ПРИНЦИП ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Автореферат

Актуальність теми визначається необхідністю вдосконалення процедури провадження в кримінальній справі з урахуванням положень, які закріплюють зміст презумпції невинуватості у міжнародно-правових актах в галузі прав людини та судочинства і в Конституції України 1996 року. Презумпція невинуватості – один з базових принципів демократичного кримінального процесу, що має самостійне значення і виконує особливу роль у сучасних умовах побудови правової держави, гарантує захист прав і свобод особи. У процесі розслідування та судового розгляду кримінальних справ є необхідність більш повного впровадження дії принципу з відповідним більш чітким його закріпленням у вітчизняному кримінально-процесуальному законодавстві. Як показує судова практика, українські суди майже завжди віддають перевагу доказам сторони обвинувачення. За матеріалами офіційної статистики в Україні за вироками, що набрали законної сили, у 2005 р. було засуджено 176900 осіб, з них виправдано, у тому числі у справах приватного обвинувачення, – 578 осіб, або 0,3 % від засуджених за вироками, що набрали законної сили. У справах публічного обвинувачення було виправдано лише 178 осіб. Корисним для забезпечення дії принципу презумпції невинуватості в Україні є вивчення та з’ясування можливості запровадження досвіду Республіки Польща (далі по тексту – Польща) та США. Зазначені країни представляють дві різні правові системи: романо-германську – Польща та загального права – США. Комплексне порівняльне дослідження зародження презумпції невинуватості, її подальший історичний розвиток та імплементація до вітчизняного кримінально-процесуального законодавства сприятиме реформуванню та вдосконаленню кримінально-процесуальної діяльності в Україні.

Дослідження питань, пов’язаних з проблемами реалізації принципу презумпції невинуватості у кримінальному процесі, проводили українські вчені, зокрема C.А. Альперт, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, А.М. Бойко, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, В.Г. Гончаренко, А.В. Гриненко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевніков, О.П. Кучинська, В.Т. Маляренко, І.Є. Марочкін, Т.М. Мірошниченко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, В.Т. Нор, П.В. Пушкар, П.М. Рабінович, Н.В. Сибільова, З.Д. Смітієнко, Д.С. Сусло, В.М. Тертишник, В.М. Хотенець, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, С.Ф. Шумілін, М.Є. Шумило, С.С. Яценко; вчені колишнього СРСР та країн СНД: М.С. Алексєєв, Т.М. Добровольська, Ч.С. Касумов, О.М. Ларін, І.А. Лібус, Є.Г. Мартинчик, Я.О. Мотовіловкер, І.Д. Перлов, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, Ю.І. Стецовський, М.С. Строгович, П.С. Елькінд; інших держав: Дж. Флетчер, А. Гольдштейн, В. Бернхем, Дж. Квіглі (США), М. Цеcляк, П. Крушинський, С. Вальтош, З. Гостинський, А. Мужиньовський (Польща) та інші.

Але в науці кримінального процесу України відсутні новітні комплексні дослідження принципу презумпції невинуватості в порівняльному аспекті. Презумпція невинуватості потребує ґрунтовного аналізу з урахуванням, зокрема, Конституції України, ратифікованих Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та інших міжнародно-правових актів у галузі прав людини і судочинства, законодавства інших держав.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" № 06 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0106U006631). Дослідження пов’язане із науковою темою Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом “Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є удосконалення теорії кримінального процесу та кримінально-процесуального законодавства України шляхом проведення порівняльного дослідження принципу презумпції невинуватості у сучасному кримінальному процесі України, Польщі, США.

З урахуванням мети дослідження дисертантом було поставлено такі основні завдання: 1) дослідити поняття принципу презумпції невинуватості, його правову природу і зміст; 2) визначити його місце і роль у загальній системі кримінально-процесуальних принципів; 3) дослідити механізм впливу принципу презумпції невинуватості на інші норми кримінально-процесуального права; 4) дати характеристику ситуацій, що виникають в ході реалізації вимог цього принципу в процесі прийняття рішень при розслідуванні і вирішенні кримінальних справ в Україні, США та Польщі; 5) проаналізувати співвідношення підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності з презумпцією невинуватості; 6) з’ясувати доцільність впровадження положень правил Міранди та угоди про визнання вини у кримінальний процес України; 7) сформулювати конкретні пропозиції щодо узгодження кримінально-процесуального законодавства України у відповідність з вимогами презумпції невинуватості.

Об’єктом дослідження є реалізація принципу презумпції невинуватості у кримінальному процесі України, Польщі та США, положення про права і законні інтереси громадян та про особливості їх реалізації в сфері кримінального судочинства.

Предметом дослідження є принцип презумпції невинуватості у кримінальному процесі України, Польщі та США.

Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету і завдання з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики застосування презумпції невинуватості та угоди про визнання вини в кримінальному судочинстві. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-догматичний, дедуктивний, соціологічний методи та метод функціонального аналізу. Системно-структурний метод застосовувався при визначенні поняття та змісту презумпції невинуватості, правила Міранди та угоди про визнання вини, співвідношення з іншими інститутами кримінального процесу і основними засадами здійснення правосуддя у кримінальних справах, а також можливості її запровадження у кримінальному процесі України. Використання історичного та порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію презумпції невинуватості, правила Міранди, угоди про визнання вини в законодавстві та юридичній практиці інших держав, проаналізувати різні підходи до розуміння сутності, форми, змісту та значення досліджуваного явища. Формально-догматичний і дедуктивний методи аналізу норм законодавства зарубіжних держав та практики його застосування сприяли виявленню недоліків процесуального регулювання презумпції невинуватості та угоди про визнання вини та формулюванню пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного КПК та проекту нового КПК України з урахуванням природи, цілей і завдань здійснення правосуддя у кримінальних справах. Соціологічний метод використовувався під час вивчення правозастосовчої практики України та зарубіжних держав, аналізу змісту судової практики Польщі та США, щодо доцільності застосування положень правила Міранди та угоди про визнання вини у кримінальному процесі України. Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити презумпцію невинуватості як функціональну систему кримінально-процесуальних відносин, що виникають у практиці як повного, так і скороченого розгляду кримінальних справ, висвітлити значення презумпції невинуватості та існування угоди про визнання вини у кримінальному судочинстві. Дисертант прагнув всі методи дослідження використовувати у взаємозв’язку, через розгляд проблемних питань.

Теоретичну основу дисертації становлять наукові праці з кримінального права та кримінального процесу України, Польщі та США.

Нормативною базою дослідження є, перш за все, Конституції України, США та Польщі, кримінально-процесуальне законодавство цих держав, законодавчі акти з інших галузей права, міжнародно-правові акти в сфері прав людини.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять статистичні дані Верховного Суду України щодо судового розгляду кримінальних справ за 2000-2005 роки, постанови Пленуму Верховного Суду України, судова практика загальних судів України, США та Польщі.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у науці кримінального процесу України самостійним комплексним порівняльним дослідженням презумпції невинуватості на прикладі чинного кримінально-процесуального законодавства трьох держав – України, США та Польщі.

Результатом дослідження стали одержані дисертантом такі наукові положення, які мають ознаки наукової новизни і виносяться на захист:

вперше:

- на основі аргументованих ознак, враховуючи положення міжнародно-правових актів, дається авторське визначення змісту поняття презумпції невинуватості, з пропозицією його закріплення у Конституції України та КПК України;

- визначено функції, які виконує презумпція невинуватості в кримінальному процесі України, – гарантійна, захисна (охоронна), компенсаційна та активізуюча і які мають важливе не лише теоретичне, а й практичне значення як для суду, прокурора, органів дізнання та досудового слідства, так і для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, інших учасників процесу;

- обгрунтовано доцільність закріплення у відповідних статтях КПК України, переліку питань, що мають бути обов’язково вирішені судом у разі закриття справи;

- запропоновано на законодавчому рівні закріпити право потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, обвинуваченого, його захисника та законного представника на ознайомлення з матеріалами справи у разі направлення справи до суду з постановою для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та обов’язок слідчого забезпечити реалізацію цього права;

- досліджено необхідність змін змісту обвинувального висновку, визначеного ст. 223 КПК України, для найбільш повної реалізації принципу презумпції невинуватості. Доцільно виключити з описової частини виклад змісту доказів, зібраних у справі, показань кожного з обвинувачених по суті пред’явленого їм обвинувачення, доводи, наведені ними на свій захист, і результати їх перевірки. В обвинувальному висновку повинні бути зазначені тільки джерела доказів з посиланням на відповідні томи та аркуші справи, без викладу їх змісту. Таке положення забезпечить неупередженість суддів при ознайомленні з обвинувальним висновком, докази будуть вивчатися суддями з першоджерел і суб’єктивна думка слідчого при викладі змісту доказів не буде впливати на незалежність судді при оцінці доказів;

- з’ясовано доцільність закріплення на законодавчому рівні у кримінально-процесуальному законодавстві України положень правил Міранди, які застосовуються у США щодо затриманих осіб;

удосконалено:

- положення про обсяг процесуальних гарантій, встановлених законом як мінімально необхідних для з’ясування істини у кожній кримінальній справі, які не залежать від позицій і міркувань окремих учасників процесу. Позиція тих чи інших учасників процесу не визначає змісту презумпції невинуватості;

- зміст презумпції невинуватості, який полягає у тому, що вона визначає положення обвинуваченого не в негативному аспекті, тобто з точки зору того, ким він не вважається (обвинувачений не вважається винуватим), а в позитивному плані, тобто з точки зору того, ким він вважається (обвинувачений вважається невинуватим). Цим самим виключається теза "винуватість обвинуваченого достовірно встановлена з тим чи іншим ступенем вірогідності";

- положення про запровадження в Україні такої процесуальної форми як „угода про визнання вини”, коли принцип презумпції невинуватості буде діяти до моменту затвердження судом цієї угоди. Принцип буде гарантом добровільності волевиявлення особи при визнанні вини та її процесуальному закріпленні. Оформлення “угоди” повинно мати місце лише за клопотанням обвинуваченого, підсудного і з обов’язковою участю захисника;

- правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез у кримінальній справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має за мету охорону законних інтересів обвинуваченого і служить гарантією встановлення істини у справі;

- положення про те, що в основі побудови кримінального процесу України лежить принцип презумпції невинуватості, який не повинен ніяким чином обмежуватися до набрання судовим рішенням законної сили;

- правовий статус особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, та розподіл процесуальних обов’язків по доказуванню між учасниками процесу, знімаючи відповідний обов’язок з обвинуваченого і покладаючи його на органи держави, які відповідальні за розслідування і вирішення кримінальної справи, і служить підставою повної реабілітації осіб, вина яких залишилась недоведеною;

набули подальшого розвитку:

- положення про те, що особу, щодо якої обвинувальний вирок суду не набрав законної сили, слід вважати підсудним, а не засудженим;

- теза про те, що застосування відповідно до чинного законодавства України, Польщі, США компетентними правоохоронними органами та судом до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного запобіжного заходу не суперечить принципу презумпції невинуватості та не є винятком з нього, оскільки ці заходи не є заходами кримінально-правового покарання;

- положення про те, що функція судового контролю, яка здійснюється під час досудового розслідування справи стосовно проведення передбачених КПК України слідчих дій, є одним із засобів реалізації принципу презумпції невинуватості;

- теза, що моментом затримання особи у КПК України необхідно передбачити момент позбавлення її можливості вільного пересування;

- положення про те, що зародження презумпції невинуватості під час інквізиційного процесу в європейських державах дало поштовх для трансформації процесу в змішану форму та існування презумпції невинуватості в сучасному кримінальному процесі України і Польщі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки, окремі положення та пропозиції можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності – при підготовці нового і вдосконаленні чинного Кримінально-процесуального кодексу України, інших нормативно правових актів, що регулюють кримінально-процесуальну діяльність (акт впровадження № 06-19/15-503 від 04.07.2003 р. (Додаток А));

- у правозастосовчій діяльності слідчих, прокурорів, адвокатів у галузі кримінального судочинства, в разі прийняття законом України внесених дисертантом пропозицій стосовно впровадження окремих положень правила Міранди та угоди про визнання вини;

- у науково-дослідній роботі викладачів, аспірантів, студентів, де дисертація може стати основою для подальшого вивчення проблеми презумпції невинуватості у кримінальному судочинстві;

- у навчальному процесі – при вивченні курсу “Кримінально-процесуальне право”, спецкурсів "Порівняльний кримінальний процес", "Теорія доказів у кримінальному процесі", при підготовці навчальних посібників, методичних матеріалів як для студентів, так і для практичних працівників при підвищенні їх кваліфікації,

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на науково-практичних конференціях:

- "Проблеми держави та права очима молодих дослідників" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 5-6 квітня 2001 р.);

- "Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні" (Національний університет "Острозька академія", 7-8 квітня 2001 р.), а також на міжнародних наукових конференціях:

- “Теорія і практика перехідного періоду до ринку. Економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технічний аспекти” (Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права, 27-30 березня 2001 р.)

- "Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених" (Хмельницький інститут регіонального управління та права, 6 листопада 2002 р.);

- “Наукові правничі школи Київського університету” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 12 жовтня 2005 р.);

- “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005 р.);

- “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 20-21 квітня 2006 р.).

Результати дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на семінарах аспірантів юридичного факультету, використовувались автором при проведенні практичних занять з кримінально-процесуального права на юридичному факультеті.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у 5 одноосібних наукових статтях, 4 з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України без співавторів.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Повний обсяг дисертації – 178 сторінок, з них обсяг основного тексту – 164 сторінки, список використаних джерел (167 найменувань) – 13 сторінок. Додаток займає 2 сторінки.