ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ З НЕРЕАБІЛІТУЮЧИХ ПІДСТАВ Автореферат

Актуальність теми. В Україні з моменту проголошення незалежності продовжується процес удосконалення кримінально-процесуального законодавства. Зважаючи на те, що саме у сфері кримінального судочинства найбільш суттєво обмежуються права і свободи людини, питання закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав набуває особливого значення. Зазначимо, що після прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України, в якій було проголошено виключне право суду щодо визнання особи винною, більше п’яти років рішення про закриття провадження кримінальних справ за наведеними підставами приймалося у державі не лише судом, але і слідчим та прокурором. Як відомо, Закон України “Про внесення змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України” від 12 липня 2001 року привів норми кримінально-процесуального законодавства у відповідність з Основним Законом. На даний час в Україні діє загальновизнаний європейський принцип, згідно з яким особа може бути визнана винною лише за рішенням суду, однак багаторічна практика закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами та недосконалість чинного законодавства з приводу цього питання спонукали провести дане дослідження.

Питання закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав досліджувалися в роботах Ю.П. Аленіна, Х.Д. Алікперова, А.С. Барабаша, О.М. Баранова, Б.Т. Безлєпкіна, С.М. Благодира, Л.М. Володіної, Л.В. Головка, А.Є. Голубова, О.В. Гріненка, Ю.М. Грошевого, О.М. Губської, П.М. Давидова, А.Я. Дубинського, М.С. Дяченка, М.В. Жогіна, І.Г. Івасюка, Р.Г. Іскандерова, М.А. Казанджана, В.В. Кальницького, Н.П. Кирилової, Г.К. Кожевнікова, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, Д.Я. Мирського, В.А. Михайлова, М.М. Михеєнка, Г.М. Міньковського, В.В. Ніколюка, Г.М. Омельяненко, І.Л. Петрухіна, А.А. Рзаєва, О.П. Рижакова, В.М. Савицького, Р.Ю. Савонюка, О.Є. Соловйової, В.В. Степанова, М.С. Строговича, Н.Ф. Фаткулліна, В.Г. Шаламова, С.А. Шейфера, В.В. Шимановського, Н.А. Якубович, Р.Х. Якупова та інших. Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, залишаються недостатньо визначеними процесуальний порядок, умови закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, процедура відображення у матеріалах кримінальних справ певних процесуальних дій та ряд інших питань. Це не може негативно не позначатися на практиці застосування правоохоронними органами чинного законодавства.

Послідовна реалізація принципів кримінального процесу (законності, презумпції невинуватості, змагальності та ін.) обумовлює необхідність детального дослідження порядку закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав. Підґрунтям для цього, окрім положень Конституції України, стало прийняття у 2001 році Кримінального кодексу України, в якому дещо по-іншому, у порівнянні з попереднім кримінальним законом, викладено правові умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, а також передбачено нові підстави для звільнення від неї: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України) та примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України). Відповідні зміни у 2001 році було внесено і до Кримінально-процесуального кодексу України.

Актуальність питань, пов’язаних із закриттям кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, обумовлюється також продовженням роботи як науковців, так і практиків над підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, в проектах якого врегулювання вказаних питань потребує подальшого удосконалення.

Наведені обставини вказують на актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертації відповідає програмним положенням Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 року № 116-р.; Пріоритетним напрямкам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р. (п.п. 2.5.91, 96, 99); Пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2005-2010 р.р., рекомендованих відділеннями Академії правових наук України (п. 6); Пріоритетним напрямам наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 р.р., схвалених Вченою радою ХНУВС 23.12.2005 р. (п. 3.1.).

Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає в тому, щоб із врахуванням сучасних тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства провести комплексний аналіз проблем процесуального порядку закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, а також у розробці науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства з приводу цього питання.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні задачі:

– провести історичний та порівняльно-правовий аналіз розвитку форм закінчення провадження у кримінальних справах;

– дослідити природу форм закінчення досудового слідства;

– визначити сутність і значення процесуального інституту закриття кримінальних справ;

– проаналізувати процесуальні особливості прийняття рішення про закриття кримінальних справ за нереабілітуючими підставами на досудовому слідстві;

– дослідити процесуальний порядок закриття кримінальних справ судом за нереабілітуючими підставами;

– виробити науково-практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення законодавства, яке регламентує порядок закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності у зв’язку з закриттям кримінальних справ з нереабілітуючих підстав.

Предметом дослідження є підстави та процесуальний порядок закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав у кримінальному судочинстві України.

Методи дослідження. При виконанні роботи дисертантом використовувався загальний діалектичній метод наукового пізнання дійсності, а також ряд спеціальних методів дослідження. За допомогою історико-правового методу вивчалися проблеми становлення і розвитку форм закінчення провадження у кримінальних справах. Порівняльно-правовий метод використовувався для з’ясування особливостей застосування цих форм в Україні, Франції, ФРН та інших державах світу. Формально-логічний метод було використано при розробці визначення понять “процесуальне рішення” та “інститут закриття кримінальних справ”. Метод юридичного аналізу використовувався для усвідомлення змісту норм кримінального, кримінально-процесуального законодавства та відомчих нормативних актів, які регламентують порядок закриття кримінальних справ. Соціологічний метод дослідження застосовувався для отримання емпіричних даних: вивчення за спеціальною програмою кримінальних справ; опитування за розробленими анкетами слідчих та суддів.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є роботи вчених у галузі філософії, історії та теорії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного права тощо.

Інформаційну та нормативно-правову базу дослідження складають Конституція і закони України; міжнародно-правові акти у сфері захисту прав і свобод людини; Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України; проект Кримінально-процесуального кодексу України; Цивільний кодекс України; постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України тощо.

Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення матеріалів 189 закритих за нереабілітуючими підставами у 2001-2006 роках кримінальних справ, провадження у яких здійснювалось в різних регіонах України, а також анкетування 262 слідчих, 59 суддів. Разом з цим було використано і власний досвід дисертанта, набутий під час роботи на посаді слідчого органів внутрішніх справ України.

Такий підхід із урахуванням потреб практики дав можливість обгрунтувати висновки і пропозиції щодо удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які регулюють процесуальний порядок закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, а також необхідності регламентації в Кримінально-процесуальному кодексі України нових форм закінчення досудового слідства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в Україні вперше після прийняття Закону України “Про внесення змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України” від 12 липня 2001 року проведено комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання інституту закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав.

У дисертації отримано такі основні положення і висновки, які мають певний ступінь наукової новизни:

– обґрунтовано, що досудове слідство на відміну від нині діючої ст. 212 КПК України закінчується не лише складанням обвинувального висновку, постанови про закриття кримінальної справи, постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру, але й винесенням наступних постанов: а) про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності; б) про направлення справи до суду для її закриття та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру; в) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про закриття справи, звільнення неповнолітнього обвинуваченого від кримінальної відповідальності та застосування до нього примусових заходів виховного характеру;

– дістало подальший розвиток положення стосовно порядку закриття провадження у кримінальних справах внаслідок акту амністії;

– запропоновано власне розуміння такої нереабілітуючої підстави для закриття провадження у справі як помилування. Рішення Президента України про це приймається вже до засудженої особи, отже особа звільняється від відповідальності без закриття кримінальної справи;

– розвинуто положення про форму процесуального закріплення факту отримання згоди обвинуваченого, щодо якого вирішується питання про направлення кримінальної справи до суду для з’ясування можливості її закриття та звільнення його від кримінальної відповідальності. Отримання такої згоди обвинуваченого пропонується оформлювати складанням відповідного протоколу;

– обґрунтовано необхідність регламентації в КПК України назви та змісту окремого процесуального документу – скарги на дії та рішення посадових осіб, які ведуть кримінальне судочинство;

– запропоновано чіткий процесуальний порядок направлення кримінальних справ до суду для вирішення питання щодо їх закриття за кожною нереабілітуючою підставою. Обґрунтовано висновок про те, що на момент направлення таких справ до суду особа, щодо якої вирішується питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, повинна мати статус саме обвинуваченого, за винятком померлих осіб, які скоїли злочин, до пред’явлення їм обвинувачення;

– доведено доцільність вирішення питання щодо закриття всіх кримінальних справ з нереабілітуючих підстав лише під час їх судового розгляду;

– сформульовано висновок про те, що у випадках, коли справа, яка розглядається судом, має бути закрита за такою нереабілітуючою підставою як амністія, суд не повинен виносити обвинувальний вирок. У цьому разі закриття провадження у справі слід оформлювати ухвалою (постановою) суду (судді) про закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності;

– обґрунтовано висновок про те, що при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення та потерпілого від права вимагати продовження розгляду кримінальної справи суд повинен не закривати її, а виносити виправдовувальний вирок за відповідною реабілітуючою підставою, передбаченою ч. 4 ст. 327 КПК України;

– на підставі отриманих у ході дослідження результатів розроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Практичне значення одержаних результатів. Наведені в роботі положення, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані у процесі подальшого нормотворення; в слідчій, прокурорській, судовій практиці та у системі підвищення кваліфікації слідчих та суддів; у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів України.

Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність слідчих СУ ГУМВС України в Харківській області (акт впровадження від 20 вересня 2006 року), а також використовуються у навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять із дисциплін “Кримінальних процес” та “Досудове слідство в органах внутрішніх справ” (акт впровадження від 26 січня 2007 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства і дізнання Харківського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Досудове слідство: організаційні, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми” (м. Сімферополь, 2004 рік), “Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення” (м. Харків, 30 листопада 2005 року); на науково-практичних конференціях: “Створення ювенальної юстиції в Україні” (м. Київ, 11-12 травня 2005 року), “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених“ (м. Харків, 25 травня 2005 року); під час “круглого столу” на тему “Актуальні проблеми кримінального процесу” (м. Дніпропетровськ, 26 травня 2006 року).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у восьми статтях, чотири із яких опубліковано в наукових фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена метою, задачами та предметом дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Загальний обсяг дисертації – 212 сторінок, із яких 181 – основний текст, 27 – список використаних джерел (279 найменувань), 5 – додаток.