КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА НЕВТРУЧАННЯ В ЇХ ОСОБИСТЕ І СІМЕЙНЕ ЖИТТЯ ТА ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Автореферат

Актуальність теми. Серед фундаментальних прав і свобод людини, які проголошені Конституцією України, окреме місце посідає конституційне право людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя. Нині стає очевидним, що з розвитком інформаційних технологій зростають і потенційні можливості для його порушення (створення державних та корпоративних баз персональних даних, їх зберігання та передача через Інтернет, запровадження єдиних персональних ідентифікаторів тощо). Такі тенденції мають знайти адекватне відображення у сфері правового регулювання. Адже технології самі собою не порушують вказаного права, їх використовують люди, а порушення виникають через встановлення невідповідних процедур використання цих досягнень.

Підтверджуючи актуальність обраної проблеми, слід звернути увагу й на те, що з прийняттям Конституції України 1996 року це право набуло нового закріплення, що виявилося в розширенні його юридичного змісту. Тому виникає низка питань, пов’язаних з забезпеченням реалізації вищеназваного конституційного права у діяльності державних органів, зокрема органів внутрішніх справ. Серед названих органів саме органи міліції та досудового слідства відіграють значну роль у процесі забезпечення та правомірного обмеження такого права в правоохоронній та правозастосовній діяльності. Фундаментальних досліджень щодо забезпечення цього права органами внутрішніх справ досі не було.

З огляду на вищевикладене, дослідження поняття змісту та особливостей забезпечення реалізації органами внутрішніх справ України конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя в сучасних умовах є актуальною науковою проблемою. Вирішення відповідних теоретичних питань сприятиме вдосконаленню національного законодавства у сфері забезпечення названого права та практичному вдосконаленню діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення його реалізації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обговорена та схвалена на засіданні вченої ради НАВСУ (протокол від 25 лютого 2000 р. № 3) і внесена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ. Дисертаційне дослідження підготовлено згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України відповідно до Концепції державно-правової реформи в Україні і програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки МВС України на період 2001-2005 pp. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1).

Мета і завдання дослідження полягають у формулюванні авторського бачення поняття і змісту конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя та його практичного забезпечення органами внутрішніх справ. Для цього дисертантом було вирішено такі основні завдання, а саме:

- аналіз генезису теоретичних досліджень конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя;

- дослідження стану нормативного регулювання права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя як в Україні, так і в інших державах шляхом аналізу вітчизняного, міжнародного та зарубіжного законодавства;

- визначення поняття та ознак конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя;

- розкриття змісту конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя на підставі системного аналізу чинного законодавства України;

- аналіз змісту діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя, а також комплексне вивчення повноважень указаних органів у даній сфері;

- визначення форм і методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя;

- обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між особою і державою, у процесі реалізації громадянських конституційних прав і свобод.

Предметом дослідження є правове закріплення конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя та діяльність органів внутрішніх справ України щодо його забезпечення.

Методи дослідження. Щоб досягти зазначеної мети та вирішити поставлені завдання використовувалися філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. Зокрема, діалектичні методи пізнання (сходження від абстрактного до конкретного, виявлення співвідношення загального, особливого та одиничного, а також частини й цілого) використовувалися протягом усього процесу підготовки дисертаційного дослідження для формулювання загальних понять, аналізу тенденцій розвитку конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя. За допомогою історичного методу з’ясовано закономірності генезису права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя у філософсько-правовій думці. Дослідження діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя стосовно повноважень, форм та методів їх діяльності у цьому напрямку здійснювалося за допомогою системного аналізу. Для розкриття змісту, встановлення характерних рис конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя було застосовано формально-логічні методи аналізу та синтезу. Порівняльно-правовий метод застосовано при дослідженні відповідності Конституції та законодавства України положенням міжнародно-правових актів, що забезпечують невтручання в особисте і сімейне життя. Використання соціологічного методу дозволило визначити тенденції усвідомлення працівниками органів внутрішніх справ важливості забезпечення вказаного права у професійній діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше, після прийняття Конституції України, провести комплексне дослідження конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя та діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення його реалізації в Україні. Це дало змогу сформулювати та обґрунтувати основні положення, які відображають новизну дослідження та особистий внесок дисертанта в опрацювання проблеми.

У процесі дослідження сформульовано такі висновки та рекомендації:

1. Зроблено висновок про те, що особисте і сімейне життя тісно пов’язані між собою. Відмінності між ними полягають у тому, що особисте життя безпосередньо стосується інтересів окремого індивіда, а сімейне життя інтересів декількох осіб, які утворюють сім’ю, тобто перебувають у відносинах, які регулюються Сімейним кодексом України. З цих позицій, запропоновано дефініцію особистого і сімейного життя. Так, з одного боку, особисте життя є постійно функціонуючою взаємодією соціальних та біологічних явищ, обставини яких, у силу своєї свободи, людина не бажає робити надбанням решти, − вважає таємницею, відображаючи у такий спосіб своє природне прагнення мати власний світ інтимних і ділових інтересів, прихований від сторонніх очей, а з другого - формою існування людини у суспільстві, завдяки якій вона втілює свою індивідуальність та добровільно приймає рішення про визначення власної долі (через обрання моделі власної поведінки, визначення персональної ідентичності, вибір життєвих постулатів, ціннісних орієнтирів без їх нав’язування зовні), що перебуває під охороною закону. В свою чергу, сімейне життя розглядається дисертантом як частина особистого життя, яка включає відносини між членами специфічної соціальної групи, що складається з осіб, які, як правило, проживають разом (або не проживають з поважних причин), пов’язані спільним побутом, перебувають у психологічній або фінансовій залежності одне від одного, мають взаємні особисті немайнові і майнові права та обов’язки, що виникли на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

2. Запропоновано дефініцію конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя. Це належна від народження, юридично закріплена і забезпечена державою сукупність можливостей, об’єктивно зумовлених досягнутим рівнем суспільної свідомості, загальних та рівних для людини і громадянина, необхідних для користування та розпорядження таким соціальним благом, як особисте і сімейне життя.

3. Встановлено особливі ознаки конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя, розкрито їх сутність, зокрема: наявність специфічного об’єкта; комплексний характер; особливий механізм реалізації; суспільний характер;невідновлюваність. Загальними ознаками названого права є такі: постійний характер; фундаментальність; значущість; універсальність; висока ступінь захищеності; відсутність економічного змісту, абсолютного характеру та правонаступництва; індивідуальний характер.

4. Запропоновано зміст конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні вказане право слід сприймати як конституційну свободу людини і громадянина, що включає можливість уповноваженого суб’єкта: а) обирати законні шляхи і засоби для задоволення своїх потреб в улаштуванні особистого і сімейного життя; б) вимагати невтручання в особисте і сімейне життя від суб’єктів, які оточують носія вказаного права; в) звернення до авторитету та сили держави для захисту порушеного права при протиправному втручанні в особисте і сімейне життя або вжиття заходів самозахисту; г) користування таким соціальним благом, як особисте і сімейного життя. У широкому розумінні зміст названого права включає такі можливості уповноваженого суб’єкта, а саме: а) не зазнавати втручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; б) надавати згоду на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про нього, крім випадків визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; в) знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею; г) спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім’ї за допомогою судового захисту; г) вимагати вилучення будь-якої недостовірної інформації про себе та членів своєї сім’ї за допомогою судового захисту; д) отримувати відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про себе та членів своєї сім’ї. Указані можливості деталізуються через спеціальні гарантії, які забезпечують таємниці інформаційного аспекту особистого життя.

5. Встановлено, що конституційне право людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя неможливо відновити у первинному вигляді після втручання. У такому разі, можна вести мову про компенсацію завданої моральної та матеріальної шкоди, оскільки стан невтручання в особисте і сімейне життя існує за умови його непорушності. Дисертантом запропоновано вважати невтручання в особисте і сімейне життя людини і громадянина комплексом суспільних відносин, до яких у держави виникає обов’язок їх охорони через встановлення спеціальних гарантій, які мають забезпечити як охорону особистого і сімейного життя людини від потенційного втручання, так і їх самозахист.

6. Запропоновано законодавче врегулювання питання захисту особистого і сімейного життя людини в умовах запровадження інформаційно-електронних технологій, які можуть коригувати психічні процеси людини шляхом прийняття Закону „Про невтручання в особисте і сімейне життя людини”.

7. Зазнало подальшого вдосконалення положення про те, що найактуальнішим завданням держави та її органів щодо реалізації конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя виступає підвищення ефективності законодавчої та правозабезпечувальної діяльності державних органів і, зокрема, органів внутрішніх справ. Зроблено висновок про те, що забезпечення реалізації права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя органами внутрішніх справ − це діяльність працівників органів внутрішніх справ, щодо створення сприятливих умов для безперешкодного користування таким соціальним благом, як особисте і сімейне життя, яка полягає в обов’язку утримуватися від дій, котрі можуть негативно вплинути на реалізацію цього права та у здійсненні активних дій щодо усунення перешкод у користуванні цим правом. На думу автора, зміст такої діяльності охоплює такі напрями: підтримання режиму непорушності цього права; його охорону і захист.

8. Встановлено, що серед загальних методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя найбільш ефективним є метод переконання, а серед спеціальних − навчання працівників органів внутрішніх справ і поширення позитивного досвіду.

9. Обґрунтовано висновок про те, що повноваження органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя мають бути чітко визначені законодавством України. Повноваження органів внутрішніх справ у цьому напрямку реалізуються у таких сферах: адміністративній, оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. Забезпечуючи вказане право працівники органів внутрішніх справ мусять діяти згідно з законом;

10. Запропоновано поліпшення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя за такими напрямами: а) вдосконалення правового регулювання діяльності зазначених органів у цій сфері шляхом: 1) прийняття Закону „Про невтручання в особисте і сімейне життя людини”; 2) внесення змін та доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”; б) вдосконалення структури органів внутрішніх справ (створення відділу інформаційно-психологічної безпеки) та розробка нових методів діяльності. Зокрема, обґрунтовано використання методу інформаційно-психологічного впливу, за умови його безпечності для здоров’я людини; в) підвищення професіоналізму, правової свідомості та поліпшення матеріально-технічного забезпечення працівників органів внутрішніх справ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і рекомендації, які містяться в дисертаційному дослідженні, були використані:

- у нормотворчій діяльності − як теоретичний матеріал для вдосконалення національного законодавства у сфері забезпечення конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя. Зокрема, при проведенні наукової експертизи проекту Закону України „Про захист персональних даних” (реєстр. № 2618 від 10.01.2003 р.);

- у правозастосовній діяльності − для вдосконалення практичного забезпечення вказаного права в діяльності органів внутрішніх справ України. Зокрема, на виконання наказу МВС України «Про створення постійно діючих мобільних груп з моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ та затвердження Положення про ці групи» від 08.07.2005 р. № 536 підготовлено аналітичний огляд «Про результати моніторингу дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина в діяльності районних управлінь ГУ МВС України в м. Києві» з рекомендаціями щодо недопущення порушень законності (у тому числі названого права) у діяльності ОВС для подальшого інформування МВС України. Розробляючи окремі положення методичних рекомендацій на тему: «Виявлення оперуповноваженими Державної служби боротьби з економічними злочинами тяжких злочинів, які вчиняються у сфері орендних відносин» (п. 91 Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у НАВСУ на 2005 р.), бралося до уваги важливість забезпечення вказаного права в оперативно-розшуковій діяльності.

Крім того, сформульовані в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у навчальному процесі − при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з навчальних курсів “Конституційне право України”, „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”;

- у науково-дослідницькій діяльності − для подальшої розробки та вдосконалення теорії конституційного права людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя та конституційно-правового механізму його забезпечення;

- у просвітницькій роботі − для правового виховання, підвищення рівня правової культури населення та працівників органів державної влади, зокрема органів внутрішніх справ.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні і практичні висновки та положення, що містяться в дисертації розглядалися на засіданні кафедри конституційного права Київського національного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертаційного дослідження були апробовані на: 1. Науково-практичній конференції „Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи розвитку)” (м. Ірпінь, 19-20 грудня 2001 р.), тези опубліковані; 2. Науково-практичній конференції „Науковий потенціал майбутнього України на шляху до Європейської інтеграції” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 р.), тези опубліковані; 3. Науково-практичному семінарі „Проблеми застосування інформаційних технологій, спеціальних технічних засобів у діяльності ОВС, навчальному процесі, взаємодії з іншими службами” (м. Львів, 2 грудня 2005 р.), тези опубліковані.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в чотирьох наукових публікаціях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які об’єднують сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел (198 найменувань) та чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 223 сторінки, з яких основний зміст - 198 сторінок.