ПІДСТАВИ ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ Автореферат

Актуальність теми дослідження зумовлена встановленням нових засад права власності, таких пріоритетів розвитку цивільного законодавства, які забезпечують перехід економіки України до розвинутих ринкових відносин, зокрема, шляхом оптимальної розбудови інституту права власності. При цьому важливого значення набуває конституційний обов’язок держави забезпечити права і свободи людини, створити належні умови для їх реалізації та захисту.

Основні засади права власності закріплені в Конституції України. Зокрема, відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно її позбавлений. Важливою гарантією прав власника є норма цієї статті про непорушність права приватної власності, про можливість примусового відчуження права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Ефективною гарантією захисту прав власника є те, що примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Право власності було й залишається одним з основних рушіїв соціально-економічного розвитку суспільства, а отже його конституційне закріплення потребує вивчення його юридичної природи та гарантій його реалізації, здійснення та захисту.

Крім того, роботу з удосконалення цивільного законодавства не можна вважати завершеною, оскільки з прийняттям нового ЦК України значна кількість питань залишилася ще не вирішеною. Це зумовлено наявністю великої кількості законів та підзаконних актів, які не завжди узгоджено регулюють відносини власності, що свідчить про певну непослідовність нормотворчої діяльності та відсутність єдиної концепції розвитку законодавства про власність.

Слід також зауважити, що раніше проведені радянськими вченими дослідження, значення яких для розвитку юридичної науки є безспірним, здійснювалися в період, коли пріоритетною була соціалістична власність, принцип рівноправності всіх форм власності не реалізовувався, а тому певною мірою втратили свою актуальність.

Сучасний етап формування інституту права власності характеризується зміною підходу до принципів захисту права власності, меж його здійснення, підстав набуття та припинення тощо. Окремі питання права власності висвітлені в докторській дисертації та монографії О.В. Дзери „Розвиток права власності громадян в Україні”, в колективних монографіях за редакцією Я.М. Шевченко „Власник і право власності”, „Право собственности в Украине”, в окремих кандидатських дисертаціях (О.С. Яворської – 1997 р., Н.В. Безсмертної – 2001 р., І. О. Дзери – 2001 р., Л.М. Николайчук – 2004 р., І.Р. Калаур – 2004 р., Л.А. Музики – 2004 р.). Загалом проблема припинення права власності в Україні всебічно не проаналізована, низка питань залишилися нерозкритими чи спірними, монографічних праць щодо комплексного дослідження питань припинення права власності за цивільним законодавством України не проводилося. Так, потребують глибокого вивчення теоретичні положення щодо класифікації підстав припинення права власності, належного закріплення окремих підстав припинення права власності в ЦК України; належним чином не проаналізована специфіка відносин у сфері припинення права власності на окремі об’єкти; є потреба в узгодженні та вдосконаленні термінологічного апарату, який має використовуватися при формуванні відповідних цивільно-правових норм; відсутня чітка законодавча концепція щодо співвідношення та узгодженості норм Цивільного, Господарського, Земельного та Житлового кодексів України, що в тій чи іншій мірі стосуються питання припинення права власності.

Важливість наукової розробки проблем припинення права власності зумовлена й процесами європейської інтеграції України, адже одним із основних завдань нашої держави є розвиток законодавства України в напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу.

Вищезазначені обставини зумовили актуальність теми, за якою виконана кандидатська дисертація.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Київського університету права Національної академії наук України 16 червня 2005 року (протокол № 11 ). Робота виконана відповідно до загальної науково-дослідної програми Київського університету права Національної академії наук України „Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 01050001907).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дослідження є комплексний теоретичний аналіз правового регулювання відносин щодо припинення права власності.

Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:

- визначити суть і розкрити співвідношення категорій „власність”, „право власності” та „припинення права власності”;

- здійснити аналіз підстав припинення права власності;

- проаналізувати стан законодавчого закріплення підстав припинення права власності;

- дати характеристику й дослідити проблеми застосування окремих підстав припинення права власності;

- виявити особливості правового регулювання припинення права власності на такі об’єкти як земельна ділянка та житло;

- розробити пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання відносин щодо припинення права власності.

Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають внаслідок припинення у власника права власності.

Предметом дисертаційного дослідження є нормативно-правові акти законодавства України про припинення права власності, їхній зміст, наукові доктрини, літературні джерела та судова практика з розгляду спорів, пов’язаних із припиненням права власності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях. Зокрема, історико-правовий метод застосовувався при аналізі розвитку інституту припинення права власності; формально-логічний метод слугував вивченню окремих положень цивільно-правової доктрини, зокрема суб'єктного та об’єктного складу правовідносин припинення права власності; методи аналізу та синтезу використовувалися у зв’язку з формулюванням поняття реприватизації; формально-юридичний метод сприяв аналізу змісту актів цивільного законодавства й практики його застосування; формально-догматичний використовувався для тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять і категорій; порівняльно-правовий метод надав можливість дослідити особливості правового регулювання питань припинення права власності в законодавстві інших країн.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці українських і зарубіжних фахівців дореволюційного, радянського та сучасного періодів, зокрема М.І. Брагінського, Н.В. Безсмертної, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, Т.В. Боднар, А.В.Венедиктова, М.К. Галянтича, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери, І.О. Дзери, А.С. Довгерта, І.І. Каракаша, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, Ю.Б. Кочеврина, В.В. Луця, В.В. Носіка, Є.О. Мічуріна, О.О. Погрібного, О.О. Підопригори, З.В. Ромовської, О.П. Сергєєва, В.І. Семчика, П.І. Седугіна, Є.О. Суханова, Ю.К Толстого, Р.Й. Халфіної, Я.М. Шевченко, М.В. Шульги, Ю.С. Шемшученка, В.С. Щербини, О.С. Яворської та ін.

Емпіричною базою дослідження є матеріали практики розгляду та вирішення спорів, що пов’язані з припиненням права власності, місцевими та апеляційними судами, а також узагальнення судової практики розгляду справ, пов’язаних з правом власності, Верховним Судом України, рішення Конституційного суду в цій сфері та судова практика Європейського суду з прав людини щодо припинення права власності.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є першим комплексним дослідженням проблем припинення права власності в Україні. На підставі результатів дослідження дисертанткою сформульовані та обґрунтовані нові наукові положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист.

- Вперше сформульоване визначення поняття припинення права власності, під яким пропонується розуміти абсолютну й безповоротну втрату правового зв’язку між власником і належною йому на праві власності річчю внаслідок дії чи настання різноманітних юридичних фактів (правочинів, рішень суду, юридичних вчинків, подій, неправомірних дій учасників цивільних правовідносин, правомірного використання та споживання майна тощо).

- Вперше визначено зміст і співвідношення понять „підстава” та „спосіб” виникнення чи припинення права власності. Якщо підстава виникнення чи припинення права власності базується на юридичному факті, який забезпечує виникнення чи втрату суб’єктивного права, то спосіб указує як на відповідний юридичний факт, так і на його певну якісну характеристику чи умову реалізації.

- Вперше обґрунтовано висновок про доцільність закріплення можливості продажу з публічних торгів уповноваженими державними органами пам'яток історії та культури, якщо їм загрожує пошкодження або знищення у разі дій або бездіяльності власника, а не лише викупу такого об’єкта, як це нині передбачено ст. 21 Закону України „Про охорону культурної спадщини”. Пропонується конкурсний порядок проведення публічних торгів з продажу пам'ятки історії та культури.

- Вперше обґрунтовано висновок про необхідність належного врегулювання питання припинення права власності на тварин у разі їх небезпечних захворювань чи/та наявності у них агресивних якостей й у разі жорстокого поводження з ними, зокрема шляхом нормативного закріплення судового порядку припинення на них права власності.

- Вперше обґрунтовано наявність прогалини у ст. 142 ЗК України, яка встановлює лише право, а не обов’язок органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надати згоду на прийняття земельної ділянки у разі відмови її власника від прав на неї. Дисертанткою обґрунтовано пропозицію про те, що у разі добровільної відмови власника від земельної ділянки уповноважений орган повинен бути зобов’язаний прийняти цю ділянку.

- Дістала подальшого розвитку класифікація підстав припинення права власності. Запропоновано ділити всі способи припинення права власності не лише на ті, що залежать від волі власника та ті, що застосовуються всупереч його волі, але і на ті, які настають помимо його волі (зокрема втрата речі (багажу, вантажу), що була передана особі на виконання умов договору (наприклад, перевезення, зберігання, прокату); припинення права на частку у спільному майні при неможливості (забороні) її виділення в натурі).

- Обґрунтовано пропозиції про закріплення в ЦК України такої підстави припинення права власності як націоналізація та прийняття відповідного закону, оскільки це сприятиме національній безпеці нашої держави, розвиткові окремих галузей господарства. Запропоновано вдосконалити окремі положення проектів Законів України про націоналізацію як, наприклад, щодо її винятковості, мети проведення, щодо належного захисту прав та інтересів власника об’єкта, що підлягає націоналізації (зокрема на оскарження факту націоналізації, дій уповноважених осіб, результатів оцінки об’єкта націоналізації, моменту виникнення права державної власності на такий об’єкт), щодо застосування термінології тощо.

- Дістала подальшого обґрунтування теза щодо недоцільності детального порядку закріплення реприватизації у цивільному законодавстві України, оскільки у цивільному законодавстві України достатньо правових механізмів для повернення майна у державну власність, адже цього результату можна досягти шляхом застосування норм ЦК України про недійсність правочинів, про розірвання договорів у зв’язку з невиконанням обов’язків покупцем.

Пропонується нове визначення реприватизації житла, якою слід вважати повернення у державну чи комунальну власність приватизованого житла й належних до нього господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) громадянами у встановленому порядку чи у зв'язку з порушенням встановлених чинним законодавством умов приватизації державного житлового фонду в судовому порядку.

- Дістали подальшого розвитку наукові положення про необхідність введення до ст. 228 ЦК України конкретних підстав цивільно-правової конфіскації, передбаченої загальними нормами статей 346, 354 ЦК України, але відмінних від підстав, передбачених в ст.49 ЦК УРСР та в ст.208 ГК України. При цьому обґрунтовується можливість застосування у разі нікчемності антипублічного правочину цивільно-правової конфіскації та правил ч.2 ст.216 ЦК України про обов’язок винної сторони відшкодувати завдані збитки та моральну шкоду.

- Вперше обґрунтовується наявність прогалини у сфері врегулювання питання припинення права власності на землі сільськогосподарського призначення у зв’язку з втратою громадянства України, оскільки ч.4 ст.81 ЗК України не передбачає правових наслідків у вигляді обов’язку відчуження земельної ділянки у зв’язку з втратою особою громадянства України.

- Доведено наявність неузгодженостей між ст. 350 ЦК України та ч.3 ст.146 ЗК України, оскільки в останній не передбачено можливості здійснення викупу земельної ділянки за рішенням суду та розкрито значення і зміст термінів „суспільна необхідність”, „суспільна потреба”, а також доводиться, що ці поняття нетотожні. Відповідно обґрунтовується доцільність розмежування викупу для суспільних потреб і примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та внесення відповідних змін до ЦК України та ЗК України.

На підставі наукового аналізу чинного законодавства, практики його застосування, на підставі доктринальних положень внесені пропозиції стосовно вдосконалення правового регулювання припинення права власності, зокрема щодо ст. 228, 346, 350, 351 ЦК України, ч. 4 ст.81, 140, 143, ч.2 ст. 142, 147 ЗК України.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у законотворчій діяльності - при вдосконалені законодавства у сфері власності; в науковій діяльності - для подальших теоретичних розробок проблем припинення права власності в нашій державі. Крім того, положення дисертації можуть бути використані при викладанні курсу цивільного права України, при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій з цивільного права, методичних рекомендацій для студентів вищих навчальних закладів юридичного профілю.

Особистий внесок здобувача полягає у підготовці дисертаційного дослідження, яке є самостійною науковою працею.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження та рекомендації щодо вдосконалення цивільного законодавства використовувались автором у її педагогічній діяльності, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного та трудового права Київського університету права.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на:

1) Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської області, 24.01.-29.01. 2005 р.);

2) ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» ( м. Луцьк, 27.05-28.05.2005р.);

3) Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів Івано-Франківської області, 27.01.- 02.02.2006 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлено в 5 статтях в журналах та збірниках, що входять до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань, а також тези трьох доповідей, оприлюднених на науково-практичних конференціях. Усі праці виконані автором особисто.

Структура дисертації обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок друкованого тексту, у тому числі 13 сторінок списку використаних джерел (охоплює 174 найменування).