ОПІКА ЗА РИМСЬКИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ ТА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. . Інститут опіки відіграє важливу роль для забезпечення рівності фізичних осіб у можливості набуття та здійснення ними цивільних прав та створення і виконання юридичних обов'язків.

На сьогодні в Україні спостерігається постійне збільшення кількості дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - це понад 96 тис. осіб, з них майже 62 тис. перебуває у закладах для дітей — сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. При цьому 90 відсотків дітей втратили сім'ю через відмову батьків опікуватися долею дитини.

Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це - опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім'ї громадян (патронат), у прийомні сім'ї, дитячі будинки, школи — інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених інститутів та закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці. Однак у відносинах опіки малолітній особі створюються умови, найбільш наближені до життя у сім'ї, і тим самим забезпечується належна турбота та виховання. Тому на сьогодні, коли охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом, особливого значення набуває саме дослідження правової природи опіки над дітьми — сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Хоча держава докладає чимало зусиль для створення належних умов виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей — сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, для розвитку пріоритетних форм улаштування дітей — сиріт (опіка, піклування, усиновлення, влаштування в сім'ї) та розширення соціально-правових гарантій малолітніх та неповнолітніх, багато проблем залишаються не вирішеними.

Актуальність обраної теми дослідження пояснюється також тим, що на практиці виникає чимало питань щодо опіки, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого уточнення. Зокрема, це з'ясування позиції законодавця стосовно можливості і підстав представництва інтересів малолітніх дітей; вимог до особи, яка може бути призначена опікуном; сутності та визначення меж повноважень опікуна; участі малолітніх осіб у підприємницькій діяльності; встановлення наслідків неналежного виконання обов'язків опікуном тощо.

Опіка над фізичною особою є міжгалузевим інститутом. Вона одночасно є інститутом адміністративного, цивільного процесуального, цивільного і сімейного права. До цього часу дослідження опіки над фізичною особою як комплексного інституту не проводилося, що також свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи.

У сукупності все зазначене свідчить про недостатній рівень дослідження питань опіки над малолітніми та недієздатними особами у цивільному праві України та про доцільність звернення до їх вивчення. При цьому необхідно враховувати, що опіка (tutela) є інститутом, відомим ще римському приватному праву. Встановлення фундаментальних засад опіки за римським приватним правом, як правового інституту, дає можливість оцінити досягнення сучасного законодавства України та визначити перспективи і напрямки його розвитку у сфері регулювання відносин опіки. Тому дослідження питань опіки не буде повним без з'ясування особливостей правового регулювання цього інституту у Стародавньому Римі та виявлення характеру рецепції положень щодо римського інституту опіки в сучасному законодавстві України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах науково-дослідної програми кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2001 -2005 роки «Традиція приватного права в Україні», яка є складовою комплексної цільової програми науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави» на 2001 - 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).

Тема наукового дослідження має безпосередній зв'язок не лише з внутрішніми науковими дослідженнями кафедри та цільовою програмою навчального закладу, але й відповідає пріоритетним напрямкам розвитку науки і техніки, що визначені в ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки", а також здійснена в руслі основних завдань Національної програми «Діти України» та Концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки», схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2006 р. № 229-р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування поняття, змісту і характерних ознак інституту опіки (tutela) за римським приватним правом та цивільним законодавством України, визначення характеру та ступеня рецепції римсько-правових ідей, підходів та рішень щодо опіки у цивільному законодавстві України, а також формулювання пропозицій щодо удосконалення правового регулювання інституту опіки за чинним ЦК України.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації ставляться та вирішуються такі основні задачі:

- дослідити становлення та особливості опіки (tutela) за римським приватним правом;

- визначити особливості рецепції положень римського приватного права щодо опіки західноєвропейськими системами приватного права;

- охарактеризувати правове регулювання відносин опіки у сучасному цивільному законодавстві України та визначити характер (тип, вид, форму) рецепції у ньому положень римського приватного права щодо опіки;

- дослідити практику застосування законодавства щодо опіки судами України та Європейським судом з прав людини;

- розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання опіки за цивільним законодавством України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з встановленням, здійсненням та припиненням опіки над фізичною особою за римським приватним правом та сучасним цивільним законодавством України.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання інституту опіки над фізичною особою за римським приватним правом та сучасним цивільним законодавством України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження інституту опіки за римським приватним правом та впливу відповідних римсько-правових рішень на регулювання цього інституту в сучасному цивільному законодавстві України було обрано загальнонауковий діалектичний метод вивчення правових явищ у сукупності з окремими науковими методами історико-правового, догматичного, системно-структурного та порівняльно-правового аналізу. Зокрема, використання діалектичного методу дозволило скласти цілісну систему уявлень про явище рецепції римсько-правового інституту опіки сучасним цивільним законодавством України. Історичний метод було використано для з'ясування умов виникнення опіки у загальному контексті розвитку римського приватного права та українського цивільного права. За допомогою догматичного методу досліджувалися правові норми, які регулюють інститут опіки за римським приватним правом, законодавствами західноєвропейських країн та цивільним законодавством України. Системно-структурний метод використовувався для з'ясування змісту інституту опіки та його місця в системі цивільного права України. Порівняльний метод дозволив зіставити правові норми щодо опіки за українським цивільним законодавством на різних етапах його розвитку з відповідними нормами римського приватного права.

Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі римського приватного права, цивільного права, загальної теорії права тощо. Серед них, передусім, треба назвати праці правознавців України та Росії: Д.І. Азаревича, С.С. Алексеева, Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Н.А. Д'ячкової, І.В. Жилінкової, О.С. Иоффе, О.Л. Нєвзгодіної, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.Б. Новицького, З.В. Ромовської, В.О. Рясенцева, О.А. Підопригори, Н.О. Саніахметової, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та ін.

Емпіричним підґрунтям дослідження є першоджерела римського приватного права, сучасне цивільне законодавство України, а також законодавство іноземних країн та судова практика України, Європейського суду з прав людини з питань, що досліджуються.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в науці цивільного права України здійснено комплексне дослідження проблем рецепції інституту опіки за римським приватним правом у сучасному цивільному законодавстві України.

У дисертації сформульовано такі науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають наукову новизну:

Вперше:

- обґрунтовано висновок про те, що основні засади правового регулювання інституту опіки у сучасному цивільному праві України були сформовані у класичному римському праві. За допомогою порівняльного аналізу норм римського та сучасного цивільного права України показана подібність підстав та порядку встановлення опіки, вимог до опікуна та порядку здійснення ним діяльності в інтересах підопічного.

- доводиться, що у сучасному цивільному законодавстві України рецепція римсько-правових рішень щодо опіки відбувалася, головним чином, опосередковано - через законодавства, передусім, таких західноєвропейських країн, як Австрія, Німеччина, Польща та Франція, у формі використання ідей, принципів та окремих правових рішень, розроблених у Стародавньому Римі.

- на підставі аналізу норм римського права та законодавства сучасних європейських країн, а також засад і тенденцій розвитку відповідного правового інституту в Україні сформульовано визначення опіки над фізичними особами як комплексного інституту цивільного, сімейного, адміністративного, цивільного процесуального та адміністративного процесуального законодавства, в межах якого відбувається правове регулювання відносин з приводу доповнення обсягу дієздатності малолітніх та недієздатних фізичних осіб, а також виховання малолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.

- обґрунтовується теза про те, що у сучасному цивільному законодавстві, відповідно до основних напрямків розвитку традицій приватного права, інститут опіки охоплює норми не лише матеріального, але й процесуального права (як цивільного процесуального, так і адміністративного процесуального права).

- на підставі порівняльного аналізу цивільного законодавства України та інших правових систем стверджується, що законодавство про управління майном підопічної особи потребує внесення змін, відповідно до яких установником управління майном підопічної особи має бути визнано лише орган опіки та піклування. При цьому опікуну може бути надано право клопотатися перед органом опіки та піклування про встановлення довірчого управління нерухомим

майном або майном, яке потребує постійного управління, та належить підопічній особі.

- на підставі аналізу положень римського приватного права та основних сучасних правових систем Європи і з врахуванням законодавчого досвіду пострадянських країн пропонується встановити чіткий і вичерпний перелік підстав та обставин, за яких особа не може бути призначена опікуном.

- пропонується обмеження можливості призначення опікуном (піклувальником) особи, яка за станом здоров'я, а також у зв'язку з відсутністю у неї необхідних матеріально-побутових умов (якщо підопічна особа не має свого житла) не може виконувати обов’язки опікуна. У зв'язку з цим обґрунтовується доцільність внесення відповідних доповнень у ст. 64 ЦК України.

- обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення порядку встановлення опіки над малолітніми особами, які полягають, по-перше, у можливості батька чи матері вказати особу опікуна для малолітньої особи у заповіті, і, по-друге, у необхідності з'ясування у разі призначення опікуна органами опіки та піклування чи судом думки батьків малолітньої особи, які не позбавлені батьківських прав, щодо призначення певної особи опікуном їх дитини. При цьому також обґрунтовується теза, що отримання згоди батьків на призначення певної особи опікуном не може мати обов'язкового характеру для органу опіки та піклування чи суду. Для реалізації згаданих пропозиції запропоновано передбачити у законодавстві відповідні положення.

- обґрунтовано тезу про недосконалість положення ч. 5 ст. 63 ЦК України, згідно якому підопічному може бути призначено кількох опікунів. У зв'язку з цим наводяться докази на користь того, що особі доцільно призначати одного опікуна, але з можливістю призначення додаткового опікуна над її майном, як це передбачено ч. 1 ст. 74 ЦК України.

- пропонується передбачити у цивільному законодавстві України можливість відсторонення опікунів, яке за своєю правовою природою, на відміну від звільнення опікуна, є мірою відповідальності і тягне за собою низку несприятливих наслідків, а саме неможливість для таких осіб бути в майбутньому усиновлювачами, опікунами, піклувальниками тощо та обов'язок відшкодувати малолітньому шкоду, завдану їхньою протиправною поведінкою.

Додаткового аргументування дістали:

- теза про те, що у відносинах опіки значне місце займають публічно-правові методи регулювання, що пов'язане із необхідністю контролю з боку держави за наданням допомоги опікунами малолітнім та недієздатним особам у здійсненні їх прав.

- висновок про те, що встановлення та припинення опіки не може відбуватися без прийняття спеціального рішення про це судом чи органом опіки та піклування. Припинення опіки у разі смерті підопічної особи або передачі

малолітньої дитини батькам хоча й відбувається автоматично, але при цьому також має ухвалюватися рішення суду чи виноситися рішення органу опіки та піклування про припинення опіки.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані: у сфері законотворчості - при вдосконаленні положень актів цивільного та сімейного законодавства України щодо опіки; у науково-дослідницькій сфері - для подальших наукових розвідок у галузі римського приватного права, сімейного та цивільного права України; у навчально-методичній роботі — при підготовці навчальних підручників та посібників з цивільного, сімейного права України та римського приватного права.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, доповідалися на наукових конференціях: на науково-практичній конференції «Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов'язаної з морем» (17 березня 2006 р.); на 9-й Звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (26 квітня 2006 р., м. Одеса); на IV Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (19-20 травня 2006 p.).

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження відображені у 4 статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, у 3 тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, які містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (177 найменування). Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки, із них основного тексту — 176 сторінок.