ЗАХИСТ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ СИСТЕМИ ПРАВА Автореферат

«Ідея полягає у виправленні перекосу випадковостей у напрямку рівності. Це той принцип, що його незаслужені нерівності закликають для відшкодування …»

[Джон Ролз]

Проблема відновлення попереднього стану тим, кому незаслужено були заподіяні страждання та шкода, а це, насамперед, жертви злочину, є предметом наукових досліджень не лише у сфері права. Ці питання турбують й філософські кола, де вчені висувають та обґрунтовують теорії справедливості у сучасних суспільствах та її відновлення у разі настання «перекосу випадковостей». Дати однозначну відповідь, як найбільш правильно і справедливо вчинити щодо «перекосів випадковостей» до сьогодні ще нікому не вдалося, і, мабуть, однозначної відповіді на це не отримаємо ніколи, однак прагнути і шукати правильних та раціональних рішень має бути нашим покликанням.

На фоні нинішнього підвищення рівня злочинного посягання на права та інтереси осіб (фізичних і юридичних) становище потерпілого від злочину є далеким від задовільного. Попри обраний курс на захист прав людини в нашій державі, жертви злочину залишаються поки-що за його бортом. Тоді як інші держави володіють розгалуженою та багаторівневою системою гарантування і захисту прав та інтересів жертв злочину, в Україні до сьогодні немає спеціального закону про захист прав та законних інтересів потерпілих від злочину, а чинні нормативні положення зводяться переважно до процесуальних. Немає і сталих стандартів поведінки правоохоронних органів з ними, фактично не існує інституту державної компенсації завданої злочином шкоди, не було з боку держави дієвих спроб сприяти проведенню процедур примирення потерпілого і злочинця, які максимально забезпечили б жертві поновлення її становища і задоволення легітимних інтересів, окрім рекомендацій з боку Верховного суду більш широко застосовувати інститут примирення правопорушника і потерпілого у справах приватного звинувачення.

Норми Конституції України про людину як найвищу соціальну цінність в Україні (ст. 3) не мають бути порожньою декларацією. Звісно, це положення повинно знаходити свій вияв у галузевому законодавстві у формі чітких, зрозумілих та ефективних юридичних механізмів, а відтак у діяльності правоохоронних органів, посадових осіб та судів, без чого репутація цього положення як декларації має шанси залишитися незмінною ще довго.

Безперечно, розшук злочинця (а це охоплюється змістом швидкого і повного розкриття злочину як одного із завдань кримінального процесу) повинен відбуватися у кожному випадку, де це можливо. Більше того, вирішення цього завдання відкриває можливість більш повного відновлення прав жертви злочину. Але «гонитва» за винуватцем не повинна в жодному разі відвертати нашу увагу від жертви злочину. Виходячи з норм Конституції, зміщення акцентів в бік розкриття злочину, розшуку злочинця і його покарання було б не лише алогічним, а й несправедливим. Як доводить визначний вчений-філософ Д. Ролз, одно з положень якого було взято як епіграф для свого наукового дослідження, оскільки воно (положення) відображає його суть, одним з критеріїв справедливого суспільства є розумний розподіл благ, де більше отримують ті, хто опинився в найменш захищеному становищі в силу об’єктивних обставин.

Потерпілий від злочину, який уже зазнав несправедливості від злочинця, не повинен зазнати повторної несправедливості у вигляді відсутності уваги до себе та ігнорування своїх інтересів з боку суспільства і держави. І для потерпілого не важливо, чим обумовлена така незначна його роль: публічним інтересом, необхідністю виконувати першочергові завдання кримінального процесу, інтересами суспільства або держави чи іншим. Фактичне усунення завданої злочином шкоди та підвищення значущості потерпілого у кримінальному судочинстві буде справедливим кроком йому назустріч.

Проблема захисту кримінально-процесуальними засобами прав та законних інтересів потерпілих від злочину, насамперед, відшкодування завданої їм кримінальним деліктом майнової (матеріальної) шкоди, удосконалення правового статусу потерпілого у кримінальному судочинстві, посилення гарантій реалізації ним своїх прав становила сферу наукових інтересів багатьох поколінь науковців-процесуалістів. Починаючи з другої половини ХІХ ст., питання відшкодування завданої злочином майнової шкоди з допомогою цивільного позову в кримінальному судочинстві (з’єднаний процес) досліджували Н.С. Таганцев, Д.Г. Тальберг, Б.М. Овчинніков, С.В. Вікторський, І.Я. Фойницький та інші. В радянський період нашої державності ці проблеми були в полі зору наукових інтересів С.О. Алєксандрова, Ю.Д. Адояна, В.Г. Власенка, П.П. Гурєєва, А.Д. Давлєтова, В.Г. Даєва, З.З. Зінатулліна, А.Г. Мазалова, Є.С. Нікуліна, В.Я. Понаріна, В.Н. Чічка. Свої погляди на окремі питання відшкодування завданої злочином шкоди у кримінальному процесі висловили свого часу в наукових статтях В.П. Божьєв, А.Я. Грун, Л.Д. Кокорєв, Є.Г. Мартинчик, В.М. Савицький, І.Л. Петрухін, П.Ф. Пашкевич. Дослідженню окремих питань названої теми були присвячені праці С.В. Наріжного, О.М. Ерделєвського, Ю.В. Курдубанова, А.Г. Фіногенова та ін.

Вагомий внесок у розвиток вчення про захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину з допомогою кримінально-процесуальних засобів зробили вітчизняні вчені, зокрема: С.А. Альперт, Т.В. Варфоломеєва, І.В. Войтюк, Ю.М. Грошевий, Ю.О. Гурджі, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, О.П. Кубинська, В.В. Кривобок, М.В. Сіроткіна, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, М.І. Хандурін та ін.

Ґрунтовному дослідженню була піддана проблема захисту кримінально-процесуальними засобами майнових та інших немайнових прав та законних інтересів потерпілих від злочину вченими-процесуалістами Львівської правничої школи, очолюваної професором В.Т. Нором. Закладене ним в кінці 80-х років ХХ ст. вчення про названий напрямок у науці кримінально-процесуального права одержало свій подальший розвиток у дисертаціях і численних наукових працях його учнів, зокрема, Н.П. Анікіної, А.М. Бойка, Б.Л. Ващук, М.І. Гошовського, М.В. Гузели, О.В. Крикунова, Р.В. Корякіна, В.В. Навроцької. Проте у науці кримінально-процесуального права до цього часу не досліджувався досвід законодавчого врегулювання та правозастосування захисту зазначених прав і законних інтересів потерпілих від злочину (жертв) в англо-американській правовій системі. Як показало вивчення цього досвіду, англо-американська правова система зуміла виробити немало правових засобів, застосування яких дає можливість ефективно захистити (відновити) порушені злочином права та інтереси жертв злочину. В умовах, коли у нашій державі здійснюється судово-правова реформа, ведеться підготовка нового кримінально-процесуального законодавства, ознайомлення з цим досвідом, а також використання його з врахуванням вітчизняних особливостей, безумовно, буде корисним як для розробки концепції захисту прав і законних інтересів потерпілих, так і її реалізації у законотворчій практиці нашої держави. Перелічені обставини й обумовили актуальність теми та її вибір для дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Проблеми захисту прав та законних інтересів особи у кримінальному процесі в умовах його реформування» (затвердженої наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка № н-239 від 16.04.2003, номер державної реєстрації 0103U005941). Тема дисертаційної роботи затверджена рішенням Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 лютого 2003 року, протокол №22/2, вона ввійшла до «Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права» (2003) – видання Академії правових наук України (Харків, «Право», 2004, с. 91).

Мета і завдання дослідження

Мета дисертаційної роботи – вивчення ролі жертви злочину в контексті розвитку англо-американської системи права на прикладі Великобританії та США, а саме, з’ясування її правового статусу, місця і значення в кримінальному судочинстві, встановлення рівня та системи захисту прав та інтересів жертв злочину, способів та юридичних механізмів захисту, порівняння правового механізму захисту прав та законних інтересів жертв злочину в названих державах з відповідним механізмом в Україні для можливого використання окремих інститутів і відповідного вдосконалення вітчизняного законодавства у цьому напрямку.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв’язок таких завдань:

- проаналізувати теоретико-прикладні підходи до розуміння ролі жертви злочину в історичному розвитку у Великобританії та США;

- з’ясувати роль жертви злочину в сучасному кримінальному судочинстві Великобританії та США і за його рамками з допомогою аналізу чинного законодавства і практики судів цих країн;

- ознайомитися з науковими доробками, теоріями вчених-правознавців та ініціативою громадських організацій у питаннях захисту прав та інтересів жертв злочинів;

- вивчити інтереси жертв злочину, їх правовий статус у названій правовій системі, принципів поводження з ними;

- критично проаналізувати основні процесуальні механізми захисту порушених прав жертв злочину та порівняти їх з механізмами, що існують або створюються у вітчизняній правовій системі;

- провести аналіз відновного судочинства під кутом зору захисту прав та інтересів жертв злочину;

- обґрунтувати та сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення сучасної правової політики та чинного законодавства України щодо основного питання теми, окреслити перспективу впровадження інститутів державної компенсації завданої злочином шкоди та відновного судочинства в Україні.

Об’єктом дослідження є правові відносини, що виникають, змінюються і припиняються при організації і функціонуванні системи захисту прав та законних інтересів жертв злочину в кримінальному судочинстві англо-американської системи права.

Предметом дослідження є чинне статутне та прецедентне право Великобританії та Сполучених Штатів Америки, практика його застосування, релевантні норми міжнародного права, наукові доробки британських та американських вчених-правників, законодавство України та наукові доробки вітчизняних вчених щодо відшкодування потерпілим від злочину завданої злочином шкоди.

Методи дослідження

Методологічна основа дослідження включає як загально-наукові методи, так і спеціальні методи дослідження. Загальний метод наукового пізнання – діалектичний – дав можливість проаналізувати суспільні і правові явища, що охоплюються проблематикою дисертації, у розвитку, взаємозв’язку і взаємозумовленості. У першому розділі дослідження застосовано історико-правовий метод для з’ясування питань про історичну та сучасну роль жертви злочину у Великобританії та США. Формально-логічні методи здебільшого реалізовано через аналіз законодавства і судової практики та відповідної юридичної літератури з обраної теми впродовж всієї дисертації. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено зіставлення правового регулювання окремих питань як всередині англо-американської правової системи, так і з українськими правовими інститутами, які врегульовують надання захисту жертвам злочину. Статистичний метод використано для узагальнення висновків опитувань і вивчень з досліджуваної проблематики, а також інформації щодо певних категорій кримінальних справ. Метод моделювання було застосовано для розроблення проектів відповідних норм і положень національного законодавства, виробленні пропозицій спрямованих на його вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів

Запропонована робота поруч з іншими дослідженнями захисту прав і законних інтересів потерпілого від злочину в Україні є першою спробою монографічного характеру у вітчизняній літературі піддати комплексному ґрунтовному дослідженню проблему захисту прав та законних інтересів потерпілого в англо-американській системі права.

На захист, зокрема, виносяться наступні положення узагальненого характеру:

1) обґрунтовано, що підвищення значимості (ролі) потерпілого від злочину, розширення його правового статусу і надання захисту в кримінальному судочинстві та за його рамками служитиме підвищенню довіри і налагодженню широкої співпраці потерпілого з органами кримінальної юстиції в інтересах правосуддя;

2) доведено, що повноцінний захист прав та інтересів потерпілих можливий лише за умови функціонування комплексу юридичних механізмів і багаторівневості системи заходів, з яких один «страхує» інший – «диверсифікації» засобів захисту;

3) обґрунтовано, що диверсифікацію засобів захисту доцільно здійснювати шляхом прийняття окремих Законів «Про державну компенсацію завданої злочином шкоди», «Про Фонд потерпілого в Україні», а також шляхом залучення уряду і відповідних міністерств до роботи над програмами надання послуг та захисту потерпілим від злочину, здійснення примирювальних процедур;

4) з метою підвищення ефективності захисту прав та законних інтересів потерпілого від злочину вперше обґрунтовано необхідність здійснювати його, насамперед, за рахунок «позапроцесуальних» механізмів і засобів, закріплених в інших нормативно-правових актах, однак відповідні права слід передбачити і в кримінально-процесуальному законі;

5) оскільки інститут компенсації (реституції) історично був і залишається основним у питанні захисту прав та інтересів потерпілого від злочину, то обґрунтовується, що держава зобов’язана створити ефективні умови для забезпечення розумної компенсації потерпілим від усіх злочинів через інститут державної компенсації та майбутній інститут відновного судочинства;

6) аргументовано, що одним з ефективних юридичних механізмів захисту прав та законних інтересів потерпілих є здійснення державної компенсації завданої злочином шкоди (у випадках невстановлення особи, яка вчинила злочин, або її неплатоспроможності), принципами здійснення якої, серед інших, повинні бути: 1) пріоритетність відшкодування фізичної (а не матеріальної) шкоди, заподіяної злочином, 2) поза-процесуальний характер цього інституту (тобто винесення його за рамки компетенції установ кримінального судочинства), 3) виконання обов’язків щодо державної компенсації спеціалізованим органом – Фондом потерпілого в Україні, 4) компенсації моральної шкоди на основі тарифу;

7) запропоновано перелік законних інтересів потерпілих від злочину, а також доведено, що задоволення інтересів потерпілих найбільш дієво здійснюється за допомогою процедур відновного судочинства: відповідних зустрічей та посередництв «потерпілий – правопорушник», що обумовлює необхідність диференціації кримінально-процесуальної форми залежно від складу злочину, особи правопорушника та наявності особи потерпілого, а також внесення відповідних доповнень до законодавства;

8) отримала розвиток позиція про необхідність розширення застосування відновного судочинства з використанням традицій владнання конфліктів в Україні, у зв’язку з чим запропоновано запровадити в Україні дво-вимірну модель відновного судочинства, яка включатиме шкільні батьківські збори та посередництва «потерпілий – правопорушник»;

9) висунуто та обґрунтовано позицію про можливість реалізації ідей відновної судочинства тільки завдяки розвитку та ефективній роботі інституцій громадянського суспільства, а також за безпосередньої підтримки їх роботи державною владою.

Практичне значення отриманих результатів

Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки і рекомендації можуть бути використані у законопроектній роботі Верховної Ради, правозахисній діяльності недержавних громадських організацій, що надають підтримку жертвам злочинів, подальшій науково-дослідній роботі в галузі захисту жертв злочину. Наукові положення та висновки, викладені в дисертації і наукових публікаціях дисертанта з теми дослідження, мають певний вплив на практику реалізації соціальних і правових засобів захисту прав і законних інтересів жертв злочину. Вони також можуть бути використані при розробці і викладанні курсів кримінально-процесуального права або відповідних спецкурсів на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, в інших юридичних навчальних закладах, а також для підготовки матеріалів для впровадження ВС.

Апробація результатів дисертації

Дисертацію виконано на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, обговорено на науковому семінарі, схвалено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри. Основні положення дисертації апробовано в доповідях, виступах та обговореннях на ХІ, ХІІ та ХІІІ регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, лютий 2005, 2006, 2007 рр.), І-й міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (Луцьк, травень 2005 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених та здобувачів «Актуальні питання правознавства» (Харків, березень 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «П’яті осінні юридичні читання» (Хмельницький, жовтень 2006 р.).

Вагомий вклад у дослідження дисертантом було здіснено при проходженні річного курсу навчання у Оксфордському університеті (Великобританія), де також обговорювалися основні положення дисертаційного дослідження (жовтень 2003 – червень 2004 р.).

Дисертант провів аналіз проекту Закону України «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину» (реєстр. №0907 від 25 травня 2006 р.) і свої пропозиції, зауваження і рекомендації надіслав до комітету Верховної ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Публікації

Основні наукові положення і висновки дисертації містяться у десяти публікаціях, з яких чотири є науковими статтями у фахових виданнях (одна з них у співавторстві, де особистий вклад дисертанта складає 50%), та шести тезах конференцій.

Структура й обсяг дисертації

Відповідно до поставленої мети і завдань дисертація складається із вступу, трьох розділів, вісьмох підрозділів та дев’ятнадцяти пунктів, висновків, списку використаних джерел (217 джерел) та двох додатків. Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, з яких 185 сторінок – основний текст дисертації.