ПІДГОТОВКА ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ЯК СТАДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ Автореферат

Актуальність теми дослідження. У процесі реформування судової системи України одним з пріоритетних напрямків удосконалення цивільного судочинства стало підвищення якості процесуально-правової регламентації підготовки цивільних справ до судового розгляду, оскільки на цій стадії цивільного процесу закладаються основи для повного і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ. Саме від рівня проведення підготовчих дій значною мірою залежить законність і обґрунтованість кінцевих актів правосуддя.

Прийняття Верховною Радою України 18 березня 2004 року Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) ознаменувало важливий крок на шляху удосконалення існуючих та створення нових процедур, інститутів й механізмів, покликаних забезпечити справедливий, неупереджений та своєчасний захист суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб, державних та громадських інтересів. З метою забезпечення ефективної підготовки цивільних справ до судового розгляду було запроваджено ряд нових правових інститутів: попереднє судове засідання, процесуальну фіксацію підготовчих дій тощо. Водночас аналіз судової практики засвідчує, що закріплений у новітньому цивільному процесуальному законодавстві порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду потребує змін.

У ході дисертаційного дослідження було вивчено понад 400 цивільних справ, що розглядалися Хмельницьким міськрайонним судом, Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, Апеляційними судами м. Києва, Хмельницької та Вінницької областей, Верховним Судом України впродовж 2001-2006 років. У кожній третій-четвертій справі виявлено порушення або неоднозначне застосування судами положень ЦПК щодо підготовки цивільних справ до судового розгляду. Вирішення судом неналежно підготовлених цивільних справ призводило до суттєвих помилок, які стали підставою для скасування постановлених у цих справах судових рішень в порядку апеляційного та касаційного проваджень.

Фундаментальні дослідження, присвячені зазначеній проблематиці, проводились до прийняття чинного ЦПК України, тому ряд сформульованих в них наукових положень та рекомендацій втратили своє прикладне значення, а деякі й досі залишаються небезспірними.

Враховуючи вищевикладене, обрана тема дисертаційного дослідження є актуальною як для науки цивільного процесуального права, так і для цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності судової практики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” № 06 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0106U006631). Тема дослідження пов’язана із науковою темою Хмельницького університету управління та права “Правові та управлінські засади розбудови Української держави та забезпечення прав громадян” (номер державної реєстрації 0104U004239).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка правових засад процесуальної діяльності суду та інших суб’єктів цивільних процесуальних відносин щодо підготовки цивільних справ до судового розгляду; формулювання пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правого регулювання відповідної сфери відносин.

Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачено вирішення таких завдань:

- з’ясувати сутність підготовки цивільних справ до судового розгляду, її мету, завдання, зміст;

- виявити характерні ознаки та визначити поняття стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду;

- окреслити місце стадії підготовки в структурі цивільного процесу;

- визначити найбільш оптимальну процесуальну форму підготовки справи для кожного виду провадження;

- дослідити процесуальний порядок підготовки справ до судового розгляду;

- з’ясувати процесуальні особливості попереднього судового засідання;

- визначити обсяг повноважень суду, прав та обов’язків осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу щодо підготовки цивільних справ до судового розгляду;

- з’ясувати особливості підготовки справ до апеляційного та касаційного розгляду;

- виявити проблеми правового регулювання підготовки цивільних справ до судового розгляду за цивільним процесуальним законодавством України;

- розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання підготовки цивільних справ до судового розгляду та підвищення ефективності судової практики.

Об’єктом дослідження є цивільні процесуальні правовідносини, що виникають при підготовці цивільних справ до судового розгляду, та їх процесуальна форма.

Предметом дослідження є норми цивільного процесуального права України, які регулюють порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду, та наукова література, присвячена досліджуваній проблематиці, судова практика та статистика.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Використання діалектичного методу дозволило скласти цілісну систему уявлень про сутність та зміст підготовки цивільних справ до судового розгляду. Формально-логічний метод допоміг виявити суперечності у понятійному апараті цивільного процесуального права, а також розробити пропозиції щодо його вдосконалення. Системний метод дозволив визначити місце стадії підготовки в структурі цивільного процесу. Методи аналізу і синтезу було використано при дослідженні сутності підготовки цивільних справ до судового розгляду, її процесуальної форми, змісту. Історико-правовий метод було застосовано для з’ясування умов формування інституту підготовки цивільних справ до судового розгляду, визначення її мети і завдань. Порівняльно-правовий метод допоміг виявити позитивний правотворчий досвід іноземних держав у досліджуваній сфері правового регулювання та можливості його використання в Україні. Використання методів моделювання та прогнозування дозволило розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, запропонувати нову редакцію ряду статей ЦПК.

Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних учених: С. С. Бичкової, М. М. Васильченка, О. О. Грабовської, Л. Є. Гузя, О. С. Захарової, Н. О. Кіреєвої, В. В. Комарова, В. В. Кривенка, І. М. Кучеренко, І. А. Павлуника, Є. Г. Пушкаря, С. Г. Світличної, В. І. Тертишнікова, О. В. Фатхутдінової, С. Я. Фурси, С. І. Чорнооченко, Є. А. Чернушенка, В. Д. Чупруна, П. І. Шевчука, М. Й. Штефана, Т. В. Цюри, О. О. Якименка та інших, а також учених зарубіжних країн: К. С. Айріяна, І. В. Бенедика, С. В. Бирдіної, Е. А. Борисової, М. А. Викут, О. В. Волколуп, В. М. Горшенева, Н. М. Гурбатова, М. А. Гурвіча О. В. Єгорової, Г. О. Жиліна, І. М. Зайцева, А. Ф. Клейнмана, В. Ф. Ковіна, С. В. Курильова, Б. Н. Лапіна, В. П. Логінова, О. Г. Лук’янової, Ю. К. Осипова, В. К. Пучинського, І. В. Решетникової, С. А. Ташназарова, М. К. Треушнікова, П. Я. Трубнікова, Д. А. Фурсова, Н. О. Чечиної, Д. М. Чечота, К. К. Чернякова, О. П. Чистякова, М. С. Шакарян, О. С. Шумейко, К. С. Юдельсона, В. В. Яркова та інших.

Емпіричною основою дослідження є цивільне процесуальне законодавство України та ряду інших країн, постанови Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики та дані судової статистики.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в умовах оновленого цивільного процесуального законодавства представлена робота є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних та практичних засад підготовки цивільних справ до судового розгляду та механізму її правового регулювання.

За результатами проведеного дослідження в роботі сформульовано та обґрунтовано наступні наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист:

- удосконалено систему ознак, що дозволяють відмежувати процесуальну стадію від інших структурних елементів цивільного процесу на підставі таких критеріїв, як: характер процесуальної мети, на досягнення якої спрямовані процесуальні дії, що складають зміст стадії; юридичні наслідки закінчення стадії; специфіка послідовності та взаємозумовленості стадій; особливості структури; завершеність; чіткі логіко-часові межі; специфіка прояву в межах конкретної стадії процесуальних принципів;

- вперше обґрунтовано висновок про те, що підготовка цивільної справи до судового розгляду є самостійною і обов’язковою процесуальною стадією не тільки в провадженні у суді першої інстанції, а й апеляційному, касаційному та інших процесуальних провадженнях;

- удосконалено поняття підготовки цивільних справ до судового розгляду як обов’язкової стадії цивільного процесу, що охоплює комплекс процесуальних дій суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного розгляду й вирішення цивільної справи у порядку будь-якого процесуального провадження;

- сформульовано визначення мети стадії підготовки, яка полягає в забезпеченні правильного та своєчасного розгляду і вирішення справи у відповідному провадженні;

- отримала подальший розвиток система завдань стадії підготовки цивільної справи до судового розгляду, до яких віднесено: правову кваліфікацію спірного правовідношення; визначення предмету доказування; визначення кола доказів, необхідних для вирішення справи та забезпечення їх своєчасного надання; визначення складу учасників процесу, їх процесуального становища та забезпечення своєчасної явки цих суб’єктів до суду; сприяння урегулюванню спору до судового розгляду;

- додатково обґрунтовано висновок про доцільність законодавчого закріплення мети та завдань стадії підготовки окремою статтею ЦПК;

- вперше аргументовано твердження, що підготовка цивільної справи до судового розгляду починається з моменту постановлення ухвали про відкриття провадження у справі і закінчується в момент відкриття першого судового засідання;

- вперше сформульовано поняття попереднього судового засідання як процесуальної форми підготовки цивільних справ до судового розгляду, яке визначено як встановлений чинним цивільним процесуальним законодавством порядок вчинення та процесуального закріплення дій суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу щодо підготовки цивільної справи до судового розгляду;

- отримало подальший розвиток положення про недоцільність проведення підготовки у формі попереднього судового засідання у деяких категоріях справ окремого провадження;

- додатково аргументовано висновок про доцільність віднесення до змісту стадії підготовки не тільки процесуальної діяльності суду, але й осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу;

- додатково обґрунтовано висновок про доцільність розмежування в ЦПК норм, що регулюють попереднє судове засідання (процесуальну форму підготовки), від норм, якими закріплюються конкретні процесуальні дії суду та інших суб’єктів процесу щодо підготовки справи (змісту підготовки);

- сформульовано вперше мету стадії підготовки цивільної справи до судового розгляду в апеляційному та касаційному провадженнях;

- вперше доведено висновок, що підготовку справ до судового розгляду в порядку апеляційного та касаційного провадження потрібно здійснювати у попередньому судовому засіданні з дотриманням принципу колегіальності;

- розроблено і обґрунтовано конкретні пропозиції щодо внесення змін в назву глави 3 розділу ІІІ, п. 8 ч. 1 ст. 49, ч. 2 ст. 51, ст. ст. 122, 131, 298 ЦПК, запропоновано нові редакції ст. ст. 127-130, 156, 297, 301, 302, 328, 331, 332 ЦПК.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає у визначенні низки теоретичних та практичних проблем підготовки цивільних справ до судового розгляду, що ускладнюють її ефективне здійснення, розробці пропозицій щодо удосконалення цієї стадії та її правового регулювання чинним цивільним процесуальним законодавством; у створенні відносно завершеної системи знань про стадію підготовки цивільної справи до судового розгляду.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається тим, що сформульовані в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані в нормотворчій діяльності та враховані при удосконаленні чинного ЦПК, а також застосовані в судовій практиці при підготовці цивільних справ до судового розгляду, у подальших наукових розробках з цієї і суміжних з нею тем та в навчальному процесі.

Теоретичні положення та висновки дисертації було використано в навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне процесуальне право України” та “Несудові форми захисту цивільних прав” у Хмельницькому університеті управління та права, при підготовці начально-методичних матеріалів з цих курсів, а також при підготовці навчального посібника “Цивільний процес: Навчальний посібник / За ред. Ю. В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – 293 с.”

Окремі результати дослідження було викладено на постійнодіючому семінарі для працівників юридичних та кадрових служб Хмельницького обласного управління юстиції.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримано автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та теоретичні висновки дисертаційного дослідження доповідались на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (29-30 квітня 2004 року, м. Харків); Міжнародній науковій конференції молодих учених “Треті осінні юридичні читання” (5–6 листопада 2004 року, м. Хмельницький); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права в процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (28-29 квітня 2005 року, м. Остріг), Міжнародній науковій конференції молодих учених “Четверті осінні юридичні читання” (21-22 жовтня 2005 року, м. Хмельницький), Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (9-10 лютого 2006 року, м. Львів), Першій республіканській науково-практичній конференції “Правове забезпечення стійкого розвитку Республіки Білорусь у контексті інтеграційних процесів” (6-7 квітня 2006 року, м. Гомель, Республіка Білорусь).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в семи статтях у наукових фахових виданнях, одній главі в навчальному посібнику, а також тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, предметом дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 189 сторінках. Список використаних джерел містить 245 найменувань і розміщений на 19 сторінках.