ОРГАНІЗАЦІЯ І РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю комплексного вдосконалення судової системи в Україні з метою утвердження справедливого суду та недостатністю концептуальних наукових розробок, що могли б стати основою для такого вдосконалення.

Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, після прийняття у 1996 році Конституції України переважно втратила значення програмного документа для судової реформи, оскільки чимало її положень перестало узгоджуватися із вимогами Основного Закону. Крім того, в ході судової реформи виникло чимало нових проблем, які потребують концептуального вирішення. До таких проблем можна віднести: неповне врахування конституційних принципів в організації системи судів загальної юрисдикції, перевантаженість судів, залежність суддів від голів судів та виконавчої влади, невисокий рівень кваліфікації і безвідповідальність багатьох суддів, недостатнє фінансування судової влади тощо. У зв’язку з процесом євроінтеграції актуальним є питання щодо виконання Україною міжнародних зобов’язань стосовно досягнення ефективності і стабільності інституцій, які забезпечують верховенство права. Провідне місце серед цих інституцій займає судова гілка влади.

Відсутність концептуального бачення реформування призвела до непослідовності і невиправданої повільності у його проведенні. Стратегічну роль може відіграти Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, яку було затверджено Указом Президента України від 10 травня 2006 року. Але досягнення якісних результатів судової реформи неможливе без цілеспрямованої та узгодженої роботи науковців над усіма аспектами судової реформи з метою вироблення цілісної доктрини судової реформи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене на виконання теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України» №01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом «Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України».

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з‘ясування проблем в організації сучасної судової системи України, пошук оптимальних шляхів вирішення, визначення тенденцій розвитку судової системи, розробка теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення судової системи України.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

1) дослідження розвитку судової системи в Україні за останні два десятиліття для з‘ясування сучасного її стану та причин виникнення основних проблем;

2) аналіз сучасної системи судів в Україні відповідно до конституційних принципів її організації та вироблення пропозицій щодо напрямів її розвитку;

3) виявлення основних проблем статусу професійних суддів, народних засідателів, присяжних та вироблення рекомендацій щодо його вдосконалення;

4) визначення інституцій, що повинні забезпечувати належний рівень кваліфікації суддів та дисциплінарне провадження щодо них;

5) визначення напрямів організаційного забезпечення судів та вироблення пропозицій щодо удосконалення механізму такого забезпечення.

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є сучасна організація судової влади і правосуддя в Україні.

Предметом дослідження є сучасна судова система України, яку складають судовий устрій (система судів і система органів та установ, що забезпечують їхню діяльність) та статус суддів.

Методи дослідження. При підготовці дисертаційного дослідження застосовувалися такі методи пізнання як: історико-правовий (у процесі аналізу літератури та динаміки розвитку законодавства встановлена ґенеза основних сучасних проблем в організації судової системи), порівняльно-правовий (застосовувався, коли необхідно було з‘ясувати зарубіжні підходи до вирішення певних питань організації судової системи та можливість їх застосування в Україні), системно-структурний (використовувався при дослідженні побудови судової системи, її складових та при встановленні внутрішніх зв’язків між ними); логіко-граматичний (застосовувався при тлумаченні певних положень законодавства), аналітичний (використано при доведенні або спростуванні тих чи інших теоретичних положень), статистичний (застосовувався при дослідженні динаміки кількісних змін у системі судів загальної юрисдикції та суддівському корпусі).

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці українських вчених і фахівців, зокрема, В.Бойка, В.Бринцева, Т.Варфоломеєвої, Л.Виноградової, І.Войтюк, В.Городовенка, Ю.Грошевого, В.Євдокимова, І.Ємельянової, В.Карабаня, С.Ківалова, М.Козюбри, І.Коліушка, В.Костицького, О.Костюченко, В.Кривенка, В.Маляренка, І.Марочкіна, М.Мельника, М.Михеєнка, В.Мілованова, В.Молдована, Л.Москвич, Г.Омельяненко, М.Оніщука, В.Онопенка, А.Осетинського, В.Палій, О.Пасенюка, П.Пилипчука, С.Подкопаєва, С.Прилуцького, Д.Притики, М.Руденка, І.Русанової, А.Селіванова, В.Сердюка, Н.Сизої, Н.Сібільової, М.Сірого, В.Стефанюка, В.Шишкіна, С.Штогуна, О.Якименка. Досліджувалися також праці дореволюційних вчених, зокрема, – В.Васьковського, С.Корфа, І.Фойницького, радянських вчених – М.Полянського, В.Савицького, М.Строговича, Д.Чечота, а також зарубіжних, у тому числі російських, авторів, - Ж.Бержеля, В.Лєбедєва, Т.Морщакової, Дж.Оберто, Ф.Решетникова, В.Ржевського, І.Чепурнової, А.Трунка, В.Хайде, Ш.Хюльсхьорстера.

Як емпіричну базу у дисертаційному дослідженні використано рішення Європейського суду з прав людини, а також рішення національних судів України, які стосуються окремих аспектів функціонування судової системи, статистичні дані Академії суддів України, аналітичні довідки Державної судової адміністрації України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням організації судової системи України та її складових елементів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у висновках і пропозиціях, найважливішими з яких є такі:

- вперше запропоновано:

1) відповідно до принципу спеціалізації систему судів організовувати за видами судової юрисдикції, що відповідають основним галузям матеріального права та видам судового процесу; такими видами судової юрисдикції названо конституційну, цивільну (господарську як різновид цивільної), адміністративну та кримінальну юрисдикції;

2) принципом побудови системи судів загальної юрисдикції, поряд із конституційними принципами спеціалізації і територіальності, визнати й інстанційність, яку визначено як вимогу забезпечити через організацію системи судів можливості щодо оскарження і перегляду судових рішень у судах вищого рівня; при цьому суд однієї ланки не повинен виконувати функції більш як однієї інстанції;

3) визнати загальні суди спеціалізованими з розгляду справ цивільної та кримінальної юрисдикцій та створити для них відповідні вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції у таких справах. У більш віддаленій перспективі загальні суди запропоновано розділити на цивільні та кримінальні з одночасним уведенням господарських судів до системи цивільних судів;

4) не обмежувати коло осіб, які мають право звернутися із заявою щодо відкриття дисциплінарного провадження щодо судді, але одночасно врегулювати процедуру відкриття такого провадження органом, що уповноважений притягувати суддю до дисциплінарної відповідальності, у такий спосіб, щоб можна було уникнути розгляду необґрунтованих заяв;

5) законом, а не підзаконними актами вичерпно визначити систему гідного матеріального та соціального забезпечення суддів, зокрема розміри та механізм оплати праці суддів, які б гарантували високий статус судді у професійній ієрархії фахівців у галузі права, а також ліквідувати особливості статусу військових суддів;

- удосконалено визначення конституційних принципів побудови системи судів:

1) визначено, що принцип спеціалізації в судовій системі України є вимогою про розподіл судової юрисдикції між різними судами за єдиним критерієм, який поєднує галузь матеріального права і вид судочинства; відтак виділено наявність конституційної, кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикцій;

2) визначено, що принцип територіальності є вимогою, що спрямована на забезпечення наближеності судів загальної юрисдикції до населення і не зводиться до адміністративно-територіального устрою;

дістали подальший розвиток:

1) пропозиція запровадити дворівневу структуру місцевих судів – за зразком тієї моделі, що втілена в адміністративній юрисдикції; запропоновано віднести до першого рівня найбільш наближені до населення міські, районні, районні у містах, міськрайонні суди, а до другого рівня - окружні спеціалізовані суди;

2) пропозиція про ліквідацію військових судів, яку обґрунтовано вимогами до організації системи судів та забезпечення незалежності суддів, що визначені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також пропозиція вилучити із Закону України «Про судоустрій України» положення про Апеляційний суд України, який фактично поки що не створений;

3) положення про необхідність вилучення з повноважень Верховного Суду України функцій касаційної інстанції у цивільних та кримінальних справах. Верховний Суд України як суд найвищої інстанції повинен забезпечувати однакове застосування права судами однієї чи різних спеціалізованих юрисдикцій через перегляд судових рішень вищих судів за винятковими обставинами;

4) пропозиція вичерпно врегулювати у Законі України «Про статус суддів» процедуру добору суддів на конкурсних засадах із застосуванням анонімного тестування. Конкурсна процедура повинна застосовуватися й при доборі суддів у суди вищого рівня. Одночасно потрібно вилучити положення щодо добору суддів із Закону України «Про судоустрій України» і визнати таким, що втратив чинність Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України»;

5) пропозиція передати значну частину повноважень голів судів та їхніх заступників зборам суддів (вирішення питань, пов‘язаних із запровадженням спеціалізації суддів; затвердження порядку розподілу судових справ між суддями; затвердження порядку утворення колегій суддів і призначення головуючих тощо) з метою позбавлення голів судів та їхніх заступників важелів, які можуть використовуватися для незаконного впливу на суддів;

6) положення про необхідність підпорядкувати апарати судів не голові суду, а державній судовій адміністрації. Голова суду повинен мати лише контрольні повноваження щодо апарату (погоджувати призначення і звільнення працівників апарату, ініціювати питання про їх заохочення чи дисциплінарну відповідальність, у тому числі звільнення);

7) пропозиція створити Дисциплінарну комісію суддів України для здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів, яка б формувалася з’їздом суддів України і діяла на постійній основі, а також запровадити інститут судових інспекторів для забезпечення належної перевірки даних про вчинення дисциплінарних проступків. Судові інспектори мають обиратися з’їздом суддів України з авторитетних представників юридичної професії. Це гарантувало б незалежність та неупередженість розслідування обставин вчинення дисциплінарного проступку;

8) положення про необхідність запровадити централізовану підготовку суддівського корпусу та підвищити роль Академії суддів України у цьому процесі. Запропоновано вивести Академію суддів України із системи державної судової адміністрації, виходячи з того, що їхні функції не збігаються, а також з недопустимості впливу виконавчої влади на процес формування суддівського корпусу.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження містить комплексний аналіз особливостей сучасної організації судової системи в Україні, який дав можливість виявити тенденції її розвитку та напрями вдосконалення законодавства у цій сфері.

Практичне значення полягає у тому, що результати дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції можуть сприяти розвитку сучасної судової системи у напрямку підвищення її ефективності та імплементації європейських стандартів в Україні. Їх може бути використано у:

1) нормотворчій діяльності – при підготовці проектів нормативно-правових актів, що стосуються судоустрою і статусу суддів;

2) навчальному процесі – при підготовці курсів лекцій з судоустрою, проведенні практичних занять, підготовці навчальних посібників і розробці спецкурсів;

3) науковій діяльності – при подальшому досліджені цієї теми або суміжних тем.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою. Особистий внесок автора у праці, написані у співавторстві, окреслюється не лише темою дисертаційного дослідження, а в багатьох випадках виходить за її межі і становить не менше 50 відсотків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки даного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Адміністративне право в контексті європейського вибору України» (6-7 лютого 2004 року м. Київ); «Формування російської правової культури в період становлення ринкової економіки» (2-3 квітня 2004 року, м. Москва, Росія); «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (8-9 квітня 2004 року, м. Київ); «Треті осінні юридичні читання» (5-6 листопада 2004 року, м. Хмельницький); «Українське адміністративне право: сучасний стан і перспективи реформування» (20-22 травня 2005 року, м. Ялта); «Четверті осінні юридичні читання» (21-22 жовтня 2005 року, м. Хмельницький); «Роль юридичних клінік в адміністративному судочинстві» (24-25 листопада 2005 року, м. Київ); «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (круглий стіл «Судова система України: стан та перспективи розвитку», 2-3 березня 2006 року, м. Київ); Міжнародній конференції з питань запровадження, організації і функціонування адміністративної юстиції (20-21 вересня 2005 року, м. Бєлград, Сербія); Конференції з нагоди запровадження адміністративного судочинства в Україні (30 вересня 2005 року, м. Київ).

Положення дисертації були використані при підготовці Центром політико-правових реформ проекту Концепції розвитку системи правосуддя на 2004-2014 роки, що було покладено в основу Концепції удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Президентом України 10 травня 2006 року.

Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладені в монографії, 5 наукових статтях у фахових виданнях, 13 наукових публікаціях в інших виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатку.

Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, з них – 190 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 189 найменувань і займає 22 сторінки. Додаток займає 3 сторінки.