АВТОНОМІЯ СТОРІН В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. За пануючою думкою, свобода – це свобода волі. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю, вона є вищою цінністю права, а право на свободу – одним із особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

У міжнародному приватному праві поняття автономії волі має два предмети регулювання: договір та вибір – права (lex voluntatis) чи суду, а методами її реалізації є визнання відповідно матеріально-, колізійно- та процесуально- (юрисдикційно-) правової свободи, при цьому цей процес може розумітися як взаємо або, словами дисертації, «подвійне визнання» (voluntas et justa, jus naturalis et jus positivum). Кожна із трьох проблем, як форма міжнародної приватноправової свободи може бути самостійною темою для дослідження, про що свідчить, зокрема, використання в порівняльній колізійній доктрині окремих термінів для позначення аспектів автономії волі: приватна автономія (свобода договору), автономія сторін як вільний вибір права (далі – автономія сторін), та автономія сторін як вільний вибір суду. Акцентування уваги на одному із трьох взаємопов’язаних питань – вільному виборі права – дозволяє глибше його дослідити у визначених границях дисертації.

Існуючі розв’язання суперечностей автономії сторін хоча й ґрунтуються, як правило, на методологічному каноні інтерпретації колізійної норми: граматичне, систематичне, історичне та телеологічне тлумачення, але співпадають частково тільки в історичному підході (Дюмулен etc.), тоді як ні наведена вище термінологія, ні логічна структура диспозитивної колізійної норми, ні, тим паче, філософські засади виправдання і легітимації свободи волі не є усталеними. Крім того, незважаючи на визнання автономії волі (сторін) пріоритетним способом врегулювання колізій, в українському міжнародному приватному праві чекають відповіді наступні питання: детальна регламентація умов та способів здійснення автономії волі, визначення формальної й змістовної сфери дії вільного вибору права як колізійної норми тощо.

Актуальність обраної теми підтверджується, зрештою, й тим, що вітчизняний МПрП-Закон, який покликаний закріпити уже знайдені, наприклад, в Римській конвенції «Про право, яке застосовується до договірних зобов’язань» 1980 р., правові поняття, рішення й позиції щодо автономії сторін, набрав чинності нещодавно, а тому ще не має значної практики застосування, що вимагає випереджаючого догматичного та наукового аналізу його положень, зокрема, ст. 5. Автономія волі та ін. Крім того, реформа Римської конвенції (трансформація Римської конвенції передбачає створення трьох регламентів: «Рим 1» – договірне право; «Рим 2» – позадоговірне право; «Рим 3» - сімейне право), в якій принцип автономії волі є священним і недоторканим, направлена на його збереження, оскільки проекти всіх трьох регламентів побудовані навколо принципу автономії волі. Отже відступи від принципу автономії волі не прогнозуються.

Проблема автономії волі є актуальною з огляду на ступінь її наукової розробки. Серед вчених попереднього періоду, що досліджували окремі сторони даної проблеми, слід назвати О. Піленка, В.М. Корецького, О.М. Макарова, в працях яких ми знаходимо історію виникнення і розвитку міжнародного приватного права. Значна кількість російських вчених працювали над окремими питаннями автономії волі, зокрема: теоретичним основам автономії волі присвячені роботи А.Г. Філіпова, А.А. Рубанова, Н.В. Тригубович; Д.К. Мосс вивчала проблеми реалізації автономії волі в контексті міжнародного комерційного арбітражу; О.М. Садіков – проблему дії імперативних норм у міжнародному приватному праві; І.С. Зикін досліджував застосування звичаїв у міжнародному комерційному обігу; А.І. Муратов – проблеми обходу закону та ін.

Проблема автономії волі широко досліджувалась зарубіжними вченими колізіоністами, досвід яких теж використаний в даній роботі. Серед них праці Я. Кроффолер, Я. Шапп, К. Шмітгофф, О. Ландо, П. Кай, Р. Б. Голдман, Х. Батіфоль та інших вчених.

Теоретичному дослідженню автономії волі в українській науці міжнародного приватного права майже не приділялось уваги. Окремі питання окресленої проблеми досліджували вітчизняні вчені В. І. Кисіль, О.О. Мережко, А.С. Довгерт, В.В. Трутень.

Водночас, проблемі автономії волі, як самостійному предмету дослідження у вітчизняній науці міжнародного приватного права не надавалось належної уваги. Заповнити цю прогалину – головна мета запропонованої дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок наукового дослідження є одним з пріоритетних в галузі міжнародного приватного права. Ця тема входить у науково-дослідну проблематику кафедри правосуддя Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Проблеми розвитку і вдосконалення процесуального законодавства в Україні та практики його застосування» (реєстраційний № 01054002887).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації сформульована, виходячи із поняття свободи як основоположної цінності етики і права – це встановлення належного способу вираження колізійно-правової свободи, виправдання та легітимація вільного вибору права у міжнародному приватному праві, формування умов та способів застосування колізійної автономії волі, збалансування формальної й змістовної сфери дії автономії сторін.

Ця мета конкретизується в наступних завданнях:

1. Поставити, в т.ч. термінологічно, проблему автономії волі у міжнародному приватному праві у формі дилеми: приватна автономія – автономія сторін;

2. Підсумувати філософсько-правове (психолого-емпіричне, раціоналістичне та позитивістське) розуміння свободи (автономії) волі задля її реалізації в колізійному праві;

3. За допомогою історичного аналізу визначити провідну ідею для опису і пояснення проблеми колізійно-правової свободи;

4. Шляхом порівняльного аналізу вияснити тенденцію повсюдного визнання автономії сторін в сучасному світі;

5. Догматично охарактеризувати правове регулювання автономії волі в законі України «Про міжнародне приватне право»;

6. Розглянути проблему автономії волі через призму структури колізійної норми в цілому та розщепити єдину проблему на дві складові: формальну (щодо обсягу), та змістовну (щодо прив’язки), – зокрема. Узагальнити комбінування та застосування гіпотетичної диспозитивної колізійної норми (колізійної норми з прив’язкою lex voluntatis);

7. На останок констатувати дійсність вільного вибору права. Встановити межі застосування автономії волі не тільки як колізійного принципу, але й як колізійної норми;

8. Методично розщепити як формальну, так і змістовну сферу дії автономії сторін на дві рубрики та наповнити змістом кожну з них, керуючись логіко-системним критерієм.

Об’єктом дослідження в дисертаційній роботі стали суспільні відносини, ускладнені іноземним елементом, що виникають при виборі права.

Предметом дослідження стали правові норми та аналіз основних теоретичних положень щодо автономії волі сторін договору у міжнародному приватному праві.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: формально-логічний, теоретико-прогностичний, філософсько-правовий, історико-порівняльний, порівняльно-правовий, філологічна критики, а також структуралізм та аналітична та синтетична юриспруденція та принцип «подвійного визнання». Формально-логічний метод разом з аналітичною юриспруденцією є основою догматичної інтерпретації проблеми, тобто основою аналізу чинного в Україні закону «Про міжнародне приватне право» в частині, яка стосується автономії волі. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в сфері міжнародного приватного права. Філософсько-правовий в цілому та синтетичної юриспруденції зокрема застосовується нами для телеологічного, каузального та, разом з першим методом, систематичного тлумачення поняття свободи (автономії) волі в контексті колізійного права. Історико-порівняльний метод використовувався у роботі для дослідження питання виникнення і формування ідей про автономію волі на основі сформульованого в дисертації принципу «подвійного визнання». Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні як механізмів правого регулювання, так і відповідного законодавства зарубіжних країн та міжнародних угод, узагальнення їхнього досвіду та для вивчення можливостей запозичення конкретних норм та інститутів з метою їх запровадження в законодавстві України. Запропонований та використаний спеціальний метод дослідження автономії волі у міжнародному приватному праві – принцип «подвійного визнання»: існування і реалізація принципу автономії волі, його місце в системі права конкретної країни залежить, зрештою, від способів визнання цього принципу правопорядком країни з одного боку та застосування автономії для визнання відповідного правопорядку у формі вільного вибору права – з іншого.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні автономії волі як колізійно-правової свободи на основі принципу «подвійного визнання» та структурного аналізу проблеми. В цілому у роботі прослідковано історію виникнення і формування автономії волі як вільного вибору права, проведений порівняльно-правової аналіз зарубіжного та міжнародного законодавства з досліджуваного питання, розглянуті підстави та порядок вибору права, умови та способи вираження автономії волі, здійснений аналіз меж здійснення автономії волі.

Наукова новизна дисертації відображена в положеннях, що виносяться на захист:

1. Вперше визначено поняття автономії сторін (lex voluntatis) як автономію волі в міжнародному приватному праві, яка за своєю суттю є «подвійним визнанням» права вільного вибору учасниками приватних відносин з іноземним елементом застосовуваного права (а також компетентного суду), шляхом укладення угоди або вчинення конклюдентних дій, керуючись практичною потребою взаємного визнання судових рішень та кінцевою метою виправдання відповідним правопорядком колізійно-правової свободи.

2. Вперше пропонується запозичити із європейської та іншої практики нормотворення термінологічний поділ поняття «автономія волі», неусталений в вітчизняному приватному та міжнародному приватному праві, на відповідно «приватну автономію» та «автономію сторін», при цьому в останньому випадку варто розрізняти «вільний вибір права» та «вільний вибір суду (юрисдикції)». Кожен із запропонованих термінів виражає форму міжнародної приватноправової свободи, зокрема, автономія сторін (вільний вибір права) – колізійно-правову свободу, та має служити адаптації національного правопорядку до стандартів та вимог ЄС та міжнародних колізійних угод.

3. Вперше пояснено здійснення вибору застосовуваного права у формі колізійної теорії «подвійного визнання» волі, суттю якої є прямо- і зворотньонаправлене протиставлення «правопорядок – воля» (відповідно об’єктивне і суб’єктивне визнання) та усунення суперечливості поняття автономії волі, бо воно є єдиним для позитивного і природного права. Ця теорія дозволяє визначити автономію сторін в міжнародному приватному праві як колізійний природно-правовий принцип та позитивно-правову колізійну норму з прив’язкою lex voluntatis.

4. Дістало подальший розвиток формулювання цілісного предмету вільного вибору суб’єктами міжнародного приватного права, яким є поряд із вибором матеріального та колізійного, а також прямо чи опосередковано і процесуального права, також й вибір суду, при цьому в роботі детально досліджено перший вибір.

5. Вперше догматично охарактеризовано правове регулювання ЗУ «Про міжнародне приватне право» з точки зору автономії волі, в тому числі за допомогою визначення як гіпотези, так і правового наслідку відповідної правової норми побудовано типову колізійну норму lex voluntatis, яку конкретизовано формально щодо обсягу та змістовно щодо прив’язки.

6. Вперше у вітчизняній колізійній доктрині критично оцінено найбільш актуальні та невирішені в європейській практиці питання про можливість вибору недержавного регулювання, а також про визначення мовчазного вибору права, при цьому в першому випадку зроблено висновок про допустимість, а в другому – про визнання такого вибору.

7. Вперше встановлено формальні межі застосування автономії волі як рамки колізійного принципу та обсяг колізійної норми, тобто визначено в позитивний та негативний спосіб типовий статут автономії сторін, який в цілому співпадає з договірним статутом та має тенденцію до розширення за межі зобов’язального статуту, в тому числі із включенням речового, сімейного та спадкового, а також норм права інтелектуальної власності, при цьому звичайними обмеженнями є особистий статут та частково норми в сфері договорів споживання та трудових відносин.

8. Висунуто і обґрунтовано тезу про формування змістовної сфери дії автономії волі, при цьому як і в попередньому випадку методом розщеплення на дві проблеми «обсяг та обмеження», тобто в даному випадку на питання про коло правопорядків, поміж яких можливий вибір права, та про обмеження територіальної сфери дії колізійної норми про автономію волі:

а) акцентовано увагу на нормальний випадок автономії волі – вибір норм матеріального приватного правопорядку, та констатовано, що вибір юрисдикції є, зрештою, опосередкованою формою вибору процесуального права країни суду (forum shopping). Інші норми публічного правопорядку також можуть бути обрані сторонами, але як виняток та керуючись в основному ідеєю різної природи – приватної або публічної – одних і тих самих за смислом норм в тих чи інших правопорядках. Вибір колізійного правопорядку за загальним правилом не виключається, а може бути обмеженим самими сторонами або законодавцем у формі зворотного (подальшого) відсилання.

б) відношення автономії волі і зворотного (подальшого) відсилання, обходу закону, застереження про публічний порядок, застосування імперативних норм кваліфіковано як єдиний інститут змістовного обмеження територіальної сфери дії норми про автономію волі.

9. Вперше, шляхом об’єднання двох аспектів – формального та змістовного – в єдиному понятті, отримано логіку, природу, мету, задачу та результат застосування автономії сторін (волі) у міжнародному приватному праві, тенденцією якого є визнання абсолютності вибору права.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в ньому положення створюють основу для подальшого вивчення основних принципів міжнародного приватного права, інституту автономії волі та суміжних з нею інститутів. Вони можуть бути використані в роботі державних органів України, зокрема Міністерством закордонних справ, загальними та спеціалізованими судами України, Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України.

Висновки і пропозиції мають доповнити ті розділи науки міжнародного приватного права, які присвячені вивченню інститутів зобов’язального, сімейного й трудового права, цивільного процесу, міжнародного комерційного арбітражу, а можуть бути використані в процесі підготовки загальних і спеціальних курсів, зокрема таких, як: «Міжнародне приватне право», «Міжнародний цивільний процес», «Міжнародний комерційний арбітраж».

Теоретичні положення і висновки, а також практичні рекомендації, сформульовані на основі дослідження можуть бути корисними і в практичній діяльності суб’єктів міжнародних приватних відносин та зовнішньоекономічних відносин зокрема.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення оприлюднені у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема, на Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть» (20 лютого 2003 р., м. Тернопіль); Х регіональній науково-практичній конференції (5-6 лютого 2004 р., Львів); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (16 квітня 2004 року, м. Івано-Франківськ).

Дисертація обговорювалась на спільному засіданні кафедри міжнародного права, кафедри правосуддя та кафедри цивільного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також на засіданні відділу цивільного і підприємницького і трудового права Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України.

Публікації. Основні наукові положення, теоретичні висновки та практичні рекомендації, вміщені у дисертаційному дослідженні, викладено автором у 9 наукових публікаціях, в тому числі 6 наукових статтях та 3 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертаційного дослідження. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, поділених на пункти, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінок, в тому числі 20 сторінок – список використаних джерел (236 найменувань).