ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ Автореферат

Прийняття Конституції України стало важливим етапом становлення та розвитку України як правової соціальної держави. Основний Закон України визнав людину найвищою соціальною цінністю, а обов’язком держави – утвердження і забезпечення її прав та свобод.

Зміни у суспільстві змушують вести пошуки нових форм і методів роботи у соціальній сфері, реформувати організаційну структуру системи державного управління з метою вжиття дієвих заходів, спрямованих на ефективне забезпечення та реалізацію права на соціальний захист.

Актуальність теми дослідження. Із розвитком ринкових відносин особливо гостро постало питання забезпечення соціальних прав. Це відбувається тому, що ринкова економіка передбачає функціонування не тільки ринку товарів, капіталу, але і ринку праці. У зв’язку з цим, витрати на освіту, на житло, відпочинок, соціальний захист працівника розглядаються як один з елементів, що формує вартість робочої сили.

Захист працездатних осіб, непрацездатних, людей похилого віку, дітей та підтримка кожної людини, яка втратила джерела засобів до існування з незалежних від неї причин, є загальновизнаною домінантою державотворення в цивілізованому суспільстві і знаходить своє правове закріплення в законодавчих та інших нормативно-правових актах.

Питання організації та здійснення соціального захисту не є новими в діяльності нашої держави, але вони не втрачають актуальності: формуються нові підходи до самого поняття соціального захисту, змінюється роль держави у його здійсненні, розвиваються нові інститути соціального захисту. Суттєво змінилася роль соціального страхування і соціального забезпечення. Зокрема, держава забезпечує лише осіб, які самостійно неспроможні утримувати себе та членів своєї сім’ї; в інших випадках, особа забезпечує себе самостійно через систему загальнообов’язкового державного соціального страхування. В той же час нормотворча робота у цій сфері йде шляхом вирішення окремих питань без необхідного ступеня узагальнення, що зумовлює суперечливі тенденції у процесі здійснення соціального захисту. Сталість відносин у цій сфері унеможливлюється численними змінами, що постійно вносяться до чинних законів та інших нормативно-правових актів, кількість яких, на нашу думку, також перевищує розумні межі.

Це зумовлює потребу ґрунтовного наукового дослідження проблеми соціального захисту та, зокрема, питань, пов’язаних з організацією здійснення відповідними органами своїх функцій у сфері соціального захисту та правового забезпечення цього процесу.

Наукові надбання у цьому напрямку, які здобуті за радянських часів, дещо втратили свою актуальність та значення. У сучасних наукових дослідженнях відсутній єдиний підхід навіть щодо основних понять, до визначення самої сутності соціального захисту. Відсутні роботи, які б обґрунтовували організаційно-правові форми соціального захисту, розкривали питання державного управління соціальним захистом та системи органів що його здійснюють. Глибокого наукового аналізу потребує низка нових правових категорій, які найбільш точно відображають об’єктивну сутність явищ та процесів соціальної сфери у правових нормах. Важливість і своєчасність таких наукових досліджень визначається необхідністю вдосконалення сучасної системи державного управління сферою соціального захисту та пристосування її до ринкових умов. Наведені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.

Теоретичним підґрунтям для дослідження питання організаційно-правових форм соціального захисту стали праці науковців у галузі адміністративного права та теорії управління: Авер’янова В.Б., Атаманчука Г.В., Битяка Ю.П., Голосніченка І.П., Демського Е.Ф., Діхтієвського П.В., Калюжного Р.А., Козлова Ю.М., Лазарєва Б.М., Нижник Н.Р., Опришка В.Ф., Омельченка А.В., Тихомирова Ю.О., Цвєткова В.В., Шаповала В.М., та ін.; теорії держави і права та конституційного права: Колодія А.М., Рабіновича П.М., Погорілка В.Ф., Притики Ю.Д. Скрипнюка О.В.; права соціального забезпечення: Андреєва В.С., Болотіної Н.Б., Краснопольского А.С., Мачульської Є.Є., Сташківа Б.І., Чутчевої О.Г., Боднарука М.І. Також досліджувались роботи вчених-соціологів, філософів та економістів: Батигіна К.С., Колота А.М., Надточія Б.О., Лібанової Е.М., Скуратівського В.А., Мокляка М.М. та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі правового регулювання економіки юридичного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана відповідно до Комплексного плану науково-дослідних робіт юридичного факультету КНЕУ «Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України» (державний реєстраційний номер 0102 V 006315). Роль автора у виконанні науково-дослідних робіт полягає в комплексному дослідженні організаційно-правових форм соціального захисту людини та громадянина та виробленні пропозицій щодо вдосконалення системи управління соціальним захистом, нормативно-правової бази з питань соціального захисту.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності державного управління соціальним захистом та наукове обґрунтування організаційно-правових форм соціального захисту людини і громадянина. Відповідно до поставленої мети визначені такі основні завдання:

- розкрити поняття «соціальний захист» в адміністративно-правовому аспекті;

- запропонувати наукове визначення поняття «державно-правові засади соціального захисту» та визначити організаційно-правові форми соціального захисту людини і громадянина;

- визначити особливості та тенденції історико-правового розвитку соціального захисту людини як важливого явища суспільного розвитку;

- з’ясувати сутність та особливості державного управління системою соціального захисту;

- визначити систему органів державного управління соціальним захистом;

- проаналізувати теоретичні та практичні аспекти реалізації організаційно-правових форм соціального захисту;

- виявити особливості організаційно-правових форм соціального захисту в зарубіжних державах та можливість їх використання у вітчизняній науці та практиці;

- сформулювати пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення організаційно-правових форм та законодавства про соціальний захист.

Об’єктом дослідження є адміністративно-правові та інші суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення соціального захисту людини і громадянина в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти реалізації організаційно-правових форм соціального захисту, система нормативно-правових актів, які регулюють цю сферу, та висновки юридичної науки у сфері управління соціальним захистом.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є низка загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями об’єкта, предмета, мети та завдань.

При дослідженні закономірностей розвитку системи соціального захисту дисертантка спиралася на діалектичний метод, що виявилося, зокрема, у використанні окремих парних категорій діалектики (форма і зміст, суть і явище, структура і елемент, причина і наслідок і т. ін.).

Історико-правовий метод застосовувався при дослідженні генезису правового становлення системи соціального захисту в нашій державі та у світі, що дозволило встановити основні закономірності та визначити напрями розвитку організаційно-правових форм соціального захисту.

Використання системно-структурного та системно-функціонального методу дозволило розглядати управління соціальним захистом як складову системи державного управління, визначити шляхи вдосконалення організаційно-правових форм соціального захисту людини і громадянина в Україні.

Порівняльний метод дозволив виявити спільні для більшості розвинутих країн тенденції у розвитку системи соціального захисту людини, управління нею. У дисертаційному дослідженні порівнюються правові норми, що врегульовують відносини із соціального захисту України, європейських країн, країн-членів СНД та країн Латинської Америки.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в адміністративно-правовій науці України досліджень, присвячених аналізу організаційно-правових форм соціального захисту людини і громадянина та механізму їх вдосконалення. Наукову новизну дослідження характеризує ряд положень та висновків, запропонованих автором.

Вперше:

- проведено системний концептуально-цілісний аналіз організаційно-правових форм соціального захисту;

- обґрунтовано висновок, що під державно-правовими засадами соціального захисту слід розуміти систему об’єктивно обумовлених вихідних ідей, які закріплені чи випливають зі змісту Конституції України, законів України, чинних на території України міжнародно-правових актів, та носять загальний характер, визначають сутність, побудову соціального захисту та здійснюються через соціальну політику держави;

- встановлено, що за критерієм однорідності суспільних відносин, на які здійснюють регулюючий вплив державно-правові засади соціального захисту їх можна поділити на такі групи: страхування та адресність. Перша із них реалізується у формі загальнообов’язкового страхування, а друга – адресної соціальної допомоги;

- визначено поняття«соціальна захищеність» як стан реалізації законодавчо закріплених економічних, правових, соціальних гарантій, що забезпечують кожному члену суспільства дотримання найважливіших соціальних прав та розмежовано поняття «соціальний захист» і «соціальна захищеність»;

- доведено, що управління соціальним захистом має державний характер і здійснюється державними та недержавними органами;

удосконалено:

- визначення понять:

соціальний захист – це діяльність держави, яка спрямована на запобігання ситуаціям соціального ризику в нормальному житті особи, що забезпечує підтримання оптимальних умов життя й закріплена у системі правових норм щодо регулювання суспільних відносин, які складаються при задоволенні потреб особи в належному матеріальному забезпеченні із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї, у випадках, передбачених законодавством, у розмірі не нижчому від гарантованого державою мінімального рівня;

соціальна політика – це сукупність вихідних принципів і конкретних політичних та правових заходів, які забезпечують умови для підтримки достатнього рівня життя людини, створення умов для її всебічного розвитку та реалізації соціальних прав, розвитку системи соціальних гарантій та соціального захисту, визначених Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами;

уточнено:

- перелік органів, що складають систему органів державного управління соціальним захистом людини і громадянина в Україні;

дістали подальшого розвитку положення юридичної науки щодо:

- необхідності використання міжнародного досвіду у процесі створення ефективної системи соціального захисту людини і громадянина;

- напрямів удосконалення системи управління соціальним страхуванням шляхом об’єднання аналогічних функцій фондів соціального страхування та передачі їх виконання до міжфондового органу, який не повинен належати до державних органів управління, та управління державною соціальною допомогою шляхом переходу до надання різних видів адресної соціальної допомоги за одним зверненням;

- необхідності відмови від системи пільг та переходу до системи адресної соціальної допомоги;

- завдяки аналізу нормативно-правових актів та статистичних даних сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про соціальний захист.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання: в науково-дослідних цілях – для подальшої теоретичної розробки та удосконалення теорії державного управління та системи адміністративно-правових заходів щодо забезпечення соціального захисту людини і громадянина; у законотворчій діяльності – для вдосконалення вітчизняного законодавства щодо соціального страхування, адресної соціальної допомоги та інших форм соціального захисту; у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів з конституційного, адміністративного права та права соціального забезпечення, під час проведення лекційних та семінарських занять з дисциплін конституційне право, адміністративне право, право соціального забезпечення (Довідка про впровадження № 308/06 від 23.06.06).

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана особисто автором. Пропозиції та положення дисертації базуються на власних дослідженнях здобувача, аналізі наукових та нормативних джерел. Окремі питання дисертації порушуються вперше, інші – розглядаються по-новому.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри правового регулювання економіки юридичного факультету Київського національного економічного університету, доповідалися на конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми)» (м. Київ, КНЕУ, 18 листопада 2004 р.); І Міжнародна науково-практична конференція «Науковий потенціал світу ’2004» (м. Дніпропетровськ, 1-15 листопада 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у п’яти статтях, опублікованих у виданнях, що входять до переліку фахових наукових видань, затверджених ВАК, параграфі колективної монографії та у тезах двох виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (283 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 219 сторінок, із них 191 сторінка основного тексту.