ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ УКРАЇНИ (НА МАТЕРІАЛАХ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ) Автореферат

Актуальність теми дослідження. Природні ресурси України є її національним багатством, їх збереження та невиснажливе використання розглядається як один з пріоритетів у сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природи і є невід’ємною умовою збалансованого економічного та соціального розвитку держави. Раціональне використання природних ресурсів і охорона довкілля – це об’єктивна передумова подальшого розвитку національного багатства держави. Однак внаслідок споживацького господарювання, яке здійснювалося на теренах України і яке продовжується в даний час, відбулися значні зміни в ландшафтах та середовищах існування тваринного і рослинного світу. Тому одним із найбільш дієвих напрямів політики збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є розвиток природоохоронної, в тому числі і природно-заповідної справи. Державна політика України щодо збереження природи, зокрема і природи Карпат, удосконалюється фактично з кожним роком (Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні „Заповідники”, затверджена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затверджена Законом України від 21 вересня 2000 року, Державна програма „Ліси України” на 2002-2015 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року). Проте чинна нормативно-правова база не повною мірою забезпечує врегулювання відносин, що виникають у процесі охорони, управління та використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Науковою основою для проведення дослідження стали праці таких українських науковців у галузі екологічного та земельного права, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, В.Д. Басай, А.Г. Бобкова, Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, В.В. Костицький, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, О.О. Погрібний, В.К. Попов, Б.Г. Розовський, Н.І. Титова, Г.В. Тищенко, В.І. Федорович, В.С. Шахов, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інших і доробки вчених – представників радянської та російської правової науки в галузі екологічного права: М.М. Брінчука, С.А. Дьоміної, Б.В. Єрофєєва, В.Г. Ємельянової, О.С. Колбасова, Н.Д. Красіліч, В.В. Петрова, А.А. Траніна, В.М. Яковлєва та інших.

У процесі роботи над дисертацією вивчались і праці екологів та представників інших природничих наук, які досліджували питання, суміжні з тими, що аналізуються у дисертації. Зокрема, це праці В.Е. Борейко, С.О. Генсірука, Є.М. Гребенюка, Н.М. Забєліної, К.Д. Зикова, О.І. Киселюка, А.Ж. Меллуми, Н.Ф. Реймерса, С.М. Стойко, Л.О. Тасенкевич, М.Є. Ткаченка, Ф.Р. Штільмарка, П.Т. Ященка та інших.

Однак у наукових дослідженнях знайшли вирішення питання правового регулювання природно-заповідного фонду в цілому. Комплексне ж дослідження правового режиму національних природних парків як окремої категорії в системі особливо охоронюваних територій та об’єктів, що має свою специфіку в Україні не проводилось.

У роботі використані матеріали Карпатського регіону України, оскільки саме на території Карпат знаходиться більшість національних природних парків України (Карпатський національний природний парк, національний природний парк „Вижницький”, Ужанський національний природний парк, національний природний парк „Сколівські Бескиди”, національний природний парк „Синевир”, національний природний парк „Гуцульщина”). Всі ці обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та підтверджують її актуальність.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт, затвердженого вченою радою Юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 2 від 4 жовтня 2000 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей правового режиму національних природних парків України, їх охорони, управління та використання і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення природоохоронного законодавства України.

Завдання дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у наступному:

уточнити поняття національного природного парку;

визначити критерії, за якими особливо охоронювану територію слід відносити до категорії „національний природний парк”;

встановити співвідношення заповідної та рекреаційної діяльності на території національного природного парку;

дослідити систему органів, що здійснюють державне управління національними природними парками та їх повноваження, проаналізувати ефективність їхньої діяльності;

визначити структуру внутрішньогосподарського управління в національних природних парках;

проаналізувати діяльність державних органів у сфері контролю та нагляду за додержанням режиму національних природних парків;

визначити систему правових заходів охорони національних природних парків;

охарактеризувати особливості юридичної відповідальності за порушення режиму національного природного парку з врахуванням стану таких правопорушень в межах Карпатського регіону України;

розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення правового режиму національних природних парків України.

Об’єктом дослідження є система відносин, що виникають у процесі охорони, управління та використання національних природних парків України.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, що регулюють відносини, пов’язані з правовим режимом національних природних парків України, прийняті на загальнодержавному і місцевому рівнях, практика їх застосування та теоретичні наукові розробки в цій сфері.

Методи дослідження. При здійсненні дисертаційного дослідження застосовувались історичний, порівняльний, системний, статистичний, метод тлумачення правових норм та інші методи наукового пізнання. Історичний метод дозволив дослідити етапи становлення національних природних парків як особливо охоронюваних територій, а також розвиток законодавства про національні природні парки. Порівняльний метод використаний при аналізі поглядів науковців щодо визначення понять особливо охоронювані території та об’єкти, національний природний парк, їх видів. За допомогою статистичного методу підкреслено актуальність теми дисертаційної роботи, а також досліджено кількісні характеристики порушень правового режиму національних природних парків. Характеристика діяльності органів державного управління національними природними парками здійснювалась за допомогою методу системного аналізу. Метод тлумачення права використовувався для з’ясування змісту відповідних правових норм.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням правового регулювання використання, управління та охорони національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України). У межах дисертаційного дослідження одержано наступні результати, які складають наукову новизну та виносяться на захист:

· удосконалено поняття „національний природний парк” як особливо охоронювана природна територія, вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об’єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони;

· вперше визначені правові ознаки, яким повинен відповідати національний природний парк: 1) загальнодержавне значення; 2) основна мета створення – охорона природи; 3) основні функціональні зони – зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; 4) середня площа – десятки і сотні тисяч гектарів; 5) вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів з господарського використання; 6) пріоритетний вид діяльності – збереження цінних природних комплексів і об’єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; 7) вимоги до території – наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об’єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю;

· отримало подальше теоретичне обґрунтування співвідношення заповідної та рекреаційної діяльності на території національного природного парку: національні природні парки слід розглядати передусім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків – охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об’єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків;

· запропоновано та обґрунтовано заходи стосовно вдосконалення державного управління в галузі використання і охорони національних природних парків України. Обґрунтовується необхідність встановлення державного управління національними природними парками в українських Карпатах на регіональному рівні, що сприятиме узгодженій діяльності національних природних парків регіону, спрямованій на ефективну охорону та раціональне, невиснажливе використання рекреаційного потенціалу регіону;

· додатково запропоновано та теоретично обґрунтовано структуру адміністрації національних природних парків, яка складається із основних відділів (природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності) і допоміжних відділів (контролю і моніторингу, адміністративно-господарського та лабораторій з різних еколого-природничих питань); окреме місце займає служба охорони національного природного парку;

· дістало подальшого розвитку і вдосконалення визначення основних напрямів правової охорони національних природних парків, серед яких виділено встановлення охоронного режиму на території національного природного парку з відповідними заборонами та обмеженнями щодо здійснення окремих видів діяльності; юридичну відповідальність за порушення правового режиму національних природних парків; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічну просвіту; екологічний контроль за додержанням правового режиму національних природних парків; проведення систематичних спостережень та комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та раціонального використання; проведення екологічної експертизи тощо;

· пропонується прийняття Закону України „Про національний природний парк України”, структура якого додається в дисертації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування положень, теоретичних висновків, пропозицій і практичних рекомендацій, обґрунтованих у дисертації, в:

правотворчому процесі – при розробленні нового та вдосконаленні чинного природоохоронного законодавства України;

діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, пов’язаної з управлінням національними природними парками;

науково-дослідній роботі – як матеріал для обговорення та подальших наукових досліджень проблем організації, управління, використання та охорони національних природних парків;

навчальному процесі – при підготовці навчальної та науково-методичної літератури з курсу „Екологічне право України”, а також при його викладанні;

еколого-просвітницькій роботі з населенням.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного та аграрного права і на міжкафедральних засіданнях Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також на засіданнях науково-технічної ради Карпатського національного природного парку; були оприлюднені на міжрегіональній науково-практичній конференції „Забезпечення екологічної безпеки – обов’язок Української держави” (м. Івано-Франківськ, 24 – 25.09.2004 р.), регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22.04.2005 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30.09. – 1.10.2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Наукові дослідження на об’єктах природно-заповідного фонду Карпат та стан збереження природних екосистем в контексті сталого розвитку” (м. Яремча, 20.10.2005 р.), всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28.04.2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в п’яти фахових наукових статтях і п’яти тезах наукових доповідей та повідомлень.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу та наприкінці дисертації) та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок друкованого тексту, з них основний текст – 162 сторінки, кількість використаних джерел – 208 найменувань.