Кримінальна відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу Автореферат

Актуальність теми. Згідно зі ст. 6 Конституції державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Поряд з цими гілками влади визнається і є гарантованим місцеве самоврядування (ст. 7). Ефективна, здійснювана у відповідності до сучасних вимог діяльність органів влади і місцевого самоврядування є гарантією дотримання прав та інтересів громадян, успішного розв’язання завдань, що стоять перед суспільством.

Наділяючи своїх представників великими повноваженнями, держава, з одного боку, висуває до них високі вимоги, у необхідних випадках застосовуючи і суворішу відповідальність, у тому числі кримінальну. З іншого боку, забезпечує своїх представників посиленою охороною, щоб вони могли безперешкодно, без будь-якого стороннього впливу виконувати свої функції та під час прийняття рішень були переконані в безпеці власного життя, здоров’я, майнових прав, а також в безпеці життя, здоров’я, інших прав і інтересів своїх близьких. Для цього держава встановлює підвищену відповідальність для осіб, які перешкоджають нормальній діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування.

Особливу роль у системі органів державної влади відведено правоохоронним органам. Покладаючи на них обов’язок з охорони конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку, з охорони прав людини і громадянина, надаючи їм відповідно великі владні повноваження, держава створює систему правових заходів, спрямованих на забезпечення їх особистої безпеки, а також безпеки їх близьких. Серед них і заходи кримінально-правового характеру. В розділі ХV Особливої частини Кримінального кодексу України (далі КК) з метою забезпечення належного функціонування правоохоронних органів закріплено сукупність кримінально-правових норм, покликаних охороняти недоторканність їх працівників під час виконання ними своїх обов’язків, у тому числі й недоторканність близьких їм осіб. Ними передбачено кримінальну відповідальність за: погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК), умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347 КК), посягання на життя працівника правоохоронного органу (ст. 348 КК), захоплення працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349 КК), опір працівникові правоохоронного органу (ст. 342 КК), втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК). Кримінальна відповідальність за окремі з цих діянь була встановлена за КК 1960 р. ще з 1962 р. (опір працівникові міліції та посягання на життя працівника міліції). За інші – з 1991 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 січня 1991 р. з метою посилення правового захисту працівників правоохоронних органів.

Окремим проблемам кримінальної відповідальності за вказані злочини в теорії кримінального права приділялася певна увага в роботах таких учених як Г.В. Андрусів, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Л.П. Брич, М.І. Вєтров, В.О. Владимиров, В.Т. Дзюба, Л.В. Дорош, П.С. Єлізаров, М.П. Журавльов, М.І. Загородников, П.В. Замосковцев, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, Ю.І. Ляпунов, В.В. Мальцев, М.І. Мельник, М.І. Меньшагін, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, Г.Ф. Полєнов, В.В. Сташис, Є.А. Сухарєв, М.І. Хавронюк, С.С. Яценко та інші. Їм присвячувалися навіть спеціальні дослідження.

Серед кримінально-правових норм, що охороняють недоторканність працівників правоохоронних органів під час виконання ними своїх обов’язків, слід вказати і на передбачену ст. 343 КК, якою встановлена відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. За ч. 1 ст. 343 КК втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу є вплив „у будь-якій формі” на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень. З огляду на те, що злочинні діяння, передбачені ст. ст. 345, 347, 348, 349, 342 КК, можуть розглядатися як певні прояви впливу на працівника правоохоронного органу, постає питання про з’ясування форм впливу як ознаки злочину, передбаченого ст. 343 КК. Це вимагає аналізу об’єктивних і суб’єктивних ознак цього злочину, встановлення співвідношення із зазначеними суміжними злочинами. Кваліфікуючі ознаки цього злочину, зокрема вчинення його службовою особою з використанням свого службового становища, викликають необхідність з’ясування співвідношення зазначеного злочину з окремими злочинами у сфері службової діяльності.

Незважаючи на те, що норма, якою встановлена відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, існує в КК досить тривалий час, спеціальному дослідженню ознаки передбаченого нею складу злочину не піддавалися. До цього часу питання відповідальності за досліджуваний злочин висвітлювалися в підручниках, науково-практичних коментарях, окремих публікаціях лише схематично. Окремі питання кваліфікації втручання в діяльність працівника правоохоронного органу знайшли відображення в постанові Пленуму Верховного Суду України за № 8 від 26 червня 1992 р. „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність і власність суддів і працівників правоохоронних органів”. Проте закріплені в цій постанові окремі роз’яснення уявляються суперечливими.

Ці та інші обставини обумовлюють актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконане на кафедрі кримінального права та кримінології Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ у межах наукового дослідження, що проводиться кафедрою з теми „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми”. Крім того, висновки та пропозиції щодо удосконалення чинного Кримінального кодексу України враховують положення Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом президента від 25.12.2000 р. за № 1376, а також Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. за № 755.

Мета і завдання дослідження. Дисертаційне дослідження має на меті комплексне розв’язання питань кримінальної відповідальності за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм чинного КК України, що стосуються особливостей кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 343 КК України з урахуванням національного досвіду, судової практики, досвіду інших держав. З урахуванням викладеного автор намагався розв’язати такі завдання:

- дослідити об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, його кваліфікуючі ознаки;

- встановити співвідношення між нормою про втручання в діяльність працівника правоохоронного органу та суміжними кримінально-правовими нормами;

- виділити найбільш значущі проблеми кримінально-правової охорони діяльності працівників правоохоронних органів та запропонувати способи їх розв’язання;

- виявити недоліки, прогалини та суперечності у формулюванні ознак складу втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, пов’язаних із кваліфікацією вказаного виду злочину;

- розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу та запропонувати нову редакцію ст. 343 КК України.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з діяльністю працівників правоохоронних органів.

Предметом дослідження є склад злочину, передбачений ст. 343 КК України, його об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пізнання і загальної теорії кримінального права. У роботі над дисертацією було використано такі наукові методи: діалектичний метод дослідження правових явищ – у процесі дослідження елементів складу злочину, розкриття змісту понять, зазначених у диспозиції ст. 343 КК України; юридичний (догматичний) – під час обробки законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, з’ясування змісту ознак, передбачених у диспозиції ст. 343 КК; порівняльно-правовий – у порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн з положеннями КК України; системно-структурний – під час дослідження ознак та елементів складу зазначеного злочину; статистичний метод – у процесі використання даних судової статистики та іншої статистичної інформації.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вчених, в яких аналізуються проблеми кримінальної відповідальності за посягання на діяльність працівників правоохоронних органів, законодавчі акти минулих десятиліть, що були чинними в Україні, кримінальне законодавство окремих зарубіжних країн.

Емпіричну базу становлять статистичні звіти Державного архіву МВС України з 1991 до 2006 р.; матеріали 34 кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 343 КК України, розглянуті судами.

Нормативною базою роботи є Конституція України, Кримінальний кодекс України, закони України, постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері діяльності правоохоронних органів. В роботі також здійснено аналіз кримінального законодавства інших держав.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. Новими, з погляду автора, є такі положення:

1. Вперше визначено зміст родового об’єкта втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, який становлять суспільні відносини, що забезпечують авторитет органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Під авторитетом органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян пропонується розуміти суспільні відносини, що регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, при якому визнаються символи держави і права носіїв влади регламентувати норми поведінки інших людей та забезпечувати їх виконання. Доводиться обґрунтованість назви розділу XV Особливої частини КК як „Злочини проти авторитету органів державної влади, місцевого самоврядування та об’єднань громадян”.

2. Виходячи із змісту запропонованого родового об’єкта злочину, що розглядається, вперше визначається зміст його основного безпосереднього об’єкта. Ним є авторитет працівника правоохоронного органу, який становлять суспільні відносини, що регулюють такий спосіб загальносуспільного влаштування, за яким визнається право працівника правоохоронного органу здійснювати контроль і нагляд за додержанням Конституції України, законів та інших нормативних актів, забезпечувати правопорядок і застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

3. Доведено, що склад злочину, передбаченого ст. 343 КК, збігається за ознаками основного безпосереднього об’єкта зі складами злочинів, передбачених ст. ст. 342, 345, 347, 348, 349 КК, але відрізняється від останніх за наявністю в них додаткових обов’язкових безпосередніх об’єктів.

4. Показано, що вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу можливий не лише шляхом активної дії, але й шляхом бездіяльності. Втручання в його діяльність – лише шляхом активної дії. У зв’язку з цим вказується на невідповідність цих термінів у назві ст. 343 КК і у диспозиції ч. 1 ст. 343 КК.

5. Висловлюється думка про те, що визначення суспільно небезпечного діяння у даному складі злочину як „вплив у будь-якій формі ... з метою перешкодити виконанню службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень” є ускладненим і потребує спрощення. Пропонується його змінити у диспозиції ч. 1 ст. 343 КК на „перешкоджання діяльності працівника правоохоронного органу” і викласти у назві ст. 343 КК.

6. Робиться висновок про те, що за чинною редакцією ч. 1 ст. 343 КК безпідставно допускається кримінальна відповідальність за правомірний вплив у діяльність працівника правоохоронного органу з боку відповідних органів державної влади та управління. Для її усунення слово „вплив” необхідно доповнити словом „незаконний”. За умови прийняття пропозиції щодо зміни назви ст. 343 КК і диспозиції ч. 1 ст. 343 КК перед словом „діяльність” доповнити словом „законній”.

7. Обґрунтовано необхідність іншої редакції кваліфікуючих ознак досліджуваного злочину, а саме: „перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу, що призвело до настання тяжких наслідків”.

8. Пропонується включити до ст. 343 КК таку кваліфікуючу ознаку як перешкоджання законній діяльності працівника правоохоронного органу, вчинене з корисливих мотивів.

9. Кваліфікуючу ознаку вчинення злочину службовою особою з використанням свого службового становища пропонується викласти як вчинення службовою особою.

10. Показано, що діяння у складі злочину, що розглядається, вчинене за наявності кваліфікуючих обставин (як передбачених чинною редакцією ст. 343 КК, так і запропонованих автором для включення) істотно підвищує ступінь його суспільної небезпечності. Проте і основний, і кваліфікований склади необґрунтовано віднесені до злочину невеликої тяжкості. Пропонується посилити відповідальність за кваліфікований склад злочину шляхом визнання його злочином середньої тяжкості, передбачивши у санкції відповідне покарання.

11. Розглядаючи форми втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, робиться висновок щодо співвідношення кримінально-правової норми, передбаченої ст. 343 КК, з нормами, передбаченими ст. ст. 342, 345, 347, 348 КК, як загальної і спеціальних, що виключає кваліфікацію цих злочинів за сукупністю зі ст. 343 КК. Доведено, що вказівка в ч. 1 ст. 343 КК на вплив „у будь-якій формі” є некоректною і потребує уточнення шляхом доповнення диспозиції досліджуваної статті словами „крім випадків, передбачених іншими статтями КК”.

12. Аргументовано висновок, що втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, вчинене службовою особою, залежно від конкретних обставин є спеціальним видом зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) чи перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК).

13. Запропоновано нову редакцію ст. 343 КК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації, можуть бути використані для подальшого удосконалення кримінального законодавства щодо особливостей кримінальної відповідальності за посягання на діяльність працівників правоохоронних органів, сприяти вдосконаленню судової практики в цій категорії справ. Дисертаційне дослідження може бути використане для подальших наукових розробок цієї проблематики, а також у викладанні курсу кримінального права в юридичних вузах.

Апробація результатів дослідження. Положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології ДЮІ МВС, а також на міжнародній науково-практичній конференції „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (14-15 жовтня 2004 р., м. Одеса), І Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу-2004” (1-15 листопада 2004 р., м. Дніпропетровськ), VIII міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта-2005” (7-21 лютого 2005 р., м Дніпропетровськ).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано автором у шести наукових роботах, чотири з яких – у фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 183 стор., з них основного тексту – 167 стор., список використаних джерел – 169 найменувань.