ПРАВО ЛЮДИНИ НА ГІДНИЙ РІВЕНЬ СПОЖИВАННЯ ТА ЮРИДИЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Автореферат

Актуальність теми. У сучасній, демократичній Україні, яка прагне стати справді соціальною і правовою державою, кожна окрема людина має бути в центрі будь-якої державної політики, зокрема політики правової. Як відомо, у ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Фундаментальним, невід’ємним проявом існування кожної людини є споживання нею різноманітних матеріальних і нематеріальних (духовних, соціальних) благ, тобто її споживча діяльність. Мабуть, не буде особливим перебільшенням стверджувати, що буття людини – це насамперед її споживання. Не вдаючись до тієї чи іншої споживчої діяльності, жоден не може жити, існувати. Можливості здійснювати споживчу діяльність відображаються, зокрема, поняттям споживчих прав. Ці права (можливості) залежать, передусім, від досягнутого відповідним суспільством рівня розвитку – економічного, соціального, духовного тощо. Адже людина може споживати лише ті блага, які спродуковані в процесі суспільного виробництва (і матеріального, і духовного). Отже, зазначені можливості за їх походженням є загальносоціальними (соціально-природними). Інакше кажучи, вони являють собою загальносоціальні («природні») споживчі права людини.

Неабияка частина цих прав так чи інакше фіксується, регламентується й захищається державою через посередництво відповідних юридичних засобів та інструментів. Тому, не вдаючись до аналізу державно-юридичного забезпечення соціально-природних споживчих прав людини (тобто державного сприяння їх здійсненню, державній охороні та захисту), не можна дістати уявлення про їх конкретний зміст і обсяг та й про ступінь їх реальності. Цим зумовлюється належність обраної проблематики до предмета саме юридичної науки.

У галузевих юридичних науках, у тому числі вітчизняних, вже тривалий час досліджуються різні аспекти правового регулювання споживчих відносин. І це є цілком виправданим, оскільки такі відносини виникають у найрізноманітніших сферах суспільного життя й регламентуються нормами різних галузей права (маються на увазі, зокрема, праці В. Авер’янова, Л. Вербицької, Н. Задорожної, О. Звєрєвої, Л. Іваненко, Т. Кагала, С. Косінова, В. Мамутова, С. Мирзи, Г. Осетинської, Я. Парція, О. Писаренко, О. Письменної, А. Процкової, Б. Пугинського, О. Пунди, А. Райляна, Д. Степанова, О. Чувпила, Р. Ханик-Посполітак, О. Язвінської, В. Ястребчака).

Оскільки ж споживча діяльність (як і будь-який інший якісно специфічний різновид людської діяльності) підпорядкована певним загальним закономірностям, її правове регулювання в цілому належить також до предмета загальнотеоретичної юриспруденції. Власне остання покликана, спираючись на пізнані нею загальні закономірності вказаного регулювання, сформулювати такі поняття й положення, які будуть базовими, «наскрізними», матимуть методологічне значення як для будь-яких галузевих досліджень означеної проблематики, так і для вдосконалення відповідного законодавства та практики його застосування.

Проте у вітчизняному теоретичному праводержавознавстві досліджень саме загальних закономірностей юридичного забезпечення соціально-природних споживчих прав людини поки що не проводилось.

Про важливість теми даного дисертаційного дослідження свідчить також і те, що нинішній стан дотримання прав споживачів в Україні не можна вважати задовільним. Так, лише у 2006 році – за результатами перевірок органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальними управліннями – дотримання законодавства про захист прав споживачів понад 46,5 тис. суб'єктів господарювання сфери торгівлі, ресторанного господарства та сфери послуг – у 91% з них було виявлено й попереджено більше ніж 207 тис. порушень таких прав. За цей же період було попереджено придбання і використання населенням України недоброякісних товарів (робіт, послуг) на суму 110,5 млн. гривень (що складає 36 % від перевіреної кількості). Державними органами у справах захисту прав споживачів одержано більше 40,2 тис. звернень громадян (причому існує стала тенденція щодо щорічного приросту таких звернень у середньому близько 10 % на рік). Ці звернення були задоволені у 88,4 % випадках і споживачам за придбані неякісні товари та надані неналежної якості послуги повернено понад 8,0 млн. гривень.

Усе викладене, як видається, визначає актуальність здійсненого дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка здійснює розроблення наукової теми «Традиції та новації в сучасній українській державності та правовому житті» (державний реєстраційний номер 0106U004970).

Мета і задачі дослідження. Ця мета полягає в опрацюванні та удосконаленні загальноправового поняттєвого апарату, який має відображати певні закономірності юридичного регулювання споживчих відносин та використовуватись у галузевих юридичних дослідженнях, а також в обґрунтуванні рекомендацій стосовно поліпшення законодавчого забезпечення умов і засобів споживчої діяльності в Україні.

Для досягнення цієї мети передбачалось розв’язати такі завдання:

- визначити поняття соціально-природних споживчих прав людини та з’ясувати їх зв’язок і співвідношення з її іншими загальносоціальними правами, насамперед з правом людини на достатній життєвий рівень;

- виявити методологічні особливості загальнотеоретичного дослідження соціально-природних споживчих прав людини й юридичного механізму забезпечення останніх;

- проаналізувати використовуваний у юридичній науковій літературі поняттєвий апарат, через посередництво якого відображаються основні явища й процеси у сфері правового регулювання споживчих відносин;

- охарактеризувати теорію споживчого права як складову юридичної науки та як навчальну дисципліну;

- уточнити статус і місце споживчого права у загальній системі українського позитивного права, а відповідних джерел цього права – у системі законодавства України;

- з’ясувати міжнародні (всесвітні та європейські) стандарти споживчих прав людини і ступінь відповідності їм споживчого законодавства України;

- дослідити правовий (насамперед законодавчий) механізм сприяння здійсненню, охорони та захисту в Україні деяких актуальних прав споживачів і висловити пропозиції, спрямованні на його удосконалення.

Об’єкт дослідження становлять ті суспільні відносини у сфері споживчої діяльності людини, які опосередковуються правовим регулюванням.

Предметом дослідження є соціально-природні споживчі права людини та юридичний механізм їх забезпечення в Україні.

Методи дослідження. Вони ґрунтуються насамперед на соціально-детерміністичному, діалектичному та потребовому концептуальних підходах і включають низку загальнонаукових дослідницьких методів – (системно-структурного і порівняльно-правового, та методів спеціально-юридичних (тлумачення норм законодавства, соціально-правовий аналіз юридичної практики та правової статистики).

Соціально-детерміністичний підхід застосовано задля встановлення того, яким чином споживчі відносини вирішальним чином зумовлюються факторами соціальними. Діалектичний підхід використано для виявлення й пояснення змін, розвитку таких відносин. Системно-структурний дослідницький метод застосовано з метою виявлення регулятивних залежностей, зв’язків між різноманітними нормативно-юридичними актами чи їх приписами стосовно споживчих прав, а також місця цих актів у системі законодавства України. Порівняльно-правовий метод застосовано для встановлення схожих та відмінних положень у різноманітних юридичних актах – як міжнародних, так і національних, – які стосуються споживчих прав.

Аналіз юридичної практики здійснювався в процесі вивчення матеріалів застосування норм чинного споживчого законодавства Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також Львівським обласним управлінням у справах захисту прав споживачів та деякими судовими органами України.

Наукова новизна дослідження. Дана дисертаційна робота є першим у вітчизняному правознавстві загальнотеоретичним монографічним дослідженням соціально- природних споживчих прав людини та правового механізму їх забезпечення в Україні. Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, у таких положеннях і висновках дисертаційного дослідження, які виносяться на захист:

уперше:

- запропоновано й обґрунтовано визначення поняття соціально-природних (загальносоціальних) споживчих прав;

- виявлено зв’язки та співвідношення таких прав з іншими соціально-природними правами людини, насамперед із її правом на достатній життєвий рівень;

- визначено видову належність соціально-природних споживчих прав людини у загальній класифікації таких прав людини;

по-новому:

- сформульовані й обґрунтовані визначення низки основних терміно-понять, які відображають загальні властивості людської споживчої діяльності та використовуються в її правовому регулюванні (зокрема, понять «споживач», «споживчі відносини», «послуга», «об’єктивно-юридичне споживче право», «суб’єктивно-юридичні споживчі права»);

уточнено:

- перелік і зміст міжнародних (всесвітніх та європейських) стандартів права людини на гідний рівень споживання;

- висновки стосовно рівня відповідності норм споживчого законодавства України міжнародним стандартам споживчих прав людини, зокрема стандартам Європейського Союзу та Ради Європи;

дістали подальшого розвитку:

- обґрунтування евристичних можливостей потребового концептуального підходу у дослідженнях саме споживчих прав людини;

- аргументація статусу і місця норм споживчого права у загальній системі права України, а нормативно-правових актів, у яких ці норми вміщуються, – у системі її законодавства;

- висновки щодо ефективності законодавчого механізму юридичного забезпечення в Україні декотрих актуальних споживчих прав людини (права на харчові продукти належної якості, на житлово-комунальні послуги, на інформацію стосовно товарів і послуг у сфері споживання) і пропозиції, спрямовані на його удосконалення;

- характеристика науково-методичних особливостей викладання курсу «Юридичний захист прав споживачів» у вищих навчальних закладах.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані:

- як методологічний інструментарій у наступних дослідженнях споживчо-правової проблематики у загальнотеоретичній та у галузевих юридичних науках;

- для удосконалення практики правового регулювання споживчих відносин (зокрема відповідної правовотворчої, правозастосувальної та правотлумачної діяльності);

- у навчальному процесі в юридичних, економічних та торговельних вищих навчальних закладах при викладанні курсів цивільного права, підприємницького права, комерційного права, юридичного захисту прав споживачів. Положення і висновки дисертаційного дослідження вже декілька років використовуються здобувачем у процесі викладання студентам Львівської комерційної академії останнього з названих навчальних предметів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії.

Результати дисертаційного дослідження оприлюднювались у виступах і доповідях на таких науково-практичних конференціях: «Становлення і розвиток правової системи України» ( Київ, 21 березня 2002 р.); «Україна наукова» (Дніпропетровськ, 16-20 червня 2003 р.); «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 3-4 лютого 2005 р; Львів, 8-9 лютого 2007 р.); «Актуальні питання реформування правової системи України» ( Луцьк, 1-2 червня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 5 статтях, опублікованих у журналах і наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання, а також у п’яти збірках матеріалів і тез доповідей науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (які структуровано на чотирнадцять підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 164 сторінки. Список використаних джерел включає 271 назву обсягом 24 сторінки.