ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ ТА РУМУНІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА Автореферат

Актуальність теми. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття у державах Центральної та Східної Європи відбулися значні події, що стали початком тривалого періоду глибоких соціально-економічних та політичних змін. Реформи, які охопили як нашу країну, так і сусідню Румунію, спрямовувалися на усунення надцентралізованих економічних структур та впровадження соціально орієнтованих ринкових відносин. Одним із головних напрямів економічних реформ як в Україні, так і Румунії було обрано здійснення земельної реформи, без якої перехід до ринкових відносин є неможливим. Знаходження землі на праві виключної державної власності впродовж сімдесяти років на більшій частині території України та на праві державної власності близько п’ятидесяті років на території Румунії також зумовило необхідність її реформування.

Проведення земельної реформи у будь-якій країні має за мету забезпечення реалізації основних функцій землі в природі, економіці, суспільстві. Реформування земельних відносин передбачає здійснення комплексу інституційно-функціональних, економічних, соціальних, правових, екологічних та інших заходів, спрямованих на формування нових за змістом і характером суспільних відносин, пов’язаних із використанням землі. Земельні реформи є найскладнішими перетвореннями у суспільному житті населення країни і торкаються всіх галузей економіки та суспільного життя.

У постанові Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року було передбачено, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. У Програмі поглиблення реформаторських заходів, розробленій урядом Румунії у травні 1991 року, зазначено, що завданням першого етапу економічних реформ є надання повної свободи комерційній діяльності та заохочення державою розвитку малого підприємництва; завданням другого етапу – проведення лібералізації цін; третій етап – поновлення права приватної власності на землю. Земельні реформи, що розпочались в Україні та Румунії майже одночасно, мали за мету відновлення права власності на землю.

Незважаючи на те, що проведення земельної реформи стало одним із головних чинників економічних реформ в обох державах, методи реформування земельних відносин Україна та Румунія обрали різні. Беручи до уваги те, що території Бессарабії та Буковини у 1918 – 1940 роках перебували під румунською владою, у суспільстві виникло багато питань щодо принципів реформування земельних відносин у нашій країні порівняно із сусідньою державою. Необхідність порівняльного аналізу окремих аспектів земельних реформ у зазначених країнах насамперед викликана історичними ознаками розвитку земельних відносин, однак і сучасні відмінності у підходах до здійснення земельної реформи в Україні та Румунії призвели до виникнення складних питань, які потребують простих і зрозумілих відповідей.

На сучасному етапі Україна проходить складний процес зміни своєї правової системи та її адаптації до нових соціальних, політичних та економічних умов. Ставши на шлях розвитку та становлення суверенної і незалежної держави, Україна розпочала формування державних інститутів, системи національного права, використовуючи досягнення юридичної науки і практики, а також історичний досвід проведення реформаторських заходів. Усе це вимагає глибокого знання і розуміння змісту чинного законодавства й основних принципів, ідей та напрямів розвитку правової системи в цілому.

Важливу роль у цьому процесі має відігравати використання порівняльного аналізу власного законодавства із законодавством інших держав. З одного боку, при прийнятті нормативних актів, спрямованих на здійснення докорінних правових реформ, державні органи повинні враховувати національні особливості та юридичні традиції держави, а з іншого, – досвід сусідніх країн при вирішенні аналогічних завдань.

Проблеми земельної реформи, її цілі та завдання, сутність і зміст були і є предметом спеціального самостійного наукового дослідження в Україні та Румунії, про що свідчить значна кількість наукових досліджень в обох державах. Порівняльний аналіз вказаних проблем на підставі законодавства двох сусідніх країн не проводився, однак вивчення досвіду законодавчого врегулювання актуальних питань земельної реформи в Україні та Румунії представляє не тільки теоретичний інтерес, але має й велике практичне значення.

Визначення спільних та відмінних рис земельних реформ в Україні та Румунії з метою їх аналізу та узагальнення можуть бути взаємно корисними як з точки зору прискорення реалізації реформаторських заходів, так і уніфікації наслідків земельної реформи. Це є особливо важливим, враховуючи намагання України вступити до Європейського Союзу та вступ Румунії з 1 січня 2007 року до спільноти цих країн, значна кількість нормативних актів якої останнім часом спрямовувалась саме на виконання завдання щодо гармонізації румунського законодавства із законодавством Європейського Союзу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах науково-дослідницької роботи за плановою тематикою, яка виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії на тему “Правове забезпечення земельної реформи в Південному регіоні України”, що розробляється згідно з дослідженнями Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” (номер державної реєстрації 0101 U001195).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі законодавства та наукової літератури України та Румунії для визначення загальних і відмінних рис земельних реформ у двох країнах і формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення земельного законодавства.

Для досягнення поставленої мети у дослідженні визначено такі основні завдання: проведення порівняльно-правового аналізу законодавства України та Румунії в галузі земельної реформи; дослідження “моделей” земельних реформ у двох сусідніх країнах; аналіз та порівняння засад інституту права власності на землю в Україні та Румунії; дослідження проблем формування та розвитку ринку земель у зазначених країнах; розробка пропозицій стосовно удосконалення земельного законодавства України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері проведення земельних реформ в Україні та Румунії.

Предметом дослідження є норми права, що регулюють “моделі” проведення земельних реформ, засади права власності на землю та ринкового обігу земель в Україні та в Румунії.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проведено із використанням системного, історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного та інших методів наукового пізнання.

За допомогою системного методу було досліджено сутність земельних реформ в Україні та Румунії. Історичний метод застосовувався при дослідженні етапів і тенденцій розвитку законодавства, що регулювало реформування земельних відносин в Україні та Румунії, а також питань становлення та розвитку теоретичних доробок і правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері ринкового обігу земельних ділянок. За допомогою порівняльно-правового методу досліджено окремі положення нормативно-правових актів України та Румунії, що регулюють відносини у зазначеній сфері. Формально-юридичний – використовувався для аналізу положень нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення та встановлення результатів земельних реформ в Україні та Румунії. Ці методи дозволяють проаналізувати земельні реформи в Україні та Румунії, оскільки базуються на умовах об’єктивного і всебічного аналізу процесів і явищ, які спостерігаються у досліджуваній сфері.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці представників вітчизняної та зарубіжної (румунської, російської) науки в галузі аграрного, земельного, цивільного права та інших юридичних наук, а саме українських вчених – В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, А.П. Гетьмана, О.В. Глотової, В.К. Гуревського, О.І. Заєць, Л.П. Заставської, І.І. Каракаша, Т.О. Коваленко, Т.Г. Ковальчук, П.Ф. Кулинича, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, С.В. Размєтаєва, В.І. Семчика, Н.І. Титової, В.І. Федоровича, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука; російських науковців – Г.А. Волкова, А.К. Голіченкова, Б.В. Єрофеєва, Ю.Г. Жарікова, М.І. Козиря, М.І. Краснова, О.І. Красова, В.В. Петрова, М.А. Сиродоєва; румунських вчених - І. Адама, К. Бирсана, К. Буги, Ф. Дяку, Є. Келару, К. Кречунєску, М. Ніколає, К. Опрішана, В. Петулі, А. Попєску, Ф. Скрієчу, Д. Тудоракє, І. Філіпєску та інших.

Нормативною базою дисертації є Конституція України, Земельний кодекс України, інші нормативно-правові акти України, а також Конституція Румунії, Закон Румунії “Про земельний фонд” та інші законодавчі акти Румунії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації вперше в науці земельного права здійснено комплексне дослідження порівняльного аспекту земельних реформ в Україні та Румунії на підставі аналізу законодавства та фахової літератури двох країн і визначено спільні та відмінні риси земельних реформ.

Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

уперше:

обґрунтовано правильність обрання Україною “моделі” земельної реформи за принципом “встановлення права приватної власності на землю на нових засадах” порівняно із запропонованим в румунському законодавстві принципом “поновлення права власності на землю” (“повернення земельних ділянок колишнім власникам або їх спадкоємцям”) як такої, що відповідає визначальному принципу – “земля належить тим, хто її обробляє”, а також враховує інтереси більшої частини громадян України;

обґрунтовано висновок про те, що в Україні не повною мірою реалізується принцип рівноправності форм власності, у зв’язку з чим пропонується встановити категорії земель – об’єктів права власності Українського народу – з наданням їм особливого правового режиму, а також виключити із земельного законодавства норму про знаходження у державній власності усіх земель, крім земель комунальної та приватної власності;

запропоновано виключити із Земельного кодексу України норму про право переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення окремими суб’єктами як таку, що не відповідає ринковим засадам і заважає формуванню та розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення. Водночас, вважається необхідним встановлення особливих вимог щодо усіх категорій набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, крім осіб, які набувають право власності шляхом прийняття спадщини, а не тільки до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

удосконалено:

заходи, необхідні для подальшого розвитку земельної реформи в Україні. Зокрема запропоновано: виділення коштів, отриманих від плати за землю, на проведення земельної реформи відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про плату за землю”; проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення з метою завершення процесу приватизації земельних ділянок громадянами, які мають на це право; розмежування земель державної та комунальної власності за рахунок коштів Державного бюджету України; формування та розвиток інфраструктури ринку земель в Україні;

поняття земельного ринку з урахуванням новітніх наукових досліджень українських та румунських вчених, і запропоновано визначити його як систему юридичних та економічних відносин щодо перерозподілу земельних ділянок між їх власниками, користувачами та особами, які бажають стати власниками чи користувачами земель на підставі земельного та цивільного законодавства і на основі конкурентного попиту та пропозиції;

дістали подальшого розвитку:

питання про право власності на землю Українського народу. Автор вважає проблему визначення статусу Українського народу як власника землі на законодавчому рівні найважливішою частиною земельної реформи України, у зв’язку з чим, пропонує прийняти Закон України “Про власність на землю Українського народу”;

розробка пропозицій щодо удосконалення земельного законодавства шляхом внесення змін та доповнень до Земельного кодексу України, а саме: виключення із Земельного кодексу України норми про приналежність усіх земель України, крім земель комунальної та приватної власності, до земель державної власності, після прийняття Закону України “Про власність на землю Українського народу”; удосконалення норми про надання статусу суб’єктів права власності на землю районним та обласним радам, а також доопрацювання прийнятого Верховною Радою України в першому читанні Закону України “Про ринок земель”.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані при розробці й удосконаленні земельного законодавства.

Певні результати роботи можуть застосовуватися у навчальному процесі при читанні лекційного курсу та проведенні практичних занять з навчальної дисципліни “Земельне право України”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників.

Основні висновки дослідження впроваджено також у практику: результати дослідження використовуються у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з навчальної дисципліни “Земельне право України”, підготовці навчально-методичних матеріалів із зазначеного курсу та спецкурсу “Проблеми земельного законодавства” для студентів юридичного факультету Ізмаїльського інституту водного транспорту (акт впровадження від 15 лютого 2007 року), у роботі Ізмаїльського районного відділу земельних ресурсів при проведенні роз’яснювальної роботи щодо поновлення права власності на земельні ділянки, які належали громадянам або їх спадкоємцям на праві власності до 1991 року; прискорення приватизації земельних ділянок, громадянами, які мають на це право (акт впровадження № 10-04/146 від 12 квітня 2007 року). Окремі пропозиції дисертанта враховано при розробці Регіональної програми використання коштів на освоєння земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь і охорони земель в Одеській області на 2007 – 2010 роки, затвердженої рішенням Одеської облради (акт впровадження від 04 квітня 2007 року).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, отримані автором, базуються на особистому критичному аналізі, а також на узагальненні наукової літератури України та Румунії та знань про земельне законодавство. Особистий внесок здобувача у друкованих працях, які опубліковані у співавторстві, конкретизовано окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертації, обговорювались на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії. Свої погляди з цих питань автор висвітлив у доповідях на науково-практичних конференціях: міжнародна науково-практична конференція “Дні науки 2005” (квітень 2005 року), міжнародна науково-практична конференція “Перспективні новинки науки і техніки – 2005” (м. Дніпропетровськ листопад 2005 року), міжнародна науково-практична конференція “Другі прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, листопад 2006 року).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях, а також у чотирьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, що містять дванадцять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них основний текст – 170 сторінок, кількість використаних джерел – 242.