АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми роботи зумовлена недосконалістю норм чинного національного законодавства в царині правового забезпечення перетворення й функціонування сучасних аграрних суспільних відносин, наявністю прогалин у правовому регулюванні й незадовільним правовим забезпеченням аграрної реформи в цілому. Особливої гостроти ці проблеми набувають у сфері регламентування аграрних відносин – як внутрішніх, так і зовнішніх.

Про актуальність опрацювання теорії названих правовідносин говорить і низка невирішених теоретичних завдань, відсутність системних і комплексних досліджень сучасних аграрних правовідносин, їх різновидів й їх системи, а також приватноправових і публічно-правових засад в таких правовідносинах.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження послужили наукові джерела (як вітчизняні, так і зарубіжні) з філософії права, теорії права, адміністративного, аграрного, господарського, земельного, колгоспного, корпоративного, сільськогосподарського, трудового, цивільного права та інших галузей правової науки. Зокрема, йдеться про праці таких знаних учених, як Т.Є.Абова, Г.О.Аксеньонок, М.Г.Александров, С.С.Алексєєв, В.І.Андрейцев, Н.О.Багай, О.М.Батигіна, А.Л.Бейкун, А.І.Берлач, З.С.Бєляєва, А.І.Бобильов, А.Г.Бобкова, Ц.В.Боцян, Г.Ю.Бистров, О.М.Браніцький, С.М.Братусь, С.Ф.Василюк, М.Я.Ващишин, М.М.Веденін, О.В.Венедиктов, О.М.Вінник, Ю.О.Вовк, Я.З.Гаєцька-Колотило, О.В.Гафурова, Д.М.Генкін, А.П.Гетьман, Ю.І.Гревцов, В.К.Гуревський, Л.І.Дембо, О.В.Дзера, І.А.Дмитренко, М.С.Долинська, В.М.Єрмоленко, В.В.Жернаков, В.П.Жушман, А.М.Запорожець, А.М.Земко, С.Ю.Іванов, Н.В.Ільницька, В.Б.Ісаков, Ш.М.Ісмаїлов, П.І.Йосифів, О.С.Йоффе, І.Ф.Казьмін, І.І.Каракаш, Д.А.Керимов, С.Ф.Кечек’ян, Т.О.Коваленко, М.І.Козир, В.М.Корнієнко, Г.С.Корнієнко, П.Ф.Кулинич, В.І.Курило, Т.В.Курман, І.М.Кучеренко, В.І.Лебідь, Л.В.Лейба, В.К.Мамутов, С.І.Марченко, М.І.Матузов, О.Л.Мініна, А.М.Мірошниченко, О.В.Міцкевич, В.Л.Мунтян, А.А.Нацюк, В.В.Носік, І.В.Павлов, Е.І.Павлова, М.І.Палладіна, І.Ф.Панкратов, П.Д.Пилипенко, О.О.Погрібний, О.А.Поліводський, В.К.Попов, В.Ф.Попондопуло, Т.П.Проценко, О.П.Радчук, Ф.М.Раянов, О.А.Рускол, О.А.Самончик, З.Ф.Самчук, В.І.Семчик, І.О.Середа, Р.Б.Сивий, О.Ф.Скакун, О.М.Сонін, І.В.Спасибо-Фатєєва, Л.І.Спиридонов, А.М.Статівка, Я.Я.Страутманіс, П.І.Стучка, Н.І.Титова, Ю.К.Толстой, О.М.Туєва, О.М.Турубінер, Г.Г.Файзуллін, В.І.Федорович, Р.Й.Халфіна, Г.Г.Харатишвілі, Є.О.Харитонов, О.І.Харитонова, М.М.Чабаненко, Б.Б.Черепахін, Г.В.Чубуков, В.С.Шелестов, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга, Л.С.Явич, В.З.Янчук, В.В.Янчук та ін.

Емпіричну основу дослідження склали аграрне, земельне, цивільне, господарське законодавство України, що регулює функціонування суспільних аграрних відносин, законодавство інших країн, практика застосування чинного законодавства при регламентуванні аграрних відносин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає основним напрямам державної політики України в сфері сільського господарства в сучасних умовах. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державних цільових комплексних програм «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватно-правові аспекти)» (номер державної реєстрації 0186.0.070869) і «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106u002289).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження – розробити цілісну концепцію аграрних правовідносин і на цьому підґрунті сформулювати доктринальні висновки й надати рекомендації по вдосконаленню правового регулювання аграрних суспільних відносин і використанню результатів дослідження в теорії аграрного, земельного права та інших галузях правової науки, у законотворчості, правозастосуванні, правовій освіті. Завдання дослідження зумовлені його метою, а їх сутність полягає в наступному:

– з’ясувати теоретичні й практичні проблеми аграрних правовідносин;

– прослідкувати генезис розвитку теорії правовідносин, дати характеристику її сучасного стану та визначити поняття «правовідносини»;

– провести аналітичний огляд наукових джерел як необхідної бази для подальшого доктринального аналізу;

– з’ясувати характерні риси, ознаки, особливості категорій «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини» й науково обґрунтувати їх визначення;

– розкрити зміст елементів аграрних правовідносин (їх суб’єктів, об’єктів, змісту, підстав виникнення, зміни й припинення);

– удосконалити класифікацію аграрних правовідносин та їх основних видів – внутрішніх і зовнішніх;

– уточнити характеристики системи аграрних правовідносин;

– з’ясувати різновиди внутрішніх аграрних правовідносин (членські, земельні, майнові, трудові, управлінські);

– розробити характеристику основних видів зовнішніх аграрних правовідносин;

– встановити особливості аграрних правовідносин як предмета аграрного права;

– обґрунтувати взаємозв’язок аграрних правовідносин та аграрного законодавства України;

– вивчити зарубіжний досвід функціонування аграрних правовідносин;

– сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації по вдосконаленню аграрного й земельного законодавства України.

Об’єкт дослідження – врегульовані нормами права суспільні відносини у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки й реалізації.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні проблеми функціонування аграрних правовідносин, норми Конституції України та інших національних нормативно-правових актів, що унормовують суспільні аграрні відносини, практика їх застосування, відповідне аграрне законодавство зарубіжних країн, теоретичні наукові підходи, доктринальні ідеї щодо аграрних правовідносин.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняльний, формально-логічний, системно-структурного аналізу й синтезу, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.

Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу всього дисертаційного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати еволюцію теорії правовідносин, вивчити уявлення щодо правовідносин представників науки колгоспного й сільськогосподарського права, обґрунтувати певну наступність сучасних аграрних правовідносин – від колгоспних і сільськогосподарських. За допомогою формально-логічного методу сформульована низка понять («правовідносини», «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини» та ін.). Порівняльно-правовий метод використано для співставлення окремих положень законодавства України із законодавством інших країн, зокрема, Російської Федерації, в сфері регулювання аграрних правовідносин за участю сільськогосподарських підприємств, у виявленні закономірностей в їх правовому впорядкуванні. Застосування системно-структурного методу дозволило систематизувати аграрні правовідносини й уточнити їх характеристики. Метод тлумачення правових норм використано при встановленні змісту окремих приписів аграрного й земельного законодавства, зокрема, щодо внормування внутрішніх аграрних земельних правовідносин.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції аграрних правовідносин як правовідносин приватно-публічних, здійсненій з аграрно-правових позицій і спрямованій на подальший розвиток теорії аграрного права України шляхом формулювання нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, внесення науково обґрунтованих пропозицій по впорядкуванню чинного аграрного й земельного законодавства України.

У дисертації вперше обґрунтовані такі наукові положення та висновки, що виносяться на захист:

1. Аграрні правовідносини становлять собою комплекс приватноправових та публічно-правових правовідносин, які можна охарактеризувати як приватно-публічні.

2. Суб’єктами внутрішніх аграрних правовідносин виступають приватні особи (сільськогосподарські підприємства та їх члени, наймані працівники тощо), що дозволяє віднести зазначений різновид правовідносин до приватноправових.

3. Зовнішні аграрні правовідносини виникають між формально не пов’язаними між собою суб’єктами, рівними й автономними учасниками. Критерієм виокремлення цих правовідносин може також виступати підстава їх виникнення: вони можуть складатися й існувати у зв’язку з укладенням сільськогосподарським підприємством зі своїм контрагентом договору, через спричинення шкоди, внаслідок видання відповідним уповноваженим органом нормативно-правового акта тощо.

4. Зовнішні аграрні правовідносини не є однотиповими, а містять у собі як приватноправові, так і публічно-правові складники і за своєю сутністю є приватно-публічними.

5. Правосуб’єктність структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств є аграрною, комплексною й охоплює майнові (цивільно-правові, господарсько-правові), земельно-правові елементи, а також права й обов’язки у сфері управління справами підприємства. Здатність таких утворень брати участь в аграрних правовідносинах пропонується називати «правоспроможністю».

6. Специфічними учасниками внутрішніх аграрних правовідносин виступають структурні підрозділи й органи управління сільськогосподарських підприємств, оскільки вони наділяються певними правами й несуть певні обов’язки в царині внутрішньогосподарської діяльності таких підприємств.

7. Система внутрішніх аграрних правовідносин становить собою інтеграцію однотипових за своєю сутністю правових інституцій (внутрішніх аграрних членських, земельних, майнових, трудових, управлінських правовідносин) у структурно впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стабільність, автономність функціонування і взаємодіє із зовнішнім середовищем з метою регулювання відповідних аграрних суспільних відносин.

8. Приписи Закону України «Про особисте селянське господарство», присвячені врегулюванню статусу фізичних осіб, які ведуть особисте селянське господарство, не повною мірою співвідносяться з теорією інституту членства; так званий інститут членства в таких господарствах не містить у собі його необхідних конституюючих складників.

9. Державна реєстрація фермерського господарства, а також змін до його статуту (щодо вступу нових членів) є юридичним фактом, який служить підставою для виникнення членських правовідносин у господарстві.

10. Обов’язковою передумовою створення й державної реєстрації сільськогосподарських підприємств виробничого профілю (будь-яких організаційно-правових форм) має бути передача їх засновниками до статутного (пайового) фонду останніх земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

11. Між сільськогосподарським підприємством і його членом необхідно укладення договору про передачу цьому підприємству земельної ділянки як пайового внеску, який підлягає нотаріальному посвідченню з наступною державною реєстрацією права власності названого підприємства на передану земельну ділянку.

12. Земельна ділянка засновника (-ів) фермерського господарства, що перебуває в його власності на момент заснування останнього, має передаватися після створення такому господарству засновником (-ами) як пайовий внесок.

13. Земельний пай при припиненні членства (участі) повинен повертатися в натурі (шляхом виділення земельної ділянки, повернення права користування нею, права на земельну частку (пай)), що гарантуватиме від обезземелення членів сільськогосподарських підприємств.

14. Доцільно обмежувати право сільськогосподарського підприємства розпоряджатися належними йому земельними ділянками, якщо після такого розпорядження їх розмір буде меншим за розмір усіх земельних ділянок, внесених його членами як пайові внески.

15. У разі передачі сільськогосподарському підприємству об’єктів нерухомості як пайового внеску між сільськогосподарським підприємством і відповідною особою належить укладати про це правочин (угоду, договір).

16. У випадку припинення членських правовідносин члени фермерського господарства мають право на отримання частки його майна пропорційно розміру їх внеску до складеного капіталу такого господарства.

17. Угода про визначення трудової функції члена сільськогосподарського підприємства не є звичайним трудовим договором, а виступає самостійним юридичним фактом у механізмі виникнення, існування і припинення внутрішніх аграрних трудових правовідносин за участю членів названих підприємств.

18. Аграрне право є самостійною приватно-публічною галуззю права, що має комплексний характер.

19. Майбутній Аграрний кодекс України має поєднувати в собі приватно-публічні приписи, відбиваючи при цьому сутність приватно-публічних (внутрішніх і зовнішніх) аграрних правовідносин.

20. Пропозиції по вдосконаленню земельного й аграрного законодавства України, зокрема, про необхідність внесення змін до Земельного кодексу України, Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» в частині внормування внутрішніх аграрних правовідносин.

Удосконалено визначення понять: «аграрні правовідносини», «внутрішні аграрні правовідносини», «зовнішні аграрні правовідносини», «внутрішньогосподарська діяльність сільськогосподарського підприємства», «структурний підрозділ сільськогосподарського підприємства», «земельні ділянки сільськогосподарського призначення як об’єкти аграрних правовідносин», «сільськогосподарська продукція», «аграрне законодавство», інші наукові положення.

Отримали подальший розвиток науково-теоретичні ідеї, положення, висновки, рекомендації стосовно: (а) поділу правовідносин на приватні й публічні; (б) класифікації аграрних правовідносин, їх ознак, ознак їх різновидів – внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин, впливу і взаємозв’язку останніх; (в) різновидів внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин; (г) комплексної аграрної правосуб’єктності суб’єктів аграрних правовідносин, їх поділу на приватних осіб і публічні органи, юридичних осіб публічного права; (д) сутності й ознак земельних і майнових часток (паїв) як об’єктів аграрних правовідносин; (е) правової природи таких їх об’єктів, як право на пай; (є) членських правовідносин як юридичного факту; (ж) системних властивостей аграрних правовідносин; (з) можливості органів управління сільськогосподарських підприємств кооперативного типу установлювати додаткові умови щодо набуття членства в таких підприємствах; (и) моменту, з якого особа набуває статуту члена сільськогосподарського підприємства; (і) підстав і порядку припинення членства в сільськогосподарських підприємствах; (й) порядку оформлення передачі сільськогосподарським підприємствам і повернення їх членам (при припиненні членства) земельних пайових внесків (земельних ділянок, права користування ними, права на земельну частку (пай)); (к) відсутності правових підстав у фермерського господарства виділяти частину земельної ділянки господарства при припиненні членства особі, яка не робила земельних пайових внесків; (л) запровадження Свідоцтва про право на майновий пай; (м) майнових правовідносин у фермерських господарствах; (н) концепції регулювання праці членів сільськогосподарських підприємств нормами аграрного законодавства; (о) необхідності законодавчого встановлення мінімальної тривалості щорічних відпусток і мінімального розміру оплати праці для членів сільськогосподарського підприємства; (п) заходів заохочення і дисциплінарного впливу, що можуть застосуватися до останніх; (р) внутрішніх аграрних управлінських правовідносин у сільськогосподарських підприємствах, зокрема, щодо потреби у функціонуванні загальних зборів (зборів) членів фермерського господарства для вирішення окремих питань його діяльності; (с) місця правовідносин по веденню особистого селянського господарства й соціальному забезпеченню, соціальному розвитку села серед зовнішніх аграрних правовідносин; (т) характеристики складників зовнішніх аграрних правовідносин і прояву в них приватноправових і публічно-правових елементів; (у) приватноправових і публічно-правових складників предмета аграрного права України; (ф) змішаного, комплексного, що вміщує публічно-правові та приватноправові приписи й режими аграрного законодавства України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення, пропозиції й рекомендації є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при розробці проекту Аграрного кодексу України, вдосконаленні Земельного кодексу України, Законів України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» та ін. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть послужити підґрунтям для подальших наукових розробок.

Положення й висновки дисертації можуть бути використані:

– у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблем теорії аграрних правовідносин та аграрного права в цілому;

– у правотворчій сфері – при опрацюванні проектів нормативно-правових актів, проведенні систематизації аграрного законодавства, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрного права;

– у навчальному процесі вищих юридичних закладів освіти – при підготовці навчальних програм, відповідних спецкурсів, написанні підручників і навчальних посібників з курсу «Аграрне право», у викладанні навчальної дисципліни, у науково-дослідницькій роботі студентів.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися й були схвалені на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дослідження використовувалися дисертантом у навчальному процесі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладанні курсу «Аграрне право».

Наукові висновки й рекомендації дисертанта з проблем аграрних правовідносин відображені в монографії, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень. Окремі висновки й рекомендації дисертації доповідалися на таких міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях: «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До Міжнародного дня науки за мир і розвиток)» (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.); «Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора» (м. Донецьк, 30 вересня - 1 жовтня 2004 р.); «Сучасний соціокультурний простір 2004» (м. Київ, 20-25 грудня 2004 р.); «Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку» (м. Київ, 20-25 квітня 2005 р.); «Внесок молодих учених у розвиток науки регіону» (м. Луганськ, 26-27 квітня 2005 р.); «Стан та перспективи розвитку аграрного права» (м. Київ, 26-27 травня 2005 р.); «Сучасна українська наукова думка» (м. Київ, 6-10 червня 2005 р.); «Сучасний соціокультурний простір 2005» (м. Київ, 26-30 вересня 2005 р.); «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.); «Образование и наука без границ-2005» (м. Прага, 19-27 грудня 2005 р.); «Україна наукова» (м. Київ, 28-30 грудня 2005 р.); «Соціум. Наука. Культура» (м. Київ, 28-30 січня 2006 р.); «Наука та освіта-2006» (м. Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006 р.); І Всеукраїнська цивілістична наукова конференція студентів та аспірантів (м. Одеса, 24-25 лютого 2006 р.); «Українська наука в мережі Інтернет» (м. Київ, 26-28 лютого 2006 р.); «Актуальні проблеми правознавства» (м. Харків, 1-2 березня 2006 р.); «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 р.); «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.» (м. Біла Церква, 27-28 квітня 2006 р.); «Проблеми забезпечення законності у сфері земельних та аграрних правовідносин» (м. Львів, 19-20 травня 2006 р.); «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.); «Круглий стіл» з нагоди 10-ї річниці прийняття Конституції України «Конституція України: досвід реалізації та шляхи удосконалення» (м. Харків, 21 червня 2006 р.); «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (м. Харків, 26-27 червня 2006 р.); «Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України» (м. Харків, 29-30 червня 2006 р.).

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладені в науковій монографії «Проблеми теорії аграрних правовідносин» (Харків: Харків юридичний, 2007. – 496 с.), у 23 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, включених до переліків, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у матеріалах і тезах виступів на 23 наукових конференціях.

Структура роботи зумовлена метою, завданням, об’єктом і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, 4-х розділів, що містять 13 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 411 сторінок, з яких основного тексту 341 сторінка. Список використаних джерел налічує 738 найменувань і займає 70 сторінок.