарактеризувати правове становище осіб, які беруть участь у справах досліджуваної категорії;

– визначити правові наслідки набрання чинності рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою;

– виробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює порядок визнання осіб безвісно відсутніми та оголошення їх померлими, і практики його застосування.

Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають у процесі визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, а також норми чинного законодавства, положення судової практики та наукової літератури з цього питання.

Предмет дослідження становлять цивільно-процесуальні інститути визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, а також можливості вдосконалення чинного законодавства щодо їх застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціально-правових явищ, яка передбачає комплексне застосування низки загальнонаукових і приватноправових методів, вибір яких обумовлено особливостями об'єкта, предмета, мети і завдань дисертаційного дослідження. При дослідженні питань розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою дисертант спирався на діалектичний метод, що виявилося, зокрема, у широкому використанні окремих парних категорій діалектики (форми і змісту, суті і явища, структури і елемента, причини і наслідку тощо.) при розгляді сутності та змісту процесуальної діяльності суду. Використання формально-логічного методу дало змогу провести логічний і мовний (граматичний і морфологічний) аналіз чинних правових норм, зокрема, новел Цивільного й Цивільного процесуального кодексів України, стосовно ухвалення рішень у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. На основі поєднання вказаного методу та методу моделювання дисертантом сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм національного законодавства. При обґрунтуванні окремих висновків дисертаційного дослідження автор використовував порівняльно-правовий метод для порівняння національного законодавства з відповідними правовими інститутами іноземних держав. Історико-правовий метод застосовувався переважно при дослідженні генезису правових відносин з приводу визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, починаючи з римського права, цивільного права дореволюційної Росії, цивільного права радянського періоду, цивільного права України у пострадянські часи. Такий підхід дав можливість встановити його основні закономірності та визначити перспективні напрями розвитку в майбутньому. У дисертаційному дослідженні використовувалися також системний підхід і системно-структурний метод, спираючись на які цивільно-процесуальні інститути визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою розглядаються водночас як складна структура та як складова системи цивільного і цивільно-процесуального права.

Під час роботи над темою автор провів соціологічні дослідження практики судів м. Києва, Київської, Черкаської та Івано-Франківської областей. У ході цих досліджень було опрацьовано понад 100 справ про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми та оголошення їх померлими.

Використання в дисертації зазначених методів наукового пізнання надало можливість автору виявити особливості розгляду і вирішення справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, з’ясувати їх місце в системі справ окремого провадження, сформулювати теоретичні й практичні висновки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в сучасному українському правознавстві комплексним дослідженням правових інститутів визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Найважливішими науковими результатами проведеного дослідження є низка нових наукових положень, які полягають у тому, що вперше:

– обґрунтовано висновок про те, що розгляд справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, спрямований на захист правових інтересів заявника, заінтересованих осіб, а також і самої безвісно відсутньої особи, в яких має місце спір про факти безвісної відсутності в силу їх неочевидності та виключної судової юрисдикції встановлення цих фактів;

– сформульовано визначення, що безвісна відсутність – це встановлений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці її проживання, якщо не вдалося встановити місце перебування останньої, що є об’єктивною перешкодою для реалізації іншими учасниками правовідносин своїх суб’єктивних прав чи виконання ними юридичних обов’язків;

– обґрунтовано висновок про те, що стадію підготовки до судового розгляду у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, необхідно проводити у формі попереднього судового засідання. Значення попереднього судового засідання полягатиме у концентрації всіх питань пов’язаних з процесом доказування на попередніх стадіях, що звільнить стадію розгляду справи по суті від узгодження процедурних питань щодо дослідження доказів і дозволить розглядати справи в одному судовому засіданні;

– запропоновано закріпити у ст. 248 ЦПК положення, яке передбачає обов’язкове повідомлення у пресі щодо розгляду справ про визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою і проведення органами внутрішніх справ розшуку фізичної особи, місце перебування якої невідомо;

– запропоновано удосконалення матеріально-правових підстав визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Обґрунтовано висновок про те, що суд може визнати безвісно відсутньою або оголосити померлою фізичну особу, яка умисно зникла з місця постійного проживання і це призвело до неможливості виконання нею цивільних обов’язків або своєчасного притягнення її до кримінальної відповідальності. Таке рішення суду породжуватиме лише цивільно-правові наслідки і не повинно впливати на діяльність правоохоронних органів стосовно розшуку безвісно зниклих осіб;

– уточнено характеристику правового становища осіб, які беруть участь у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Доведено необхідність застосування процесуально-правових інститутів неналежного заявника, неналежних заінтересованих осіб, процесуальної співучасті та правонаступництва у досліджуваних справах. Неналежним заявником є особа, у якої відсутня правова мета визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Неналежною заінтересованою особою є особа, на суб’єктивні права та інтереси якої не вплине судове рішення про визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою;

– виділено теоретичні особливості принципу диспозитивності при розгляді справ досліджуваної категорії, що полягають у можливості учасників процесу розпоряджатися лише процесуальними правами, оскільки матеріально-правові вимоги у цих справах не пред’являються. Додатково аргументується право заявника змінити предмет або підставу вимоги лише у справах про оголошення фізичної особи померлою;

– обґрунтовано висновок про те, що рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою може бути скасоване у випадку винесення іншим судом рішення про встановлення факту смерті цієї особи (в порядку встановлення фактів, що мають юридичне значення) або у випадку реєстрації органами РАЦСу смерті цієї особи;

– запропоновано удосконалити матеріально-правові наслідки скасування судових рішень у досліджуваних справах, зокрема з метою захисту інтересів добросовісних спадкоємців. Обґрунтовано доцільність закріпити право вимагати від власника, що з’явився, відшкодування понесених ними необхідних витрат на утримання майна.

Набуло подальшого розвитку:

– поняття предмету доказування у справах про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, як такого, що складається із сукупності: а) фактів, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування відсутньої особи; б) фактів, які доводять юридичну заінтересованість заявника у відповідному рішенні судів;

– питання щодо процесуального порядку перегляду рішень у справах досліджуваної категорії. Додатково обґрунтовано висновок про те, що перегляд справ і скасування раніше ухваленого рішення у випадку виявлення особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеної померлою має здійснюватися за правилами перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, які набрали чинності;

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється тим, що на основі практичного матеріалу, а також теоретичних досліджень чинного законодавства, що регулює підстави і порядок вирішення справ про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми та оголошення їх померлими, зроблено конкретні пропозиції, які можуть використовуватися для покращення діяльності судів щодо розгляду і вирішення цієї категорії справ.

Результати дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів, а також можуть бути корисними для адвокатів та працівників юридичних служб. Деякі сформульовані у дисертації положення мають, звичайно, дискусійний характер і можуть послужити базою для подальшого наукового дослідження.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Київського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, обговорювались на міжнародних наукових конференціях: «Проблеми права на зламі тисячоліть» (13–14 лютого 2001 р. м. Дніпропетровськ, Дніпропетровський Національний університет); «Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации» (25–26 квітня 2002 р. м. Бєлгород, Бєлгородський державний університет).

Теоретичні аспекти роботи використовувались у навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ при викладанні дисциплін «Цивільне право» та «Цивільний процес». Основні положення цього наукового дослідження були використані при підготовці підручника Цивільне право України. Загальна частина / За ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К.: КНТ, 2006 р. (0,4 д.а.).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації опубліковані в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, у тезах доповідей двох наукових конференцій, а також у підручнику Цивільне право України. Загальна частина / За ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К.: КНТ, 2006 р. (0,4 д.а.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, списку використаних джерел (233 найменування) на 18 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок.